24+7 млн за двох бразильців під час війни? Що робить «Шахтар» на трансферному ринку
Олександр Сажко розбирає стратегію гірників.
«Шахтар» підписав універсального вінгера «Палмейрас» Кевіна, якого клуб веде дуже давно. Сума трансферу – 12+3 мільйонів євро.
А щойно оголосив про придбання півзахисника «Васко да Гама» Марлона Гомеса. Сума трансферу – 12+4 млн євіро.
Багатьох такі суми обурюють або хоча б дивують. Навіщо витрачати шалені для нинішньої УПЛ гроші під час війни? Чи не марнотратство це та непотрібні ризики зараз?
Багато питань до рішень «Шахтаря», але ні у кого немає відповіді, що ж клуб має робити по-іншому, щоб і рухатись вперед, і не виглядати з величезними сумами трансферів обурливо під час війни.
Насправді, можливо, не всі вболівальники та експерти це зрозуміли, але донецький клуб у своєму нинішньому стані знаходиться в патовій ситуації. Без рішучих ризикованих кроків навряд вдасться досягти навіть поступового підвищення рівня команди, не говорячи вже про швидкий та кардинальний. Але при цьому будь-яка така дія не гарантує результат, бо ризикувати дійсно доведеться серйозно.
Щоб зрозуміти, що відбувається, потрібно розкласти по полицях, що намагався робити «Шахтар» останні півтора року після втрати майже всіх легіонерів та спробувати передбачити, що, схоже, робитиме далі. Можна точно сказати, що у керівництва була і певна стратегія, що «Шахтар» буде робити не тільки в конкретне трансферне вікно, а й декілька наступних, і рішення, які реагували на зміну ситуації та досить швидко підлаштовувались під неї. Клуб пройшов два великих етапи трансферного відновлення після 24 лютого 2022-го – кожен зі своїми викликами та помилками. Але принаймні він дійсно мав якийсь план.
1-й етап: виживання
Ціль: збереження клубу та конкурентоспроможності хоча б на рівні УПЛ.
Методи досягнення: підписання будь-кого адекватного, до кого можна дотягнутись в час невизначеності.
Тривалість: літо 2022-го.
Влітку 2022-го в «Шахтаря» не було вибору, бо легіонери елементарно відмовлялись їхати в Україну, а ринок доступних українських гравців, які можуть хоч якось компенсувати втрату лідерів, завжди дуже обмежений. Згодом чимало підписань стали очевидними провалами, але треба зрозуміти контекст ситуації: перших гравців «Шахтар» підписував, коли ще навіть було невідомо, чи буде точно чемпіонат, а якщо буде, то коли та в яких умовах. Також неможливо було вгадати, чи зробить суттєвий крок вперед молодь: Мудрик, Судаков, Бондаренко, Криськів та інші. Також було забагато втрат, треба було набити склад хоча б кількісно та сподіватись, що хоч частина підписань спрацює.
Тому це виглядало рівно тим, чим було: «Шахтар» брав гравця, до якого міг дотягнутись та який готовий був на поточні умови, потім невизначеність поступово розвіювалась, ситуація дещо покращувалась, з'являлись сильніші опції – і клуб брав і їх. А гравці, яких підписали одними з перших, потім майже не грали або лише закривали тимчасово діри.
Наприклад, Тотовицький прийшов одним з перших ще 21 липня. Але потім протягом серпня, коли вже пішли конкретні розмови про відновлення чемпіонату, «Шахтар» підписав Зубкова, Петряка та Шведа. Зрештою Андрій майже не грав, але навряд на момент його підписання хтось сподівався, що точно вдасться взяти всіх цих гравців групи атаки.
Те ж саме з Джурасеком. Його взяли 20 липня, але на самій межі подовженого трансферного вікна 22 вересня вдалося купити Назарину. До того ж поступово розкрився та серйозно додав Криськів, який доповнив дует Бондаренка та Судакова. Чи можна було 20 липня 2022-го в момент невизначеності це передбачити? Звичайно, ні.
Тому трансфери згодом провалювались, але, здається, «Шахтар» і не сподівався, що кожен спрацює, а підвищував запит та працював на ринку далі, як тільки прояснювалась інформація стосовно чемпіонату та було що запропонувати цікавішим гравцям на ринку. Навіть якщо кількісно позиція начебто була закрита.
Не забуваємо й про вдале рішення з Йовичевичем: знову ж таки, на той момент клуб взяв одну з найкращих, якщо не найкращу, саме з доступних опцій. І заради цього поводився агресивно та навіть посварився з «Дніпром-1». Бо коли мова йде про виживання клубу, стає не до джентльменства. Десь некрасиво, але, як виявилось, ефективно.
Все це спрацювало. Звичайно, допоміг фантастичний фарт в Лізі чемпіонів, який, скоріше за все, і став важливим поштовхом для розвитку команди та окремих гравців. Бо неочікувано хороший результат йшов хоча б єврокубках, атмосфера працювала на його подальше покращення, а в таких умовах молодь зростає найкраще. Але і зі свого боку клуб дійсно робив все можливе.
Як показав час, серед українських клубів зрештою найбільше вдалося досягти тому, хто діяв, ризикував, не боявся помилитись, справді помилявся, але йшов далі – і робив ще більше. На відміну від анабіозу головного історичного конкурента «Шахтаря».
Все це і допомогло дійти до наступного етапу розвитку.
2-й етап: відновлення та накопичення ресурсів
Ціль: накопичити глибину складу для повернення беззаперечно лідерських позицій хоча б у внутрішньому чемпіонаті та підвищення конкурентоспроможності в Європі.
Методи досягнення: скаутинг в неочевидних країнах або проблемних гравців, з якими сумнівались ризикувати інші клуби рівня «Шахтаря».
Тривалість: зимове вікно сезону 22/23 та літнє вікно сезону 23/24.
Звичайно, далі вести трансферну політику кризової ситуації не було потреби. Обставини суттєво змінились, інформація оновилась, з'явилося розуміння, що футбол все ж таки буде, буде як мінімум завтрашній день та можна планувати хоча б на трохи вперед. Україна, як і її футбол, поступово адаптувалась до війни, як могла.
З новою інформацією потрібні були нові підходи. «Шахтарю» потрібно було повертати глибину та накопичувати хоч якийсь потенціал, щоб виграти чемпіонат, коли ніхто на нього не ставив на початку сезону, починати розвивати нову групу молодих гравців та не сильно просісти в єврокубках.
Але тут серйозна проблема: на все це треба великі гроші, а «Шахтар» втратив дуже багато своїх попередніх інвестицій після безкоштовного відходу легіонерів. Тому ще влітку 2022-го почалася піар-операція «Мудрик один з найкращих вінгерів світу»: резонансні заяви Сергія Палкіна та Дарійо Срни, вдале підключення світових потужностей Фабріціо Романо, підлаштована під сильні якості Михайла тактика всієї команди – все це як ніколи вдало наклалось на декілька вдалих матчів українського вінгера в Лізі чемпіонів з хайлайтами, які рознесли всі топові видання, та інтерес одразу двох дещо неадекватних англійських грандів, які були готові смітити грошами.
Продаж вийшов геніальним: 30-50 мільйонів євро перетворились на 70-100 – фінансове майбутнє та стабільність «Шахтаря» на декілька років забезпечені. Тепер потрібен план, як ці гроші витрачати: кого брати, яку загальну лінію поведінки на ринку побудувати, щоб одночасно розвиватись, але нормально виглядати в реаліях великої війни, де багатомільйонні трати на футбол ніколи не сприймуться позитивно?
Хоч зміна поведінки клубу на трансферному ринку сталася ще взимку 22/23, але важливим індикатором нової стратегії став несподіваний відхід в кінці цього сезону головного тренера Ігора Йовічевича, який начебто виконав та перевиконав задачі з результату – титул УПЛ та друга стадія плей-оф єврокубків, рекордний продаж Михайла Мудрика. Так, «Шахтар» очевидно помилився зі заміною – сумніви щодо кандидатури саме Патріка ван Леувена у багатьох виникли одразу, занадто темперамент та стиль тренера дисонував з наявним набором виконавців в клубі та його звичним стилем. Але сам пошук іншого тренера свідчив, що клуб хоче переходити від гасіння пожеж, з яким чудово впорався Йовічевич, до планомірного розвитку – і сезону вистачило зрозуміти, що тренувальний процес та підходи Ігора для цього не підходять.
Можливо, саме екстремальне літо-2022 запевнило клуб, що зараз треба діяти швидко та агресивно, щоб виправити критичну ситуацію. Тому він змінив Йовичевича, а потім майже миттєво визнав свою велику помилку, навіть не давши ван Леувену допрацювати до зими. Тепер «Шахтар» буде сподіватись, що Марино Пушич краще відповідатиме довгостроковій стратегії.
Повертаючись до трансферів: тепер «Шахтар» не може конкурувати на бразильському ринку за гравців того самого рівня таланту та, скажімо так, надійності, що і раніше. По-перше, світові гранди давно зрозуміли, що їм простіше та значно дешевше забирати найкращих талантів напряму собі та чекати їх розвитку в себе. По-друге, тепер «Шахтар» не може запропонувати ті ж самі умови життєвого комфорту та можливостей для розвитку: війна, обстріли, важкі логістичні проблеми, підвищені навантаження, значно слабший склад – все це не найкращий набір для конкурування на складному бразильському ринку. По-третє, в клубу елементарно стало менше грошей.
Тому «Шахтарю» довелось підлаштовуватись на трансферному ринку:
- полювати за талантами меншого калібру, діапазон вартості яких десь до 3-4 мільйонів євро;
- освоювати нетрадиційні ринки, де, можливо, менше уваги від скаутів та відповідно нижча конкуренція;
- шукати проблемні таланти, в яких інші клуби не дуже хочуть інвестувати;
- використовувати вільні трансфери та оренди.
Більшість з 14 вхідних трансферів «Шахтаря» за попередні два трансферних вікна відповідають перерахованим вище критеріям, ні за кого не сплатили понад 3,6 млн євро.
Нетрадиційні ринки – 6 трансферів: Георгі Гочолейшвілі (Грузія, 1 млн), Кевін Келсі (Уругвай, 1 млн), Хусрав Тоіров (Казахстан, 300 тисяч), Іраклі Азаров (Сербія, 3 млн євро); Став Лемкін (Ізраїль, 850 тисяч), Деніл Кастільо (Еквадор, 800 тисяч).
Проблемні бразільці – 3 трансфери: Невертон (3,6 млн, жодного матчу на дорослому рівні, мав проблеми з дисципліною, сумнівні габарити – 1,65 м зросту); Егіналдо (3,5 млн, грав лише в Серії Б, погана результативність – лише 3+0 за 29 матчів на дорослому рівні до «Шахтаря», в Україні поки краще не стало), Педріньо (вільний агент, був замішаний в скандал зі ставками, через що пішов з минулого клубу, але вже виправданий).
Ще вільні агенти та оренди – 4 трансфери: Ярослав Ракицький, Дмитро Чигринський, Артур Рудько, Новатус Міроші.
Заміна Трубіну: Дмитро Різник (3 млн).
Все це суттєво підвищує ризики, що гравець не дасть потрібної віддачі. Бо клуб хоче повернутись на старий рівень, але кадри бере значно менш надійні, щоб розкрити весь свій потенціал. Але на цьому етапі по суті в «Шахтаря» не було вибору, якщо не робити зовсім відчайдушних кроків та не смітити зайвими грошами (яких і немає), щоб суттєво перебивати пропозиції конкурентів. Хоч витрати «Шахтаря» на трансфери для нинішньої УПЛ виглядають фантастично, але у світовому масштабі це все дуже скромно для тих задач, які ставить клуб в єврокубках. Особливо в порівнянні з відносно нещодавніми витратами під прихід Роберто Де Дзербі.
Хай там як, але завдяки активності за два попередніх вікна «Шахтар» принаймні кількісно не тільки стабілізував склад, але й, можливо, перевиконав задачу та накопичив занадто багато ресурсів. На фоні УПЛ глибина гірників виглядає фантастично, бо клуб має по 3, а й іноді по 4 гравці на одну позицію, чого не може собі дозволити жоден з українських конкурентів. І майже не грають в «Шахтаря» гравці, які б були конкурентам як мінімум потрібними для активної ротації, а то й ключовими в стартовому складі. Наприклад, майже будь-хто б з радістю забрав В'юнника чи Кащука, яких Пушич взагалі не бачить в складі – вони в кращому разі є якраз третім, а то й четвертим вибором на позицію.
Але «Шахтар» зіштовхнувся з проблемою складу з іншого боку: він має більше ніж достатньо виконавців рівня нинішньої УПЛ, але на більшості позицій вони близькі по якості між собою та конкурують в межах досить обмеженої поточної стелі. Хтось трохи кращий, хтось трохи гірший, комусь більшу перевагу віддає тренер через своє особисте бачення, але це не принципово в загальному масштабі, бо ніхто не вистрілить миттєво. Ти не виставиш на матч 30 гравців, а перша одинадцятка «Шахтаря» зараз не виглядає домінуючою та на декілька голів кращою інших команд УПЛ. І це при тому, що після 24 лютого донецький клуб вже витратив значно більше грошей, ніж вся ліга разом взята.
В межах кожного конкретного матчу УПЛ проти конкурентів, попри на порядок вищий бюджет та витрати, «Шахтар» не має настільки критичної переваги в класі. Так, на дистанції глибина має вирішувати проблему, але все одно в суперників зараз значно кращий шанс зачепитись та обійти «Шахтар», ніж будь-коли: якщо вони будуть добре готові, не матимуть травм, матимуть якісного тренера та дещо пощастить.
Враховуючи, що для «Шахтаря» перемога в УПЛ наступного сезону значить потрапляння напряму в основний етап ЛЧ та купу грошей, на відміну від суперників, очевидно, що він не має права допустити програш задля успіху своєї довгострокової стратегії. Це буде провалом. Клуб значно більше витрачає, а значить має покривати свої витрати. Звичайно, можна говорити про величезні втрати «Шахтаря» через війну, але «Кривбас», «Дніпро-1», «Полісся» взагалі наново збирали склад – і зі значно меншими ресурсами. Тому ця відмазка навряд спрацює у разі поразки.
Зараз «Шахтар» знаходиться саме ось в цій конкретній точці розвитку. І фактично має лише два шляхи:
1. Продовжити робити, що робив на цьому етапі, та грати вдовгу: докупати ще гравців, сподіваючись, що за 1,5-2 роки хоча б деякі з таких трансферів зіграють. При цьому залишаючи під ризиком результат та розуміючи, що ще точно будуть втрати на дистанції, які наявні кадри швидко не компенсують: вже рік лівий фланг атаки страждає без Мудрика, піде Судаков, все більше втрачає в якості Степаненко, здає, залишаючись на місці, Матвієнко. Будуть й інші.
Тобто, можливо, що такий шлях взагалі лише дозволить балансувати на тому, що є: втрачати одних, поки прогресують інші. А не рухатись вперед.
2. Перейти на новий етап розвитку: де більші ризики, більші витрати ресурсів, але й віддача може бути значно швидшою та ефективною, якщо все складеться. Те, як клуб гнався за Кевіном за фантастичні для цього часу 12+3 мільйонів, а потім легко розлучився з ще 12+4 млн за Марлона Гомеса, говорить про вибір «Шахтарем» другого, проактивного, шляху.
3-й етап: збільшення інвестицій та якісний крок вперед
Ціль: повернення повного домінування в УПЛ та підвищення конкурентоспроможності в Європі для розвитку гравців та запуску нового циклу їх куплі-продажу, який було давно розірвано.
Методи досягнення: стабілізація складу, точкове підсилення конкретних позицій значно більш талановитими, але й при цьому дорогими гравцями, готовність ризикувати більшими грошами.
Тривалість: невідомо.
Зараз клуб підійшов до точки розвитку, коли треба думати не лише про вхідні трансфери, а і як розчистити під них склад. Цілком об'єктивно: вже в першій половині сезону в команді було забагато гравців, і їх всіх неможливо було задовільнити одночасно. Це та чимало трансферів вже по ходу підготовки, а то й сезону, м'яко кажучи, не допомогли ван Леувену досягнути успіху з командою. Тому якоюсь мірою керівництво тут також має частково брати провину на себе. Хоч роботу по трансферах дійсно треба було робити – і в нинішніх умовах не все можна спланувати, тому клуб явно перестраховувався.
Далі так продовжуватися не може. Треба продавати або взагалі, можливо, навіть просто віддавати:
Це 34 гравці без підписань цього вікна (центральний захисник Лацабідзе вже тренується з «Шахтарем» на перегляді, прийшли Кевін та Марлон), коли для нормального функціонування команди зазвичай потрібно 24-27 людей.
Менше конкуренція в центрі, але там якраз є свої таланти високого рівня, яким немає сенсу зараз заважати зростати. Тому там «лише» по два гравці на позицію плюс незамінний Степаненко, поступове згасання якого доведеться просто навчитись пережити. До того ж зараз на зборах з «Шахтарем» працює 17-річний центральний півзахисник Віктор Цуканов. Можливо, в клубі бачать в ньому більшу перспективу, ніж підписувати легіонера.
Перебір в «Шахтаря» якраз на позиціях, де немає стабільних «проєктних талантів», які б суттєво виділялись на фоні конкурентів та дійсно виглядали готовими до високого рівня: вся лінія нападу, лівий захисник, центр захисту. Саме туди були всі трансфери раніше, але рівень таланту поки виглядає обмеженим.
І якщо в захисті ветерани Ракицький та Чигринський просто страхують молодих, то атаку – центр нападу та фланги – доведеться суттєво розчистити, щоб продовжити закупки. І, схоже, цей процес вже йде: Кащук, В'юнник, Петряк, Топалов – перші кандидати на вихід. Є чутки навіть про Очеретька, хоч центр півзахисту і не є настільки перевантаженим. Та загалом не віриться, що «Шахтар» захоче відпускати одного з найбільших своїх талантів на підході, враховуючи гарантовану втрату Судакова у найближчому майбутньому. Інша справа, що хоче сам гравець.
Можна позмагатись в уважності та пошукати, кого вже немає на фото зі збору в Туреччіні, який розпочався у неділю, щоб зрозуміти, хто майже точно покине клуб або просто не гратиме в другій половині сезону. Якраз Кащука, В'юнника, Петряка, Топалова ідентифікувати і не вдалося. А ось Очеретько працює з командою.
Але тут «Шахтар» зіштовхується з іншою проблемою: як розчистити склад з найбільшою вигодою для себе або хоча б не нашкодити?
Віддавати в УПЛ – очевидно підсилити конкурентів. І коли в боротьбі за чемпіонство ще нічого не зрозуміло, є сумнів, що «Шахтар» буде розглядати такий шлях, як пріоритетний. Це все гравці групи атаки, які будь-кому з тих, хто здатен їх собі дозволити в Україні, суттєво збільшать рівень та глибину попереду. Навіть за інсайдами навколо видно, що пріоритет – за кордон.
Віддавати масово за кордон – зіштовхнутись зі справедливою критикою. Знову згадуємо, що фактично легальних шляхів, щоб виїхати зараз працювати за кордон, в Україні немає. Бо такі випадки елементарно не прописані в законодавстві. Є сірі зони для виїзду: як волонтери або на збори з клубом, який взагалі-то має бути відповідальним за гравця, якого вивозить. Подальший трансфер робить причину виїзду фальшивою, а робота за кордоном порушує самі терміни дозволу.
Один-два випадки таких трансферів – всі до цього вже давно звикли. Але якщо буде ціла пачка, то реакція може бути. Можливо, саме тому «Шахтар» довгий час не квапився віддавати зайвих українців – ідеального варіанту для клубу тут немає: підсилюй конкурентів або неси відповідальність, як вони виїхали. Якщо, звичайно, ці питання вирішують не агенти по конкретному гравцю. Наприклад, батько Вадима Шаблія Микола – генерал-майор прикордонної служби у запасі. І всі клієнти Вадима, як і він сам, коли потрібно було, якимось магічним шляхом легко опинялись за кордоном. Напевно це просто співпадіння.
Тільки тепер можна підходити до самих трансферів Кевіна та Марлона Гомеса за 24+7 мільйонів. Та будь-якого іншого точкового, але дорогого підсилення клубу в майбутньому. Якщо «Шахтар» обирає проактивний шлях розвитку, то він має підіймати планку та шукати суттєво кращих гравців, ніж вже зміг взяти. Бо інших в нього і так вже немає куди дівати. Але щоб взяти сильнішого таланта, майже завжди треба більше заплатити.
І тут «Шахтар» знову впирається в те, що він не може конкурувати за найкращих та найочевидніших молодих гравців на ринку. Тих, хто багато зіграв, довго був на очах у скаутів та точно є надійною інвестицією. Тому він в будь-якому разі змушений шукати недооцінених гравців навіть за ці гроші: які, на думку клуба, мають значно більший талант, ніж в тих, хто в нього вже є, але при цьому лише обставини завадили його реалізувати – висока конкуренція, особисті проблеми, травми тощо.
Тому ризикувати доводиться вже по-крупному. Тільки велика інвестиція може дати потрібний результат, але не гарантує його. Як мінімум, якщо «Шахтар» дійсно обирає такий шлях, то для нього виглядало б логічним провести 2-3 точкових трансфери на суттєве підсилення атаки, ніж продовжувати пачками набирати талантів, можливо, навіть не другого, а третього ешелону.
Наскільки це виправдано під час війни, коли не зрозуміло, що буде за пів року або рік – дуже складно сказати. В кожного може бути на це своя суб'єктивна думка. Можливо, давно варто було зменшити амбіції, але Ахметов до цього явно ще не прийшов.
З іншого боку, зараз, схоже, «Шахтар» повністю забезпечує себе сам: живе на гроші від єврокубків, продажу Мудрика, Трубіна та далі – Судакова та інших талантів, яких вдасться купити, розвинути та засвітити. Якщо такі інвестиції зі своїх же прибутків дозволять продовжувати цей цикл, то чому б ні?
Фото: «Шахтар»
