Від «національним каналам не цікавий футбол» до «Динамо» прийняло пропозицію «1+1». Як вірити Циганику
Олександр Сажко - про сором, який досі називають футбольною журналістикою.
Всього півтора місяця тому писав текст Чому Циганик, Денисов та Вацко – не журналісти, а давно перейшли на інший бік. І тоді навіть деякі колеги, яким повністю довіряю та дуже поважаю їх думку, говорили, що це вже перебір, бо в журналістиці є сірі зони, яких неможливо уникнути.
З останнім складно не погодитись. Але одна справа - сірі зони, які є в будь-якій професії, а зовсім інше - брехня в очі та робота на олігархів. І ось з'явилось чергове підтвердження, що я мав рацію.
Порівняйте монологи Ігоря Циганика про телепул двотижневої давнини, коли треба було удавати, що «Плюсам» футбол нецікавий, та останній, коли «Плюси» вийшли з тіні. Це як дві різні людини говорять.
Ось вони ключові цитати:
Тут, щоб краще зрозуміти контекст, доведеться згадати уривок з мого тексту по телепулу, який написаний після першої цитати Циганика:
«…Майже 15-хвилинний монолог Циганика про телепул в останньому прямому ефірі звучав досить адекватно. Але… Спочатку Ігор декілька разів наголошував, що жоден національний телеканал не зацікавлений зараз у футболі, а закінчив монолог словами: «Наш футбол зараз стільки коштує. Вважаю, що клубам треба з цим змиритись і шукати можливості, щоб просити національні телеканали взяти картинку, яку вони або хтось зробить, щоб показати на всю Україну».
Який єдиний національний канал в теорії таки може взяти транслювати футбол? Той, з яким пов’язаний сам Циганик. Бо ним володіє один з власників клубів УПЛ.
Чи щирий Ігор, що «Плюсам» не потрібні трансляції і чи вони не ведуть подвійну гру - ще одне велике питання без відповіді. Минулого разу при спробі створення телепулу «Плюси» до останнього тримались в тіні, а потім трансляції «Динамо» та інших потрібних їм клубів все одно опинились там. Хоча формально телепул було створено, але на нього просто забили - і нікому нічого за це не було».
***
Тест на щирість не пройдено. В чому сумнівів, в принципі, не було ніяких.
І такого в словах Циганика насправді набагато більше, ніж одна цитата. Чого варта тільки спроба довести, що «Динамо» та інші клуби не потрібно наказувати згідно з регламентом та дисциплінарними правилами УАФ. Бо війна ж, а футбол в поганому стані:
«Зараз ці сварки… Ще будемо знімати очки у внутрішньому чемпіонаті. У нас футболістів немає, немає футболу. Ми починаємо з нуля. Починаємо з того, що у нас було в 1991 році, коли у нас крали футболістів, які виступали за іншу національну збірну. Рівень був дуже низький, але потроху вибудували.
І зараз нам просто знову бомблять футбол. У нас з 2014 року бомблять футбол. Просто атаки на український футбол. У нас бомблять будинки, бомблять міста, мости, і так само бомблять футбол. Нам просто не дають вижити.
Нам зараз треба думати, як вирішити ці проблеми, а не сваритися між собою, дискваліфіковувати когось, позбавляти очок. Ну позбавите ви очок, і що буде? Краще комусь від цього буде?»
***
Дивіться далі Циганика. Хороший журналіст. Справжній професіонал. Чесний і неупереджений. Більше переглядів йому.
Інсайди дає, так багато внутрішньої інфи ж! Правда, вона нічого не коштує. Бо можна сказати одне, коли це вигідно людині, на яку ти працюєш, а через два тижні протилежне - і всім пофіг.
І виходить так: якщо ти вказуєш на це, то наче хайпуєш на Циганику, та і взагалі якось неетично так про «колег». І хто я взагалі такий: «Ти спочатку сам добийся, чого добився Циганик». Так що тепер, нічого не робити?
Помилятись - не злочин. В нашій дуже інтенсивній професії зі скаженим потоком інформації, яка постійно змінюється, неможливо бути завжди правим. Коли висловлюєш свою думку - будь готовий, що обов'язково десь скажеш дурню, погано оціниш обставини або просто поквапишся. І тебе в це можуть справедливо ткнути носом.
Дуже далекий від того, щоб думати, що в сотнях написаних матеріалів на сайт Трибуни, тисячах постів в телеграмі та десятках знятих відео жодного разу не сказав повну дурню, за яку зараз соромно. Сказав неодноразово. 100%.
Але невимушені помилки та навмисне спотворювання реальності з метою задурити людям голови - це зовсім різне. Останнє - не сірі зони журналістики, а шкідництво. В яке треба постійно тикати пальцем.
(Думка автора може не збігатись з позицією редакції)