«Зоря» – ганьба. Вона має змінитись або зникнути
Олександр Сажко – про те, що наболіло.
Все, досить. Час серйозно поговорити про «Зорю», бо вона все більше бісить.
Негатив накопичувався давно, але раніше рука не підіймалася написати публічно: «Зоря» – це ганьба для українського футболу. Бо завжди шукаєш якесь виправдання: війна, всім складно, треба потерпіти, увійти в положення.
Але існування луганського клубу в його поточному стані не має ніякого сенсу. Йому треба або нарешті змінитись, або зникнути. «Зоря» так і не виросла з 2010-х і зараз страждає, а опосередковано з нею і всі, хто уважно слідкує за українським футболом.
Останньою краплею стала історія матчу з «Динамо». Виходити на гру без всіх лідерів-українців (Батагов, Чурко, Бутко, Кірюханцев, Антюх) – це абсурд. Одразу відмовлятись пояснити, що відбувається, та у відповідь на питання про склад команди на матч просити «питання по матчу» – неповага до всіх, хто цікавиться українським футболом. І ніхто ж не говорить, що клуб зобов'язаний розповісти всі деталі – хоча б одразу дати свою загальну версію, коли і так все видно.
Ігор Гузь взагалі перед матчем тримав журналістів за ідіотів з такими відповідями. Навіть якщо частина про зарплату була неправильною інформацією, бо відштовхувалась від інсайду, який став публічним, то бойкот, як пізніше виявилось, був. І саме через невиплачені гроші, хоч це, можливо, і не зарплата. Після матчу все одно довелось розповідати, що сталося. Тільки тепер клуб вже виглядає смішно, бо пізно.
Відсутність вчасної комунікації «Зорі» годувала конспірологічні теорії, що матч був зливом. Величезна кількість вболівальників досі підтримують таку версію. Адже клуби давно тісно співпрацюють між собою, а їх власники Ігор Суркіс та Євген Геллер далеко не чужі люди. Навіть причини для розмов про такі речі не потрібні ані чемпіонській гонці УПЛ, ані самому «Динамо».
І якби ж це була єдина проблема з «Зорею». В кожному українському клубі є свої нюанси та за бажання можна знайти чимало негативу. Але якби довелося рахувати такий антирейтинг – «Зоря» б його впевнено очолила. Бо вона є квінтесенцією майже всього найгіршого в українському футболі.
Давайте по черзі.
1. Постійні конфлікти з гравцями, які закінчуються їх маринуванням в дублі та найчастіше втратою гравця: Алефіренко, Нагнойний та Снурніцин – лише останні приклади. Раніше були Хлань, Кочергін, Громов, Сваток, Гордієнко, Форстер, Пауліньо.
10 таких конфліктів – не просто система, а справжня катастрофа. Клуб очевидно не вміє поводити себе в таких ситуаціях, а іноді й пропонує неадекватні умови гравцям. Наприклад, по останньому випадку з Алефіренком, Нагнойним та Снурніциним президент клубу розповідав, що пропонував гравцям контракти, які прив'язані до тактико-технічних дій: кількості передач вперед чи інших важливих параметрів.
Це абсурд як мінімум тому, що змушує гравців думати в першу чергу про свою статистику, а не командну гру. До того ж ризикувати підписувати довгостроковий контракт на таких умовах з клубом, в якому повний бардак та немає постійного тренера та вибудованої моделі гри – потрійний ризик, який футболісти не хочуть на себе брати.
Раджу подивитись це інтерв'ю повністю, воно дуже добре розкриває Геллера та пояснює, чому «Зоря» зараз в такому стані.
2. Нерівність та невиконання інших фінансових зобов'язань. Що відомо з інформації, яка з'являлась у відкритих джерелах: в «Зорі» дійсно можуть бути певні борги, але ще й, можливо, створюється нерівність – легіонерам, які менш слухняні та тихі, ніж українці, все виплачується вчасно, а от українці можуть отримувати якісь гроші з запізненням. Преміальні це чи зарплата – насправді не так важливо. Питання в невиконанні обіцянок керівництвом.
Вже ці два пункти мали б відлякувати футболістів від «Зорі». Але...
3. «Зоря» – агентський клуб компанії Вадима Шаблія. Так історично склалося, що українські гравці давно звикли до футбольного рабства та масово підписуються з агентом, якому плювати на їх кар“єри та треба виконувати свої задачі. Наприклад, якось тримати на плаву «Зорю». Хоча б один раз ви чули від самого Шаблія про захист своїх гравців, яких гнобить луганський клуб? Ні, бо він захищає «Зорю», а не гравців. Це точно нормальна поведінка для агента, який начебто має захищати інтереси гравців?
Скільки б не сварився клуб з гравцями, Шаблій, з яким підписана більша частина українського футбольного ринку, привозить нову пачку наївних простаків, які не можуть не знати про проблеми клубу, але все одно погоджуються на перехід.
Якщо вірити Transfermarkt, 23 футболісти першої команди «Зорі» є клієнтами Шаблія. З іншими компаніями працюють лише 8 легіонерів клубу, але серед них немає жодної української. Так, в Шаблія багато клієнтів і в «Динамо», і в «Шахтарі», але немає настільки безмежних можливостей, як в «Зорі».
4. В клубі колективна безвідповідальність. В пресаташе немає права голосу, фактично відсутній менеджерський склад. На офіційному сайті «Зорі» в розділі «Керівництво» лише власник Євген Геллер та Юрій Коваль, який одночасно виконує обов'язки головного тренера. Причому на сайті він значиться заступником генерального директора (без генерального директора!), хоча начебто займав посаду спортивного директора. Враховуючи, що Геллер навряд займається операційною діяльністю клуба кожен день, багатофункціональність Коваля власником явно переоцінена.
Звідси виникають не тільки проблеми з гравцями, а й інші непорозуміння. Згадайте хоча б історію зі стадіоном в Ужгороді, коли «Зоря» передумала там грати, але навіть не подумала повідомити про своє рішення. Або технічну поразку в останньому турі минулого сезону, коли забули внести Дмитра Мішньова в заявку та випустили його на заміну.
Як так взагалі може бути?
5. Слабка комунікація не лише з власними футболістами, а зі ЗМІ та вболівальниками. Про рівень комунікації з власними гравцями свідчать якраз скандальні історії з відсиланнями в дубль та кількість дійсно непоганих гравців, яких «Зоря» втрачає вільними агентами. Навіть на фоні УПЛ, де часті зміни складів, скоріше, норма, ніж відхилення, «Зоря» виглядає особливо проблемною.
Але проблема значно глибше. З «Зорею» дуже складно комунікувати на офіційному рівні, бо в клубі в цілому мінімум людей та, очевидно, майже ні в кого немає права голосу, щоб висловлювати позицію клубу. Це не неможливо, Tribuna.com, як і іншим виданням, декілька разів вдавалося взяти коментар, але занадто складно та повільно.
Якщо зазирнути в тег «Зорі» на Tribuna.com, легко підмітити, що поза післяматчевими пресконференціями від клубу фактично говорить лише начальник команди Ігор Гузь, якого на сайті клубу навіть немає в складі керівництва. Інтерв'ю Геллера – скоріше виключення, ніж правило.
Здавалось би, якщо так обмежено спілкування з зовнішнім світом, можна було б використовувати ресурси клубу, щоб доносити свою позицію, але такі відбувається занадто рідко.
6. Відсутність роботи з вболівальниками:
- з великим відривом найгірший в УПЛ сайт, який застряг навіть не у 2010-х, а 90-х;
- банальні та механічні соцмережі для галочки: фейсбук, інстаграм, мертвий ютуб, твітер, тік-ток - і тут знову ж таки питання у відсутності достатньої кількості людей більше, ніж будь-чому іншому;
- майже пусті трибуни навіть на єврокубках: 539 (!); 763 (!!) та 2000 глядачів на домашніх матчах в групі Ліги конференцій – так, не в Україні, але все одно соромно.
На цьому фоні не дивно, що ніхто і не намагається повернути вболівальників на трибуни або знайти стадіон для домашніх матчів, в якого вже є такий дозвіл. Навіщо?
***
Підбиваємо підсумки: «Зоря» – не клуб, а команда. Група гравців та декілька людей, які, тут складно сперечатись, мають талант цих гравців підбирати. Без інфраструктури, вболівальників, внутрішньої клубної кадрової структури, адекватного менеджменту, під агентським впливом. Все, що відбувається з нею, виглядає дуже ганебно.
Так, питання багаторічних скитань без можливості грати в Луганську завжди буде актуальним. На це треба робити знижку, і вона вже давно зроблена – інакше про все це говорили б значно раніше. Та і «Зоря» далеко не єдиний «клуб», який не може грати вдома, а відчуття безнадійності та відсутності сенсу існування від неї найбільше.
Три поспіль потрапляння з головними тренерами та довгостроковий союз з Шаблієм, який привозив дуже непоганих своїх клієнтів, маскували проблему. Але як тільки ці потрапляння закінчились – без «мужиків» розсіявся і міраж репутації «Зорі», як неординарного клубу, здатного вижимати максимум з мінімумом ресурсів. Бо клубу немає, були сильні для УПЛ персоналії Вернидуб, Скрипник, Ван Леувен, які тягнули на собі задачу здобуття результату. Були також скаутингові успіхи, які багато років не вдається закріпити якісним менеджментом контрактів гравців та доводиться кожні пів року починати все заново.
Це все черговий раз доводить, що для відносного успіху в УПЛ не треба багато, якщо навіть така «Зоря» могла стабільно потрапляти в єврокубки. Але цього сезону халява закінчилась: дві поспіль невдачі з тренером – і клуб вже в боротьбі за виживання.
«Зоря» має нарешті обрати: розвиватись, еволюціонувати з команди в клуб або припинити таке ганебне існування та зникнути. Здавалось би, навколо навіть однієї окремої успішної історії якісного скаутингу можна побудувати чудовий клуб з великими традиціями, якщо підходити до розвитку з системно та зі стратегією. Але віри в можливість позитивного майбутнього «Зорі» все менше.
Фото: "Зоря"; скрін з каналу "ТаТоТаке".
