«Смерть негру з Оклахоми!» Як унікальний ковбой витримав 5 хвилин пекла, щоб переписати історію родео

Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами, а також діліться враженнями у коментарях.

***

У ті спекотні грудневі дні 1908 року Мехіко немов завмер в очікуванні чогось грандіозного. До міста завітало техаське пересувне родео-шоу «101 Wild West Show», і ажіотаж був скажений. Квитки на 25-тисячну арену «El Toreo» розлетілися, як гарячі пиріжки. Усі чекали на Білла Пікетта.

Майстерність вигризена зубами

Вільям «Білл» Пікетт народився 5 грудня 1870 року в містечку Дженкс-Бранч, штат Техас, США. Він був першим із тринадцяти дітей у родині колишніх рабів Томаса та Мері Пікеттів. Змалку підробляючи на ранчо, після п’ятого класу Білл кидає навчання та переходить на повний робочий день, щоб допомогти батькові прогодувати велику родину.

На ранчо Пікетт виділявся — навіть досвідчені ковбої відзначали талант і майстерність хлопця у верховій їзді та володінні ласо. Але справжньою «фішкою» Білла стало приборкання диких биків та мустангів. А точніше — особлива техніка, яку він сам називав «бульдоггінг».

Наздоганяючи верхи тварину, він на ходу застрибував їй на спину, хапав за роги, перевертався обличчям до морди та, на кшталт бульдога, вгризався зубами в нижню губу тварини. Пручаючись ще деякий час із таким «кліщем» на підборідді, зрештою бик втомлювався й просто лягав на землю.

Зрозуміло, що така ефектна техніка була просто приречена на публічні демонстрації.

Шляхом на південь

Чутки про вправного ковбоя поширювалися, і Білла почали запрошувати виступити зі своїм номером на місцевих святах та ярмарках. На одній із таких його помітив Вілл Роджерс — колега-ковбой та майбутня зірка радіо і кіно.

Вілл, своєю чергою, познайомив Білла із Заком Міллером — власником величезного ранчо «101» в Оклахомі. Міллер добре розбирався в конях, худобі та в людях, із якими працював. Він запропонував Біллові роботу на ранчо, і той погодився. Це стало початком дружби, що тривала понад 30 років.

Зак називав Пікетта «найкращим і найпрацьовитішим ковбоєм із усіх тих, хто коли-небудь існував, без винятку».

Окрім, власне, роботи на ранчо, працівники Міллера виступали на місцевих родео та доволі часто збирали головні призи. З появою Білла Пікетта конкурентів у них не залишилося зовсім. Дійшло до того, що їм навіть заборонили брати участь у любительських змаганнях, фактично визнавши професіоналами.

Щоб не позбавляти своїх людей можливості демонструвати майстерність, Зак Міллер вирішив створити родео-шоу «101 Wild West Show» з Біллом Пікеттом у головній ролі. Об’їздивши Оклахому та Техас, на початку ХХ століття трупа вперше вирушила на південь від Ріо-Гранде.

Ось так 11 грудня 1908 року Білл Пікетт опинився в Мехіко.

Найдовші п’ять хвилин у житті Білла Пікетта

Мексиканці, м’яко кажучи, гостям із півночі теплого прийому не організували. Пікетту діставалося найбільше. «Його виступи вульгарні та огидні. Цій людині не вистачає гідності, грації й мужності матадорів», — писав головний редактор місцевого видання «El Heraldo».

У відповідь Зак Міллер запропонував 1000 песо тому, хто зможе повторити трюки Пікетта.

Місцевий зірковий матадор Б’єнвеніда виклик прийняв, проте в обумовлені місце та час замість матадора з’явився хлопець із запискою, у якій йшлося, що участь у такому варварському дійстві є для нього принизливою і що домовленість скасовується.

Але була й зустрічна пропозиція — 5000 песо, якщо Пікетт із голими руками вийде на арену проти бойового бика та протримається проти нього п'ять хвилин. Міллер і Пікетт погодилися.

Перед боєм місцеві матадори виставили на арені труну з написом «El Pincharino», що дослівно можна перекласти як «той, кого простромили рогами», а натовп скандував: «¡Muerte al Negro de Oklahoma!» – «Смерть негру з Оклахоми!».

Суперником Білла став бик на ім’я Маленька Квасоля. Але нехай миле ім’я не вводить вас в оману — це був сімсоткілограмовий монстр, який тижнем раніше провів фантастичний виступ, завдяки чому був помилуваний публікою.

Цього дня планувалося повне шоу, але ні про який розігрів не було й мови — натовп прагнув крові, тому Білл Пікетт верхи на своєму коні Спредлі вийшов на арену. На протилежному боці відчинилися ворота, через які ураганом увірвався Маленька Квасоля. Шоу почалося!

Побачивши жертв, бик стрімголов кинувся на них. Білл тримав віжки вільно — поспіх зараз був рівноцінний смерті. Розлючена тварина все наближалася, і коли вже здавалося, що удар неминучий, Спредлі вправно відійшов убік, і суперник пронісся повз. Білл миттєво пустив коня навздогін, але застрибнути на бика не встиг.

Повторивши цей маневр ще двічі, Пікетт усвідомив, що це не спрацює. Доведеться вдатися до того, чого він так боявся — використати Спредлі як приманку. Він справді любив цього коня. Чотири роки тому хворобливе лоша на ранчо збиралися пристрелити, але Біллу воно чомусь припало до душі. Він поставив його на ноги, і відтоді між ними утворився по-справжньому міцний зв’язок. Але вибору не було…

Побачивши, як бик розвернувся та знову помчав на них, Пікетт пустив коня галопом йому назустріч. Цього разу удару уникнути не вдалося — бідоласі Спредлі рогом порвало стегно. Але це подарувало Біллу дорогоцінні секунди. З блискавичною швидкістю він перестрибнув на спину бика та краєм ока з полегшенням помітив, як кульгаючого Спредлі виводять через бокові ворота. Тепер на арені тільки він, бик та п’ять хвилин пекла, які потрібно пережити.

Напевне, вперше в житті Біллу Пікетту верхи на бику справді довелося несолодко. Ні про який бульдоггінг не йшлося — справа стосувалася виживання. Бик жбурляв його до огороджень, притискав до землі, але чіпкий ковбой тримався і далі. Зак Міллер тремтячими руками тримав секундомір: «Хвилина, дві, три…»

Якимось дивом Біллу вдалося охопити шию бика, зафіксувавши зап’ястя на горлі. Тварина потроху втомлювалася, супротив відчутно слабшав. Але додалася інша проблема — розлючений натовп почав закидати арену всім, що траплялося під руку. Одна з пляшок влучила прямісінько в Пікетта. У цей час Міллер закричав так, як не кричав ніколи в житті: «ЧАС!!!». Пікадори вибігли на арену, щоб зв’язати бика, а Білла Пікетта — з переламаними ребрами та розбитим у кров обличчям — оголосили переможцем!

Коли пил арени осідає

Після того дня ім’я Білла Пікетта стало відомим по обидва боки Ріо-Гранде — і навіть набагато далі. Подейкують, що під час Англо-американської виставки в Лондоні король Георг V був у такому захваті від виступу Білла, що королеві Марії довелося трохи вгамовувати чоловіка, аби той не порушував етикет.

З початком Першої світової війни «101 Wild West Show» припинило діяльність. Коней конфіскувала армія, а все інше Міллеру довелося продати. Білл Пікетт вийшов на пенсію та осів в Оклахомі, де придбав 160 акрів землі й зайнявся фермерством. Ніхто з дітей не продовжив його справу, адже в шлюбі народилося сім (!!!) доньок. 2 квітня 1932 року людина, що перемогла мексиканського бойового бика, загинула від удару домашнього коня у власній стайні. Інакше, як трагічною іронією долі, це не назвеш.

Сьогодні, понад століття потому, ця історія звучить як легенда — як момент, коли на арені El Toreo зіткнулися два світи: ковбої й матадори, традиції й новаторство, бик і людина. І того дня було не просто виграно парі на 5000 песо — було написано новий розділ в історії родео. Розділ, підписаний рукою Білла Пікетта.