Українець, який здобув для СРСР єдині медалі в історії ЧС, але натомість отримав підлянку від радянських тренерів
Історія героя двох Чемпіонатів світу.
Валерій Поркуян — футболіст про якого не так часто згадують, коли йде мова про збірну СРСР 60-років чи «Динамо» того ж періоду.
Що казати, навіть тегу в чоловіка нема на Трибуні. Гравець, який найбільше забивав на одному ЧС із футболістів родом з України. Людина, яка неодноразово опинялась в потрібний час, в потрібний момент.
Радянські гранди «полювали» за ним, а він не хотів йти з «Чорноморця», але все вирішив дзвінок одного високопосадовця
Народився Валерій у 1944 році в Кіровограді (нині Кропивницький). Тільки в 14 років хлопець прийшов в ДЮСШ місцевої «Зірки». Навіть для тих післявоєнних часів це було вже пізно, але Поркуяну це не завадило. Він помітно виділявся на фоні однолітків, особливо за рахунок своїх фізичних якостей: швидкості та витримки. Ці якості йому потім стануть в пригоді на позиції лівого вінгера.
Вже в 18 років у 1962-му хлопець дебютує за основу кіровоградців, котрі грали у другій лізі та стане там основним. Згодом він потрапить на око тренеру Матвію Черкаському, який запросить його до вищолігового «Чорноморця», перед сезоном 1965-го, за півтора року до майбутнього ЧС.
В Одесі Валерій вдало заграв, на перспективного хлопаку звернули увагу радянські топи, московські «Спартак» і «ЦСКА» хотіли його бачити його у себе. Останні намагалися навіть увімкнути армійський адмінресурс, у вигляді повістки, але якимось дивом їм не вдалося забрати юнака до себе.
А ось головний клуб республіки «Динамо» пішов ще далі. Після одного з матчів нападнику одеситів принесли телеграму, де йшлося про важку хворобу його бабусі та просьбу швидко приїхати на малу батьківщину. Валерій швидко зібрався, та опівночі сів на поїзд і вирушив до Кіровограда. Яке було здивування хлопця, коли він побачив здорову бабусю та усміхненого селекціонера «Динамо» по приїзду. Поркуяна тоді дуже хотів у себе бачити головний тренер «біло-синіх» Віктор Маслов, але ні перформанс з телеграмою, ні бажання Маслова остаточно не переконали його покинути Одесу.
Але доля, а точніше постать тодішнього голови ЦК компартії України Щербицького — все-таки звела гравця з киянами. «У «Чорноморці» я закріпився, а у Києві одні аси грали. Не хотів сидіти на лавці, але тоді переходи легко вирішувалися часто без згоди самих гравців. Пролунав дзвінок до першого секретаря Одеського обкому партії з приймальні Щербицького. Сказали, щоб Поркуян прибув до «Динамо», — розповідав Валерій.
Заскочив на ЧС-1966 в останній момент без особливих надій
Головною причиною появи Поркуяна в Динамо була необхідність замінити гравців, які були забрані для підготовки збірної СРСР до ЧС-1966 року. Тоді за пів року тренери команди збирали найкращих гравців Союзу та цілеспрямовано готували їх до світового форуму. В ті часи радянська дружина активно практикувала подібну методику, яка зараз притаманна хіба що арабським збірним.
В дебютний сезон за «біло-синіх» Валерій увійде непогано, ставши гравцем основи, попутно забиваючи голи (5 голів у 6 матчах). Хлопця помітив тренерський штаб збірної на чолі з Миколою Морозовим, згодом він отримає виклик на завершальний збір команди перед ЧС. Там Поркуян вдало зарекомендував себе в контрольних матчах, забив 4 голи — і посів одне з двох вакантних місць, які залишилися в заявці. В збірній «совєтів» Валерій став п’ятим представником киян в заявці до мундіалю, наряду з: Сабо, Серебреніковим, Банніковим та Островським.
Зірка на ім’я Поркі. Резервіст, який стане відкриттям ЧС-1966
22 річний Поркуян поїхав на мундіаль в статусі запасного, адже мав значну конкуренцію вже з визнаних радянських голеодорів. Хоча б на якісь ігрові хвилини динамівцю було важко розраховувати, ще й заміни тоді були заборонені.
СРСР стартував на ЧС в групі з титулованою Італією, КНДР, яка неочікувано обіграє Італію і вийде в 1/4 та збірної Чилі — півфіналістом минулого розіграшу. Радянська команда впевнено почала груповий етап, обігравши 3-0 корейців та 1-0 апеннінців. Обидва матчі, як і було прогнозовано Поркуян проведе на лаві запасних. Після двох перемог питання виходу СРСР з групи було визначено, в останньому матчі з Чилі шанс було надано й молодому нападнику «Динамо». І він його не проґавив: двічі розписавшись у воротах чилійців, спочатку вколотив у дальню дев'ятку з меж штрафної, а потім ефектно перекинув м’яч за комір голкіперу, 2-1 перемога за Союзом.
«Могутній вистріл Поркі завершується корейською агонією». «Daily mirror» 21 липня 1966-го року
Однак навіть після дублю Валерій особливо не розрахував себе побачити у складі на матч 1/4 з Угорщиною. Але у ввечері напередодні гри побачив у своєму номері на тумбочці заспокійливу таблетку, яку зазвичай давали лікарі команди гравцям основи перед матчем.
Наступного дня по дорозі до матчу у Сандерленді з тренувальної бази в Даремі Поркуяну стало зле. Достеменно не відомо чи то було від вчорашньої таблетки, чи то ефект нервозності перед «могутніми мадярами» вплинув. Які на груповому етапі переграли Бразилію 3-1 та мали таких топів у складі, як Флоріан Альберт і Ференц Бене. Але прийти до тями Валерію все-таки вдалось
Та й так, що став головним героєм матчу. Спочатку після його удару на добиванні зіграв Численко та зробив рахунок 1-0, а потім і сам Поркуян відзначився, 2-0 — мадяри вимушені були перейти в наступ.
Збірна СРСР перед грою з Угорщиною, Поркуян у центрі нижнього ряду
При одному з останніх штурмів угорців, котрим все не вдавалось забити, в кінці матчу Поркуян зробить майже той самий «фінт», що колись потім проверне Луїс Суарес у матчі з Ганою, в 1/4 ЧС-2010. Проте на відміну від уругвайця у Поркуяна все відбудеться у легальній площині, українець відіб'є м'яч грудьми з лінії воріт Яшина. «Після гри щасливі партнери зі збірної взяли мене на руки та донесли до роздягальні. В цей момент я думав: чи не сниться мені все це?», — згадував Валерій.
В 1/2 радянська команда зустрілась з ФРН Бекенбауера та Ко на стадіоні «Ґудісон парк». Що цікаво стадіон підтримував СРСР, оскільки у жителів Ліверпуля ще не загоїлися на той час рани від другої світової. Місто сильно постраждало від бомбардирувань люфтваффе. Але не дивлячись на підтримку публіки, матч для СРСР розпочався важко. Вже на 10 хвилині травмувався один з лідерів Сабо, радянська збірна залишалась в десятьох. І це ще не все, на 47 хвилині був видалений ще один ключовий гравець Численко. Команда «горіла» німцям 0-2, але на 88 хвилині «совєти» відіграли один м'яч, знову Поркуян. Більш того, на останній хвилині матчу кіровоградець при прострілі зумів виграти поверх у захисника бундестім... Камбек з дев’ятьма гравцями у складі був близько, але навіть український голеодор не врятував СРСР, удар пройшов трохи вище воріт. По закінченню матчу гравці СРСР будуть згадувати несправедливий арбітраж судді того матчу італійця Луїджі Ло Белло, який, з їх слів, легітимував грубу гру німців. Але якщо навіть і так, то радянський суддя Тофік Бахрамов у фіналі з Англією зуміє помститися німцям.
Валерій у боротьбі за «другий поверх» проти німців
Не отримав заслуженої медалі, яка пішла, ймовірно, в Москву
Таким чином СРСР після програшу у 1/2 зіграло матч Португалією за 3-місце. Протистояти легендарному Ейсебіо у Лондоні та його команді Союз буде без Поркуяна, тренер Морозов вирішить зробити ротацію. Притому, що деяких гравців основи тренер залишить, а головного бомбардира чомусь ні. В підсумку СРСР програє 1-2.
На тому чемпіонаті світу була одна цікава річ: навіть команді, яка зайняла 4 місце були заготовлені медалі. Що дивно, головний бомбардир того турніру для СРСР та володар бронзової бутси залишився ні з чим. Не те що медалі не отримав, а навіть й диплома по приїзду не вручили, розповідав Поркуян.
«Це було якось нечесно – не дати медаль людині, яка зробила певний внесок у переможні результати. Я її заслужив. Пам'ятається, що після повернення з Англії на матчі чемпіонату СРСР із московським «Спартаком» на київському стадіоні вболівальниками вивісили величезний банер. На ньому було написано «У Хусаїнова (нападник «Спартака») бронзова медаль Поркуяна»».
Букінґемеські зали замість радянських панельок та зустріч з «чорною перлиною»
Не дивлячись на те, що Поркуян так і не зіграв проти Португалії з Ейсебіо він все-таки перетнувся. Сталося це на «Вемблі», на легендарному фіналі Німеччини з Англією, тоді українцю пощастило сидіти неподалік легендарного португальця, Поркуян вирішив не пускати момент та взяв автограф в найкращого бомбардира того ЧС.
Валерію також ощасливилось зустрітися з королевою Єлизаветою. Тоді володарка престолу зробила зустріч для всіх гравців, які особливо відзначилися на цьому турнірі. В списку запрошених був і наш герой. Єлизаветі представили гравця, вона потиснула йому року та навіть перекинулась з динамівцем декількома словами. Так Поркуян за півтора року дійшов від гравця нищолігового клубу з країни соцтабору до зустрічі з британським монархом.
Бліда гра після Чемпіонату світу та відхід з Динамо
Після повернення в склад «Динамо» після тріумфального ЧС Поркуян не зміг проявити себе навіть близько як і на полях Британії. В сезоні 66-го року після повернення він додав всього 2 голи у 14 матчах, до вже забитих 5 у 6 іграх до відрядження на форум. Як раз період перед ЧС був, певно, його найкращим у складі динамівців. У складі «біло-синіх» він проведе всього 4 сезони, 3 із них чемпіонські (1966-1968), але буде Валерій у цій золотій команді Маслова, скоріше, гравцем підміни, аніж основною ударною силою.
Про істинні мотиви невдачі Поркуяна в Києві вірогідно невідомо, згадувався навіть нібито конфлікт з Масловим. Хоча цей варіант виглядає нелогічно, 4 проведених роки разом — це занадто довго, щоб ігнорувати конфлікт. Тим паче по чутках, нібито саме Маслов пропонував перейти йому у московське «Торпедо», яке він очолив у 1970, але Поркуян обрав повернутись у вже знайомий Чорноморець. І не прогадав. У сезоні 70-го він забив 10 голів за Одесу і знову звернув на себе увага тренерів збірної.
«Динамо», 1968 рік, Поркуян другий зліва у верхньому ряду
Фартовий Поркуша. Нетривіальний перформанс Поркуяна на ЧС-1970
Тоді збірну вже очолював Гавриїл Качалін, який був у штабі збірної на ЧС-1966, він був ідеологом запрошення Поркуяна. А вже як головний тренер викликав і на мундіаль 1970-го у Мексиці, вже досвідченого українця.
По аналогії з минулим Чемпіонатом світу Поркуян почав турнір на лавці, але в цей раз жодного разу не зігрівав на груповому етапі, хоч і вже були дозволені заміни.
«Фартовий Поркуша» — це прізвисько приклеїлось до Поркуяна ще з часів ЧС-1966, а на форумі 1970-го ще більше укорінилось (так, до появи Блохіна ще існували фартові люди). Але увійшов він в цей раз до історії мундіалю не грою та голами, а дещо іншим. В групі A господарі турніру Мексика і СРСР розділили перше місце, набравши по 5 балів, різниця голів у обох збірних була +5 (6-1 у СРСР, 5-0 у Мексики), по тодішньому регламенту при однаковій різниці голів все вирішувалось у церемонії жеребкування. Зазвичай у цій процедурі брали участь капітани, але капітан СРСР Альберт Шестєрнєв був відомий своєю «вдачею», на ЧЄ-1968 він вже програвав вкидання італійцю. Тому партнери вирішили та вмовили головного тренера, що брати участь у цьому дійстві має ніхто інший, як фартовий Поркуша.
Переваги виграного вкидання і, відповідно, першого місця були очевидні — команда залишалась на 1/4 в Мехіко, де і проводила груповий етап та виходила на менш грізний Уругвай. А от друге місце — це матч з чемпіонами Європи 1968 Італією у Ґвадалахарі.
Церемонія проходила у люксовій конференц-залі готелю «Хілтон» в Мехіко, з вищими чинами ФІФА. На сцені стояло срібне відерце з під шампанського зі двома папірцями, один з них мав дістати Валерій. Ось як це згадує головний герой того дійства: «Коли підійшов до відерця, мене почало трусити. Вирішив заздалегідь, який папірець першим торкнуся, той і потягну. Запустив руку, розгортаю серветку: "Номер 1". Це означало, що ми посідали перше місце у групі та у суперники отримали «солодкий» Уругвай».
На наступний день мексиканські газетярі напишуть, що Поркуян тепер став найдорожчим гравець ЧС, адже завдав збитків організаторам приблизно на два мільйони песо. Річ у тому, що збірна Мексики тепер мала грати на стадіоні у Ґвадалахарі, де місткість трибун була значно меншою, аніж в «Ацтеки» в Мехіко. Українця місцеві журналісти тоді ще назвали «Сеньйором Порке» (por que - іспанською «чому»), щоб було співзвучно з прізвищем Поркуяна і ситуацію, так би мовити, відобразити.
Вирішальний момент матчу СРСР-Уругвай
А от у радянські журналісти й вболівальники, які спочатку хотіли носити на руках Поркушу після жеребу, після матчу вже мали протилежні емоції. Під кінець другого екстра-тайму на 116 хвилині Уругвай розмочив рахунок, ударом головою Еспарраґо та пройшов далі — у 1/2. Хоча самого Поркуяна перед голом вже готували на останні хвилини, щоб знову виграти жереб (пенальті тоді по закінченню додаткових таймів не було), але українець так і не зіграв на тому ЧС.
Розпочинав кар’єру граючи разом з Лобановським, а закінчив під його керівництвом
Після ЧС-1970 року його більше не викликають в збірну, а 4 голи, які він забив ще на мундіалі в Британії так і залишаться єдиними за «непорушний» Союз. Після Одеси Поркуян піде до «Дніпра» Лобановського, який знав Поркуяна ще по спільній грі за «Чорноморець», за своїми характеристиками він ідеально підходив під гру метра. Поркуша так і не стане зіркою у клубному футболі, хоча завжди буде мати прихильність тренерів, за його фізичні й ментальні якості.
Після закінчення кар’єри футболіста робота Поркуяна здебільшого була пов’язана з «Чорноморцем», який стане головним клубом життя зірки на ім’я Поркі, що колись засвітилися у Сандерленді, хоч і ненадовго, але зате як яскраво.
