З Коноплянкою завершилась і ера романтизму в нашому футболі. Українські гравці стали прагматиками?
Роздуми на тему головних футбольних тенденцій 2023-го року в Україні (і не тільки) на тлі чергових провалів Євгена.
Краще миттєвого захоплення нічого не може бути. Блискавиці громовержця, що охопить сірий до того світ білою плямою.
Проте цей новий необхідний життєвий заряд може здійснитися лиш в момент споглядання прекрасного — споглядання краси. Об'єкту, процесу тощо.
В момент абсолютно відірваний від раціональних доводів і обґрунтувань. У хвилину повністю сконцентровану на суб'єктивному сприйняттю — в мить ірраціональну.
Але при умові, якщо, звісно, мелодика цього "споглядання" не буде порушена, збережена від зайвих рефлексій. "Гетьте, думи, ви, хмари осінні". Тобто досвід її осмислення буде відсутній, недоторканний. Лиш тоді відбудеться "чудо", в інакшому випадку — це лиш задоволення потреби: шляхом її осмислення і реалізації.
Одним з істинних проявів цього відчуття є молода людина, яка тільки починає знайомитися зі світом та закохуватись в нього. Вона може переслухувати трек до того невідомого їй гурту сотні разів, не особливо поясняючи собі причину даного, натискаючи без перестану на "плей". Водночас відчуваючи в собі суміш різного спектра емоцій, різного роду і забарвленнь. Що в ній лиш підсилить потяг до того невідомого, що занурить її ще сильніше у хвилю нині небаченого, раз за разом.
Справжня краса являється нам так рідко, виділяючи лиш свої лічені миттєвості, а потім одразу йде. Нею потрібно насолоджуватись, адже в момент осмислення вона втрачає свою первинну суть. Змінює свій агрегатний стан від "споглядання" до "пізнання", цікаву та загалом корисну модель сприйняття, але залишену магії.
А, так, до речі, у нас тут блог про футбол, правильно? То до чого тут романтика та пізнання, а з ними й Коноплянка?
Спробуємо разом розібратись.
Гра у футбол стає все більш прагматичним явищем, а в Україні й поготів
Вимірювання очікуваних голів, оцінка гравців за індексами, тактичний аналіз кожного ігрового моменту... Все, що не додає романтики в, без перебільшення, найбільш творчий ігровий вид спорту. Що колись нас закохав у себе саме завдяки цій своїй непередбачуваності й різноманіттю. Що казати, тут навіть головою можна просувати м'яч, де ще таке є, га?
Український футбол ці залишені романтики атрибути прогресу, як не дивно, торкнулися особливо, точніше на його тлі вони більш помітні, аніж будь де. Адже в момент цього переходу футболу з гри 22-х мужиків у точну науку, наш футбольний всесвіт знаходився якраз у стані змін парадигм свого існування. Своєрідного переходу від феодалізму до ринкової моделі. Звісно, зазвичай вимушено, що не скасовує факту його намагань.
Не буду оцінювати чи є цей "феодалізм" благом, або ж великим злом для нашого футболу, для цього є, наприклад, пан Сергій Болотніков (і, звичайно, ви у коментарях). Я всього лиш фіксую факт наявності цього явища, котрий важко заперечити, в незалежності від його оцінки.
Цей перехід до ринку (неважливо вимушений чи добровільний) логічно зумовлює більш раціональний підхід у питанні підбору кадрів. Адже власники тепер мають не тільки менше грошей (що на поверхні), але й знаходяться в умовах особливої до нині невизначеності майбутнього. І тому, здається, що час забавок вже минув. Настала разюча пора прагматизму, май структуру, розрахунок — або помри.
Гравці моменту відходять. Художники залишаються голодними, або стають ремісниками
Зараз важко тримати легковажного гравця у складі навіть, якщо він вміє ефектно зміщуватися з флангу до центру та пробивати. Такого собі вільного художника на полі, людину моменту. Адже наразі майже все у світі підлягає жорсткій універсалізації, що, до прикладу, в сучасних технологій, що в футболі. Як і потреба в безперервності роботи пристрою чи то у вигляді смартфона, чи то у вигляді гравця в футбол.
Проте справжній футбольний творець в цю систему складно вписується, або ж взагалі стає в ній зайвою, химерною деталлю. Адже в його коді не прописане чітке виконання алгоритмів, а лиш хаотичне та непостійне творіння.
Так, великі художники тяжко працюють, щоб досягнути досконалості у своїй майстерності, а для утворення серйозних художніх шкіл потрібні десятиліття. Але мова про тип творця, що вірить в лиш в первинне творіння. Навіщо оброблювати смарагд, якщо він і так сяє?
Якраз до такого типу творця й належить Євген Коноплянка. Що є одним з головних прикладів прояву цього необробленого діаманта, принаймні у нашому футболі. Сяйво котрого вражало всіх на початках, як і його художні здібності. Що аж навіть закордонні критики йому віддавали належне, а місцеві багатії щедро одарювали його за красу його робіт.
Цей дар був настільки очевидним, що дозволяв йому творити під настрій, особливо не відволікаючись на рутинну роботу. Розуміючи, що його праці й так знайдуть свого щедрого поціновувача, принаймні на Батьківщині. Так само рахували й багацько інших гравців його покоління, що творили, а не займалися ремеслом.
Український футбол вже не в змозі тримати зграю породистих жеребців для прогулянки вихідного дня. Йому потрібні робочі конячки
Нове покоління гравців, як ми бачимо, тепер прагматичніше, і не тільки внаслідок адаптації до реальності, до вже згаданої вище перебудови. Але й саме по собі, по свої сутності, здебільшого — це вже зовсім інші люди. Люди практичні, що зазвичай мають при собі навігатори, аби не загубитися в лісах Трансільванії. Не покладаючись на короткий шлях гіда у себе в голові.
Циганков, до прикладу, вже не може дозволити собі подібну зухвалість, що демонстрував Коно у свої часи в Іспанії, що на полі, що й за його межами. Не може вже у дебютному матчі після виходу на заміну обіграти трьох і пробити, коли логічно буде віддати у вільну зону. І якимось дивом навіть забити.
Що казати, якщо навіть Мисько Мудрик, в якому ще не згасла та божа іскра, вірить у важку рутину. Він хоч в Інстаґрамі десь і може звинуватити весь той білий світ у причинах своїх бід, але опісля неодмінно піде й далі важко працювати.
***
Все більше раціональності, все більше зусиль від українських гравців, але все менше магії моменту.
