Український спорт застряг у минулому

Сотні мільйонів за минулі перемоги і майже нічого за майбутнє

Є одна річ, яка мене не відпускає.

Українська державна система спорту дивиться назад, а не вперед.

Майже всі головні механізми підтримки побудовані на винагородах за те, що вже сталося, а не на інвестиціях у те, що має статися.

• спортивні звання КМС/МС/МСМК за минулі результати;

• премії за Олімпійські, Паралімпійські, Дефлімпійські медалі за здобуті нагороди;

• десятки тисяч доларів призових за виступ, який уже в історії;

• пожиттєві стипендії, які отримують навіть чемпіони ще радянських часів за досягнення 30–50 років тому.

Це не інвестиція у спорт.

Це пенсійна система минулим заслугам.

Симптоми змін, але не реформа: укази Зеленського

17 грудня 2025 року Президент Зеленський підписав Указ №967/2025, яким припинив виплати пожиттєвих стипендій восьми відомим спортсменам:

Сергію Бубці, Яні Клочковій, Іллі Кваші, Інні Фроловій, Євгену Браславцю, Юрію Єрмакову, Ігорю Матвієнку та Валерію Лозику.

24 грудня вийшов новий указ №979/2025, яким позбавлено стипендій Олену Вязову, Людмилу Філатову та Ольгу Шкурнову.

Дехто каже: «Правильно, не час».

Інші «Це неповага».

Але головне питання не в тому, чи правильно забрали.

Головне питання інше:

А що натомість?

Куди тепер підуть ці кошти?

Чи є стратегія?

Цього в документах немає.

Це виглядає не як реформа, а як хаотичний рух у бік змін без маршруту.

Головна структурна проблема

Україна витрачає гроші переважно на минуле.

А майбутнє фінансується за залишковим принципом.

Ми щороку віддаємо сотні мільйонів гривень за те, що вже відбулося,

і майже не створюємо умов для того, щоб це повторювалося.

Наслідки видно неозброєним оком:

• клуби живуть на ентузіазмі тренерів;

• спортивні школи (ДЮСШ) застрягли в радянській моделі;

• молоді тренери йдуть у сфери, де є стабільність;

• федерації виживають, замість розвивати;

• спортсмени повертаються з Ігор у нікуди;

• пауза між поколіннями все довша.

Ми платимо премії за медалі, але не створюємо систему, яка гарантує медалі майбутнім поколінням.

Поки ми святкуємо вчора, спортсмени не бачать завтра

Сьогодні в Україні:

• інфраструктура руйнується або закрита;

• клуби не мають стабільних бюджетів;

• місцеві ради часто не розуміють, що таке клубна система;

• бізнес боїться заходити в спорт через хаос правил;

• молоді спортсмени не знають, “що далі”;

• тренер - соціально незахищена професія.

Тому медалі приходять не як закономірність,

а як випадковість.

Європейська логіка: інвестиція → процес → результат → винагорода

В Україні все навпаки:

винагорода → пауза → пауза → надія → випадок → винагорода.

Ми створили модель:

якщо ти чемпіон - держава тобі винна.

Але держава нічого не винна майбутньому чемпіону, якого ще треба виховати.

У нас немає мосту між цими двома берегами.

Що робити?

Зв’язати винагороди з внеском у систему

1. Чемпіон отримує підтримку не лише за медаль, а й за роботу після медалі:

традиції, клуби, тренери, діти, методики, менторство.

2. Інвестувати в інституції, а не в статус

Клуби. Ліги. Тренерські програми. Інфраструктура. Календарі.

Без цього - медалі не відтворюються.

3. KPI розвитку замість медального фетишу

Міністерство та федерації мають відповідати за:

• кількість клубів,

• кількість тренерів,

• кількість ліцензованих учасників,

• якість календаря,

• частку бюджету на розвиток.

4. Розірвати радянську логіку спорту

Не “держава повинна”, а “держава створює умови”.

Мої головні твердження

1. Спорт - це не медалі. Спорт - це екосистема.

2. Чемпіон без системи - випадковість.

3. Діти без клубів -.не статистика, а втрачені долі.

4. Держава не має бути єдиним інвестором спорту.

5. Спортсмени не мають бути заручниками минулих перемог системи, яка не створює майбутніх.

Український спорт не відсталий.

Він затриманий у минулому.

Поки ми винагороджуємо історію,

ми не будуємо майбутнє.

Поки ми платимо за те, що вже сталося,

ми не створюємо того, що має статися.

Спорт - це не те, що ми нагородили.

Спорт - це те, що ми побудували.

Чи погоджуєтесь із твердженням:

Україні потрібно припинити оплачувати минуле більше, ніж фінансувати майбутнє?

Член Правління Міжнародної федерації флорболу (IFF), віце-президент Спортивного комітету України, член Правління USport та член Європейської коаліції спорту в Україні.