НОК України між олімпізмом і державною системою спорту

Національний олімпійський комітет України: інституція, яку ми маємо зробити сильною - інакше втратимо сенс.

Національний олімпійський комітет України- без перебільшення найважливіша спортивна інституція країни. Саме тому розмова про нього не може зводитися до привітань, ювілеїв чи ритуальних заяв. Якщо ми справді хочемо майбутнього для українського спорту, нам потрібна чесна і принципова розмова про роль НОК - про його сильні сторони, системні помилки й необхідні зміни.

Національний олімпійський комітет України було створено 22 грудня 1990 року - у момент, коли держава ще тільки формувалася навіть до оголошення незалежності. У цьому сенсі шлях НОК дуже схожий на шлях України: постійна боротьба за автономію, складні компроміси, тиск політики, незавершені інституційні реформи. Я переконаний: у НОК є майбутнє. Але лише за умови, що ми перестанемо сприймати його як символ і зробимо справжньою, незалежною інституцією.

Сильні сторони, які не можна втратити

Почнімо з позитивного - і його насправді багато.

НОК України має прямий доступ до найкращих спортивних практик у світі. Через

Міжнародний олімпійський комітетта міжнародні федерації український олімпійський рух є частиною глобальної системи з її стандартами, знаннями, етичними принципами та інституційною пам’яттю. Це доступ до сучасних моделей підготовки спортсменів, управління спортом, освіти тренерів і менеджерів, механізмів захисту прав спортсменів.

Другий ключовий актив - українські спортсмени. Це сильні, харизматичні особистості з потужними життєвими історіями. Вони здатні надихати суспільство, формувати цінності, бути рольовими моделями. Проблема не в тому, що таких історій немає. Проблема в тому, що спорт як феномен перестав бути частиною повсякденного життя суспільства.

Автономія НОК: держава має відійти назад

Усі ці переваги не працюють без реальної автономії.

Національний олімпійський комітет має бути інституцією, яка:

• формує логіку підготовки збірних до Олімпійських ігор,
• несе відповідальність за олімпійський цикл,
• ухвалює рішення, спираючись на експертизу, а не політичну доцільність.

Держава повинна відпустити НОК. Не керувати ним у ручному режимі, а створювати рамкові умови, вимагати прозорості й результату. Знання про олімпійський спорт, міжнародну конкуренцію та сучасні практики є всередині олімпійського руху, а не в міністерських кабінетах.

Політика та держава і спорт: конфлікт, який роками ігнорували

Окрема й принципова проблема змішування політики і спорту. Ситуація, коли чинні посадовці Міністерства молоді та спорту одночасно обіймають ключові керівні посади в НОК, є прямим конфліктом інтересів. У цивілізованих країнах така практика неможлива. Український спорт уже проходив періоди, коли олімпійський рух був політично залежним, і ці сторінки історії не принесли ані довіри, ані розвитку.

НОК має бути органом для спорту, а не продовженням державної вертикалі.

Захист державної системи замість автономії спорту

Говорячи про автономію, неможливо оминути ще одну незручну правду. Протягом багатьох років НОК України де-факто захищав державну систему спорту, яка не має нічого спільного з автономією у європейському розумінні.

Замість вибудовування чіткої інституційної дистанції від міністерств, НОК неодноразово намагався інтегруватися в систему виконавчої влади або очолити її. Це суперечить самій природі олімпійського руху, який має бути незалежним від державного управління, а не його частиною.

На останніх виборах у

Національний олімпійський комітет України

ми побачили ситуацію, яка в жодній цивілізованій європейській країні просто неможлива:

• чинний міністр молоді та спорту став президентом НОК;
• державний секретар того ж міністерства - першим віце-президентом;
• чинна посадова особа міністерства - генеральним секретарем НОК;
• і цей список не обмежується цими трьома позиціями.

Те саме відбулося і на місцевому рівні. Замість підтримки клубної моделі та розвитку громад, роками захищалася монополія системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Це не автономія спорту це влада чиновників над спортом. Саме така модель знищує ініціативу, конкуренцію та зв’язок спорту із суспільством.

Фатальна ставка лише на спорт вищих досягнень

Ще одна системна помилка - перекіс у фінансуванні.

Роками в Україні майже всі ресурси концентрувалися на спорті вищих досягнень. Сьогодні понад 90% державного спортивного бюджету (понад 5 млрд грн) іде саме туди. І НОК багато років був частиною цього консенсусу.

Наслідки очевидні:

• спорт як масове явище зник із повсякденного життя,
• більшість громадян не знає про досягнення українських спортсменів,
• спорт перетворився на закриту сферу для вузького кола.

Без широкої бази, без клубів, громад і масової фізичної активності не буде й стабільного спорту вищих досягнень. Успішні країни це давно довели.

Справжня мета спортивної політики - активне, здорове, демократичне суспільство. Медалі - це важливо, але це наслідок, а не сенс існування системи.

Про мій внесок і хибні звинувачення

Час від часу я чую закиди, що нібито працюю проти НОК України. Саме тому вважаю за необхідне зафіксувати факти.

У 2020 році, коли я обіймав керівну посаду в

Українська федерація флорболу,

ми підготували та подали документи для визнання Федерації як іншого суб’єкта олімпійського руху. На Генеральній асамблеї 2020 року УФФ була офіційно визнана таким суб’єктом.

У 2025 році, коли я очолював робочу групу зі змін до статуту УФФ, ми чітко закріпили: визнання спортивного арбітражу при НОК України як остаточної інстанції вирішення спорів.

Я інституційно вірю в цей орган як у правильний шлях для українського спорту як у механізм, де рішення ухвалюються за правилами, а не кулуарно.

Саме тому я нагадую колегам ізСпортивний комітет України: у наших статутах прямо записано обов’язок відстоювати олімпійські цінності та підтримувати олімпійський рух серед неолімпійських видів спорту.

Моя критика не атака на НОК. Це спроба зробити його сильнішим, незалежнішим і авторитетнішим.

Фінал

Майбутнє Національного олімпійського комітету України це не ювілеї й не кількість медалей.

Це інституційний вибір:

або залишатися зручною частиною державної системи, або стати справжнім носієм олімпійських цінностей і двигуном розвитку спорту як суспільного блага.

Я обираю друге.

І саме цього вибору сьогодні потребує український спорт.

Член Правління Міжнародної федерації флорболу (IFF), віце-президент Спортивного комітету України, член Правління USport та член Європейської коаліції спорту в Україні.