Матіас Зіндалер — футбольний Моцарт чи посібник нацистів?
«Віденські класики» – так називають композиторів Йозефа Гайдна, Вольфґанґа Амадея Моцарта та Людвіґа ван Бетховена, котрі стали творцями нових музичних жанрів та форм. Класиків, яких так любила обговорювати витончена віденська інтеліґенція, у таких же витончених місцевих закладах.
До списку новаторів про яких дискутувала місцева знать в 30-х роках 20-го століття увійшов ще один геній своєї справи. Річ не про майстра пензля, не переживайте. Тоді засяяла зірка ще одного віденського віртуоза, щоправда, футбольного — Матіаса Зінделара. Гравця на життя якого вплинули одразу двоє диктаторів.
Нелегка юність в часи першої світової війни
Зінделар народився 1903 року в Козлові, Австро-Угорщина, нині Чехія. Коли хлопцю було всього два роки, сім’я поїхала з провінції за кращим життям до столиці імперії Габсбурґів. Батьки у нього були звичайні етнічні чеські католики, робітники.
Його батько каменяр, який забезпечував немаленьку сім'ю з чотирма дітьми у 1917 році загинув на полях першої світової, мати залишилися сама з дітьми. Щоб допомогти родині в 14 років Матіас пішов вчитися на автослюсаря. Суміщаючи це з грою в молодіжній команді місцевої «АСВ Герта», до якої приєднався в 15 років.
Але робота з автотехнікою не так приваблювала хлопця, як робота з м’ячем. Згодом він ризикнув, та зробив ставку виключно на футбол, час показав, що не прогадав.
Був попзіркою 30-х років в Австрії, відмовив «МЮ» та став лицем місцевого «Веселого молочника»
Зінделар був нападником, як гравець він виділявся своєю технікою, думкою та відчуттям рівноваги, маючи худорляву структуру тіла. Його дриблінг зачаровував, а швидкість часто залишала захисників позаду. Згодом за його легкість та футбольну грацію він отримав прізвисько «Паперова людина».
У 1924 в 21 рік його помітила та забрала до себе віденська «Аустрія», яка і тоді була одним з головних клубів країни. Хлопець не одразу заграв, бракувала відсутність досвіду в команді такого рівня, та й травми перешкоджали. Але Матіас з часом зумів це подолати, з того часу його вже було не зупинити.
Зінделар став зіркою «Аустрїї», в котрій здобуде чемпіонство (1926) та два кубки Мітропи(1933, 1936), прототипа ЛЧ. Фіолетову футболку віденців він буде надягати аж до завершення кар’єри, відігравши за «Аустрію» всього 15 років. Хоч і матиме безліч запрошень з Європи, в тому числі й від «Манчестер Юнайтед», але щоразу відповідатиме «ні» на пропозиції. Адже не хотів покидати рідне місто і свою невеличку двокімнатну квартиру, в якій жив разом з матір’ю.
Матіас отримував велику прихильність від преси та навіть вболівальників суперників. Одна з австрійських газет називала його «футбольним гросмейстером», а тодішній австрійський інтелектуал Альфред Полґар казав про нього таке: «У нього були мізки в ногах, і вони створювали багато несподіваних та чудових речей. Коли Зінделар тільки почав грати — футбол був виключно фізичною та прямолінійною грою, і тільки Матіас Зінделар показав світові, що є й інший шлях — шлях творця.»
Зінделар був гравцем заради якого ходили на стадіон, не важливо, чи це матч «Аустрії», чи збірної. Якби Дмитро Гордон був би сучасником Матіаса, він би обов’язково написав про нього пісню. У Відні Зінделар був настільки відомий, що часто з'являвся в рекламі молочних продуктів та дорогих годинників.
Любов вболівальників до Зінді була безмежною, саме за його стиль роботи з м’ячем. Матіас так само філігранно взаємодіяв зі шкіряною сферою, як колись зі своїм органом композитор Вольфаґанґ Моцарт, сама за це Зінделар і отримав від місцевої інтеліґенції своє друге прізвисько «футбольний Моцарт».
Дав путівку в життя легенді «Динамо» нульових, повернувся в збірну завдяки любові вболівальників
В ті роки Зінделар букавльно створив нову позицію на полі, щось абсолютно незвичне, як позиція раумдойтера у наш час. Це позиція відтягнутого форварда або ж хибної дев’ятки. Завдяки своїй техніці та футбольному інтелекту — Матіас значно урізноманітнив гру клуба та збірної та спричинював паніку у захисників суперника. Саме завдяки цьому футбольному винаходу Зінделара — увесь світ потім зможе насолоджуватися генієм Артема Мілевського. Але варто визнати, що у «паперової людини» не було і близько такого потужного скілла гри корпусом, як у «халатної людини».
Але повернемося до Зінделара, а точніше до його міжнародної кар’єри. У 1926 році він дебютував за збірну проти Чехословаччини, забивши гол. В наступних матчах етнічний чех теж себе проявить, активно забиваючи та віддаючи тонкі паси. Але в 1928 році він посварився з головним тренером збірної Уґо Мейзелем, і майже на два роки був виключений із націоналки.
Зінделар справа на фото
Але це відбувалося до того часу, допоки група фанатів творчості Зінделара не зустріла Мейлза у місцевому закладі та провела з ним «просвітницьку роботу». Врахувавши вагу доводів, Мейзел вимушений був повернути Матіаса назад. І це принесло свої плоди. Одразу по поверненню Зінделара Австрія в 1931 році зуміла двічі рознести принципового суперника Німеччину 5-0 і 6-1.
Мав зіграти свою велику симфонію на ЧС-1934, але все зламав Мусолліні та аргентинський гастарбайтер
Збірна Австрії зразка 30-х років була революційною командою у плані стилістики гри. Наставник збірної Уґо Мейзел проповідував атакувальний, агресивний, варіативний стиль з опорою на гру в пас. Ця команда дала футболу ту саму «добу романтизму», яку вже потім продовжила більш відома Угорщина 50-х та Нідерланди 70-х років. Та Австрія отримала прізвисько «вундертім» (Wunderteam - з німецького чудо команда) із-за яскравого стиля гри. У 1932 команда виграла центральноєвропейський кубок та мала серію з 14 перемог поспіль. А згодом легко кваліфікувалась на ЧС-1934 до фашистської Італії, де мала статус одного з фаворитів турніру.
Збірна Австрії 1934 рік, Матіас Зінделар третій зліва
Сам турнір був у дусі тих років. Через два роки в 1936 у такому ж стилі пройшли зимові та літні Олімпійські Ігри у нацистській Німеччині. Муссоліні хотів ще один акт возз’єднання та величі італійського народу, тому зробив все не тільки для яскравого проведення турніру, а й для перемоги Італії у турнірі.
Команда Австрії розпочала свій шлях на ЧС з матчу з Францією в 1/8, на стадіоні в Турині імені Беніто Муссоліні. На полі в Турині було справжня рубка, гра була дуже жорстка, закінчили команди десять на дев'ять. Але матч видався результатним і на голи, 3:2 перемогла «вундертім». А сам «віденський композитор» видасть тоді справжній майстер-клас французьким студентам: одного разу забивши зі штрафного та віддавши два асисти.
У 1/4 Австрійці зустрілися у дербі з друзями по імперії угорцями. Тут теж не обійшлось без бійки, але рахунок був трохи скромніший, 2-1 на користь Австрії, Зінделар не відзначався.
А ось у півфіналі був матч з господарями турніру Італією. Це було протистоянь не тільки географічних сусідів, а й філософій, мрійливих і трохи наївних австрійців, проти прагматичних італійців з «лисим козирем» у рукаві. Той матч добре відомий багатьом любителям історії футболу, саме тоді на 5 хвилині відомий ексаргентинський костолом Луїс Монті грубо в’їхав у ноги нападнику Австрії, а суддя відверто проігнорував цей момент. Цим нападником був Альберт Ейн… Ні, ним був саме наш «Моцарт» родом з чеською провінції.
Дуче за чутками призначав на кожен матч Італії підхожих арбітрів. У 1/4 був великий скандал у матчі з Іспанією, із-за несправедливого суддівства, матч з Австрією теж увійшов до цього списку. На той поєдинок був назначений шведський арбітр Іван Еклінд, який окрім низки невдалих рішень, одного разу навіть просто перехопив головою м'яч під час однієї з атак Австрії
Італійець Ґуайта забиває «вундертім» у 1/2 фіналу
У тому матчі Італія виграє 1-0, далі австрійці програють німцям у матчі за 3 місце 3:2, а Італія виграє кубок. Судді чвертьфінальних, півфінальних та фінальних ігор Італії були звільнені, одразу по поверненню до своїх країн. Але Зінделару й іншим австрійцям від того явно легше не стало.
Віденський вальс після аншлюсу. Не зіграв на ЧС-1934 через окупацію Австрії
В Березні 1934-го третій рейх анексував Австрію, проте збірна окупованої країни продовжувала грати. І після ЧС-34 навіть ще зіграла на олімпійському турніру 1936-го. Там, правда, Зінделар і компанія без особливого успіху вибули в другому раунді.
Австрія зуміла отримати путівку і на ЧС-1938, але після відбору керівництво нацистів вирішило остаточно «закрутити гайки». Повідомивши, що збірна Австрії офіційно закривається та зливається з Німеччиною, тепер і у футбольному плані. Це було велике розчарування для «вундертім» і для Зінделара персонально, адже такого футбольного покоління Австрія не побачить і до нині. Як і деякі інші гравці команди Зінделар відмовиться грати за Німеччину.
Але перед розформуванням австрійців — німці у 1938 провели з ними матч «примирення та з’єднання». До символізму цієї події у матчі мала бути б нічия, але Зінделар з партнерами включилися на повну, та обіграли окупантів 2-0. Матіас одного разу навіть зумів відзначитись. Після цього тисячі людей, що набилися на віденському стадіоні «Пратер», прокинулися і знову відкрили для себе раніше заглушені голоси, які голосно скандували: «Австрія! Австрія!», радіючи патріотизму, в якому їм було відмовлено в інших місцях. За тією ж легендою, після того матчу Зінделар підбіг до ложі нацистів та станцював їм віденський вальс.
Загадкова смерть в обіймах з повією
Зранку 23 січня 1939 Ґустав Гартманн увірвався у квартиру дівчини свого друга Матіаса Зінделара, в пошуках його. Але побачив лиш оголене та неживе тіло Зіндлера і його подруги повії Камілли Кастаньйоли. Офіційною причиною гибелі пари після розслідування поліції, було отруєння чадним газом.
Але неофіційних версій теж вистачало. Перш за все це вже згаданий перформанс в «матчі єднання» та відмова влитися у збірну Німеччини. Тим паче люди з гестапо за чутками і так не любили Зінделара, за його начебто тісні зв'язки з євреями та соціал-демократичні погляди. Але цю теорію розбивають показання сусідів Кастоньйоли, які нібито ще на початку місяця скаржилися у місцеві служби на проблеми з димоходом.
Не все так однозначно. Інша сторона Зінделара, пособництво нацизму та спроба розвіяти його міф
Не тільки причина смерті є місцем для суперечок футбольних істориків та журналістів про персону Зінделара. В додаток до всієї історії спортивних звитяг Зінделара, у музеї «Аустрії» висить світлина, яка свідчить і про темну пляму у житті футболіста.
Зіндалер і його кафе, куплене після закінчення футбольної кар’єри
Але проблема в тому, що придбане воно було під час так званої «аріїзації» в 1938 році. Аріізація — це політика насильницького вигнання євреїв із суспільного життя, в нацистській Німеччині, інших країнах Осі та окупованих територіях. Політика включала, зокрема, конфіскацію єврейської власності на користь «арійців» з метою «деєвреізації» економіки. Один з головних критиків романтизації Зінделара — єврейський документаліст та журналіст Девід Форстер у своєму дослідженні, виходячи з цього факту намагатиметься розвінчати антифашистський міф Зінделара.
«Він ухвалив морально сумнівне рішення та став «аріїнізатором». Він мав інші варіанти. Він міг би сказати ні. Він був спекулянтом. Аріїнізатори — це також колектив прихильників та посібників системи, але насамперед вони особисто отримували вигоду з пограбувань єврейського населення.»
Він каже, що мати гравця стверджувала, що заклад був куплений за ринкову ціну. По офіційним документам ця сума складала 15000 марок, але Форстер стверджує, що дана сума була нижче ринкової, у два чи три рази. І цю історію мати Зінделара видумала лиш для того, щоб зберегти заклад, після падіння нацистського режиму у 1945, який належав після смерті Матіаса його сестрі.
Також журналіст згадує про матч примирення та легенду пов’язану з Зінделаром, він запевняє, що ні одного документального підтвердження про його перформанс немає, крім слів. Форстер згадує і єврейських віденських письменників емігрантів Полґара і Торберґа, які багато добрих слів написали про «Моцарта». Він вважає, що письменники не хотіли розчаровуватись в улюбленому гравці, тому й активно підтримували його героїчну міфологію. Ще й історія з неочікуваною смертю гравця, в цьому їм допомогла.
«Після 1945 року Зінделар став австрійським патріотом. Це те, що тоді було потрібно країні, і він ідеально підходив для цього. Майже всі журналісти ставлять Зінделара в один ряд із шістьма мільйонами вбитих євреїв, дозволяючи йому зіграти в футбол у католицькому раю. Це повне безумство. Я ґуґлив у Твіттері «Зінделар» — і там виключно посилання на статті з «геоїчним Зінделаром», жодного слова про його іншу сторону», — каже досліджувач.
Захисники міфу стверджують же, що всі закиди безпідставні. Адже Зінделар всю кар’єру провів у єврейській «Аустрії», та мав прекрасні стосунки з президентом євреєм клубу Емілем Шварцом, з яким навіть листувався. Та вивісив у залі своєї скандальної кав’ярні одну з цитат Шварца, як акт протесту та жест співчуття президенту, якого лишили можливості управляти рідним клубом.
Критикам Зінделара навіть вдасться зібрати комісію, яка визначала правомірність перебування могили Матіаса на почесному центральному кладовищі у Відні. Як посібник нацизму він би не мав там знаходитися по закону. Але місцева комісія не виявить значних мотивів для перенесення залишків «Моцарта» та залишить його спочивати на кладовищі разом з іншими видатними людьми Відня.
***
Ким би не був Зінделар, як людина, але з впевненістю можна сказати, що був він дійсно непересічним персонажем. Футбольні симфонії якого звучали гучно та своєрідно, хоча б могли б залунати і гучніше.
