Він випивав по 40 літрів пива за матч, жив у домі на колесах та виконав «удар століття»: історія Білла Вербенюка

Найкращий блог Tribuna.com 2025 повертається з новим чтивом про снукер. Плюсуйте, коментуйте та підписуйтесь на топовий блог «Кий з тобою»!

Знаєте, ось люблю я цю естетику матчів «золотої ери снукеру» 70–80-х років. Зелене сукно здавалося темнішим, глибшим і навіть якимось м’яким — так і тягне провести по ньому рукою. Над столом — лампи, з яких падало тепле, трохи приглушене світло, яке вихоплювало з напівтемряви кулі та руки гравця. Решта розчинялася в серпанку — іноді буквально, адже сигаретний дим був частиною атмосфери.

Гравці сприймалися не як спортсмени, а немов якісь персонажі кіно. Ось тут у нас схожий на Дракулу аристократичний Рей Ріардон зневажливо поглядає на суперника. А тут хуліган Алекс Гіггінс затягується сигаретою та вголос лається після невдалого удару. Або Стів Девіс, який виглядає як гік, що розрахував усю позицію куль наперед.

Навіть повільний темп не дратував, а навпаки додавав напруги та драматизму. На кожен наступний удар гравці налаштовувалися так, немов від нього буде залежати все.

У цій статті ми згадаємо ще одного персонажа, без якого неможливо уявити ті часи. Так, він не став великим чемпіоном і, напевне, ніколи не потрапить до залу слави снукеру, але все ж залишив в його історії свій унікальний слід.

Перші ставки, перші перемоги, перший азарт

Вільям Александр (Білл) Вербенюк народився 14 січня 1947 року в канадському Вінніпегу в родині українських емігрантів. Загалом про дитинство Білла відомо небагато, та й сам він неохоче про нього розповідав. Справа була в батьку.

Голова родини Вербенюків заробляв на життя збройними пограбуваннями, торгівлею наркотиками та скупкою пограбованого майна. В останньому особливо досяг успіху — вважався одним з найбільших ділків подібного штибу у всій Канаді. Тож чому Білл тримав язика за зубами, думаю, зрозуміло.

Але як і будь-який серйозний гангстер, Вербенюк-старший володів і легальним бізнесом. Цим бізнесом був більярдний клуб Pop's Billiards, саме в якому малий Біллі вперше і познайомився з цим спортом.

Проводячи весь вільний час у клубі, хлопець потроху захопився грою. До того ж Білл зрозумів, що на цьому можна непогано заробляти. «Перш за все я азартний гравець», — згадував він пізніше. «Неважливо, що це — покер, дартс або більярд — для мене це була завжди азартна гра».

З досягненням 12-тирічного віку гідних опонентів для Білла серед завсідників клубу вже не знаходилося, і батько організував матч з одним з місцевих професійних гравців зі ставкою 5 доларів за фрейм. Малий Біллі після матчу став багатшим на 290 доларів.

Ставка на снукер

Кілька років потому Білл уже повноцінно жив життям, яке було сповнене нічними посиденьками, міцними напоями та грою на гроші. Але безкінечно так продовжуватися не мало – хлопцю вже виповнилося 19, і треба було визначатися, чим займатися в цьому житті.

Одним з варіантів завжди був батьківський кримінальний бізнес, але Білл цим шляхом вирішив не йти. Після недовгого шлюбу з француженкою, яка шукала посвідку на проживання, Вербенюк зосереджує всю свою увагу на професійному снукері.

Приблизно в цей час Білл знайомиться з Кліффом Торнбурном, майбутнім чемпіоном світу та, мабуть, найкращим канадським гравцем в історії. Заявившись на Північноамериканський любительський чемпіонат, хлопці вирушають у своєрідне турне країною, чергуючи матчі чемпіонату з нічними поєдинками у клубах і барах, заробляючи гроші на квиток до наступного міста. Залишившись добрими друзями на все подальше життя, пізніше обидва згадуватимуть ті часи з особливою теплотою та ностальгією.

У підсумку, вигравши Північноамериканський любительський чемпіонат тричі поспіль (у фіналі одного з них обігравши якраз-таки свого друга Кліффа), Білл отримує статус професійного гравця. Але в Канаді з цим статусом особливо нема чого було робити, і Вербенюк розуміє, що на Землі є тільки одне місце, де з цим званням можна продовжувати кар’єру. Тож він вирушає до Великої Британії.

На автобусі до снукерних вершин

Після переїзду у Білла на Туманному Альбіоні, якщо цитувати класика: «діла йшли не те шоб ху**во, но і ніззя сказать, шо харашо». Якихось стабільних виступів на професійних турнірах не спостерігалося, але все ж одна перевага англійської землі над батьківщиною була. Набагато більша кількість більярдних клубів, порівняно з Канадою, в яких місцеві охоче ставили кровно зароблені фунти проти товстуна канадця, забезпечувала Біллу більш-менш стабільну фінансову ситуацію і допомогла зосередитися на покращенні виступів у мейн-турі.

До того ж Вербенюк дуже оригінально вирішив питання постійного місця проживання. Проживши кілька місяців у Віллі Торна, далі Білл не починає збирати гроші на власний будинок, не знімає квартиру і не заселяється до готелю. Він купляє старий автобус, переобладнає його під себе (а це включає в себе встановлення в салоні пивного крану) і живе просто в ньому!

Виглядало це приблизно так: Білл приїздив до міста, в якому проводився турнір, зупинявся на парковці арени, грав на турнірі і після завершення вирушав до наступного міста. Погодьтеся, це дуже незвично навіть для 70-х.

Перший серйозний успіх чекав на Білла у 1978 році, коли він зміг дістатися чвертьфіналу Чемпіонату світу. Наступного року він повторив це досягнення, до того ж в одному з матчів зробивши брейк 142 очки. Це була перша серія, вища за 140 очок, зроблена в межах телевізійної трансляції Чемпіонату світу.

У 1982 році збірна Канади з Біллом у складі (до якого входив старий друг Кліфф Торбурн, а також Кірк Стівенс) сенсаційно виграє Кубок Націй, перемігши у фіналі 4:2 грізну трійку англійців — Стіва Девіса, Тоні Ноулза та Джиммі Вайта. Є перший титул для Білла!

Сезон 1982/83 виявився найбагатшим на події для Вербенюка. Спочатку він піднявся на восьму позицію світового рейтингу, що стало найкращим результатом в кар’єрі. Потім настала черга першого рейтингового фіналу на турнірі Lada Classic, в якому Білл поступився Стіву Девісу 9:5. Трохи пізніше знову фінал, але знову поразка. На цей раз від Кліффа Торбурна на Australia Masters.

Також на одному з турнірів Вербенюк виконав те, що коментатор Тед Лоу в прямому ефірі назвав «ударом століття». Втім, тут виникає питання до рефері. В правилах снукеру чітко прописана заборона на перестрибування битка через прицільний шар, тож чому не був зафіксований фол, не дуже зрозуміло. Мабуть, рефері не захотів, щоб такий непересічний удар минув просто так. Пробачимо йому цю похибку, бо вийшло справді ефектно.

Чемпіонат світу в кінці сезону теж пройшов вдало. Доволі впевнено перегравши Дейва Мартіна та Девіда Тейлора, Вербенюк знову дістається чвертьфіналу, де на нього чекає Алекс Гіггінс. Шанси на півфінал були дуже хороші: Білл навіть вів у рахунку 9:7 перед заключною сесією, але все ж поступився 11:13.

Ще на цьому ЧС Білл здійснив досить дивний на той час вчинок. Під час одного з матчів, побачивши, як на сусідньому столі Торбурн заходить на максимальну серію, Вербенюк просто перестав грати свій матч і зупинився, майже не рухаючись, щоб ніщо не могло завадити другу зробити максимум. Кліфф зробив цей легендарний максимум, і Білл відразу підійшов привітати і тепло обійняти товариша.

До речі, неписане правило зупиняти гру, якщо на сусідньому столі хтось заходить на максимум, існує досі. Тож можна з упевненістю казати, що його засновником є саме Білл Вербенюк.

Здавалося б, усе тільки починалося: кар’єра стрімко йшла вгору, попереду — світле майбутнє. Але насправді ці миті стали чи не останніми радісними в житті і кар’єрі Вербенюка.

Пінта за пінтою

Розповідаючи про Білла Вербенюка, звісно, не можна оминути тему алкоголю. Білл завжди був великим хлопцем і міг випити багато, до того ж страждав на гіпоглікемію — стан, при якому організм блискавично швидко спалює цукор та алкоголь.

У молоді роки це навіть було неабиякою перевагою — уявіть, як під ранок у якомусь барі якийсь хлопець, який пив усю ніч, ставить пару сотень на те, що зробить Білла (який теж демонстративно багато пив, але насправді був тверезий як скло) на більярді. Підсумок очевидний.

А потім це увійшло в звичку. Суперники розповідали, що Великий Білл завжди починав тренування з києм в одній руці та шістьма банками пива в іншій.

Наприкінці 70-х під час турне по Австралії Вербенюк заклався з шотландцем Едді Сінклером, хто зможе більше випити впродовж їхнього очного матчу. Про Білла в Європі ще ніхто не чув, тому, вочевидь, Едді не знав, з яким монстром зв'язується. Після 41(!) пінти шотландець заснув у своєму кріслі, а Білл, допивши 42-гу, спакував кий до чохла та пішов до бару замовити якогось «справжнього напою».

«Моя репутація була такою, що одного разу мені навіть запропонували 500 фунтів стерлінгів за те, що я прийду в один з пабів Мідлсбро і весь вечір питиму пиво. Жодного снукера — тільки розпивати келих за келихом», — згадував він пізніше.

Але зрозуміло, що зайва вага та зловживання алкоголем неодмінно мали датися взнаки. Спочатку почався тремор правої руки, що для снукериста рівноцінно катастрофі. Алкоголь допомагав вгамувати тремор, але коли почалися проблеми з серцем, все це перетворилося на замкнене коло.

Лікарі прописали індерал — бета-блокатор, який допомагав серцю справлятися з величезними дозами алкоголю. Кілька років такий мікс дозволяв Біллу виступати на високому рівні, аж поки у 1985 році WPBSA не запровадила в снукері допінг-контроль. Індерал потрапив до списку заборонених речовин – це фактично поклало край кар’єрі Вербенюка.

Деякий час він продовжував грати, оплачуючи накладені на нього штрафи, але чим далі, тим тяжчим ставав фінансовий тягар. Білл звертався до керівництва з проханням зробити для нього виключення, демонстрував медичні висновки та довідки, але завжди отримував категоричну відмову. «Якось я отримав листа від WPBSA, в якому мене просили не особливо турбуватися з приводу повернення до снукера, тому що мені все одно не дозволять грати», — розповідав Вербенюк.

У 1991-му кар’єра потрапила в круте піке. Після чергового штрафу на нього було подано до суду через його несплату, в процесі якого Білл заявив про своє банкрутство. Ну а після поразки всуху в кваліфікації до одного з турнірів Вербенюк зрозумів, що гра завершена остаточно.

Після завершення кар’єри Білл повернувся до Канади, поселився з матір’ю та братом та жив на соціальні виплати по непрацездатності.

«Я живу з матір'ю та братом і дивлюся спорт по телевізору. Потрібно витягувати максимум із будь-якої ситуації, в якій ти знаходишся», — казав він в одному з останніх інтерв’ю. Наприкінці 2002 року його було госпіталізовано з гострою серцевою недостатністю в одну з лікарень Вінніпега, де він і помер 20 січня 2003 року. Йому було 56 років.

Можна по-різному ставитись до Білла Вербенюка. Для когось він посередній гравець-алкоголік. Але для інших – один з найколоритніших та найхаризматичніших гравців «золотої ери снукеру». А ким ви бачите Білла? Напишіть у коментарях.