Як збуваються мрії з дитинства: перше Класичне на стадіоні – і одразу такі емоції та відставка Луческу
Дарина Калінчук побачила вживу історичний матч «Динамо» та «Шахтаря».
Їхавши на матч «Динамо» – «Шахтар», прокручувала в голові десятки сюжетних ліній, які хотілося б вплести у свій репортаж. Але, мабуть, ніщо не переплюне головну новину цього вечора – Мірча Луческу оголосив про свою відставку і завершення тренерської карʼєри.
Попри те, що це рішення вже давно витало у повітрі – слова румуна все одно стали таким собі холодним душем для присутніх на пресконференції. Навіть символічно, що сталося це в матчі, в якому його нинішня команда програла колишній та головній в кар'єрі.
Я для когось все ж придумувала сюжетні лінії для свого репортажу, тож далі – трохи сплутаних думок з мого дебютного Класичного на стадіоні. 10 років тому я вперше побачила стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського. Тоді ми проходили повз нього з татом – він розповідав про київський клуб, Лобановського та видатних динамівців. А ще – пообіцяв, що одного дня ми разом прийдемо сюди подивитись футбол.
Класичне для моєї сімʼї – це той момент, коли дідусь, тато та його брати, я з сестрою збирались перед телевізором і емоційно коментували кожну дію футболістів. Потім ми ще могли посваритися після матчу, бо кожен вболіває за різні команди. Цього року – все інакше. Пройшло 10 років з того часу, як я вперше побачила стадіон Лобановського, і ось я знову тут – прийшла сюди на матч в ролі журналіста.
Втрачений сенс Класичного, спокійний Пушич і капітан Бражко
Зізнаюсь чесно, добряче хвилювалась, хоч в глибині душі розуміла – Класичне вже давно не те. По дорозі від Майдану Незалежності до стадіону запитувала у перехожих, чи знають вони, який сьогодні футбольний матч. З 15 людей 10 відповіли, що не слідкують за футболом і не знають, що взагалі за гра.
Коли ж вони чули, що сьогодні Класичне, то реагували однаково. «А, ну тоді «Динамо» переможе». «Я думаю, що «Динамо» переможе». «Ставлю на «Динамо». Ті одиниці, які слідкують і знають, який матч проходив – відповіли, що в сьогоднішнього «Динамо» немає шансів перед «Шахтарем». Я панічно боялась запізнитись на матч, тому припинила свій експеримент і побігла шукати службовий вхід на Лобановського.
Стадіон швидко почав наповнюватись людьми. Одразу ж бачу на футбольному полі Пушича, він спокійно походжував з кавою. Як і завжди, з усмішкою на обличчі. Подумала, мені б його спокій та впевненість. Він спілкувався з футболістами, персоналом «Шахтаря» і, здавалося, зовсім не хвилювався перед матчем з принциповим суперником.
А от «Динамо» виглядало дещо знервовано ще до початку матчу. Прямо перед грою стало відомо, що, окрім травмованого Ярмоленка та дискваліфікованого Ваната, матч пропустить ще й Буяльський. Поглядом знаходжу на трибунах Миколу Морозюка, підходжу до нього і запитую, як відсутність лідерів вплине на хід матчу. Почувши про відсутність Віталія у заявці, перепитав: «Серйозно? Про Буяльського не знав. Будемо надіятись, що містер знайде заміну, яка дасть результат».
Тоді запитую, що думає про капітанство Володимира Бражка у матчі, на що Микола знову: «Серйозно? Бачите, ви мені сьогодні даєте купу інформації, якої я не знав. Супер, чому ні? Хлопець надзвичайно талановитий, демонструє не по роках зрілий футбол».
Поки записувала коментарі, пропустила той момент, коли треба було зайняти собі місце, тому деякий час стояла навпроти тієї ВІП-ложі, в якій сиділи Буяльський, Ярмоленко та Ребров:
На полі нарешті з'явились команди, Пушич та Луческу тепло обійнялись перед матчем, прозвучав гімн України. Перед початком матчу футболісти обох команд вшанували памʼять Артема Франкова, який цього тижня пішов з життя. Капітани команд – Бражко та Степаненко – продемонстрували футболки своїх клубів з прізвищем Франкова та номером 53 – це вік, в якому помер журналіст.
Стартовий свисток і матч розпочато. Мірча Луческу постійно щось емоційно підказував своїм підопічним, а Марино Пушич за першу половину матчу, мабуть, і взагалі не присів. Не менш емоційним був і Олександр Шовковський – кадри його настанов команді потрапили у трансляцію:
Фото: скриншот трансляції Football Hub
А ще в «Шахтаря» відбулась вимушена заміна – Ракицький зʼявився на полі замість травмованого Азарова. На післяматчевій пресконференції новий тренер гірників сказав, що завтра (4 листопада) стане відомо, наскільки серйозна травма в 16-го номера «Шахтаря».
Другий тайм, 53-я хвилина матчу і Зубков нарешті відкриває рахунок. Цей гол став єдиним забитим мʼячем у цьому матчі, хоч спроби змінити рахунок були як в «Динамо», так і в «Шахтаря».
«Футбол в тяжкі часи дарує людям нові сенси»
Останні 15 хвилин матчу я практично не бачила, оскільки пішла поспілкуватись з Ніком, британським колегою із «The Gurdian». Домовляємося зустрітись прямо на стадіоні. Нік пише: «Я одягнутий в помаранчеву шапку, як «Шахтар». При знайомстві зізнається, що в сьогоднішньому матчі вболіває за донецький клуб, і одразу ж каже, що йому особливо цікаво спостерігати за Судаковим. «Я люблю його. Хороший гравець. Він буде наступним Мудриком», – впевнено заявляє. Мій співрозмовник постійно усміхається і розпитує мене, як довго я працюю в спортивній журналістиці і як працює футбол в умовах війни.
Він згадує, як минулого року відвідав матч між «Шахтарем» та «Металістом 1925» на НСК «Олімпійському». Ще тоді його вразили розмови співробітників клубів, що в разі сигналу повітряної тривоги матчі можуть тривати годинами, переноситися на наступні дні. Оскільки Нік вболіває за «Шахтар», згадуємо, звичайно, і нового тренера гірників. Мій британський колега вже мав змогу з ним поспілкуватися на тренуванні. «Марино – справді прекрасна людина. Він типовий мешканець тих країн – Боснія та Хорватія. А ще постійно усміхається та жартує».
Наша розмова продовжується близько 25 хвилин, ми тільки й встигали піднімати голови, коли бачили на полі сутички або заміни. Говоримо про українців у Англії, ЛЧ і, звісно ж, «Шахтар». Нік каже: «Футбол в тяжкі часи дає людям нові сенси. Це те, що дає хоч на годину розслабитись і отримати позитивні емоції». Почувши фінальний свисток, переглянулись і змушені були призупинити наш діалог. Домовились перетнутися на пресконференції, але, на жаль, Нік змушений був раніше покинути стадіон. Підозрюю, що він, можливо, й трошки пошкодував, що не зміг потрапити на неї, бо там і почалось все найцікавіше.
«Хотілося б закінчити по-іншому, але всьому приходить кінець»
Мірча Луческу зайшов у зал відверто засмучений. Прес-аташе «Динамо» Андрій Шахов повідомив, що тренер звернеться до всіх румунською, а тоді його слова перекладуть. Поки я прокручувала в голові запитання, які хотілося озвучити Луческу, чую першу фразу: «Сьогодні я не хотів би говорити про гру. Я хочу сказати, що віддав 15 років футболу України». А далі прозвучало те, що скоріше за все ніхто не очікував почути саме після цього матчу: «На цьому я вирішив завершити свою карʼєру. Гра проти «Шахтаря» була останньою, я попрощався зі своїми гравцями, я попрощався з гравцями «Шахтаря». Сподіваюсь, що частка мене залишилась в Україні.
Я відпрацював 15 років, вдячний Рінату Ахметову та Ігорю Суркісу за роботу, за те, що ми спільно працювали. Хотілося б закінчити по-іншому, але всьому приходить кінець. Є початок, є кінець.Сьогодні перемогла досвідченіша команда. Ми мали свої шанси, але не використали.
Ця команда має майбутнє, «Динамо» має гарну молодь. Потрібно ще багато трудитися, щоб досягти успіху. Упевнений, що майбутнє має і «Динамо», і Україна. Але дуже складно весь час переживати війну та відсутність уболівальників.
Ці хвилини мовчання перед кожними іграми – для мене це складно. З роками стаєш сентиментальнішим. Кожна гра мені давалася все важчою. Важко постійно думати про мирних людей, які гинуть. Важко поєднувати це з футболом.
Дякую всім, дякую українському футболу, дякую Україні за ці 15 прекрасних років. Я бажаю всім миру, здоров'я та щасливого майбутнього.
Із самого початку війни я був тут. У 2014 році я теж не поїхав з Донецька, але в «Динамо» зараз молода команда. Може, мій тиск і авторитет були занадто великими для них. Всю відповідальність за останні результати я беру на себе. У нас був гандикап, але ми не змогли ці матчі виграти.
За останні два роки команду покинули досвідчені гравці, а молоді потрібно давати час, ці хлопці не можуть відразу замінити досвідченіших і майстерніших гравців.
Потрібно мати терпіння. Критикувати та звинувачувати – найлегше. Потрібно підтримати українську молодь, щоб вони росли і протягом багатьох років давали результат. Не тільки в «Динамо», а й у збірній України. Іноземці, які могли б посилити нашу гру, зараз сюди не приїжджають. Тому треба мати терпіння. Дякую і вам, журналістам. Дякую вам усім за все», – сказав 78-річний тренер на пресконференції. Коли Мірча покидав залу, йому аплодували. Хай там як, це легендарна постать, яка багато чого дала українському футболові.
Марино Пушич зайшов до зали після Луческу, виглядав щасливим і усміхався (як завжди!). На завершення пресконференції і він висловився про відставку Мірчі: «Луческу стільки ж років, як і моєму батьку. Тому в мене є повага до нього. Повага до того, чого він досягнув як тренер. Стільки років він вже займається тренерською справою. Стільки в нього досягнень. Тому лише одне слово можу сказати – повага».
На виході зі стадіону зустріла гравців «Шахтаря» Бондаря та Степаненка – вони також прокоментували рішення Луческу.
Тарас Степаненко: «Немає результату, але Містер багато зробив для «Динамо», привів клуб до чемпіонства. Він провів багато роботи, але іноді не все виходить. Така праця тренера. Сьогодні – так, завтра – так».
Валерій Бондар: «Дуже важко, коли йдуть такі люди, такі легенди. З ними чемпіонат тільки цікавіший»
***
Виходжу зі стадіону і вже по класиці дзвоню татові. Прекрасно розумію, як йому теж хотілося б знову подивитись футбол на стадіоні. Коли війна закінчиться і на стадіонах знову буде багато вболівальників, упевнена, обов'язково подивимось з ним «Динамо» – «Шахтар» на Лобановського. Обіцянки ж треба виконувати.
Фото: «Шахтар», Tribuna.com
