Як працює міжнародний спорт: це не одна вертикаль, а багато потоків, що формують спільну річку

Чому в міжнародному спорті не існує одного «правильного» рішення щодо Росії та Білорусі? Міжнародні федерації - це не вертикаль влади, а складна система з багатьох рішень, компромісів і обмежень. Пояснення зсередини - без ілюзій, але з чіткою позицією.

Останнім часом в українському суспільстві знову і знову з’являються повідомлення про те, що Росія та Білорусь у різних формах «повертаються» в міжнародний спорт. Це викликає сильну й часто справедливу емоційну реакцію. Але водночас я бачу багато нерозуміння того, як насправді працює міжнародний спорт і чому рішення там не ухвалюються одним наказом згори.

Цей текст - не виправдання і не спроба «згладити кути». Це спроба пояснити логіку системи зсередини.

Контекст, з якого я говорю

Я був обраний до керівництва Міжнародної федерації флорболу у 2020 році, а у 2024-му - переобраний на новий чотирирічний мандат. Це не про персональну історію. Це про те, що я бачив і бачу, як реально ухвалюються рішення, що стоїть за голосуваннями, компромісами і небажанням багатьох федерацій заходити в політично складні теми.

Що насправді сталося з Росією та Білоруссю

Після початку повномасштабної війни:

• членство Росії та Білорусі в Міжнародній федерації флорболу було призупинено - це означає недопуск до змагань, заходів та органів управління;
• Національна федерація флорболу Росії не була виключена з членства.

Це важливо зафіксувати точно.

Українська федерація флорболу подала пропозицію про виключення Росії зі складу членів на Генеральній асамблеї 2024 року. Для багатьох країн це було непопулярне й незручне рішення, але принципове з українського боку.

Наш аргумент був простий і жорсткий:

керівництво російської федерації було залучене до агітації війни. А якщо спорт декларує себе як простір миру, співпраці та взаємоповаги, то організація, яка підтримує війну, не може бути нормальною частиною цієї системи.

Ми не говорили про «вічне покарання». Ми говорили про принцип:

повернення можливе лише тоді, коли організація доведе, що не займається пропагандою війни.

Пропозиція не набрала більшості голосів, але значна кількість країн її підтримала. І це важливо: такі рішення не зникають, вони залишаються аргументами для наступних дискусій.

Чому міжнародні федерації уникають жорстких рішень?

Тут потрібно чесно сказати неприємну річ.

Міжнародні спортивні федерації - не політичні органи у класичному сенсі.

Вони:

• не підпорядковуються урядам;
• не є частиною міжнародної дипломатії;
• є громадськими об’єднаннями, створеними для розвитку конкретного виду спорту.

Саме тому для багатьох федерацій будь-які рішення з політичним контекстом - дискомфортні. Це не завжди підтримка агресора. Часто це страх прецедентів, інерція і небажання брати відповідальність за складні рішення.

Коли Україна піднімала питання виключення Росії, мені прямо говорили:

«Ти розумієш, що це може коштувати тобі переобрання, УФФ буде навіть мати менше впливу?»

Бо людям не подобається, коли в спорт заходять незручні теми про світову політику.

Моя позиція була незмінна: це не політика - це факти, і спорт не може вдавати, що їх не існує.

Міжнародний спорт - це не вертикаль

І тут ключовий момент.

Міжнародний спорт не працює як одна вертикаль.

Це не наказ, не штаб і не міністерство.

Це радше велика річка, яку формують багато різних потоків:

• різний рівень розвитку країн;
• фінансові можливості;
• історичні контексти;
• страхи маленьких федерацій;
• особисті амбіції;
• інституційна слабкість;
• і, так, гроші.

Я бачив цю логіку не лише у флорболі. В інших міжнародних федераціях механіка дуже схожа. Різниця - лише в масштабі.

Хто формує позиції: баланс сил у міжнародних федераціях

Ще одна річ, яку часто недооцінюють:

у кожній міжнародній федерації є країни або регіони, які мають більший вплив, ніж інші.

Якщо федерація історично європейсько домінована, то позиції часто формуються з європейської логіки - цінностей, стандартів управління, підходів до автономії спорту. В інших федераціях більший вплив можуть мати Азія, Америка чи інші регіони - і це теж змінює рамку рішень.

Але тут є важлива спільна риса.

Незалежно від того, хто домінує, усі міжнародні федерації зацікавлені в розвитку спорту у світі.

Це їхня причина існування.

І саме тому будь-яке рішення, яке виглядає як:

• обмеження географії,
• зменшення кількості країн,
• відмова від розвитку в певному регіоні,

- сприймається дуже болісно.

Для організації, створеної для розвитку, відмова від розвитку - це екзистенційна криза. Саме це часто лежить у глибині багатьох рішень, навіть якщо публічно про це не говорять.

Неприємна правда: гроші теж є аргументом

Є ще один фактор, без якого картина буде неповною.

Коли Росія приходить і каже:

«Ми готові дати гроші»,

- у перевернутій логіці системи це для когось виглядає як користь.

Фінансування заходів.

Покриття витрат.

Спонсорство програм розвитку.

Для слабших або фінансово залежних федерацій це виглядає як короткострокове вирішення проблем. І саме тому частина людей з цим погоджується.

Це не завжди корупція. Дуже часто це брак стратегічного мислення і небажання дивитися далі власного носа.

Бо якщо дивитися лише на сьогодні - здається, що ти щось виграв.

А якщо дивитися системно - стає зрозуміло, що це неминуче приведе до:

• репутаційних втрат;
• втрати довіри;
• залежності від токсичного ресурсу;
• руйнування автономії організації.

І тут важливо бути чесним: Україна теж не завжди є взірцем у цьому питанні. Якби ми системно мислили на кілька кроків уперед, ситуація в багатьох наших федераціях виглядала б інакше.

Розуміння цього не означає погодження.

Але без цього розуміння впливати на систему неможливо.

Про вплив і представництво

Вплив у міжнародному спорті не з’являється автоматично.

Він залежить не лише від медалей, а від:

• системної роботи федерацій;
• участі в комітетах і керівних органах;
• готовності брати відповідальність;
• довіри інших країн.

Мене обрала Генеральна асамблея всіх країн-членів, а не лише Україна.

Якщо член керівництва міжнародної федерації працює виключно як лобіст однієї держави, - його просто не переоберуть.

Я можу радити, пояснювати, допомагати орієнтуватися в системі.

Але питання федерації мають піднімати самі, напряму. Це і є нормальна логіка представництва.

Про бойкот і автономію спорту

Моя позиція тут послідовна.

Рішення брати чи не брати участь у змаганнях, де присутні Росія або Білорусь, мають ухвалювати самі спортсмени та федерації, а не держава одним універсальним наказом.

Держава може сказати:

ми не фінансуємо.

Але остаточне рішення - це питання автономії спорту.

Висновок

Міжнародний спорт - це не одна вертикаль і не один центр ухвалення рішень. Це багато потоків, які разом формують велику річку: цінності, страхи, інерція, баланс сил, гроші і відповідальність.

Якщо ми хочемо впливати на цю річку, емоцій недостатньо. Потрібні присутність, системна робота, розвиток і чесна розмова - навіть тоді, коли вона незручна.

Якщо ми не готові грати довгу гру, рішення за нас ухвалюватимуть інші.

Член Правління Міжнародної федерації флорболу (IFF), віце-президент Спортивного комітету України, член Правління USport та член Європейської коаліції спорту в Україні.