«Мій кулак викував мій улюблений генерал Кім Чен Ір». Історія першого північнокорейського чемпіона світу

Від редакції: ви знаходитесь в нередакційному блозі «Блокнот диванного експерта». Його автор брав участь у блогерському конкурсі з боксу на Tribuna.com – і цей матеріал став одним з конкурсних постів. Підтримайте автора плюсами та коментарями за хорошу роботу.

Пошук свого коріння, своєї ідентичності — це передусім про пошук себе самого. І цей пошук іноді може приводити тебе в досить незвичні місця, як то в прекрасні сяючі зеленю сади, так і в темні холодні печери.

У цьому тексті й розглянемо одну з таких історій — чемпіона Масаморі Токуями.

Чужий серед своїх, свій серед чужих

Після прочитання вступу у вас могло виникнути питання, чого у корейця імення без звичайних трьох коротких слів? Та чому ж якось підозріло віддає від поєднання цього прізвища та ім’я духом гірських схилів гори Фудзіяма?

Річ у тім, що герой цього матеріалу народився якраз неподалік цієї японської вершини, тобто в Токіо, у 1974 році. Він є нащадком «зайнічі» у третьому поколінні — переселенців з Корейського півострова. Проте Масаморі Токуяма — це, скоріше, японський псевдонім (його корейське ім’я Хон Чхан Су), задля спрощення життя в моноетнічній Японії, частка в якій корінного населення складає 97%, і яке іноді може бути досить жорстке до прибулого люду. Саме вихідці із Кореї є найбільшою нацменшиною країни — 600 тисяч осіб (всього населення Японії 127 млн).

Предки Масаморі прибули в Японію із села у північній частині Корейського півострова (нині КНДР). Їх вивезли до Японії як примусову робочу силу під час японської колоніальної окупації тоді ще єдиної Кореї у першій половині 20 століття.

Одна з сімей корейських переселенців в Японії

Міг займатися перероблюванням відходів, але обрав битися в ринзі

Проте його сім’я була досить заможна. Його батькові належало підприємство з перероблювання відходів та зал карате, завдяки останньому він з дитинства й був залучений у світ бойових мистецтв. Але замість карате він обрав саме бокс.

«Мої брати займалися карате, і вони були більшими за мене», - згадує Токуяма. «Я вважав, що не зможу перевершити своїх братів через свої розміри, але якби я займався боксом, то міг би це зробити. Якось я побачив ринг у школі й був зачарований захопливою атмосферою та хлопцями, які там займалися. Тоді я і вирішив почати займатися боксом».

Хоч і в Токуями був достаток у дитинстві, однак це його не врятувало від проблем. Його корейське походження стало причиною особистих та соціальних проблем, які йому довелося долати.

«Я не міг, наприклад, офіційно брати участь в аматорських боксерських турнірах у Японії, коли навчався у старшій школі», - згадує він. «У той час мою школу було відсторонено від змагань, бо це була не звичайна японська школа, а корейська».

У нього була коротка і досить пересічна аматорська кар'єра, що завершилася з підсумковим записом 12-5 (2 нокаути). Після закінчення навчання він деякий час працював у компанії свого батька, суміщаючи роботу з боксом. Але бокс в підсумку переважив, у 20 років він звільнився і поїхав до Осаки тренуватися. В Осаці він і дебютував на професійному рівні у найлегшій вазі (до 51 кг) у 1994 році, перемігши нокаутом свого опонента.

Він виграв 11 своїх дебютних боїв, перш ніж вперше поступитися за підсумками 10 раундів колишньому володарю титулу чемпіона світу Менні Мельчору восени 1996 року. Опісля Токуяма піднявся до другого найлегшого дивізіону (до 52 кг) – і одразу знайшов там себе, отримавши чотири перемоги поспіль, у тому числі й над колишнім володарем титулу чемпіона світу Гірокі Йокі. В 1999-му його висунули на бій за регіональний пояс проти Поне Саенґморокота, в якому він переміг за очками.

Хоч північнокореєць був і зависокий (170 см) для цього дивізіону та мав худорляву статуру, однак вмів ефективно використовувати свої довгі руки. Часто тримаючи лівою рукою дуже низько захист, а правою завдаючи удар в потрібний час, в потрібне місце. Звідси й чудові джеби, також його особливо відрізняла й плавна робота ніг.

Бий капіталіста чи бий комуніста? Можливо найбільш політизований бій в історії

Після двох успіхів у захисті звання регіонального чемпіона його зробили одним із претендентів на бій чемпіона світу за версією WBC. І ось в серпні 2000 року цей поєдинок мав відбутися. Бій був принциповий для Масаморі не тільки зі спортивної точки зору, адже протистоти йому мав непереможний боєць з Південної Кореї Ін Джу Чо (18-0).

Токуяма до того був вже відомий своєю прокндрівською позицією. Не дивлячись на те, що він мав лише японський паспорт, виходив він тільки під прапором КНДР та під пісню корейських робітників «Ми хочемо бути єдині». Хон (його корейське ім'я) також був членом «Чоченґрьон» — пропівнічнокорейської організації етнічних корейців Японії.

Від того всього популярність Токуями в Японії, звісно, страждала. Сам поєдинок за титул чемпіона світу з південнокорейцем, який Масаморі хотів провести в рідному Токіо, міг і не відбутися, насамперед з-за ризиків пов’язаних зі специфічною політичною позицією бійця. Проте бій все-таки відбувся, але ніхто з місцевих трансляторів не наважився його показувати. Обидва бійці вийшли під прапорами двох розділених Корей, а Токуяма ще й вийшов в боксерських трусах з написом «One Korea» (єдина Корея).

У результаті глядачі отримали історичне шахове протистояння високого рівня між двома темповиками. У цьому бою рідко можна було побачити хуки чи аперкоти, проте можна було зафіксувати велику кількість точних джебів від обох. Але попри всю прекрасну форму Чо, робота в ринзі експресивного зайнічі була на рівень вище. Гострі та розумні дії якого не дали розкритися представнику Півдня Кореї.

Після 12 раундів одноголосну перемогу за рішенням суддів отримав саме Токуяма (117-109, 117-109, 116-110), який завдав першої поразки до цього непереможному Чо та став першим етнічним північнокорейським чемпіоном світу з боксу. Згодом Масаморі зізнається, що цей бій став найкращим моментом його боксерської кар'єри.

«Після бою з Чо я був упевнений, що виграв, але турбувався про рішення. Однак, коли мене оголосили переможцем, я відчув, що всі мої зусилля та тренування сповна окупилися перемогою».

У грудні того ж 2000-го року він захистить титул проти Акігіто Наґо, а далі — реванш проти Чо в травні 2001-го.

В Пхеньяні завжди безхмарно або реванш між Токуямою і Чо

Після набутої ним популярності після завоювання титулу Токуяма активно пропагандує ідею «Чосуна» (об'єднання Кореї). Водночас він і пропонував ідею проведення реваншу з Чо в селищі Пханмунджом, яке розташовано в демілітаризованій зоні між двома Кореями. В ньому колись і була підписана історична угода про перемир’я у війні між Республікою Корея та КНДР у 1953 році. Це міг би бути перший бій у професійному боксі, який відбувся б у подібній нейтральній зоні.

«Моя заповітна мрія — захистити свій титул на рингу, розташованому на 38-й паралелі кордону між двома країнами, щоб розлучені сім'ї могли вільно зустрічатися на цьому місці під час мого бою», — сказав Токуяма.

Перед реваншем на початку 2001-го року він їде вперше в житті до батьківщини своїх пращурів у Північну Корею. Туди його запросило вище керівництво країни, аби вручити звання «Героя праці», «Народного спортсмена Північної Кореї», а також «Орден Державного прапора першого ступеня».

В КНДР він тоді став справжнім героєм, його образ активно використовувала комуністична пропаганда, навіть незважаючи на його неординарний зовнішній вигляд, а саме на фарбоване в жовтий колір волосся та капіталістичні штани (просто кажучи, джинси). Адже, ну, навіщо треба тепер вигадувати, наприклад, міфічних чемпіонів світу з футболу, коли існує реальний чемпіон з боксу?

«Я відвідав свою батьківщину, щоб повідомити про свою перемогу і відданість генералу Кім Чен Іру, якого я поважаю і люблю. Який виховав мене, щоб я став чемпіоном світу з професійного боксу. Моя батьківщина – це все в моєму житті. І кулак, який я тримаю за свою батьківщину, – це кулак моєї батьківщини, який викував мені мій улюблений генерал Кім Чен Ір».

По приїзду до Японії він отримав цілу купу хейту, навіть власний сайт прийшлось закрити через масу негативних повідомлень. Однак це ніяк не похитнуло його віру у сонячний та безхмарний Пхеньян. Щоправда, мрії Масаморі стосовно місця проведення поєдинку не здійснилися, бій було вирішено провести в Сеулі в столиці Південної Кореї. Але градус очікування цього протистояння аж ніяк не впав.

Цього разу Токуяма вийшов одразу з двома прапорами – КНДР та Об'єднаної Кореї – та з армією фанатів з такими ж прапорами. Разом з натовпом він вигукував гасло: «Корея єдина! Корея Єдина!», а потім з ними затягував у повну горлянку свою улюблену північнокорейську пісню «Ми хочемо бути єдині». А от Чо вийшов під трек з фільму «Роккі Бальбоа», як символ вільного західного світу, або ж просто тому, що К-Попу тоді ще не існувало.

Бій для Масаморі пройшов на такому ж рівні, як і, власне, перформанс перед ним, тобто максимально ефектно. Цього разу поєдинок закінчився вже в 5-му раунді — одним потужним ударом Токуями правою рукою. Це був остаточний кінець чемпіонських амбіцій Чо та закріплення величі сина північнокорейського робітничого народу.

Після поєдинку він активно відзначав перемогу, напиваючись пивом. Люди з його команди потім розкажуть, що ніколи не бачили людину, яка б заливала в себе стільки хмільного, особливо 52-кілограмову.

11 разів виграв бої за титул, змінив свої погляди та опинився за ґратами

Далі ще було 8 захистів титулів і лише одна поразка японцю Кацишуґі Кавашимі, за яку він потім взяв реванш. У 2006-му він провів свій останній бій, в якому переміг американця Наварро, після чого і завершив кар’єру з чемпіонським титулом на руках та серією 32-3-1. Однак він так і не зміг провести ні одного бою в Америці, хоча мріяв про це, адже був нев’їзний через візити до КНДР. Та й взагалі — єдиний поєдинок поза межами Японії був у нього саме з Чо в Сеулі.

Після закінчення кар’єри життя Токуями повернулось на 180 градусів. Він тоді відмовився від зв’язків з Пхеньяном, натомість переїхав у Південну Корею, аби краще пізнати культуру та рідну мову, згодом навіть отримав і паспорт цієї країни. Минулі ж вчинки він буде пояснювати своєю аполітичністю, відсутністю розуміння різниці та відмінностей між капіталістичною і комуністичною моделлю побудови суспільства. Лиш борг перед пращурами зв’язував його з КНДР, за його словами.

Хоч після кар’єри він і зайнявся більш спокійною справою, а саме утриманням корейського ресторану в рідному Токіо, проте бувалого азарту не втратив. То їздить на квадроциклах, байках, то б’є двох мужиків на заправці (будемо сподіватись, що неподалік був кваліфікований катмен), за що сідає на декілька місяців за ґрати (згодом його все-таки відпустили).

Токуяма — це та людина, яка завжди у пошуку себе та свого влучного правого бокового. І не важливо, хто проти нього: чемпіон світу, бідолага з заправки, головне — щоб не мудак з ядерною бомбою.