«Панчер з поліських лісів». Оповідання про гроші, залежність, але передусім про жагу до життя
Головне — вчасно отямитись після пропущеного удару.
Край, який пробудив в ньому любов до спорту. Бій, який закохав його у бокс
В кінця грудня 2023-го 11 річний Георгій Студенко, чи на той момент просто Жора вчергове приїхав до своєї бабусі у село Хащі, що неподалік Ковеля на Волині, міста в якому він проживав разом з батьками.
Він часто сюди навідувався на вихідні, свята, канікули або ж просто тікав від вимогливих батьків до завжди доброї до нього бабусі в її село, яке було окуте лісами озерами, болотами та безробіттям. У якої можна було їсти морозиво в будь-яку пору року, навіть зимою, але, звісно, біля груби, щоб не дай Боже не застудися. А в більш теплу пору грати цілими днями босоніж у футбол чи витягувати «неберущі» волейбольні м’ячі з під сітки від місцевих кремезних чолов’яг, щоправда, не завжди тверезих. Чи проводити весь час з сільським хлопцем Дмитром, ходячи з ними до лісу по гриби чи ягоди, продаючи їх та витрачаючи потім зароблені гроші на абсолютно непотрібні штуки з місцевого магазину.
Але зимою вибір активного дозвілля сильно звужувався, лижних трас в цих краях, звісно, не було. Тому приходилось залучатись до зимових видів за допомогою дерев’яної палиці та гумового дитячого м’яча, який він котив по льоду бабиного подвір’я, імітуючи вирішальний буліт у фінальній серії плей-офф. Але забити шайбу було вже і не так легко, адже голкіпер Ніл сейвив на рівні, відчайдушно захищаючи рамку власних воріт, або ж, просто кажучи, будку.
Але більшість часу у таких холодний час він проводив, звісно, в хаті. Жора був доволі допитливим хлопцем, цікавився світом, читав, дивився пізнавальні ролики. Але все одно треба було якось тамувати жагу до спорту, яка завжди палала в ньому. Власне, вдавалось її трохи остудити шляхом перегляду спортивних дійств. Якраз в той день, 23-грудня, мав відбутися очікуваний багатьма бій, який хлопець теж хотів глянути. Тим паче, що до того бокс йому з різних причин ніяк не вдавалось подивитись, то були якісь більш значущі справи, то просто не міг дотерпіти до пізнього часу, але в той день все нарешті зійшлось.
Неочікувано для нього приєдналася до перегляду того поєдинку і його бабуся, яка була наслухана про важливість цього бою в єдиному телемарафоні. Після цього вона завжди з ним дивилися бокс, хоч і удавала, що їй і не особливо то й цікаве, те брутальне видовище.
Однак людська психологія влаштована так, що їй завжди цікавий конфлікт, у будь-якому його виді. Особливо, коли це конфлікт двох здоровенних дядьків на ринзі, котрі мають повне законне право колошматити один одного, без ніякого жалю. Ну і як це не може викликати інтерес? Цей інтерес виник, власне, не тільки у бабусі, а й у хлопця, який згодом переріс навіть у дещо більше.
Тим поєдинком був довгоочікуваний бій Олександр Усика та Тайсона Ф’юрі. Звісно, що хлопець, що бабуся вболівали за свого українського козака, і не дарма, бокс він показував прекрасний. Наче на вітрилах ефектно розсікаючи по рингу, размахуючи своєю шаблюкою, періодично й швартуючи свого британського опонента точними й вдалими ударами.
Проте молотильні Ф’юрі декілька разів все-таки вдалося пройтись над оком Олександра. На жаль, для Усика брів розпухла настільки, що катмен був вже не в змозі допомогти, а суддя призначив технічно перемогу британцю. Реваншу не відбулося, адже Ф’юрі після того вирішив закінчити кар’єру забравши з собою свій великий куш, проте це вже зовсім інша історія.
Цей поєдинок настільки надихнув хлопака, що по приїзду в місто він вирішив піти на бокс. Але цьому не сприяло досить банальне у подібних історіях бажання отримати навички самозахисту, адже і без цього він був в змозі дати відсіч серед однолітків. Адже хлопцем він був високим і спортивним. Цьому сприяв більше естетичний потяг до процесу під назвою бокс. Красу якого в той день він зміг справедливо оцінити, незважаючи навіть на свій юний вік.
І в нього почало все досить непогано виходити, він став одним з найкращих в залі, з часом ставши призером різних національних і міжнародних змагань. Проте, Жора не був прототипом тієї людини, яка його, власне, привела у світ боксу, тобто прототипом Олександра Усика. Він, скоріше, брав вивіреним і точним ударом, аніж роботою по периметру рингу.
Нестерпна легкість буття у післявоєнній країні
Однак життя у післявоєнній державі, звісно, було нелегке, незважаючи навіть на перемогу у війні, яка далась великою ціною. Наслідку агресії РФ позначилась, як на соціальному, так і економічному рівні, не проминули вони і сім’ю молодого і перспективного тоді вже 17-річного боксера Георгія.
Річ у тім, що його сім’я відкрила невеличкий магазин на своїй вулиці, якраз перед початком повномасштабного вторгнення, на який вони взяли кредит. Хоч і Волинь війна не настільки зачепила, як інші регіони, але по гаманцю вдарила відчутно. Люди ще більше почали економити, тож віддавали перевагу великим торговим мережам, через їх дешевизну, натомість малому бізнесу приходилось все важче.
З часом крамницю прийшлось закрити з-за її збитковості, це вдарило по сім’ї, особливо по батьку, якому важко було пережити цю невдачу. Отож він був змушений піти працювати на місцеву заправку, де пропахав декілька років. Але з часом нереалізовані амбіції знайшли відраду в алкоголі та спробах заробити на ставках. Тим паче ще й син розумівся на боксі, тож було від кого отримати експертну думку, на рахунок того чи іншого поєдинку.
Звісно, Георгій без будь-якої задньої думки відповідав, поки не дізнався від матері, що батько після чергових посиділок в барі прийшов до дому і розкрив їй душу про стан його справ. Набравши кредитів у банках, а потім вже й підсівши на голку мікрокредитів, всі гроші, звісно, йшли на бетінґ.
Георгій добре розумів, що зараз все впаде на плечі бідної матері, яка працює звичайною продавчинею. А батько, ще довго не буде в змозі прийти до тями, після накоєного, а сам він лиш закінчує 11-й клас. Однак він згадав, що якось чув від свого товариша по залі Тараса, який непогано вертівся у боксерських колах, що той може допомогти йому потрапити до відомого польського шоу кулачних боїв. Де за кожну перемогу можна було отримати чималі гроші, віддавши певний відсоток за промоушен йому.
Всі боксери мріяли стати, як Роккі Бальбоа, але не він
Як то часто буває з людьми його віку — Георгій мав схильність до неадекватної оцінки власних сил, а точніше переоцінки їх. В першому ж поєдинку йому потрапив досвідчений 30-річний поляк, який буквально переїхав його, один з його ударів призвів навіть до великої гематоми на оці молодого бійця. Найгірше було, що страховка не спрацювала, адже хлопець вирішив оформитись за паспортом іншої людини, за сприянням Тараса. Адже на той момент йому ще не було 18, що не дозволяло взяти участь. Все лікування впало на плечі його сім’ї, поглиблюючи ще більше борги родини.
Батько з часом все-таки зміг отямитись і прийти в себе. Однак батькам робітникам було дуже важко навіть знайти гроші (не те що заробити) на відновлення здоров’я сина, яке було досить вартісне, в одній з німецьких клінік. За що Георгій потім відчуватиме велику провину перед батьками. Депресія та панічні атаки поглинули його, він стає не в змозі далі продовжувати кар’єру в боксі, та нормальну життєдіяльність загалом. І все це з-за шаленого самоїдства.
Усі намагання справитись самому так і не дали результату, з часом все перейшло у важкі форми приступів. Він був вимушений звернутися за допомогою до безплатної медицини, старенький лікар психіатр з місцевої лікарні порадив йому трохи полежати й прокапатись в обласній психоневрологічній лікарні. На що хлопець погодився, розуміючи, що й так вже пізно звернувся до лікарів, тож відступати було нікуди. Проте все одно відчував страх перед лікуванням у досить специфічному місці, окутаним різними неприємними легендами. За день до поселення в лікарню, він вирішує приїхати в Хащі, до свого найкращого друга Дмитра, порадитись на рахунок перебування в клініці.
— Ти знаєш, я відчуваю себе зараз як Роккі Бальбоа.
— Тобто?
— Як Саня, наш місцевий ковельський жебрак. Не «Той, що греблі рве», а той, що ходить по району та б’ється з тінню або стовпами.
— А, той про якого історія ходить, що після одного з проґавлених ударів спіймав шизу?
— Ну, він. Але насправді про нього кожен раз нова історія. Але, напевно, щось банальне з ним сталося, як це часто буває. Типу нещасна любов, а потім забухав мужик — і пішло-поїхало все.
— Може й так, але, якщо ти бачив, то в нього досить поставлений удар.
— Знаєш, чоловіче, може і мені краще таким бути. Краще вже так, в неясній свідомості, в дублянці й шапці-вушанці в будь-яку пору року, аніж з відчуттям власної безпорадності.
— Але, головне, братан, не забувай постійно відточувати техніку. Щоб мені потім не було соромно за тебе, якщо вже доля-лиходійка доведе тебе до тих клятих спарингів зі сміттєвими баками.
— Так. Думаю, це мені ще й знадобиться в кулачних боях проти різних там цезарів і бонапартів.
«Седативи, барбітурати, зрозумій, я не можу спати»
В психлікарні основну частину часу він провидить уві сні, після сильнодійних заспокійливих препаратів, тому й рідко бачить звичних для цих місць різних вибриків сусідів по палаті. Загалом тривожність сильною спадає, проте овочеподібний стан захоплює його і не відпускає вже навіть і після виписки з державного закладу. Ще й залежність від препаратів, тепер йому важко функціонувати без різного роду антидепресантів та седативів. Він розуміє, що з цим потрібно щось робити, він якось згадує, що на одному з медоглядів в боксерський період його життя, йому якось потрапився хороший молодий психіатр. Який ще тоді дав йому декілька корисних порад, щодо зменшення емоційної напруги перед боями тощо. Через свого дитячого тренера Федора Івановича він знаходить його контакти, виявляється він якраз зараз надає приватні послуги, тож Георгій вирішує до нього звернутись. Відвідавши спеціаліста він починає процес поступового зменшення приймання ліків, спочатку, це йому дається важко, але згодом він починає відчувати результат.
Після покращення душевного стану він намагається знайти роботу, але це йому складно вдається, адже він тільки щойно закінчив школу, без ніякого досвіду та й ще з міткою в історії хвороб. Тож він вирішує знову звернутись до свого боксерського тата Федора Івановича, щоб той допоміг йому знайти роботу, бажано в боксі. Якого йому так не хватало, весь цей складний час.
Тренер каже, що є одна пригідна вакансія, проте досить нелегка та специфічна. В благодійній організації потрібен тренер, для дітей з проблемних сімей та сиріт у Луцьку. Іванович надає йому хорошу характеристику, яка йому допомагає влаштуватись. Він переїжджає до обласного центру, орендує квартиру та починає працювати. Але вже через рік його первинний запал згасає, адже на життя постійно ледве вистачає, та й мрії про боксерську кар’єру не дають спокою.
Тож він роздумає, а чи не відновити йому кар’єру знову? Але тепер вже одразу у професіоналах, тим паче його колишній колега по боксерській залі Тарас (так, той самий, зловісний юний ділюга) зараз досить успішно займається промоутерством, навіть організовує бої в Києві і його клієнти боксери їм задоволені, як кажуть. Хоч і маючи негативний досвід від взаємодії з ним, він все-таки вирішує йому написати.
Тарас одразу йому відповідає, що дійсно, є така можливість, бо як раз травмувався опонент його головної надії Олексія Дубиняка, тому потрібна заміна. Він якраз хоче провести декілька спарингів, щоб визначити найбільш підхожого суперника для Дубиняка. Який програв свій минулий бій, тому він пошуках явно слабшого опонента, проте й не зовсім мішка. Георгій якраз може ідеально для цього підійти, адже ще у ковельській залі всі добре бачили непересічний талант Студенка. Однак, зрозуміло, що після такого часу простою він поки не здатен розірвати одного з найкращих українських проспектів на той момент. Георгій каже, що, в принципі, зацікавлений, але йому все-таки потрібен деякий час на роздуми.
Самоповага чи можливий успіх? Що важливіше?
Він вирішує взяти відпустку і їде відпочити в рідне село, перевести дух, навколо улюбленої поліської природи, сім’ї та найкращого друга. Перебуваючи в селищі він думає тут і залишитись, адже був розчарованим життям в місті. Якось в розмові з батьком він розповідає йому про пропозицію Тараса та про свій моральний стан.
— Ти знаєш, я все одно якось не хочу отримувати від нього цю подачку, після всього того, що між нами було. Це не буде про любов до боксу, а про мою неповагу до самого себе.
— Ти дійсно думаєш зараз про якусь благородність? Про яку дізнаються тільки дві людини — ти й він? Що це тобі дасть? Морально перевагу в безгрошів’ї та емоційній ямі? Ти завжди надто часто рефлексував, як для людини з таким чудовим боковим. Навіщо ти тоді поїхав на ці бої, щоб врятувати мене, старого алкоголіка, що це дало світу? Ти дійсно думаєш, що ти зможеш прогодувати себе тут, в селі. Ти ж ніколи ну був придатний до сільської роботи, тим паче тут на волинських болотах, тут якщо і виросте бадай якась виноградина, то буде вона на смак, б***ь, яке моє життя. Розумієш? Ти не знайдеш тут родючого чорнозему.
— Я не знаю, що мені робити, бать.
— Йди та боксуй, не час розводити тут ґвалт. А там буде як буде, якщо що — завжди зможеш повернутись до нас. Але цього разу звернись до юриста, щоб не було, як минулого разу.
— Так, я і сам це розумію.
Він написав Тарасу, що все-таки погоджується, та готовий спробувати довести свою спроможність в спарингах. Проте повернення в великий бокс далось важко, він не міг віднайти того себе колишнього у ринзі. Він не вірив в себе, ні до спарингів, ні після їх закінчення, хоч вони й успішно пройшли. Тому для нього було здивуванням, що Тарас погодив його все-таки на бій.
— Жора, я бачу ще трохи і ти готовий, через неділю їдемо на кемп неподалік Світязя. Я певний, що ти навіть можеш перемогти його, ти ще живий, я так тобі скажу.
— Та невже? Чесно кажучи, я думав, що барахтаюсь по рингу, як той мішок з бульбою.
— Не переживай, деруна з тебе точно не вийде. Від твого бою я в будь-якому випадку виграю. Якщо переможе Олексій проти класного боксера (яким ти був і є), то я зможу знову відновити його реноме. А якщо ти — то я буду мати казкову історію про боксера, який взявся з нікуди.,або ще, що навіть епічніше - з психіатричної палати. В будь-якому випадку — за цю страву я отримую гідний чек та щедрі чайові.
Після цього він звернувся до юриста, який перевірив всі умови запропонованого контракту. На цей раз все було чисто, він підписав угоду та розпочав підготовку до бою з Дубиняком в Броварах, зі своїм дитячим тренером Федором Івановичем, якому довіряв як собі самому.
Бій, який дасть відповіді на всі запитання
Тож наступила визначена дата поєдинку 16 березня 2031 року. В цей день Георгій вже особливо не хвилювався, адже всі нерви було позаду, він зі спокійною душею й гарячим серцем вийшов на ринг броварського залу. Подивився в очі своєму противнику та перейшов до справи. Три перших раунди пройшли досить рівно, Студенко добре захищався і відповідав іноді влучними джебами. Четвертий був за Дубиняком, а в п'ятому Студенко взяв реванш, все виглядало так, що сенсація цілком можлива. Та й сам Георгій в той момент знов повірив в себе, в перше за довгий час.
Проте вже на початку 6-го раунду Студенко спіймав розконцентрацію, після декількох вдалих дій Дубиняка, що призвели до його подальшої розгубленості. Все-таки минулий життєвий бекґраунд дався в знаки, в найбільш невідповідний для того момент. Після такого емоційного спаду — йому вже було важко вилізти з цієї запари, яку він піймав. Вмовляння тренера, що все нормально, і що він веде за очками не діяли. Після чого він пропустив вже найважчий удар від опонента та повалився на канати. Арбітр почав рахунок, Георгій намагався ще навіть встати, але тренер крикнув:
— Все, Жора, достатньо, ти зробив все що міг, не вставай, будь-ласочка. Буде тільки гірше.
Проте він вперто намагався піднятися, однак ноги вже не тримали. Арбітр довів свій відлік до логічного завершення. Перед і після оголошенням результатів Студенко просто мовчав, не видаючи, притому ніяких емоцій. Нічого не відповідаючи, а ні на слова тренера, батька, катмена, чи навіть свого кращого друга Дмитра. Хіба, що іноді похитував головою, то горизонтально, то вертикально на запитання інтерв’юєра після поєдинку.
Він пішов до роздягальні, де мовчки сидів розглядуючи підлогу. В якийсь момент всі присутні вийшли звідти, залишивши його сам на сам з батьком.
— Я так і не зміг витримати удар, тату, — промовив свої перші слова після бою Георгій.
— Ні, синку, ти витримав його — і знову встав. Озирнись, ти зараз на своїх ногах стоїш переді мною тут, бачиш? Студенки все-таки вміють тримати цей б****ський удар.
