Геть класику! П’ять різновидів снукеру з нестандартним форматом гри

Досі перебуваючи під враженнями від, як завжди, шикарного Shoot Out, вирішив згадати і про інші турніри, на яких грають в снукер якось по-іншому. Деякі з них пішли в небуття, деякі з’являються і в наш час. Але кожен з них по-своєму особливий.

Riyadh Season Snooker Championship

Почнемо з найсвіжішого. Коли приблизно з десять років тому Саудівська Аравія почала активно відбілювати імідж країни, у тому числі й через спорт, одним з його різновидів став снукер. У 2019 році керівництво World Snooker Tour оголосило про підписання 10-річного контракту на проведення змагань під своєю егідою на території Саудівської Аравії. Але в плани втрутився COVID-19, і на перший аравійський турнір довелося чекати майже п'ять років.

Нарешті 4 березня 2024 року турнір під назвою World Masters of Snooker стартував. На нього були запрошені перша десятка гравців світового рейтингу, а також 2 володарі вайлд-кард, якими виявилися місцевий гравець Омар Алайлані та Алі Алобайдлі з Катару. Обидва протрималися на турнірі рівно чотири фрейми, програвши по 0:4 Діну Дзюньхуею та Джону Гіггінсу відповідно.

Не дивлячись на нерейтинговий статус, за призовим фондом змагання поступалося лише Чемпіонату світу. Втім, дивуватися не будемо — хто організатори, ми пам’ятаємо. Переможець отримував £250 000, фіналіст — £125 000. Але справжнім цвяхом програми був, звісно, бонус у розмірі 500 000. І вже чомусь доларів, а не фунтів. Передбачений він був за проведення так званого «супермаксимума» величиною 167 очок. І ось тут треба пояснити, чому цей турнір взагалі потрапив до цього списку.

Власне відмінність формату від класичного на цьому турнірі рівно одна — додаткова куля золотого кольору з пафосною назвою Riyadh Season ball. Вона розташовується рівно посередині короткого дальнього борту та має номінал 20 очок. Виглядає це наступним чином

Але зіграти золоту кулю гравець має можливість лише в єдиному випадку — після проведення класичної максимальної серії 147 очок. Якщо під час проведення серії гравець відходить від максимального графіку, рефері прибирає кулю зі столу, і до початку наступного фрейму вона на столі не з’являється. Ось, в принципі, і вся відмінність від класичної снукерної партії.

Першим переможцем турніру став Ронні О'Салліван, обігравши у фіналі Люку Бреселя з рахунком 5:2. Ронні, до слова, міцно пов'язав життя та кар'єру з цим регіоном. У тому ж році відкрив снукерну академію імені себе в Саудівській Аравії та став амбасадором снукеру цієї країни. Ну і, власне, змінив місце проживання, переїхавши з Ессексу до сонячного Дубаю. Сам він це пояснює комфортністю логістики, але ходять чутки, що справжньою причиною стала набагато більш гнучка податкова система ОАЕ, у порівнянні з Великою Британією.

Наприкінці того ж 2024 року турнір трохи реорганізували. Назву змінили на Riyadh Season Snooker Championship, а також збільшили бонус за «супермаксимум» до 1 000 000 доларів. Люка Бресель знову дістався фіналу, але цього разу програв Марку Аллену.

Ну а трохи більше місяця тому на турнірі тріумфував діючий чемпіон світу Чжао Сінтун. Далі буде, адже історія цього молодого турніру тільки почала писатись.

До речі, про «супермаксимум». Станом на зараз на жодному з трьох турнірів він поки так нікому і не підкорився. Найближчим був Джон Гіггінс, який зібрав усі червоні з чорним, але погано вийшов на заключну жовту і, врешті, схибив.

Джон ще довго стояв, витираючи крейду зі столу та, напевне, розмірковував про те, як він буде пояснювати удома дружині такий поганий вихід на жовту.

Six-red snooker

Як неважко здогадатися з назви, головною особливістю цього формату є зменшена кількість червоних куль. Проте деякі відмінності від «класики» існують і в інших аспектах. Наприклад, відсутність правила «фол і міс». Тобто після фолу суперника гравець не має права вимагати повернення битка на початкову позицію удару, після виконання якого був фол. Замість цього в нього є три варіанти подальших дій — грати самому з позиції, що склалася після фолу, встановити биток у будь-яке зручне для себе місце на столі та продовжити грати або віддати удар супернику в тій позиції, що залишилась після його фолу. Ще однією відмінністю є заборона після забитої червоної ставити снукер на замовленій кольоровій кулі.

Вперше турнір з подібним форматом відбувся у 2008 році в Таїланді під назвою SangSom 6-Red Snooker International. Через рік формат продемонстрували й британській публіці. І хоча промоутером новоствореного 6 Reds World Championship виступив ексчемпіон світу Кен Доерті, а в турнірі взяли участь такі зірки, як Джон Гіггінс, Марк Вільямс та Стівен Гендрі, — британцям, вочевидь, такий снукер не зайшов. У подальшому більш-менш статусні снукерні турніри з шістьма червоними проводилися виключно в Таїланді.

В Азії формат прижився краще. Під різними назвами тайський турнір проводився аж до пандемії, а переможцями в різні роки ставали не останні люди в цьому спорті — Марк Селбі, Дін Дзюньхуей, Марк Вільямс, Кайрен Вілсон.

У 2023 році турнір відновили, але він виявився останнім на даний момент. Станом на сьогодні турнір відсутній в офіційному календарі WST, і знайти будь-яку інформацію про його подальшу долю мені не вдалося.

Цей експериментальний формат анонсувався як більш яскравий та динамічніший варіант класичного снукеру, проте чимось більшим за локальні турніри на запрошення зрештою так і не став.

Snooker Plus

Насправді ідея збільшення кількості кольорових куль на снукерному столі вперше прийшла в голову зовсім не організаторам турніру в Саудівській Аравії. Ще в середині минулого століття видатний англійський гравець, тренер та теоретик гри Джо Девіс запропонував свій різновид снукеру під назвою «Снукер Плюс».

У повоєнні роки снукер переживав не найкращі часи. Чорно-білі трансляції гри мало цікавили глядача, яскравих та харизматичних гравців на кшталт Алекса Гіггінса чи Стіва Девіса в турі ще не було, а володарі снукерних столів ладні були віддавати їх безкоштовно, аби тільки хтось приїхав та виніс це одоробло з їхньої домівки. Сумно та безрадісно, що там й казати…

У намаганні якось покращити ситуацію Девіс вирішує трохи видозмінити гру. Наприкінці 1959 року він анонсує новий турнір — News of the World Snooker Plus, який, на його думку, надасть «новий імпульс до розвитку снукеру». В інтерв’ю Nottingham Evening News Джо каже: «Снукер, як і будь-який вид спорту, потребує періодичного переосмислення та, за можливості, покращення. Моя нова програма зробить це».

Але що ж це за нововведення, через які, на думку Девіса, гравці, що повіддавали безкоштовно свої столи, поїдуть викуповувати їх назад? Все просто — до стандартної кількості куль додавалося ще дві — помаранчева та фіолетова, вартістю 8 та 10 очок відповідно.

У всьому іншому правила залишалися незмінними. Дві додаткові кулі були інтегровані в чергу забивання куль після теоретичного тотал-кліренсу (після чорної — помаранчева, потім фіолетова).

Звісно, змінювалася й величина максимальної серії. Замість стандартних 147 очок тепер вона сягала неймовірних 210 очок. Але це — в теорії. На практиці ж, якщо придивитися до розташування куль, стає зрозуміло, що через позицію найдорожчої фіолетової проведення максимума стає практично неможливим. Особисто я не уявляю, як гравець має п’ятнадцять разів поспіль зіграти червону в парі з кулею, яка знаходиться майже біля болкерної лінії. Власне, перший і, як виявилося, єдиний розіграш турніру по «Снукер Плюс» це й довів.

На турнірі, що відбувся в лондонському Leicester Square Hall, взяли участь лише три гравці — сам Девіс, його молодший брат Фред та молодий проспект Джон Пулман. Брати Девіси вийшли в імпровізований фінал, Джо переміг, зробив найвищу серію на турнірі 117 очок, отримав чек на 400 фунтів стерлінгів і… все. Фактично на цьому історія формату «Снукер Плюс» була завершена. Незважаючи на авторитет Девіса, ідея не отримала широкої підтримки. Гравці й надалі віддавали перевагу перемогам у фреймах, а не проведенню хоча і ефектних, але довгих і складних серій. Експеримент Джо Девіса провалився.

Power Snooker

Якщо вищезгадані формати відрізнялись від класичного снукеру здебільшого тільки кількістю куль на столі, то Power Snooker пішов набагато далі, додавши до гри атмосферу шоу та, по суті, ставши таким собі аналогом медіафутболу для снукеру.

Все почалося в кінці нульових, коли Род Ганнер, продюсер мюзиклів та менеджер легендарних Bee Gees, задумав створити революцію в снукері. Чому людина, яка все життя займалася шоу-бізнесом, раптом почала змінювати один з найконсервативніших британських видів спорту, — дуже хороше питання, відповіді на яке ми навряд чи дізнаємося. З до болю банальних та стандартних формулювань самого Ганнера теж мало що вдасться зрозуміти: «Я вже деякий час розмірковував, що грі в снукер давно необхідне нове та захопливе оновлення. Побачивши, як крикет у форматі Twenty20 відродив інтерес до цього виду спорту, я радий, що створив Power Snooker та побачив позитивну реакцію на це в середині снукерної спільноти». Ну-ну, якщо б старина Джо Девіс ще був живий, упевнений, він би іронічно посміхнувся.

Звісно, не обійшлося без ненависника всього старого та любителя всього новаторського (особливо якщо за це добре заплатять) Ронні О’Саллівана. «Це майбутнє снукеру, і деяким людям потрібно це сприйняти. Зараз 2010-й, ми більше не застрягли в 70-х. Снукеру потрібна нова, молода аудиторія, і, я впевнений, вона буде в захваті від Power Snooker».

Добре, давайте вже переходити до безпосередньо правил цього «снукеру майбутнього». Але якщо ви тричі перечитаєте правила і все одно нічого не зрозумієте — не засмучуйтесь, ви такі далеко не єдині. Отже…

• Кількість кольорових куль та їх початкове розташування аналогічні класичному формату.
• Червоних куль не 15, а 9. Вони розташовуються ромбом між рожевою та чорною.

• У середині ромба знаходиться так званий Power-ball. Для гравця, який відправляє його в лузу, протягом наступних двох хвилин настає Power-play — усі набрані ним очки подвоюються. Якщо протягом цих двох хвилин він помиляється, час, що залишається, отримує суперник.

• При стартовому розбитті ромбу мінімум дві кулі повинні доторкнутися до бортів. Якщо цього не стається, право удару переходить до суперника.
• Час на виконання кожного удару обмежений 20 секундами. Якщо гравець не вкладається, його суперник отримує 20 очок.
• Фрейми відсутні. Матч триває 30 хвилин, і перемагає той, хто набере більше очок. Якщо всі кулі зіграні до завершення 30 хвилин, суддя встановлює їх усі в початкову позицію, і матч триває.
• Зона між дальнім бортом та болкерною лінією називається Power Zone. Коли биток знаходиться в цій зоні і гравець забиває кулю, її номінал подвоюється. Якщо це відбувається під час Power-play — кількість очок помножується на чотири.
• Якщо гравець припускається фолу, суперник встановлює биток у будь-яке місце Power Zone.
• За сенчурі-брейк гравець отримує бонусні 50 очок. За два сенчурі поспіль — 100 очок, за три поспіль — 200 очок.

Якщо з опису нічого не зрозуміло, подивіться відео — можливо, у Ронні О’Саллівана вийде пояснити краще.

Ну як вам? Теж бачите, як молоде покоління, з якого багато кому і правила класичного снукеру здаються надто важкими, в захваті від цього?

Перший турнір з Power Snooker відбувся в 2010 році в музичному клубі лондонської O2 Arena. Склад учасників вражав — Ронні О’Салліван, Марк Селбі, Шон Мерфі, Ніл Робертсон, Джиммі Вайт та ін. Вперше британська публіка побачила 15-річного бельгійця Люку Бреселя — майбутнього чемпіона світу. Трансляцією турніру займалися британський ITV4 та європейський Eurosport, а гравці до столу виходили в супроводі ефектних Powergirls. Коротше, power-дорого, power-багато.

Турнір очікувано виграв О’Салліван, перегравши у фіналі Діна Дзюньхуей з рахунком 572:258, та вкотре не забув нагадати, що за цим форматом майбутнє снукеру.

Проте не дуже задоволені також були — Джиммі Вайт, наприклад, жалівся на не зовсім цензурні вислови на свою адресу з боку глядачів, які під кінець шоу були вже відверто напідпитку. Кумедно, що про це висловився саме Джиммі (якщо ви розумієте, про що я). Але як би там не було, турнір можна було вважати вдалим.

Наступного року турнір переїхав до Манчестера, а склад учасників збільшили вдвічі. Все знову пройшло power-круто та power-видовищно, до того ж фінал вийшов дійсно сенсаційним. Ронні О’Салліван мав перевагу над Мартіном Гоулдом у більш ніж 100 очок, але втримати її не зміг і програв 286:258. Мартіна взагалі можна вважати спеціалістом в нестандартних форматах снукеру, через два роки він виграє ще один подібний турнір. Але про це згодом.

А ось ще через рік організатори турнір несподівано згорнули, пояснивши це браком фінансування. До всього цього випливла доволі неприємна історія. Виявилося, що окрім передбачених призових Ронні О’Салліван отримав зверху ще 25 000 фунтів. Просто так. І тільки він. Очікувано, що решта гравців були від цієї щедрості, м’яко кажучи, не в захваті. «Якщо проведення турніру залежить від одного гравця, то краще взагалі не проводити такі турніри… Справа не в Ронні, а в промоутерах, яким слід дотримуватися правил», — висловлювався про цю ситуацію Ніл Робертсон.

Зрештою формат «снукеру майбутнього» так і обмежився двома турнірами. Род Ганнер деякий час ще припускав перенесення турніру до Китаю, проведення багаторівневого Гран-прі тощо, але все це так і залишилося словами. Інтерес до формату втратили спочатку глядачі, потім гравці, а зрештою, схоже, і сам Род. До того ж приблизно в цей самий час WST відродив ще один турнір з незвичним форматом. Про нього і поговоримо далі.

Shoot-Out

Вперше турнір з подібним форматом відбувся в далекому 1990 році й одразу привніс у снукерний тур атмосферу певного хаосу. Джиммі Вайт не зміг узяти участь у турнірі через відсутність кия (за власним зізнанням, він його зламав). Білл Олівер діставався до місця проведення змагань автівкою, але дорогою потрапив у ДТП, отримав доволі серйозні травми й урешті знявся з турніру. Натомість Майк Галлетт, який перебував на пасажирському сидінні, не отримав жодної подряпини, на турнірі виступив та навіть дістався фіналу. Діючий чемпіон світу Стівен Гендрі вилетів уже в першому раунді. Ну і підсумувала все це перемога на турнірі Даррена Моргана, який не входив навіть до топ-32 світового рейтингу. Це зараз умовний Лей Пейфань, вигравши Scottish Open, особливо нікого не здивує. Для 1990 року така ситуація була неабиякою подією.

Думки стосовно формату розділилися. Глядачам та більшості гравців турнір сподобався, багато хто позитивно відгукнувся про новий, динамічний різновид снукеру. Але були й незадоволені. Точніше, один, але який! Стівен Гендрі висловився про турнір наступним чином: «Це те, що я волію якомога швидше забути та ніколи не згадувати!» Невідомо, чи вплинула на організаторів позиція Стівена, але наступного року турніру в календарі вже не було. Зважаючи на тодішній статус Гендрі, це цілком можна уявити.

Тут давайте трохи відволічемося та з’ясуємо, що це за Shoot-Out і з чим його їдять.

Протягом усього турніру матчі складаються з одного фрейму (в тому числі й фінал), який триває 10 хвилин. Час на виконання удару також обмежений: у перші п’ять хвилин фрейму він становить 15 секунд, у заключні п’ять хвилин — 10 секунд.

Під час виконання відіграшу биток обов’язково має доторкнутися щонайменше до одного борту, але якщо прицільна куля потрапляє до лузи, дотик до борту не є обов’язковим. Якщо гравець припускається фолу, його суперник отримує право грати «з руки», тобто встановити биток у будь-яке місце на столі та розпочати свою серію.

У разі підсумкової нічиєї призначається так звана «перестрілка на синій»: синю кулю встановлюють на її позначку, і гравці виконують удари по ній із сектора D. Хто забиває синю кулю — той і виграє матч.

У 2011 році турнір повернувся спочатку як турнір на запрошення, а з 2017 року став рейтинговим та остаточно увійшов до снукерного календаря. Але, будучи рейтинговим або нерейтинговим, Shoot-Out, немов слідуючи традиції свого найпершого розіграшу, майже незмінно має цікаву особливість — його виграють не топові гравці. Вже знайомий нам Мартін Гоулд, Робін Галл, Ентоні Макгілл, Тепчайя Ун-Нух, Майкл Георгіу — погодьтеся, не надто гучні снукерні імена. Винятком став хіба що розіграш 2023 року, коли в ці розбірки середняків втрутився Марк Аллен.

Ну і, звісно, в контексті Shoot-Out не можна не згадати матч першого кола того ж розіграшу 2023 року між Шоном Мерфі та Булчу Реверсом. Максимальна серія в снукері — це завжди подія, недаремно їх зафіксовано лише 234 за всю історію гри. Але зробити максимум саме в цьому форматі — це по-справжньому неймовірно! За цей свій рекорд Шон може бути спокійним — таке повторити навряд чи комусь вдасться!