Фізичну активність не піднімеш форумом. Україні потрібна система, а не черговий брендований захід

У стрічці останніми днями багато новин про мультиспортивний форум. І загалом це добре.

Добре, що Міністерство молоді та спорту України збирає людей. Добре, що організовує дискусії. Добре, що говорить про фізичну активність, клубну систему, здоров’я нації, майбутнє дітей і роль спорту в суспільстві.

Це справді важливі теми.

Але є одне ключове питання: чи є за цими словами реальна відповідь, як саме це зробити?

Бо говорити про фізичну активність це одне. Змінити поведінку мільйонів людей зовсім інше.

13% до 40% це не піар-ціль, а завдання історичного масштабу

Міністр молоді та спорту говорить про ціль підняти рівень фізичної активності в Україні з 13% до 40%.

Це не просто амбітна мета. Це завдання колосального масштабу.

І точно не те, що вирішується одним форумом, новою назвою, красивою презентацією, гаслом, відеороликом чи кількома піар-проєктами.

На жаль, у політичну епоху Володимира Зеленського дуже багато речей в Україні стали про маркетинг: правильна назва, правильна картинка, правильний слоган, правильний монтажний ролик.

Але суть часто залишається десь збоку.

І мене це дратує не тому, що я проти форумів. Навпаки — форуми можуть бути корисними. Мене це дратує тому, що питання фізичної активності населення набагато важливіше, ніж черговий брендований захід.

Ми вже багато разів бачили цю логіку: зняли монтажний ролик, зробили фото, когось нагородили, красиво відзвітували, поставили галочку і пішли далі працювати так само, як раніше.

Але головне питання залишається без відповіді:

з чим саме ми працюємо і яку систему будуємо?

Стріт-воркаут у дворі не змінить країну

Є дуже поверхневе уявлення про фізичну активність: поставимо у кожному дворі стріт-воркаут-майданчик і вся країна почне займатися спортом.

Так не працює.

Інфраструктура важлива. Майданчики важливі. Зали, стадіони, парки, доріжки, шкільні спортзали усе це потрібно.

Але фізична активність це не тільки бетон, турніки й спортивні об’єкти.

Фізична активність це культура. Це освіта. Це звички. Це доступ. Це мотивація. Це середовище. Це транспорт. Це школи. Це громади. Це клуби. Це робота з батьками. Це міська політика. Це приватний сектор. Це медіа. Це бізнес. Це спортивні федерації. Це місцеве самоврядування. Це щоденні рішення, які або допомагають людині бути активною, або роблять це майже неможливим.

Якщо дитина не має безпечного шляху до тренування, якщо батьки не розуміють цінності спорту, якщо школа не формує нормальне ставлення до руху, якщо клуби не мають доступу до залів, якщо громада фінансує стіни, а не участь людей, якщо вся система побудована навколо ставок, кабінетів і наказів то жоден форум сам по собі нічого не змінить.

Клубна система важлива, але вона теж не є магічною кнопкою

Я великий прихильник клубної системи.

Я справді вважаю, що спортивні клуби мають стати базою організованого спорту в Україні. Не державні вертикалі, не радянська логіка «зверху вниз», не система, де все вирішується через кабінет, а саме клуби — живі спільноти людей.

Клуби можуть створювати ціннісне середовище навколо спорту. Клуби можуть об’єднувати дітей, батьків, тренерів і громади. Клуби можуть давати людям відчуття належності. Клуби можуть формувати культуру участі, відповідальності й довіри. Клуби можуть бути місцем, де спорт стає частиною життя, а не просто послугою чи державною програмою.

Але навіть клуби самі по собі не вирішать проблему фізичної неактивності.

Клубна система це дуже важливий елемент. Але лише один елемент великої системи.

Якщо ми справді хочемо перейти від 13–14% фізично активного населення до 40%, тоді потрібна не презентація. Потрібна серйозна національна політика.

Потрібна не красива сцена, а чесна дискусія

Якщо ми говоримо серйозно, тоді треба відповідати на складні питання.

Яку роль має відігравати держава на центральному рівні?

Яку роль мають відігравати громади?

Яку роль мають мати спортивні федерації?

Як розвивати клуби?

Як залучати школи?

Як працювати з бізнесом?

Як відкривати інфраструктуру?

Як змінювати міське середовище?

Як зробити так, щоб дитині було легко потрапити у спорт, а дорослій людині легко залишатися фізично активною?

Як створювати сталі механізми фінансування, а не разові проєкти під камеру?

Як перейти від логіки «ми побудували об’єкт» до логіки «ми залучили людей»?

Як вимірювати не кількість заходів, а реальну зміну поведінки?

Оце була б серйозна розмова.

Бо якщо мета 40% фізично активного населення, тоді треба говорити не про один форум, а про зміну всієї архітектури спортивної політики.

Це питання не тільки спорту

Фізично активна нація це не просто про спорт.

Це про здоров’я. Про стійкість. Про обороноздатність. Про економіку. Про демографію. Про якість життя. Про майбутнє країни.

Масштаб цього завдання можна порівнювати з побудовою ефективної армії. І це не перебільшення.

Бо країна, де люди фізично слабкі, малорухливі, хворіють раніше, менше працюють, менше витримують стрес і мають гіршу якість життя, це країна з меншою стійкістю.

А Україна сьогодні не має права мислити поверхнево.

Ми не можемо дозволити собі ще одну красиву обгортку без системної суті.

Форуми це добре. Але після форумів має бути система

Форуми можуть бути корисними.

Вони можуть зібрати людей. Вони можуть підняти тему. Вони можуть створити публічну увагу. Вони можуть дати старт дискусії.

Але після форуму має бути не тільки фото у Facebook.

Має бути відповідь на головне питання:

яка система має змінити поведінку мільйонів людей?

Бо поки що, на жаль, це більше схоже на звичний стиль останніх років: брендинг важливого є, а глибини недостатньо.

І це особливо небезпечно саме тому, що тема справді важлива.

Фізичну активність не піднімеш наказом

Є ще одна радянська ілюзія, від якої давно треба відмовитися: ніби фізичну активність можна підняти наказом.

Ніби достатньо комусь у міністерстві щось затвердити і мільйони людей раптом почнуть бігати, тренуватися, ходити в секції, їздити на велосипеді, грати у клубах і змінювати спосіб життя.

Так не буває.

Накази не створюють культуру. Накази не формують звички. Накази не будують довіру. Накази не мотивують дітей і батьків. Накази не відкривають зали. Накази не створюють живі клуби. Накази не змінюють поведінку мільйонів людей.

Фізична активність зростає тоді, коли людям легко, доступно, цікаво і природно бути активними.

Коли є середовище. Коли є клуби. Коли є громади. Коли є відкриті простори. Коли є нормальна школа. Коли є культура руху. Коли є сталі правила. Коли є фінансування участі, а не тільки фінансування стін. Коли держава не імітує активність, а створює умови для активності людей.

Ось про це і треба говорити.

Бо якщо ми справді хочемо фізично активну Україну, нам потрібен не ще один красивий форум.

Нам потрібна про активна державна політика та нова система.

Фото: Міністерство Молоді та Спорту