«Про мене напишуть романтичний некролог»: випивка, наркотики та жінки – кінематографічна історія Алекса Гіггінса

Цей текст написаний користувачем Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями.

«Що я думаю про Гіггінса? Він абсолютно божевільний! Гроші та слава зіграли з ним злий жарт. Але як з**бато він пішов зі сцени! Сподіваюсь, зі мною станеться щось подібне», – казав якось фронтмен Oasis Ліам Галлахер. Не впевнений, що поділяю думку Ліама, бо піти так, як пішов Алекс Гіггінс, я б не побажав й ворогу.

На снукерну Англію насувається «ураган» з Белфаста

«Відійди в бік, ти заважаєш сконцентруватися на ударі», – промовив Алекс до рефері матчу Джона Вільямса. Публіка на трибунах принишкла, всі чудово знали, яким Гіггінс буває, коли не в гуморі. «Я стою тут весь день. Не вчи мене судити, Алексе. Твоя справа – грати», – парирував суддя, залишившись стояти на місці. Щосили намагаючись приховати роздратованість, Гіггінс продовжив грати. Тривав 13-й фрейм 1/16 фіналу чемпіонату світу 1994.

Той матч Алекс програв Кену Доерті з рахунком 10-6. Журнал «Snooker Scene» після матчу писав: «Складалося враження, що інцидент з рефері був викликаний почуттям розчарування, невдоволенням рахунком та безпорадністю. Цілком можливо, що це останній виступ Алекса Гіггінса в Крусіблі». Врешті так і сталося. Але тут потрібно відмотати назад. У 1972 рік.

На початку 70-х снукер був на піку свого занепаду. Баррі Хірн ще вчився на бухгалтера та тільки пізнавав основи бізнесу, здаючи в оренду снукерні столи. Про серйозних спонсорів та телетрансляторів не було й мови. Чемпіонат світу 1972 проводився в Бірмінгемі, в клубі «British Legion». Через страйк шахтарів виникали перебої зі світлом, тому на одній з сесій генератор залишився єдиним джерелом освітлювання. Сидіння для глядачів були змайстровані з перевернутих пивних ящиків, а на турнір заявились лише 8 гравців. Ось у такій «чудовій» атмосфері Алекс Гіггінс здобув дебютний для себе титул чемпіона світу. У перший же професійний сезон. За перемогу на турнірі він отримав чек на 480 фунтів стерлінгів.

Але навіть за найтемнішою ніччю завжди настає світанок. Гра потроху популяризувалась. Дуже важливу роль в цьому зіграв вищезгаданий Баррі Хірн: залучення спонсорів, укладення контрактів на телетрансляції, менеджмент гравців – все це виводило гру на зовсім новий, по-справжньому професійний рівень. Але поки Баррі займався цим в кабінетах, безпосередньо за снукерним столом магію створював саме Алекс Гіггінс. Граючи швидко, різко та в дечому навіть зухвало, Алекс моментально став улюбленцем публіки, яка нарекла його красномовним прізвиськом «Ураган». А незмінною пінтою на столику та цигаркою в зубах він наче нагадував усім довкола, звідки саме прийшов сюди снукер – з темних, оповитих тютюновим димом пабів.

Наступне десятиліття можна сміливо назвати «десятиліттям Гіггінса». 14 виграних титулів та 14 виступів у фіналах (зокрема у 2 фіналах ЧС) – просто фантастичний результат! У 1982 році Алекс довершив усе це другим титулом чемпіона світу, перемігши у фіналі Рея Ріардона з рахунком 18-15. Якщо порівнювати з фіналом десятирічної давнини, то контраст був разючим – матч грали в шеффілдському театрі «Крусібл», майже мільйонна аудиторія стежила за фіналом по телебаченню, а призовий чек, отриманий Алексом, складав дуже пристойні на той час 30 тисяч фунтів.

Внутрішні демони Алекса Гіггінса

Але за зовнішніми тріумфами, кубками та славою весь цей час ховалася інша, темна сторона Алекса. Його дружина Лінн пізніше згадувала: «Тоді, у 82-му, я стояла поруч з ним, тримаючи в руках трофей та нашу доньку, але вже знала – усе зміниться...»

Джон МакЛафлін, менеджер Гіггінса в 70-х, якось сказав: «В Алекса є лише три захоплення: випивка, жінки та азартні ігри». Як не дивно, на думку Джона, снукер не входив до цього списку.

Зі своєю першою дружиною Карою Алекс познайомився в Австралії, куди він вирушив у турне після здобуття свого першого світового чемпіонства. Але сімейне життя не склалося, Гіггінс навіть заперечував своє батьківство над донькою, що народилася в шлюбі. Тому не дивно, що за кілька років вони розлучилися. Кара досі живе у Сіднеї, та намагається не згадувати про колишнього чоловіка.

Вдруге Гіггінс одружився у 1980 році. Лінн Евісон народила йому двох дітей, але те, що починалось, як велике кохання, знову обернулося катастрофою. «Життя з ним подібне на життя біля краю вулкана», – казала Лінн.

Турнір змінювався турніром, а в кожному новому місці охочих випити з «Ураганом» тільки більшало. До всезростаючих проблем з алкоголем додався кокаїн – він був для Алекса природним стимулятором. Азартні ігри довершували цей процес саморуйнування.

«Він був жахливим гравцем, я не згадаю, щоб він колись виграв хоча б одну ставку. Алекс ставив усе до останнього пенні, а в кінці вечора просив у мене в борг 50 фунтів, щоб дістатися додому. Я кожного разу позичав, але, звісно, ніколи цих грошей більше не бачив», – згадував Баррі Хірн. Той самий Кен Доерті, який обіграв Гіггінса в його останньому матчі в Крусіблі, пригадує свою першу зустріч з Алексом: «У 14 років я підробляв офіціантом на снукерних турнірах у Гоффс арені. Одного разу Алекс кличе мене: «Гей, малий, якщо я замовляю апельсиновий сік, то це означає горілка та сік! А якщо я замовляю горілку та сік, то це означає подвійну горілку та сік!»

Потроху скандальна поведінка стала візитівкою гравця. В це важко повірити, але Гіггінс за всю свою кар'єру жодного дня не перебував на 1 сходинці світового рейтингу. Причиною, звісно, були чисельні зняття рейтингових очок та дискваліфікації через дисциплінарні санкції.

У 1985 році терпець урвався у Лінн. Дружина частіше бачила чоловіка на фото в газеті (з келихом в одній руці та з якоюсь жіночкою в іншій), ніж вдома. Після розлучення Алекс залишив усе майно дружині, тоді як сам потрапив до реанімації через передозування барбітуратами. Лікарі три дні боролися і все ж витягли його з того світу. Достеменно не відомо – була це спроба самогубства, або лише невдалий прийом.

Розлучення, таке враження, остаточно зірвало дах Алексу. Він бився з суддями, журналістами, погрожував вбивством Деннісу Тейлору – товаришу по команді на Кубку світу. У 1986 році він вдарив директора турніру через небажання здавати аналіз крові на вміст наркотиків. Як підсумок – великий штраф та дискваліфікація на пів року. Все частіше Алекс з'являвся на турнірах сильно напідпитку, з немитим волоссям та у брудному одязі.

У 1990 році на одній з пресконференцій він, ледь стоячи на ногах, звинуватив усіх довкола у корупції та заявив про завершення кар'єри. Принаймні всім так здалося, бо ніхто так чітко й не зрозумів, що саме він говорить. Але за кілька днів, вочевидь, протверезів. Все усвідомивши, він попросив вибачення та продовжив виступи в мейн-турі. А виступи, враховуючи спосіб життя, звісно, залишали бажати кращого. Якщо кілька років тому він вперше в кар'єрі залишив топ-16, то тепер навіть до топ-32 було, як до Києва відомим способом.

Своє велике повернення Алекс анонсував на ЧС-1994. Але, як ви вже прочитали на початку, останній виступ на світовій першості закінчився черговим провалом – поразка від Доерті, конфлікт з рефері та на додачу розбита об стіну склянка з сечею для аналізу після матчу.

Руйнівні наслідки «урагану»

Свій останній матч у кар'єрі Алекс провів у 1997 році в рамках кваліфікації до одного з турнірів. Після матчу довелось викликати поліцію, щоб та вивела з приміщення Гіггінса, який знову поводився агресивно та погрожував усіх вбити. Зранку один з перехожих помітив, як Алекс спить просто неба в провулку за місцевим нічним клубом. Невдовзі, посідаючи на той момент 156 місце світового рейтингу, Алекс Гіггінс заявив про остаточне завершення кар'єри.

До всього цього, у середині 90-х Алексу діагностували рак горла. Схоже, навіть він сам цьому не здивувався, все ж 80 сигарет на день це не жарт. Він подав позов до суду на тютюнові компанії Embassy та Benson & Hedges, в також звинуватив снукерну федерацію у просуванні та розповсюдженні на турнірах тютюнової продукції. Але ці претензії, звісно, ні до чого не призвели.

Періодично ще намагаючись повернутись до професійних змагань, більшу частину часу Алекс, щоб хоч якось заробити на життя, був змушений давати майстер-класи у невеличких клубах та заробляти на роздачі автографів. Через численні сеанси хіміотерапії він катастрофічно схуд та втратив усі зуби, через що майже не міг їсти та ще більше втрачав вагу. Друзі та знайомі організували благодійний збір на зубні імпланти, але друзів та знайомих залишилось не так вже й багато, бо в підсумку імпланти надала стоматологічна клініка у вигляді благодійності. На ветеранському турнірі Snooker Legend Tour 2010 Алекс приголомшив оточення своїм жахливим станом – через розрив голосових зв'язок він майже не міг говорити та ледь пересувався.

За неофіційними підрахунками, Алекс Гіггінс за 20 років кар'єри заробив близько 3 мільйони фунтів. Наприкінці життя від цих грошей не залишилось нічого. Він жив на мінімальну державну пенсію та на випадкові показові виступи. У художньому фільмі 2016 року «The Rack Pack», присвяченому сходженню та протистоянню Алекса Гіггінса та Стіва Девіса, є сцена, в якій Алекс говорить Стіву: «Можеш залишити ці довбані гроші собі, а про мене напишуть романтичний некролог». Невідомо, чи звучала ця фраза в реальному житті, але виявилась вона пророчою. Фільм, до речі, дуже непоганий, прихильникам снукеру до перегляду можу порадити.

Алекс Гіггінс помер 24 липня 2010 року у рідному Белфасті. Помер у цілковитих злиднях, в крихітній кімнатці, наданій йому притулком для безхатьків. На момент смерті він важив 38 кілограмів та, імовірно, помер від голоду. На похованні були присутні колишня дружина Лінн, Джиммі Вайт, Кен Доерті, Стівен Гендрі та ще кілька гравців. Донька Лорен прочитала зворушливого прощального листа, а «Belfast Telegraph» опублікував той самий «романтичний некролог». Він був похований за милю від вулиці, на якій виріс, про що досі нагадує мурал на честь дворазового чемпіона світу.

Фото : Pinterest, Elitesnooker, Shutterstock