Як третина населення Британії дивилася один матч: історія найвидатнішого фіналу зі снукеру

Сорок років тому відбувся один із найнапруженіших і найдраматичніших фіналів чемпіонату світу зі снукеру. Тема раунду «Ретро» — чудовий привід згадати цей легендарний матч, відомий як «Фінал чорної кулі».

Фаворит vs андердог

У 1985 році Стів Девіс був беззаперечною зіркою №1 світового снукеру. 27-річний англієць уже другий сезон поспіль очолював світовий рейтинг, тріумфував у трьох із чотирьох останніх розіграшів чемпіонатів світу та був на той час лише третім гравцем після Террі Ґріффітса й Алекса Гіґґінса, якому підкорився неофіційний титул володаря Потрійної корони — переможця трьох найпрестижніших снукерних турнірів: Чемпіонату світу, Чемпіонату Великої Британії та Мастерсу. До того ж Стів став першим, кому вдалося виграти всі три турніри за один сезон.

«Стіва Девіса частіше показують по телебаченню, ніж прем’єрку Марґарет Тетчер», — стверджував тогочасний чи то жарт, чи то реальний підрахунок якихось ентузіастів.

Одним словом, кар’єра Девіса була на піку, і зупинятися він не збирався.

Майже на десять років старший північноірландець Денніс Тейлор такими здобутками похвалитися не міг. Дебютувавши в професійному мейн-турі ще 1972 року, свій перший рейтинговий трофей — Rothmans Grand Prix — він виборов лише у 1984-му.

Окрім цього, був ще один фінал — але який! У 1979-му Тейлор дійшов до вирішального матчу чемпіонату світу, де поступився Террі Ґріффітсу.

На 1985 рік його доробок складався саме з цих двох головних досягнень та кількох успішних виступів на напівлюбительському Irish Professional Championship.

До чемпіонату світу Девіс підходив беззаперечним фаворитом усього турніру. Букмекери пропонували коефіцієнт на його чемпіонство всього 1,25. Проте деякі проблеми виникли вже в 1/8 фіналу. Ніл Фудс чіплявся за кожну кулю та кожен фрейм, але Стів усе ж довів матч до перемоги — 10:8. Далі проблем практично не було. Майже не помітивши Девіда Тейлора (13:4) та Террі Ґріффітса (13:6), у півфіналі Девіс зустрівся з Реєм Ріардоном. Рей, якому на той момент уже було 53, гідного супротиву організувати також не зміг, програвши 16:5.

Натомість Тейлор, який не входив навіть до п’ятірки фаворитів турніру (коефіцієнт на перемогу становив близько 5), раунди плей-оф узагалі не помічав, просто руйнуючи своїх суперників. У чотирьох матчах із Сільвіно Франциско, Едді Чарльтоном, Кліффом Торбурном та Тоні Ноулзом Денніс програв усього 18 фреймів. Уже тоді складалося враження, що для Денніса Тейлора це турнір усього його життя — і що легкої прогулянки для Стіва Девіса у фіналі точно не буде.

Чорна куля опівночі

27 квітня 1985 року о 14:00 за місцевим часом розпочалася перша сесія фіналу чемпіонату світу зі снукеру. Близько 17:00 вона закінчилася. Рахунок був 7:0 на користь Стіва Девіса.

«Мені хотілося, щоб десь тут утворилася якась діра, яка б мене поглинула», — казав пізніше Тейлор.

З початком другої, вечірньої сесії, кошмар для Денніса продовжився — 8:0. Дев’ятий фрейм виявився дуже нервовим, із великою кількістю помилок з боку обох гравців. Наприкінці фрейму, коли на столі залишилися лише кольорові кулі, Стів помилився на зеленій. Денніс зачищає стіл та нарешті бере свій перший фрейм. Наступний фрейм також виграє. Потім ще п’ять. Рахунок після першого ігрового дня був 9:7 на користь Девіса. Схоже, Стів зарано повірив у свою перемогу.

Повернувшись до готелю та розуміючи, що заснути все одно не вийде, Денніс разом із дружиною Тріш і близьким другом Тревором Істом пішов випити до бару. Про снукер ніхто не обмовився жодним словом. Зранку похмілля не було, і Денніс вийшов прогулятися.

«Біля готелю було озеро, і я гуляв біля нього, дивлячись на качок і думаючи про маму», — згадував Тейлор.

Його мати Енні померла в жовтні минулого року, і Денніс важко переживав цю втрату. Навіть хотів узяти паузу у виступах, але батько відмовив його від цього.

«Коли я програв фінал у 79-му, мама була в залі. Найбільша прикрість тоді була не в самому факті програшу, а в тому, що не вдалося її порадувати».

У третій сесії Тейлор уперше в матчі зрівняв рахунок — 11:11, але в заключній, четвертій сесії Девіс довів рахунок до критичного для Денніса Тейлора — 17:15. Нагадаю, матч тривав до 18 перемог. Ведучий церемонії, офіційні особи та спонсори вже готувалися виходити до столу з кубком і призовим чеком на ім’я Стіва Девіса, але Денніс Тейлор був проти. Зібравшись, він знову зрівняв рахунок. Годинник показував 23:15, і попереду був вирішальний фрейм. У цей час пікова телевізійна аудиторія у Британії сягнула позначки 18,5 млн глядачів — абсолютного рекорду для снукерних трансляцій, який не перевершено досі. Фантастика! Третина населення країни дивилася цей вирішальний фрейм!

Цей матч був багатий на нервові моменти — відсутність сенчурі лише підтверджує це. Але заключний фрейм інакше як трилером назвати не можна. Емоційна та фізична напруга досягли свого піку, тож кількість невимушених помилок від обох гравців зашкалювала. Із самого початку фрейму на столі склалася жахлива позиція для будь-якої комбінаційної гри. Тривали затяжні серії відіграшів, а якщо хтось і отримував атаку, вона тривала недовго — слідувала або помилка, або вимушений відіграш.

Фрейм тривав уже 45 хвилин, рахунок був 28:44 на користь Тейлора, причому левову частку очок гравці отримали завдяки фолам. Після чергового відіграшу Девіс іде на ризикований плант. І ризик виправдовується — Стів починає вести серію. Проте після набору 25 очок знову починаються тактичні відіграшi. Тепер уже Тейлор вирішує ризикнути й намагається зіграти жовту даблом у нижню праву лузу. Але помиляється, і куля залишається біля лузи. Девіс її забиває, а надодачу ще й флюком падає наступна зелена. На столі залишаються коричнева, синя, рожева та чорна кулі. Девісу для перемоги потрібна лише коричнева, Тейлору — усі чотири. А далі Денніс Тейлор робить те, що експерти й досі вважають одним із найкращих ударів, виконаних гравцем під тиском. Через увесь стіл він дзвінко заганяє в лузу коричневу кулю, яка знаходилася майже біля борту! Після цього зрізає непросту синю й забиває рожеву.

«Фінальний фрейм, фінальна чорна!» — підсумовує коментатор матчу.

Після кількох невдалих спроб зіграти чорну від обох гравців вона, врешті-решт, опинилася біля лузи. До столу підходить Стів — зрізання непросте, але робоче. Та куля не падає… «Цей удар ще місяць після цього не виходив у мене з голови», — казав Стів. Зовні спокійно, навіть буденно, Тейлор підійшов до столу й відправив останню чорну в лузу. Піднявши кий угору, він дав змогу фотографам зробити одну з найвідоміших світлин в історії снукеру.

Тієї ночі Північна Ірландія святкувала. Люди виходили на вулиці, вітали одне одного, а паби пригощали безкоштовним пивом. Денніс пригадує: «Одразу після фіналу я подзвонив батькові в Колайленд і почув, як під вікнами його будинку грає оркестр. Я не зміг стримати сліз».

Спадщина легендарного матчу

Подальші кар’єри наших героїв склалися по-різному. Стів Девіс уже наступного сезону знову дістався фіналу чемпіонату світу, але знову програв. Проте згодом він ще тричі ставав чемпіоном світу, у підсумку ставши шестиразовим володарем трофею. Додавши до цього ще перемоги більш ніж на 60 турнірах, можна з упевненістю сказати, що Стів Девіс — один із найвидатніших гравців в історії.

Для Денніса Тейлора той чемпіонат світу й справді виявився турніром усього життя. Окрім «Мастерс-1987», Деннісу надалі виграти щось справді престижне так і не вдалося. Завершивши кар’єру наприкінці 1990-х, Денніс пішов працювати на телебачення, де й досі є коментатором снукеру на BBC.

До речі, колишні суперники нині підтримують доволі теплі дружні стосунки: грають у благодійних футбольних матчах і дають спільні показові виступи. У 2010 році, на честь 25-річчя культового фіналу, глядачі в «Крусіблі» мали можливість насолодитися шоу-матчем, у якому гравці, пародіюючи самих себе тих часів, відтворювали епізоди того легендарного поєдинку.

А ось, наприклад, останній на сьогодні допис в Instagram Денніса Тейлора.

Цей фінал міцно увійшов до снукерного фольклору. Про нього досі згадують, розповідають, пишуть і знімають документальні фільми. У рейтингу «100 найкращих спортивних моментів» від телеканалу Channel 4 фінал 1985 року став єдиною снукерною подією та посів дев’яте місце.

Насамкінець залишу посилання на повний запис цього фантастичного матчу. Якщо ви любите снукер і якимось чином знайдете тринадцять із половиною годин вільного часу — обов’язково подивіться. Бо цей матч — справжня класика цього виду спорту. А класику треба знати!