Олімпіада без медалей: хто відповідає за результат у централізованій системі?

Зимові Олімпійські ігри добігають кінця. Україна завершує їх без медалей і без потрапляння до топ-5 в жодному виді спорту.

У спорті бувають поразки. Це нормально. Але коли мова йде про олімпійську підготовку, питання не лише в результаті, а й у системі, яка цей результат формує.

Олімпійська підготовка в Україні - це не автономна модель федерацій. Це централізована система, де ключові рішення ухвалює Міністерство молоді та спорту:

• оголошуються конкурси на державних і головних тренерів;
• затверджуються програми підготовки;
• погоджуються плани до Олімпійських ігор;
• розподіляється бюджет.

Це означає, що держава не просто створює політику -вона безпосередньо управляє процесом.

Чи має міністр відповідати за медалі?

У класичній європейській моделі - ні.

У більшості країн олімпійська підготовка - це зона відповідальності автономних спортивних інституцій: національних олімпійських комітетів і федерацій. Міністерство формує рамки, але не керує процесом вручну.

В Україні - зараз інша модель. Централізована. Пострадянська. З ручним управлінням.

І поки держава:

• концентрує фінансування,
• контролює кадрові призначення,
• визначає програми підготовки,
• робить ставку на спорт вищих досягнень,

- питання політичної відповідальності стає неминучим.

Це не заклик до персональної відставки.

Це питання логіки системи.

Проблема ширша за медалі

Складається картина, що значна частина ресурсів спрямовується на вузький сегмент елітного спорту.

Але держава має відповідати за фізичну культуру і спорт для всіх громадян - в Україні та за її межами. Це десятки мільйонів людей, а не кілька десятків спортсменів.

Баланс між спортом вищих досягнень і масовим спортом сьогодні викликає серйозні питання.

Альтернативна модель

Звісно рішення - чітке розмежування повноважень.

Держава визначає бюджет на олімпійську підготовку і передає його Національному олімпійському комітету.

НОК отримує:

• ресурси,
• автономію,
• повну відповідальність за результат.

Тоді суспільство чітко розуміє, з кого питати.

Сьогодні ж відповідальність розмита між міністерством, НОК і федераціями.

Висновок

Питання не в нулі медалей.

Питання в тому, чи готова Україна перейти від централізованої моделі управління спортом до інституційної автономії.

Поки система залишається пострадянською, питання про політичну відповідальність буде виникати знову і знову.

І це вже не спортивна, а управлінська проблема.

Автор: Тамуз Хадер