Masters 2026. Огляд сьомого та восьмого ігрових днів

11 січня стартував 52-й розіграш найпрестижнішого нерейтингового турніру снукерного сезону. 16 кращих гравців світу зібралися в лондонському Alexandra Palace, щоб визначити кращого. До вашої уваги — огляд півфіналів та фіналу. Через трабли зі світлом — досить стислий та вже трохи запізнілий, але тут уже вибачайте.

Джадд Трамп — Джон Гіггінс

Матч для Джона почався гірше не вигадаєш. Свою першу кулю в зустрічі він забиває лише в третьому фреймі, але й його також програє. 3:0 на старті, і здавалося, що через відверто погану гру Гіггінса поєдинок надовго не затягнеться. Але в чвертьфіналі з Сінтуном ми вже побачили, що Джона передчасно списувати з рахунків ніколи не можна.

Гіггінс чіпляється за останній фрейм до перерви, а також виграє першу партію після перерви. Трампа, вочевидь, це не влаштовувало — з наступних трьох фреймів він виграє два, встановлюючи рахунок 5:3 на свою користь. Знову, як і в матчі з Чжао, критична ситуація для Джона саме за цього рахунку.

У наступному, дев’ятому фреймі стався, як на мене, ключовий епізод усього матчу. Трампу для перемоги в матчі залишалося забити коричневу, синю та рожеву. І він хибить на ось такій коричневій!!!

Як? Як перший номер світового рейтингу в дуже важливий момент матчу не забиває таку кулю? Один з глядачів на арені довго протирав очі після цього епізоду, напевне, думаючи, що вони його підводять.

Джадда цей промах, схоже, трохи надломив психологічно, адже в наступних двох фреймах він нагадував бліду тінь самого себе.

Ну а Джону тільки цього й було потрібно! Спершу зрівнявши рахунок, а у вирішальному фреймі здобувши перемогу, Джон оформлює вже другий поспіль фантастичний камбек проти дуже сильних опонентів. Браво, Джон!

Кайрен Вілсон — У Іцзе

Перший фрейм вечірнього півфіналу мав забирати Вілсон, але, маючи в активі 20 очок, схибив на червоній. У Іцзе подарунком скористався — серія 75 очок і перемога в стартовій партії. Мав шанс китаєць і збільшити перевагу, але, підійшовши до столу за рахунку 51:0 на користь суперника, зміг набрати тільки 23 очки. Тож 1:1.

Третій фрейм вирішувався на двох останніх кольорових, більш влучним на яких виявився Кайрен. На що Іцзе відповідає серією 69 очок та зрівнює рахунок перед перервою.

Трохи відпочивши, Вілсон робить невеличкий ривок з двох виграних партій з серіями 76 та 74 очок. Але китаєць мав що відповісти і на це — завдяки хвилі з трьох виграних партій (всі три також з серіями — 74, 87, 58) він уже однією ногою в фіналі, адже залишається виграти лише один фрейм. Але Кайрен, як і у попередньому матчі з Робертсоном, видирається з цієї непростої ситуації. Спочатку знову бере гору на двох останніх кольорових, а в заключному фреймі закриває матч сотенною серією 116 очок!

Кайрен Вілсон — Джон Гіггінс

Як і будь-який фінал, цей був сповнений своїх інтриг. Для Кайрена це міг бути перший у кар’єрі титул чемпіона «Мастерсу». Звісно, Вілсон мріє про елітний клуб володарів «Потрійної корони», для потрапляння до якого йому не вистачає Чемпіонату Великої Британії та якраз-таки «Мастерсу».

Джон потрапив до цього клубу ще тоді, коли Кайрен навіть не став професіоналом, але тут теж є один нюанс. Востаннє Гіггінс вигравав один з титулів «Потрійної корони» у 2011 році, коли здобув своє четверте світове чемпіонство. Як на мене, 15 років без престижних трофеїв — забагато для такого гравця.

Перша денна напівсесія подарувала нам парадоксальну статистику. В стартових чотирьох фреймах Джон Гіггінс зробив три серії за 50 очок, а виграв з цих чотирьох фреймів лише один! Причому в одній з програних партій Джон помилився лише на фреймболі. Проте після 15-хвилинної перерви Гіггінс швидко бере два фрейми та встановлює паритет 3:3.

На що Вілсон відповідає своєю хвилею з двох виграних фреймів поспіль. Та ще й яких — дві серії 103 та 111 очок! У підсумку 5:3 на користь Кайрена Вілсона у денній сесії.

Увечері кожен з гравців досить швидко виграв по одному фрейму, а ось одинадцята партія вийшла дуже тривалою та драматичною. Джон набирає 61 очко, але вирішальної переваги не досягає: у Вілсона дефіцит лише 3 очки, тому він виходить шукати снукер. Після дуже тривалих пошуків це вдається — Джон помиляється, влучивши в синю замість жовтої.

Кайрен підходить до столу, на якому абсолютно відкрита позиція куль, але не забиває ось таку передостанню рожеву.

Джон її не бачить, тому від чорного борту підкочує до неї биток. Котить і… не докочує!

Зрештою починається серія відіграшів, у результаті якої у Вілсона після неточного удару падає биток. Гіггінс з сектора D нарешті забиває цю злощасну рожеву. Дуже нервовий фрейм для Джона.

Маючи дуже непогану позицію в наступній партії, Гіггінс не забиває чорну з точки. Тому, кусаючи кий, Джон вирушає до крісла і спостерігає звідти, як Вілсон робить рахунок 7:5 на свою користь. Виграє Кайрен і дві наступні партії, доводячи ситуацію до того, що кожен наступний фрейм може стати останнім.

Але Гіггінс поки в грі! П’ятнадцята партія вийшла для нього «рожевою» — Джон усі свої червоні кулі зіграв саме з рожевою. Проте, на жаль для нього, це останнє, що він зробив у цьому матчі. Вілсон виграє наступний фрейм та здобуває свій перший «Мастерс» у кар’єрі!

Вітання Кайрену, але не можна не відзначити Джона. У 50 років демонструвати таку гру — це щось неймовірне! Сподіваємось, ми його побачимо ще не в одному фіналі.

Чудовий фінал, як і весь турнір загалом! Дякую всім, хто читав огляди, ставив плюси та залишав коментарі. До зустрічі!

Фото та скріншоти: WST