Натурбан та роликові санки: жага австрійців до швидкості в будь-яку пору року

Одна з найсильніших країн у зимових видах спорту Австрія подарувала світу драйвовий різновид санного спорту – натурбан. Катання на натуральній трасі залишається символом альпійської культури. Народжений на замерзлих лісових дорогах Тіролю, цей спорт зберіг свою автентичність і тісний зв'язок з природою, відмовившись від штучних льодових трас. Коли навесні сонце розтоплює сніг, справжній гірський драйв не зникає. Завдяки геніальній ідеї переставити полози на колеса, з'явились роликові санки Ця інновація не лише дозволила спортсменам тренуватися цілий рік, але й відкрила світу нову захоплюючу дисципліну на асфальті, змагання якою в Австрії є національним надбанням. Про деякі відомі змагання у цих видах розказано в статті.

Історія натурбану: Тіроль – серце швидкісних спусків на санчатах

Натурбан або роделінг виник на простих гірських дорогах, які взимку замерзали й перетворювалися на справжні гоночні спуски для відчайдушних любителів швидкості. Уже на початку XX століття мешканці альпійських долин створювали вузькі крижані стежки з мінімальним втручанням у природу – ставили дерев’яні обмежувачі, використовували лісові дороги як основу для траси. Саме ці природні умови й стали витоками натурбану, який суттєво відрізняється від штучних льодових жолобів.

У 1960–1970-х роках у Південному Тіролі, Північному Тіролі та Верхній Австрії почали офіційно проводити змагання на таких природних трасах, які й отримали назву натурбан, дослівно – спуск на санчатах по натуральній трасі. Міжнародна федерація санного спорту FIL визнала дисципліну, і вже з 1980-х років почали відбуватися чемпіонати світу та Європи з натурбану. Сьогодні цей вид має повноцінний різновид видів змагань: від континентальних змагань до всіляких Кубків.

На відміну від сучасних льодових трас зі штучним охолодженням та високо піднятими віражами, натурбан ґрунтується на зовсім інших принципах. Траса повторює природний рельєф місцевості – зазвичай це гірські або лісові дороги з природними ухилами й невеликими вигинами. Лід утворюється природним шляхом: завдяки морозу, поливу та ручному догляду, без бетонних або металевих конструкцій. Сани мають простішу та міцнішу конструкцію, розраховану на змінні умови льоду, і допускають індивідуальні налаштування під конкретну трасу. Спортивний акцент робиться не на рекордах швидкості, а на техніці проходження поворотів, виборі траєкторії, адаптації до погодних умов і майстерності спортсмена. Атмосфера змагань натурбану відрізняється особливим колоритом. Старти проходять у серці села, глядачі стоять просто біля траси, поруч грають оркестри, і подія перетворюється на народне свято.

У Тіролі натурбан є невід’ємною частиною зимових традицій, особливо у маленьких гірських громадах. У долинах, як-от Ецталь, Зельрайнталь чи Піллерзеталь, з покоління в покоління проводять клубні та дитячо-юнацькі перегони. Підготовка трас, спільне розчищення доріг, вечірні заїзди з місцевими жителями й теплі зустрічі у клубних будиночках – усе це створює особливу культуру спорту. Наприклад, родель-клуб Навіс у Штубайській долині має власний тренувальний центр, де проводять літні й зимові збори для дітей і підлітків. Тут навчають не лише техніці катання, а й цінностям спільності, відповідальності та традиції. Під час змагань у невеликих громадах панує майже родинна атмосфера: батьки та родичі слідкують за спуском прям на трасі, глядачів пригощають чаєм під народні мелодії. Так натурбан у Тіролі залишається не лише видом спорту, а справжнім символом гірської культури.

Rollenrodeln: літня версія санного драйву

У натурбані, як і в будь-якому виді спорту, існує чітка ієрархія змагань – від місцевих клубних стартів до чемпіонатів світу. На найнижчому рівні клубні чи громадські змагання дають можливість дітям, юнакам та аматорам випробувати свої сили на природній трасі, яку зазвичай організовують волонтери та місцеві клуби. Далі, на національному рівні, країни з традицією натурбану проводять національні чемпіонати, які слугують опорою для формування рейтингу спортсменів і відбору до міжнародних стартів. Наступним етапом є серії міжнародних гонок – Кубок Європи чи Кубок світу, де спортсмени змагаються на трасах, визнаних міжнародною федерацією FIL. Ці змагання відбуваються за заздалегідь визначеним календарем, а результати враховуються для збірних чи індивідуального рейтингу.

Відмінність натурбану від звичайного санного спорту полягають в деяких обмеженнях. Траса повинна відповідати вимогам для природної санної доріжки: вона має бути адаптована до рельєфу місцевості без штучно піднятих віражів, з природним льодовим покриттям і допустимим ухилом. Санки мають суворо визначені конструкцію та матеріали, а механічні гальма на природній трасі заборонені. Учасники стартують індивідуально або в парах, їх час вимірюється, і порушення стартової процедури, неправильне спорядження або неспортивна поведінка можуть призвести до дискваліфікації. Формати можуть включати класичні заїзди за сумою часу кількох спусків, а також паралельні старти або формат плейоф, коли лідери проходять далі, а повільні вибувають. На змаганнях найнижчого рівня, як-от клубні старти, регламенти можуть бути спрощені, але базові принципи контролю часу та безпеки залишаються чинними.

Коли крижані траси тануть, санний спорт не зупиняється. Адже роликові сани (нім. Rollenrodeln) стали в Австрії та Південному Тіролі захопливою літньою версією цього виду спорту – швидкісною, технічно вимогливою та з цікавою історією. Початки роликових санок сягають 1970-х років. Тоді кілька спортсменів почали ставити гумові коліщата на свої зимові сани, аби тренуватися й у теплу пору року. Згодом ця імпровізована форма підготовки перетворилася на окрему дисципліну – роликові санки, які нині офіційно визнає Міжнародна федерація санного спорту як літній різновид. В Австрії цей спорт швидко здобув популярність, насамперед у Тіролі, Зальцбургу та Штирії, де клуби на кшталт Rodelverein Swarovski-Halltal-Absam або WSV Sparkasse Prein an der Rax ще у 1980-х роках регулярно проводили літні змагання.

Змагання з роликових санок відбуваються на асфальтованих дорогах або спеціально підготовлених гірських трасах. Замість полозів сани мають до 20 колес із підшипниками, які з 2019 року дедалі частіше використовують з натуральної гуми замість поліуретанових, бо вони краще тримаються на асфальті й більш екологічні. Дисципліни ті самі, що й узимку: одиночні, двомісні та командні заїзди. На крутих спусках швидкість може досягати 80 км/год, тому вирішальне значення мають точність, чуття тіла й уміння проходити повороти. Рекорд швидкості був зафіксований поблизу Тельфеса у 2023 році – двомісні сани досягли 83,4 км/год. Гальмування здійснюється лише перенесенням ваги тіла або підняттям ніг – жодних гальм, а повороти захищені бар'єрами. Обов’язково для захисту використовуються гумові рукавички та шолом. Одномісні та двомісні санки використовуються у вікових групах від школярів до людей похилого віку. Для багатьох любителів зимових видів спорту це служить технічною, фізичною та психічною підготовкою до натурбану. Однак офіційних змагань у цьому виді спорту немає.

До першопрохідців роликових санок належать такі австрійські спортсмени, як Райнгард Еггер, який виступав і в зимових, і в літніх дисциплінах, а також багаторічна тренерка збірної Елізабет Шіллер, що зробила великий внесок у розвиток молоді в Тіролі. Наразі в Австрії зареєстровано понад 150 активних спортсменів, близько третини з них – юнаки та юніорки.

Включення літнього натурбану до програми Sport Austria Finals стало важливим кроком до популяризації цього виду спорту. Починаючи з 2021 року, літні саночники регулярно беруть участь у цьому мультиспортивному святі. У червні цього року змагання знову відбулися на Бергізелі в Інсбруку – місці, що поєднує дух спорту й історії. Траса довжиною 620 метрів із середнім ухилом 8% веде прямо під відомим трампліном, вздовж стежки Бергізель, до улоговини і до старої дороги Бреннер. Різноманіття рельєфу та складні ділянки асфальтованої дороги, якою мешканці користуються протягом року, вимагають від спортсменів не лише швидкості, а й уважності та тонкості відчуття санок.

«Я дуже радий, що ми вже вдруге можемо провести цей чемпіонат у рамках Sport Austria Finals. Це дає нам можливість ще більше закріпити роликові сани в суспільній свідомості та створити платформу для цього виду спорту, який зазвичай отримує менше уваги», – сказав Петер Кнаузедер з Тірольської федерації санного спорту, яка організовує подію.

Тірольський санний союз знову став найуспішнішим серед регіонів: «Особливо важливо, що роликові сани є чудовим способом залучення молоді до цього виду спорту. Водночас багато досвідчених провідних санкарів використовують ці перегони як підготовку до зимового сезону, стаючи прикладом для наших юних талантів».

Фаворитка Ріккарда Рютц перемогла у жіночих змаганнях, значно випередивши Аліну Шаффенрат та Мішель Шнепфляйтнер. Довгий час здавалося, що фініш буде напруженим аж до сотих секунди. Лише 14-річна Шаффенрат зуміла нав’язати боротьбу своїй тірольській землячці у першому заїзді, відставши від Рікарди Рюц лише на сім сотих секунди. Однак у другому заїзді чинна чемпіонка повністю продемонструвала свій досвід і впевнено випередила суперницю, яка, як і торік, фінішувала другою, – цього разу з відставанням у 1,21 секунди.

«Аліна чудово проїхала, тож мені довелося викластися на повну. Молодь підтягується й створює конкуренцію», – усміхається 21-річна Рюц, яка здобула в Інсбруку третій чемпіонський титул поспіль. Перемога завжди приносить радість, а чемпіонський титул є чемпіонським титулом», – додала віцечемпіонка світу з натурбану, відкинувши будь-які розмови про "обов’язкову" перемогу.

У чоловічих змаганнях сценарій був схожий на жіночий. Після першого заїзду пелотон був надзвичайно щільним: між лідером Фабіаном Ахенрайнером і сьомим місцем Гергардом Церером різниця не перевищувала секунди. У фінальному заїзді фаворит і місцевий герой Ахенрайнер не залишив шансів суперникам і здобув перемогу з перевагою 1,34 секунди над Томасом Зелькнером. Третім став кузен переможця – Саймон Ахенрайнер. Чинному чемпіону Андреасу цього разу довелося задовольнитися четвертим місцем.

«Радість величезна, адже останніми роками мені вдавалося бути лише другим або третім – тому зараз я неймовірно щасливий із цього першого місця», – сказав Ахенрайнер, який разом із Саймоном здобув також титул у змаганнях двійок. Я повертаюся додому з величезним задоволенням. Коли ти фаворит, завжди маєш певні очікування від себе – і, відповідно, певний тиск».

«Для нас головне продемонструвати, що санний спорт – це набагато більше, ніж просто зимовий вид спорту», ​​– наголошує віце-президент ÖRV Сімон Пареггер. «Ми особливо раді, що так багато дітей беруть участь у чемпіонаті Австрії – це фантастична можливість надихнути наступне покоління зайнятися санним спортом».

Коли дощ не перешкода: як діти катались на мокрому асфальті на чемпіонаті Швейцарії у Візені

Окрім чемпіонату Австрії, щороку проводяться регіональні першості Тіролю та Штирії, а також кілька етапів Кубку з роликових санок. Особливо активні клуби Абзам, Тельфес і Імст, які організовують дитячі старти та тренування для початківців. Літній натурбан вже давно знайшов прихильників і у Східній Швейцарії. Особливо в регіонах, що межують з Австрією, таких як Аппенцелль чи кантон Граубюнден, клуби та родини з ентузіазмом підтримують цей захоплюючий вид спорту.

Чемпіонат Швейцарії з роликових санок, який відбувся 1 вересня 2012 року у Візені, запам’ятався не лише спортивними результатами, а й справжньою витримкою учасників. Незважаючи на дощ, що не припинявся протягом декількох днів, юні учасники не злякалися слизької траси. Тоді за титул переважно боролися члени клубу Ґріндельвальд. Чемпіонкою Швейцарії серед жінок стала Наташа Амахер, а серед чоловіків титул здобув Альберт Штеффен.

Напередодні чемпіонату Ганс-Петер Лозер усе ще не був певен, чи сам братиме участь: «Через дощ я вже другий день поспіль не можу тренуватися», – нарікав він.

Лозер – керівник, якого називали Oberhornschlittler (старший саночник), першої з двох команд Кубка Європи клубу Візен-Гульфтег, який організовував цей турнір. Підготовка тривала цілий тиждень. У день змагань понад 30 волонтерів із футбольного клубу Візен, спортивного клубу Гульфтег та самаритянського товариства Мознанг допомагали з проведенням перегонів. Майже всі учасники чемпіонату представляли санний клуб Ґріндельвальд. Лише команда «Роделтім Каланка» також взяла участь. Хоча могли б бути й спортсмени із Цюрихського Оберланду чи Граубюндена.

«Певен, що саме погода стала причиною, чому приїхало менше учасників», – пояснював Лозер. Він був впевнений, що за кращої погоди глядачів було б більше.

Дев’ятирічний Марко, його одинадцятирічний брат Сімон та мати Елізабет Альмер змагаються як одна родина. Вони вже були у Візені два роки тому – тоді як гості на змаганнях із роликових саней. Сімон почав займатися цим спортом у шість років.

«Теоретично, тобто якщо не йде дощ, тренування у нас у Ґріндельвальді проходять двічі на тиждень», – розповідав Елізабет Альмер. Вона вважала роликове санкарство ідеальним сімейним видом спорту. У той же час розуміла, що найдорожчими є подорожі та проживання в готелях, адже багато стартів проходять у Німеччині, Австрії та Словенії.

«Певна фізична форма потрібна, особливо на старті, щоб швидко набрати швидкість і потім коротко, але інтенсивно загальмувати», – розповідала Елізабет.

За її словами, на роликових санях легко можна досягти швидкості 60–80 км/год, а іноді й до 100 км/год – навіть дітям. Проте вона не вважала цей спорт небезпечним. Її син Марко ніколи не отримував травм під час перегонів. Лише одного разу під час тренування подер коліна.

Ще один учасник клубу Ґріндельвальд, Жером Альмер, якому на той момент було 14 років був екіпірований посиленим взуттям. В його команді приклеювали автомобільні шини до підошви. Це було потрібно, бо крім мотузки на санях гальмують ногами, а звичайні підошви цього б не витримали.

Через дощ у ту суботу тренувальний заїзд довелося перенести. Тож святковий намет був дуже доречним – і для зігрівання, і як укриття від дощу. В обід із затримкою на пів години, стартував перший із двох заїздів (замість запланованих трьох). Першими трасу випробували учасники другої команди із Візена – Іво Майлі, Марсель Штрассманн і Ремо Фуст. Наймолодшою учасницею стала 8-річна Тіна Ельзессер, яка виступала в категорії дівчат 2001 року народження і молодше. Найстаршими учасниками були двоє чоловіків 1958 року народження.

Усі саночники з десяти категорій упевнено подолали 600-метрову трасу з перепадом висоти близько 70 метрів, попри мокре покриття. Навіть дві шикані з тюків соломи не стали на заваді – вони лише змушували спортсменів трохи гальмувати й проходити повороти слаломом. П’ять віражів траси були захищені дерев’яними бар’єрами. Через дощ дуже точна система вимірювання часу іноді давала збої, але лише один учасник мусив повторити свій заїзд.

У цілому, попри погоду, Ганс-Петер Лозер залишився задоволеним проведенням турніру. І так – він усе ж таки сів на роликові сани й зробив один спуск. Його результат був позитивний: відставання від наступного учасника у його категорії склало близько 12 секунд. У підсумку вода не зупинила малюків – навпаки, саме того дня вони довели, що навіть рясний дощ не зміг завадити юним спортсменам, які сміливо сідали на свої роликові сани й мчали мокрим асфальтом зі швидкістю до 100 км/год, здійснити свою мрію.

Історія натурбану та роликових санок є яскравим прикладом того, як глибока повага до своїх традицій може бути ідеально поєднана з сучасною адаптацією. Зимовий натурбан у Тіролі – це більше, ніж змагання. Це альпійська спадщина, що об'єднує громади, де кожен спуск на санчатах є частиною спільного свята. Водночас, катання на роликових санках зарекомендувало себе як літній варіант санного спорту. Воно не тільки служить підготовкою для досвідчених атлетів до зимового сезону, а ще пропонує молодим спортсменам ідеальне знайомство зі спортом, про що свідчать яскраві заїзди на Sport Austria Finals та інші регіональні кубки та чемпіонати.