Tribuna/Біатлон/Блоги/Український спорт/Топ-10 досягнень українців у зимовому сезоні 2025/26: титули, рекорди, медалі та нові імена
Блоги

Топ-10 досягнень українців у зимовому сезоні 2025/26: титули, рекорди, медалі та нові імена

Поза межами Олімпіади.

Топ-10 досягнень українців у зимовому сезоні 2025/26: титули, рекорди, медалі та нові імена

Цей текст написаний користувачем Tribuna.com. Віктор Воробйов традиційно в деталях підбиває підсумки зими. Підтримайте автора плюсами та коментарями, а також підписуйтесь на блог Український спорт.

***

Після завершення зимового сезону саме час озирнутися назад і зібрати воєдино найяскравіші моменти для українського спорту. Цьогоріч я знову обрав формат рейтингу – але з акцентом не лише на результат, а й на значення кожного досягнення в ширшому контексті.

У списку – ті досягнення, які найбільше запам’яталися і стали знаковими у цьому сезоні. Приємно, що серед них чимало юніорів: це сигнал про зміну поколінь і хороша заявка на майбутнє. Топ складений за суб’єктивним поглядом, де важливими є не тільки цифри в протоколах, а й обставини, конкуренція та потенційний вплив на подальший розвиток українського спорту.

10. Здобутки у фігурці: проривний сезон від Марсака та перші медалі ЮЧС за 26 років

Сезон-2025/26 у виконанні Кирила Марсака – це історія прориву, якого українське чоловіче фігурне катання не бачило десятиліттями. На тлі тривалої відсутності гучних результатів українець не просто стабільно проходив у довільні програми найбільших турнірів, а й щоразу підіймав планку як для себе, так і для країни.

Почалося все з олімпійської кваліфікації, де Марсак здобув для України єдину ліцензію на Ігри-2026. Після короткої програми він опинився за межами прохідної п’ятірки, але у довільній зумів відігратися й піднятися на четверте місце. Це був не лише спортивний камбек, а й емоційне випробування: між виступами сталася неприємна історія з крадіжкою особистих речей, однак українець витримав тиск і довів справу до кінця.

«Я не можу повірити, що це можливо. Я можу поїхати на Олімпіаду. Я отримав квоту для своєї країни, і для мене велика честь представляти націю. Не знаю, це здавалося чимось недосяжним – Олімпіада, щось велике, щось неймовірне», – ділився враженнями після виступу Кирило.

На чемпіонаті Європи Марсак у короткій програмі отримав 76,92 бала – на той момент найкращий результат в кар’єрі. Українець посів проміжне 11-те місце та відібрався до довільної програми, де набрав 152,33 бала. Кирило показав восьмий результат, встановивши особистий рекорд і забезпечивши Україні найкраще місце за 26 років.

«Це була моя найкраща коротка програма на сьогодні. Я боровся до самого кінця. Не знаю, як це взагалі сталося – я цього не очікував. Просто я пишаюся собою, що зміг зібратися. Я навіть не сподівався на потрапляння до топ-10, але так вийшло, і це неймовірно», – сказав Марсак.

Хоча в цій статті не враховуються результати Олімпійських Ігор, виступ Кирила Марсака в Мілані варто згадати для збереження цілісної хронології його проривного сезону. У довільній програмі українець набрав 86,89 бала, перевершивши свій особистий рекорд із чемпіонату Європи одразу на десять балів. За сумою двох прокатів Марсак посів 19-те місце з результатом 224,17 бала – це найкращий результат України за останні 24 роки в чоловічому катанні.

Проривний сезон від Марсака: в України не було таких результатів у фігурці понад 15 років

Кульмінацією сезону став чемпіонат світу. Марсак уперше в кар’єрі пробився до довільної програми на цьому рівні й завершив турнір 13-м із новим особистим рекордом у 234.67 бала. Це найкращий результат України на світовій першості за 17 років і водночас повторення історичного орієнтира для чоловічого одиночного катання, який тримався понад чверть століття.

«Те, що ми зробили цього сезону, – це майже щось неможливе. На [олімпійській] кваліфікації відібралися до Олімпійських ігор, відкатали й чемпіонат Європи на дуже гарний результат (восьме місце), і Олімпійські ігри з бомбезною короткою програмою. І тут [на чемпіонаті світу] ми теж не вдарили обличчям [у багнюку], тому я вважаю цей сезон позитивним. І це дуже хороша затравка на майбутні сезони», – підбив підсумки Кирило.

Повернення України на медальну орбіту підтвердив і юніорський чемпіонат світу в Таллінні, де головними героями стали спортивні пари. Ханна Ерерра та Іван Хобта, які проводять лише перший спільний сезон, одразу заявили про себе на найвищому рівні. Після п’ятого місця у короткій програмі (56,95) вони видали один із найсильніших довільних прокатів турніру (103,20), що дозволило піднятися на підсумкову третю позицію з результатом 160,15 бала. Для Херерри це дебютна нагорода такого рівня, тоді як Хобта вже мав досвід подіуму – бронзу юніорського ЧС-2023 з іншою партнеркою.

Другу медаль для України в Естонії принесли Ірина Підгайна та Артем Коваль у танцях на льоду – і вона виявилася не менш знаковою. Уже в ритмічному танці українці заклали фундамент успіху, показавши третій результат, а у довільному видали майже ідеальний прокат, за який отримали 98,87 бала – другий показник серед усіх дуетів. У підсумку – 164,32 бала та «бронза» з мінімальним відставанням від переможців.

Це перша медаль України в танцях на юніорському чемпіонаті світу за 11 років і водночас найуспішніший виступ збірної на цьому рівні за останні 26 років – результат, який підкріплює відчуття системного відродження українського фігурного катання.

Попри всю історичність досягнень, наші фігуристи ще далекі від позицій на змаганнях вищого рівня. Марсак зробив колосальний крок уперед і фактично перезапустив чоловіче катання в Україні, тому заслужено відкриває цей рейтинг.

9. Гліб Хочин – юний ковзаняр, який виводить Україну на новий рівень

Ковзанярський спорт в Україні роками залишався у тіні, без системних результатів і гучних проривів. Але сезон-2025/26 дав підстави говорити про зміну тенденції, насамперед завдяки Глібу Хочину. Юний українець не просто додав у результатах, а почав переписувати історію дисципліни для країни.

Ще на старті сезону Хочин стабільно оновлював особисті рекорди, зокрема на дистанціях 500 і 1000 метрів, де паралельно встановлював юніорські та навіть дорослі національні досягнення, виконуючи норматив на Кубок світу. Ключовим став виступ на етапі юніорського Кубка світу в італійському Коллальбо: срібло на дистанції 500 метрів із результатом 36,39 секунди зробило його першим українцем в історії, який піднявся на подіум цього рівня.

Не менш переконливим було продовження на юніорському чемпіонаті світу в Інцеллі. Там Хочин фінішував у топ-10 на обох спринтерських дистанціях, встановивши національний рекорд на 1000 метрів (1:10.57), а за сумою чотирьох дистанцій посів п’яте місце – ще один історичний максимум для України. Фактично, вперше за роки незалежності український ковзаняр увійшов до еліти юніорського світового рівня. В естафетах Гліб підтягує свою молодшу сестру Уляну, яка у майбутньому, сподіваємось, теж порадує нас новими здобутками.

Досягнення Хочина мають величезну історичну вагу: перша медаль юніорського Кубка світу і прорив у дисципліні, яка тривалий час не давала результатів. Водночас йдеться про юніорський рівень, де конкуренція і медійна вага поступаються дорослим топ-турнірам. Саме тому цей надзвичайно важливий для майбутнього успіх не може бути вище у цьому рейтингу.

8. Тріумф Козлової у жіночому трампліні

Цей зимовий сезон подарував Україні ще одну несподівану історію успіху – цього разу в лижному двоборстві та стрибках з трампліна серед жінок. 16-річна Каріна Козлова фактично з нуля відкрила для країни ці дисципліни на топ-рівні, ставши першою українкою, яка не просто дебютувала на Кубку світу, а й почала набирати там очки.

Уже на дебютному етапі Кубка світу з двоборства в Рамзау Козлова фінішувала в заліковій зоні, а згодом закріпила результат, двічі поспіль потрапивши до топ-30. Паралельно вона творила історію у стрибках з трампліна: спочатку невдало – потрапила до основного раунду, але отримала дискваліфікацію через перевищення довжини лиж. На наступний день вихід українки до фінальної спроби на етапі в Любно завершився 28-м місцем – першим в історії України потраплянням у залікову зону Кубка світу в жіночих стрибках.

На другорядних, але важливих міжнародних стартах Козлова вже домінувала: перемога на етапі Континентального Кубка з двоборства в Шонасі, а також успішні виступи на Alpen Cup підтвердили системний прогрес, який треба тільки підживляти.

За цими результатами стоїть як талант, так і дуже цілеспрямована робота. Козлова прийшла у спорт у дев’ять років – фактично з дитинства, поруч із батьком-тренером Миколою Козловим. Сьогодні вона поєднує навчання у Кременецькому коледжі з повністю професійним режимом підготовки: тренування займають увесь вільний час, а звичне підліткове життя доводиться відкладати.

«Я тренуюсь весь мій вільний час, тому потрібно жертвувати життям спокійного підлітка», – зізнається спортсменка.

Водночас її прогрес виглядає стрімким навіть для самої команди. За словами тренера Миколи Козлова, ще на старті сезону такі результати були радше несподіванкою:

«Цей сезон був для Каріни досить успішним. Вже з початку цього сезону Каріна почала здобувати призові місця на міжнародних аренах. У зимовий сезон вона ввійшла зовсім на іншому рівні. Вона почала виступати на юніорських Кубках світу, на Альпійських кубках, на Континентальних Кубках. І в кожному з цих змагань вона досягала максимального результату, займала перші місця. Це було досить приємно і, чесно скажу, неочікувано».

Цілеспрямованість юної дівчини та жага до вищих досягнень є для України в цих видах спорту безпрецедентними. Завдяки її наполегливості наша збірна вперше отримала результати й очки на Кубку світу у жіночих стрибках і двоборстві. Саме тому цей результат варто винести у головні підсумки, адже з погляду потенціалу – це, можливо, одна з найперспективніших історій зі всього рейтингу.

7. Підкорення Кубка націй та успіх Юліанни Туницької

Санному спорту в Україні приділяють не так багато уваги, як іншим видам, однак результати останніх місяців говорять самі за себе. Наші спортсмени стабільно заявляють про себе на рівні Кубка націй – серії, яка передує етапам Кубка світу і часто стає першим маркером реальної конкурентоспроможності.

Головною фігурою команди вже не перший рік є Андрій Мандзій. Саме він задає тон виступам збірної і цього сезону вкотре підтвердив свій рівень. Українець спершу виграв етап Кубка націй у німецькому Вінтерберзі, а згодом повторив успіх в Обергофі, оформивши дві перемоги поспіль. Загалом протягом сезону Мандзій чотири рази піднімався на подіум і в підсумку став переможцем загального заліку Кубка націй у чоловічих одномісних санях, завершивши фінальний етап у Альтенберзі другим.

Його роль у команді давно виходить за межі особистих результатів. Головний тренер збірної Тарас Гарцула підкреслює не лише рівень Мандзія, а й його вплив на партнерів:

«Андрій знайшов себе. Він працює дуже добре і чітко розуміє, що йому потрібно. Це вже інший рівень співпраці – коли спортсмен сам керує процесом. Він спрямовує команду в правильне русло, допомагає іншим. І це важливо, бо це вже не просто лідер, а частина системи».

Антон Дукач у Сігулді виборов «бронзу» Кубка націй, яка стала для нього вже десятою нагородою в цій серії. Більше того, він третій сезон поспіль завершує щонайменше одним подіумом, що говорить про стабільність на дистанції. Сезон Кубка світу Антон завершив на високому 13-му місці в рейтингу.

У двомісних санях сезон вийшов проривним. Одразу кілька українських екіпажів регулярно фінішували серед призерів. У тому ж Обергофі Ігор Гой та Назарій Качмар стали срібними призерами, а Даниїл Марціновський і Богдан Бабура – третіми. Але головне сталося наприкінці сезону: саме дует Марціновський/Бабура зумів виграти загальний залік Кубка націй. Перед цим вони взяли «золото» на етапі в Альтенберзі, додавши до нього ще «срібло» та «бронзу» протягом сезону. Це перший подібний успіх в історії українського санного спорту.

Не відставали й жінки. Юліанна Туницька здобула свою дебютну перемогу на етапі Кубка націй, а на рівні Кубка світу у Санкт-Моріці показала 12-й результат – найкращий у кар’єрі. Для української санкарки це показник поступового і впевненого прогресу.

Сезон для українського санного спорту вийшов результативним. І хоча цей вид спорту досі не отримує належної уваги, результати вже змушують дивитися на нього інакше: Україна поступово закріплюється на міжнародній арені серед кола претендентів на нагороди.

6. Успіхи юніорів у біатлоні: медалі Меркушиної та Кубок націй

Якщо на рівні дорослої збірної сезон у біатлоні запам’ятався радше антирекордами, то юніори навпаки регулярно давали приводи для оптимізму. Саме їхні результати фактично рятували загальну картину і робили це системно протягом усього сезону.

Однією з ключових фігур стала Вікторія Хвостенко. 18-річна біатлоністка здобула «бронзу» юніорського чемпіонату світу в індивідуальній гонці. Вона блискуче почала дистанцію і після першого рубежу боролася навіть за перемогу, але одна помилка на другій стрільбі відкинула її назад. Попри це, Хвостенко зібралася, чисто пройшла дві наступні стрільби і на останньому колі повернулася у боротьбу за подіум, вирвавши третє місце. Ця нагорода стала для неї першою особистою на рівні чемпіонатів світу.

Поруч із нею протягом сезону стабільно виступала Ксенія Приходько. Саме вона додала до командних успіхів і особистий – «бронзу» в масстарті-60 на етапі юніорського Кубка IBU. Разом із Хвостенко Приходько була частиною естафетних четвірок, які приносили Україні медалі на великих стартах. Зокрема, на юніорському чемпіонаті Європи українська команда у складі Приходько, Хвостенко, Івана Стеблини та Олександра Біланенка виборола «бронзу», впевнено тримаючись серед лідерів від старту до фінішу.

Естафетні виступи взагалі стали сильною стороною цієї команди. Уже на чемпіонаті світу українки знову піднялися на подіум: «бронзу» здобула четвірка, до якої увійшли Тетяна Тарасюк, Ксенія Приходько, Валерія Шейгас та Олександра Меркушина. І це попри штрафне коло – команда все одно залишалася в боротьбі за медалі до останнього.

А на юніорському Кубку IBU українки додали ще й «срібло» в естафеті, підтвердивши стабільність результатів. За підсумками Кубка та ЮЧС українська жіноча збірна набрала 4049 балів та з великим відривом перемогла у Кубку націй, вигравши малий кришталевий глобус.

«Сезон класний. У мене була квіткова церемонія на [юніорському] чемпіонаті Європи, перша медаль в естафеті класичній, також на чемпіонаті світу «бронзу» взяли. Це класний сезон і лише поштовх уперед, що далі лише найкраще. А наступний сезон – останній для юніорок, тож хочеться відпахати та показати результат, щоб знати для себе, що ти щось можеш», – ділилися враженням Валерія Шейгас.

Окремої уваги заслуговує Олександра Меркушина, яка провела один із найяскравіших сезонів серед усіх українських біатлоністок. Вона стала віцечемпіонкою світу в індивідуальній гонці, де з однією хибою поступилася лише француженці, а також виграла «золото» у масстарті-60, випередивши найближчу переслідувачку майже на 20 секунд.

Водночас Меркушина проявила себе і на дорослому рівні: у 21 рік вона увійшла до топ-3 Кубка світу за швидкострільністю із середнім показником 23,9 секунди. До слова, її сестра Анастасія Меркушина стала чемпіонкою Європи з біатлону в індивідуалці. Меркушина-старша чисто відстрілялась на вогневих рубежах, не припустившись жодної хиби, і здобула золоту нагороду.

Не менш успішним був і сезон родини Тарасюків. Тетяна Тарасюк стабільно виступала на етапах юніорського Кубка IBU, зокрема здобула подіуми у спринтах і в підсумку виграла Малий кришталевий глобус у цій дисципліні. Її виступи вирізнялися саме рівністю: майже всі гонки в межах топ-10. На чемпіонаті Європи вона додала до колекції «срібло» в масстарті-60 та «золото» в одиночній змішаній естафеті разом із братом Тарасом. Юніорська першість Європи-2026 стала найбільш успішною за останніх 6 років. А 20-річна біатлоністка з Копичинців – одна з тих, хто до цього тріумфу неабияк причетна.

Після перемоги в сингл-міксті Тетяна емоційно згадувала гонку: «Я дійсно боялась дивитись на вогневий рубіж, потім підганяла брата майже до останніх метрів. Найбільше запам’яталося, як після останньої стрільби я вийшла другою – не вірилось, що ми так високо і все ще боремося за п’єдестал. Відчуваю силу в нашому тандемі, ми можемо це повторити і навіть краще».

Сам Тарас Тарасюк також заявив про себе на міжнародному рівні – «срібло» юніорського ЧС, що проходив у німецькому Арбері, в індивідуальній гонці стало його проривом. Попри дві помилки на стрільбі, він залишився у боротьбі за нагороди і фінішував другим, поступившись лише більш досвідченому супернику. Зрештою, у лютому Тарас став найкращим спортсменом-юніором за версією НОК.

У підсумку саме юніорська команда задала тон у сезоні: українки виграли Кубок націй і були серед найкращих в естафетних гонках, продемонструвавши силу в командній роботі. На фоні провалів дорослої збірної результати юніорів дають зрозуміти, що у найближчі роки в українського біатлону є на кого спиратися.

5. Аннамарі Данча – сезон стабільності на топ-рівні

Лідерка українського сноубордингу Аннамарі Данча провела свій найуспішніший відрізок у кар’єрі, регулярно пробиваючись у фінальні раунди Кубка світу й тримаючись у рейтингу серед найсильніших.

Одним із ключових стартів сезону став етап у Карецці, де Данча у паралельному гігантському слаломі фінішувала 6-ю, повторивши свій другий найкращий результат у кар’єрі. У кваліфікації вона продемонструвала високий рівень, зокрема третій час в одній зі спроб і впевнено пройшла до фінальної частини. Уже в плейоф українка здолала призерку сезону Малену Замфірову, а зупинилася лише у чвертьфіналі, поступившись досвідченій Сабін Паєр. Для Данчі це був уже п’ятий у кар’єрі вихід у топ-6 на рівні Кубка світу.

Уже через 2 дні в Давосі Данча встановила персональний рекорд. У паралельному слаломі наша сноубордистка фінішувала 4-ю. Боротись за потенційні нагороди довелося із досвідченими спортсменками: у півфіналі Данча поступилася 3-разовій призерці Кубка світу Зузані Мадеровій, а в «бронзовому» фіналі Аннамарі програла японці Цубакі Мікі.

«Сьогодні вдалося тримати голову холодною, а тіло – гарячим. Перша спроба кваліфікації вийшла не надто вдалою: після чотирьох стартів у гіганті було непросто одразу включитися в слалом. Але друга спроба пішла значно краще – я піднялася на десять позицій. Траса була дуже класною, але водночас небезпечною, ризик потрібно було дозувати. Було багато дискваліфікацій, і я сама впала на переході у заїзді за вихід до великого фіналу, хоча йшла з чешкою рівно», – сказала Данча.

Далі українка двічі фінішувала на 12-й позиції та ще раз у сезоні потрапила у топ-10 на етапі у болгарському Бансько. Данча посіла підсумкове 8-ме місце в паралельному слаломі-гіганті. Шлях до чвертьфіналу був сповнений драматизму через надскладні умови на трасі.

В 1/8 фіналу Данча випередила чешку Зузану Мадерову: попри падіння та відставання на дистанції, Аннамарі зуміла продовжити боротьбу, тоді як її суперниця вилетіла з траси за три повороти до фінішу. У чвертьфіналі українка змагалася з італійкою Лючією Дальмассо. На першій відмітці Аннамарі випереджала опонентку на 0.31 секунди, проте, на жаль, не змогла фінішувати, зафіксувавши підсумковий 8-й результат. Цей виступ став третім найкращим результатом спортсменки у поточному сезоні.

«Сьогодні траса була дуже підступною. Місцями ями вирівняли, заливши їх спеціальною рідиною. Тому на деяких поворотах був чистий лід, на якому багато хто прослизав і падав. В 1/8 фіналу у заїзді з чешкою спочатку впала я, а потім за 3 повороти до фінішу – вона. Тому удача сьогодні була не на останньому місці», – так прокоментувала свій виступ Аннамарі.

Загалом Данча 7 разів подолала кваліфікацію Кубка світу у 12 стартах сезону. У заліку паралельного гігантського слалому Данча втретє у своїй кар’єрі посіла 16-те місце, хоча набрала на 26 очок менше, ніж торік. У загальному рейтингу українка показала найвищий результат – 15-те місце. Сезон пройшов без провалів (за виключенням ОІ) з оновленням особистих рекордів, але водночас відсутність медалі на найвищому рівні не дозволяє поставити це досягнення вище в рейтингу.

4. Тріумф Лучкіна: 16-річний мультимедаліст юнацької світової першості

Уперше про Дмитра Лучкіна заговорили рік тому, коли юний український сноубордист переміг на Кубку Європи у Швейцарії, де у боротьбі за золото він випередив господаря фіналу. Уже цього сезону Дмитро став одним із головних відкриттів українського зимового спорту. У 16 років він виграє медалі у трюковому сноубордингу – дисципліні з однією з найвищих конкуренцій у світі.

Юніорський чемпіонат світу в Калгарі став для нього майже ідеальним турніром. У слоупстайлі Лучкін упевнено пройшов кваліфікацію, виграв свою групу й у фіналі видав потужну другу спробу, яка принесла бронзову медаль – першу в історії України в цій дисципліні. Але це був лише початок.

У біг-ейрі українець вийшов на новий рівень. Уже в фіналі він включився у боротьбу за перемогу, виконавши один із найскладніших трюків турніру – чотири з половиною оберти (1620 градусів). За сумою двох найкращих спроб він набрав 174,5 бала і став віцечемпіоном світу, поступившись японцю Харуто Кітаямі лише 0,75 бала. У дисципліні, де традиційно домінують японці та американці, це виглядає як солідний прорив. Представники нашої країни ніколи раніше не здобували нагороди зі сноубордингу в бігейрі на юніорських ЧС.

Третю медаль Лучкін здобув у рейлі – дисципліні, яка вперше була представлена в програмі юніорського ЧС. І тут українець знову продемонстрував стабільність: перемога у кваліфікації своєї групи, сильний півфінал і бронза у фіналі. Три медалі у трьох стартах – рідкість навіть для топових країн. Така стабільність на найвищому рівні робить 16-річного українця одним із найперспективніших сноубордистів світу у своїй віковій категорії.

Ще більш показово, що Лучкін одразу зробив крок на дорослий рівень. На етапі Кубка світу у Флахау він дебютував у слоупстайлі і з першої ж спроби пробився до фіналу. Це перший фінал у будь-якому виді сноубордингу в історії України! У фіналі українець посів 7-ме місце (63,25 балів), випередивши медаліста ЧС Валентіно Гуселі та призера Кубка світу Юто Кімура. Таким чином Дмитро приніс Україні перші залікові очки в історії на Кубку світу з трюкового сноубордингу. Ця подія дозволила йому завершити перший сезону КС в заліку слоупстайлу з 26-м результатом.

У цьому рейтингу успіх Лучкіна зупинився за крок до трійки найкращих. Три медалі чемпіонату світу в одному сезоні, навіть з урахуванням юніорського рівня, виняткове досягнення для нашого спорту. Додайте сюди історичне представництво у фінал Кубка світу – і отримуємо один із найгучніших проривів сезону. Водночас ключові медалі були здобуті саме серед юніорів, що трохи стримує позицію в рейтингу. Але з огляду на швидкий прогрес українця, він має шанси потрапити на вищі позиції у такому рейтингу наступного сезону.

#offtop: Вихід збірної на хокейний ЧС вперше за 20 років

Цей текст уже був майже готовий до публікації, але рука не підіймалась ставити крапку, поки тривали вирішальні матчі чемпіонату світу в дивізіоні 1А. Після прикрої поразки Польщі та надпотужного матчу України проти Казахстану, фаворита групи, з’явилося відчуття, що історія ще не завершена. Збірна України зробила свою частину роботи – вперше за 14 років обіграла Японію, команду, яка довгий час ставала для нас бар’єром у боротьбі за підвищення. А вже за кілька годин Польща сенсаційно втратила путівку до еліти, програвши Литві в овертаймі. Саме в той момент Україна офіційно повернулася до найсильнішого дивізіону світового хокею вперше з 2007 року.

Перед стартом турніру в польському Сосновці амбіції збірної виглядали стримано. Команда Дмитра Христича не провела жодного товариського матчу, а склад формувався вже безпосередньо під час збору. Водночас сам тренер ще до старту наголошував, що Україна готова битися з будь-яким суперником:

«Можу сказати, що збірна України буде боротися в кожній грі, в кожному матчі. І як воно там станеться, ніхто не може передбачати. Але, як я казав, на кожну гру ми будемо налаштовуватись. Нема тут слабких суперників. І всі суперники, які спустилися до нас з вищого дивізіону, ми з ними можемо грати, на нашу думку. Так що всі ігри будуть напруженими».

Стартовий матч проти господарів турніру Польщі завершився болючою поразкою – 2:3. Попри невдалий результат, українці показали, що здатні нав’язувати боротьбу фаворитам, а Данііл Трахт відзначився однією з найефектніших шайб турніру, пройшовши одразу трьох суперників.

Далі була надважлива перемога над Литвою (2:1), яка залишила команду в боротьбі за топ-2. А справжнім переломним моментом став матч проти Франції – збірної, що лише рік тому виступала в елітному дивізіоні. Україна перемогла 3:2, а вирішальну шайбу після геніального асисту Олексія Ворони закинув усе той же Трахт. Ця перемога стала для українців найрейтинговішою за понад два десятиліття: Франція на момент турніру посідала 13-те місце у світовому рейтингу IIHF.

Матч із Казахстаном перетворився на одну з головних драм турніру. Україна двічі відігравалася, а Андрій Денискін зрівняв рахунок уже на 11-й секунді другого періоду. Поразка прийшла лише у серії булітів – 4:5, але саме це набране очко залишило команду в гонці за елітою.

У вирішальному турі Україна мала не лише перемагати Японію, а й сподіватися на осічку Польщі. І команда зробила максимум: перемога 3:1 стала першою над японцями на чемпіонатах світу за 14 років, а серія поразок у цьому протистоянні налічувала вісім матчів поспіль. Прокляття знято! Після фінальної сирени залишалося лише чекати.

Україна вперше за 19 (!) років вийшла до елітного дивізіону ЧС з хокею – як це було і що далі

У паралельному матчі Польща не змогла дотиснути Литву в основний час. Литовці героїчно вистояли у форматі «6 на 4» наприкінці третього періоду, а в овертаймі забрали перемогу, яка й відкрила Україні двері назад до еліти світового хокею.

Символічно, що одразу двоє українців отримали індивідуальні відзнаки турніру. Ігор Мережко був визнаний найкращим захисником чемпіонату, а Данііл Трахт – найкращим нападником. Обидва стали справжніми лідерами команди: Мережко цементував оборону та забивав у ключові моменти, тоді як Трахт регулярно вирішував епізоди індивідуально і був одним із найяскравіших хокеїстів турніру.

Україна повертається в еліту після 20 років очікування. І хоча попереду зовсім інший рівень суперників, цей чемпіонат уже став одним із найважливіших моментів для українського хокею за останні десятиліття.

🥉3. Ярослав Лавренюк – найкращий юніор світового скелетону

Чоловічий скелетон в Україні завжди асоціювався з Владиславом Гераскевичем – саме він роками задає планку результатів. Та сезон вперше змістив акценти. 18-річний Ярослав Лавренюк заявив про себе на змаганнях вищого рівня і зробив те, що у свій час не вдавалося Гераскевичу на юніорському рівні.

На Кубку світу Лавренюк вперше провів повноцінний сезон. На етапі у Санкт-Моріці він став найкращим уже після першого заїзду, випередивши Гераскевича, а за підсумками двох спроб показав 15-й результат – свій особистий максимум на цьому рівні. На чемпіонаті Європи Лавренюк посів 16-те місце, покращивши свій результат на 2 позиції. Під кінець сезону він ще раз заїхав у топ-20, завершивши у загальному заліку на 22-й позиції і ставши найкращим серед юніорів. Для повноцінного сезону – це більше ніж переконливо.

Кульмінація настала на юніорському чемпіонаті світу. Там Лавренюк не залишив сумнівів у своєму рівні: перемога одразу у двох вікових категоріях – U20 та U23. Після першого заїзду він захопив лідерство з помітним відривом, а у другому втримав перевагу, довівши справу до «золота». Перевага над найближчим переслідувачем склала 0,18 секунди, що допомогло також захистити свій титул у категорії до 20 років. Це перше «золото» українця на юніорському чемпіонаті світу такого рівня і водночас найкращий результат в історії України в цій дисципліні.

«Пишаюся нашою командою та цим юнаком», – привітав Гераскевич свого партнера зі здобуттям золота. На церемонію нагородження Лавренюк вийшов з табличкою з фото Владислава Гераскевича у «шоломі пам'яті».

«Я хотів насамперед нагадати усім присутнім, нашій міжнародній федерації про те, що їхнє рішення щодо дискваліфікації Гераскевича є неправомірним, воно було неправильним. Це моя позиція, я її дотримуюся і завжди казатиму всім, що вони зробили велику помилку і мають про це пам'ятати, я їм про це нагадуватиму. Це була хороша можливість, щоб це зробити, якою ми не могли не скористатися», — розповів Лавренюк ексклюзивно для Суспільне Спорт.

«Це значне досягнення. Ми для цього багато тренувалися, довго йшли. Тому я дійсно дуже радий, що нам вдалося це зробити. Дуже радий, що вдалося підняти український прапор на міжнародній арені, заспівати гімн на п'єдесталі. На жаль, неприємно їх на змаганнях бачити. Але я зрозумів, що найкраще, що я можу зробити – це виграти і зробити так, щоб росіяни слухали наш гімн, щоб вони дивилися на наш прапор.

Міжнародна федерація бобслею та скелетону не виклала в своїх соціальних мережах фото, де я тримаю фото з шоломом пам’яті. Все, що дійсно хотілося, – це показати максимальний результат, показати, що ми, українці, сильні і що ми можемо виступати на таких змаганнях і вигравати. Хочеться показувати високий результат, попри те, що у нас в країні йде війна, попри те, що у нас немає умов для занять даним видом спорту. Ми все одно продовжуємо ним займатися, ми все одно продовжуємо його в Україні розвивати. І не тільки займатися, а ще й вигравати медалі», – пояснив свої дії Ярослав.

Сезон Ярослава можна охарактеризувати як заявка на новий рівень для українського скелетону. Перемога на юніорському чемпіонаті світу, причому одразу у двох вікових категоріях, у поєднанні з конкурентними результатами на дорослому рівні зробили його одним із найуспішніших українських юніорів цього сезону. Саме поєднання історичного досягнення та реального прогресу пояснює, чому він опинився так високо в цьому рейтингу.

🥈2. «На те ми й українці, щоб показувати найкращий результат у складних умовах» – історичний успіх Катерини Коцар

Катерина Коцар переписала історію українського паркового фристайлу. Вона стала першою з українців, хто піднявся на п’єдестал пошани Кубка світу. Катерина довго підбиралася до цього результату, і цей шлях був далеко не миттєвим.

На старті сезону Коцар двічі поспіль зупинялася за крок від фіналу – дев’яті місця на етапах у Китаї стали для дівчини певним бар’єром. До топ-8, який відкриває шлях у фінал, не вистачало лічених балів. Втім, саме ці виступи дозволили їй закріпитися в олімпійському рейтингу та поступово набирати впевненість.

«Десятки, сотні годин тренувань і трохи більше віри в себе – мабуть, це і є причина. Стабільність, якої вдалося досягти, – це найважливіше», – пояснювала Коцар.

Перелом настав на етапі Кубка світу в американському Стімбоуті. Там українка нарешті подолала психологічну межу кваліфікації, пройшовши до фіналу з восьмим результатом. У вирішальному раунді вона не входила до числа фавориток. Після першої спроби з дебютним для себе трюком спиною вперед, за який отримала 73,25 бала, Катя залишалася поза боротьбою за подіум. Але друга спроба стала ключовою: складний і технічно чистий стрибок дозволив їй різко піднятися у протоколі – аж до другого місця.

На крижаному американському трампліні Катерина зуміла виконати Left Double Cork 1080 Safety Grab та Switch Left Bio 900 Safety Grab – за них українка отримала солідні 152,50 бала. Конкурентки провалились, а Коцар втрималась на другій позиції, і з цим результатом виборола історичне для України срібло Кубка світу.

«Після першої спроби я не засмутилася, бо мала козир у рукаві у вигляді другого стрибка. Стрибок з 2.5 обертами та перекрутом через спину, за який мали б поставити достатньо балів. На старті перед третьою спробою і розуміла, що третє місце вже точно у мене. На очі аж накотилися сльози. Складно було зібратися перед стрибком, але все ж вдалося. Коли приземлилась і побачила на екрані друге місце – це був шок.

Я кричала, сміялася, раділа. Мене почали зустрічати шаленими коментарями, повідомленнями, дзвінками як тільки я фінішувала. Я ще не встигла зрозуміти, що сталося, як телефон розривався від повідомлень, сторіз, коментарів. Це було шалено приємно. Підтримка – просто неймовірна», – ділилась враженнями Коцар.

Завдяки здобутим очкам Коцар фактично гарантувала собі олімпійську ліцензію, закріпившись у топ-15 світового рейтингу. На емоціях дівчина забула взяти прапор на церемонію нагородження. Основною ставкою Катерини на сезон був саме на біг-ейр і всі літні тренування були спрямовані на цю дисципліну, зокрема й тому, що тут у неї кращі результати. Десятки, сотні годин тренувань, набута впевненість у собі, у своїх стрибках та майстерності – це саме те, чого бракувало нашій фристайлістці для успіху.

На хвилі топових результатів перші свої очки Кубка світу здобув напарник по збірній Орест Коваленко, хоча у чоловіків там набагато вища конкуренція, і задля фівалу треба виконувати дуже круті стрибки.

На заключному етапі Кубка світу у французькому Тіні Катерина Коцар знову фінішувала дев’ятою, вкотре підтвердивши свою стабільність на рівні топ-10. Саме ця серія результатів дозволила українці завершити сезон на четвертому місці в заліку біг-ейру та 16-му у загальному заліку Кубка світу, що стало її особистим рекордом. У фінансовому вимірі сезон також виявився найуспішнішим у кар’єрі: загальна сума призових склала 10 170,5 євро, з яких 8 207 євро Коцар заробила за історичне «срібло», а решту – завдяки стабільним фінішам у топ-10 на етапах.

🥇1. Медальні здобутки в акробатиці: дебютна перемога Окіпнюка, перший подіум Гаврюка та боротьба Котовського за глобус

Сезон для української лижної акробатики вийшов суперечливим за відчуттями, але дуже сильним за результатами. Так, головні медальні надії не підійшли в оптимальній формі до ключового старту чотириріччя, однак якщо дивитися на всю дистанцію Кубка світу – саме акробати стали одними з небагатьох, хто стабільно приносив Україні нагороди.

Почалося все з яскравого прориву Олександра Окіпнюка, який на старті сезону в Руці здобув першу в кар’єрі перемогу на етапах Кубка світу. Українець упевнено пройшов кваліфікацію, а у фіналі ризикнув максимально складним стрибком (комбінацію з трьох сальто назад з п’ятьма повними обертаннями) і витягнув приземлення на 130,56 бала. Цього вистачило для «золота» з великим відривом – найближчий суперник поступився більш ніж на 20 балів. Символічно, що цей виступ приніс Окіпнюку ще й звання найкращого спортсмена місяця в Україні.

Поза трасою Окіпнюк не приховує й системних проблем. Він прямо говорить про відсутність нормальних умов у рідному Береговому: застарілий інвентар, спільний зал із боксерами, відсутність постійно встановленого батута, а товариство «Колос», де вони займаємося на базі, не хоче розвивати цей вид спорту.

«Для діток це дуже важливо в нашому виді, а тим більше, якщо це маленькі дітки. Вони приходять, тільки починають, і для них важлива концентрація, щоб вони слухали тренера, слухали вказівки, помилки. Але вони просто відволікаються на шум биття груш, наприклад. Стаціонарно в нас батут не стоїть, а це дуже погано, і в нас дітки не можуть займатися та покращувати свої результати, коли виїжджають на всеукраїнські змагання. Це дуже важливий відбірний етап для нашої молоді. І також відпрацьовувати акробатичні елементи на батуті – це також важливо для стрибків уже з трампліну.

Цього всього не відбувається, дають мало часу, а спортсмена неможливо за короткий термін підготувати до такого рівня, як хотілось би тренеру. Я розумію, що по-нормальному колосівці не мали би платити колосівцям за оренду залу. Це трішки абсурд», – розповів Олександр, у минулому вихованець «Колоса».

Водночас у збірній поступово з’являються нові медалісти. Ян Гаврюк у Лейк-Плесіді сенсаційно прорвався до суперфіналу і одразу взяв «срібло» – першу медаль Кубка світу в кар’єрі. Він стартував із 11-го місця в кваліфікації, але у вирішальний момент виконав складний стрибок bFFdF (потрійне сальто назад з чотирма гвинтами) і набрав 94,12 бала, поступившись лише представнику Китаю. У заліку Ян завершив сезон 12-м. Для 21-річного спортсмена це заявка на постійне місце серед лідерів команди.

Лідерські амбіції підтвердив і Дмитро Котовський. У Лак-Бопорті він виграв кваліфікацію, впевнено пройшов фінальні раунди, а в суперфіналі виконав свій фірмовий «ураган» – один із найскладніших стрибків у сучасній акробатиці. Оцінка 131,56 бала принесла йому перемогу та вивела в лідери загального заліку Кубка світу. Для Дмитра це третя перемога на етапах КС і перша з 2023 року! У підсумку сезон українець завершив четвертим у щільній конкуренції з китайськими спортсменами.

Зрештою, попри невдалий виступ на Олімпіаді та слабкі результати у Мілані, українські акробати видали потужний сезон. Вони стали єдиними, окрім Катерини Коцар, хто піднімався на подіум Кубка світу у сезоні. Лижна акробатика вкотре підтвердила, що залишається провідною дисципліною України у зимовому циклі змагань, тому закономірно очолює цей рейтинг.

Поєднання прориву на дорослому рівні та історичних медалей серед юніорів створює фундамент, на якому можна будувати стабільну конкурентоспроможність у наступні роки. І якщо цей тренд збережеться, повернення України до числа провідних країн у цих видах спорту виглядає лише питанням часу.

Цей пост написано користувачем Трибуни!Створи власний блог уже сьогодні! Ділись думками з найкращим спортивним комʼюніті України!
Kos_16
Цікава стаття ! Дякую, що і про мого сина не забули !!!
Відповісти
6
Gavrylo Gavrylenko
Розділ про санчата прочитав із дуже змішаними почуттями. З одного боку, автор оперує фактами та результатами, а з іншого — вводить людей в оману (гадаю, не навмисно, а просто тому, що не слідкує за цим спортом). Спробую пояснити: медалі Кубка націй у санному спорті — це не є якимсь видатним досягненням. Етапи Кубку світу організовані таким чином: ТОП-12 «сіяних» спортсменів автоматично отримують право участі, а всі решта після тренувань проходять через додатковий відбірковий заїзд — от він і називається Кубок націй, в ньому визначаються ще 18 учасників (та порядок їх старту в першому заїзді Кубка світу). Відповідно, медаль Кубка націй — це такий собі «втішний приз» для тих, хто трішки-трішки не дотягує. І перемагає там саме той, хто постійно(!) трішки не дотягує. Наприклад, наш Антон Дукач (№13 у світі в цьому сезоні) іноді потрапляв в число «сіяних» ТОП-12, тому пропустив 3 з 9 заїздів Кубка націй, посівши в результаті 7 місце. А наш Андрій Мандзій виступав цього сезону трішки гірше (№16 у світі), тому 8 разів брав участь у цьому «відбірковому» Кубку націй, і саме через це він набрав там достатньо очок для перемоги. Тому цими медалями Кубка націй спортсмени не дуже пишаються (ну, хіба що спочатку, на етапі становлення, для Марціновського та Бабури це ще може бути досягненням, а для Мандзія чи Туницької — вже навряд чи, від них ми вже очікуємо більшого). Але не подумайте, що я хочу знецінити українські успіхи в цьому спорті. Насправді, враховуючи наші обставини, вони надзвичайні: усього 9 команд у світі є досить сильними, щоб здобути олімпійські квоти в усіх категоріях (чоловіки, жінки, чоловіча двійка, жіноча двійка) і виставити команду в естафеті на Оліміаді — і ми серед них! І це просто надзвичайний успіх, враховуючи, що: • це дуже нішевий спорт (зараз культивується лише у Львові та Кам’янці); • у нас нема траси (нашою «домівкою» є латвійська Сігулда, а дерев’яний трек у Кременці — все, його закрито після трагедії, коли там загинула дитина через вбогий стан треку); • у нас нема тренувальної інфраструктури (ми не маємо навіть нормальної льодової стартової естакади); • з фінансуванням скрутно: санчата виготовляють самі спортсмени на зборах або в своїх гаражах; восени вся команда з технікою пакується у два мікроавтобуси та в бюджетному режимі їздить по Європі пів року; візити на американські чи азійські етапи в неолімпійський рік — завжди під сумнівом через брак коштів. Тому казати, що «Україна закріплюється на міжнародній арені» — це, в принципі, ок. У нас міцна команда: двоє досвідчених чоловіків (Дукач і Мандзій), дві молодих жінки (Туницька і Смага), декілька переспективних чоловічих двійок, хороша жіноча двійка + в усіх категоріях є молодь, з якої колись можуть вийти стабільні учасники етапів Кубка світу. В плані міцності спільноти, здатності виставляти повну команду, передачі досвіду між поколіннями — за цими характеристиками санчата значно перевищують той самий скелетон, який зненацька розпіарився цьогоріч, чи деякі інші види спорту, згадані в статті, де все тримається на одній-двох особах. Але казати, що «Україна закріплюється серед претендентів на нагороди» — оце неправда. Ми разом з Польщею та Румунією закріпились собі в боротьбі за 8 – 10 місця в командному заліку, але при цьому знаходимося дуже далеко від «великих» націй: Німеччини, Австрії, Латвії, Італії та США. Навіть успіхи 90-х та 2000-х, коли Наталія Якушенко час від часу боролась за подіуми, зараз виглядають лише мрією.
Відповісти
5
Gavrylo Gavrylenko
відповів на коментар користувача Gavrylo Gavrylenko
P.S. Якщо плануєте застрибувати у бандвагон санного спорту, то новий сезон, який розпочнеться наприкінці осені, — це найправильніший час. Цього року Федерація трошки модифікувала правила в бік стандартизації обладнання, щоб дещо нівелювати перевагу багатих та високотехнологічних команд. За оцінками оглядачів та коментаторів, це має допомогти командам другого ешелону, на кшталт України, і дати шанс таким спортсменам та спортсменкам, як наше яскраве сонечко Юліана Туницька (дай бог їй здоров'я та наснаги), які ідеально проходять віражі, але не мають таких хороших санчат, як суперники.
Відповісти
2
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Gavrylo Gavrylenko
Дякую за розгорнутий відгук! За санним спортом я слідкую, дивлюсь трансляції по можливості (цього сезону трохи менше, адже на ютуб-каналі прибрали показ в нашій країни, тому треба було дивитись через ВПН) та кожний рік беру участь у фентезі FIL, навіть отримував призи. У статті поставив собі завдання виокремити головні досягнення і, бажано, по одному у кожному виді спорту, для різноманіття. «Україна закріплюється серед претендентів на нагороди» малось на увазі у Кубку націй. Так, це нижчий рівень, однак останні сезони ми регулярно стали брати медалі, а в цьому циклі ще й виграли "глобуси". Це круте досягнення. Можливо, було варто згадати про успіхи на самому Кубку світу хлопців, а не тільки про Туницьку, але вже як вийшло.
Відповісти
2
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Gavrylo Gavrylenko
Скелетон не розпіарився зненацька цьогоріч. Із самого початку представлення Гераскевичем скелетону на міжнародній арені кожний рік встановлюються нові досягнення: починаючи від одного з найкращих результатів на дебютній Олімпіаді-2018 до місць у топ-10 на Кубку світу та 4-го місця на минулому ЧС. Скелетон в Україні створювався з нуля, у той час як санки мали радянську базу. Потрохи набирали молодь, і через пару років овни почали давати результат, як медалі Лавренюка. Не все так одразу. Через років 5, можливо, у нас буде більше представництво в скелетоні
Відповісти
2
Показати ще 2
Коцар і Марсак для мене стали справжнім відкриттям Олімпіади. А от фристайл дуже розчарував, приземлити чисто 2 чи 3 страбики на всю збірну, це прям було дуже погано(
Відповісти
3
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Віталій Старенький
Так, але результати ОІ не враховувались, бо це окремий турнір, де може трапитись будь-що. Тому акцент був на весь сезон та головні досягнення
Відповісти
0
Roman Savrii
Коцар і Марсак дали топові емоції на Олімпіаді. ❤ Матеріал – люкс. Дякую за таку підбірку!
Відповісти
3
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Roman Savrii
Дякую за відгук!
Відповісти
1
оооо, ми скучали за цими лонгрідами
Відповісти
2
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Барановський Сергій
Це ще не лонгрід)
Відповісти
2
Mикола Ткаченко
Дуже цікава стаття. Багатьох по Олімпіаді бачив і уявляв, але про молодь от ні. А у нас там і ковзаняр з'явився, і скелетоніст, і сноубордист (це взагалі перспективно, естонець он ледь золото ОІ не взяв). Найбільше запам'яталося воскресіння фігурки і, звичайно ж, хокеїсти, які здійснили крутий камбек по турніру після поразки в першому матчі.
Відповісти
2
Віктор Воробйов
відповів на коментар користувача Mикола Ткаченко
Дякую!
Відповісти
1
Денис Антонюк
Хокейна збірна це топ 1)
Відповісти
0

Інші пости користувача

Топ-10 досягнень українців у зимовому сезоні 2025/26: титули, рекорди, медалі та нові імена
12 травня, 23:05
16
Прощальний тріумф Лохнера, драматичне «золото» монобобу, нові рекорди та досягнення. Підсумки бобслею на ОІ-2026
7 березня, 22:20
2
Золото, яке переписало історію, провал господарів та ціна гідності для Гераскевича / Підсумки скелетону на ОІ-2026
21 лютого, 22:54
12
Скелетон на Олімпіаді-2026: боротьба за ліцензії, прогнози, технологічне шпигунство та олімпійський маніфест Гераскевича
12 лютого, 23:01
8
Гламурний «привид»: як скелетон вижив і повернувся до Олімпійських ігор після 54 років
10 лютого, 18:10
11
Домінування британців, перший титул Бельгії та нові досягнення українців / Підсумки Кубка світу зі скелетону 25/26
6 лютого, 06:21
2
Натурбан та роликові санки: жага австрійців до швидкості в будь-яку пору року
5 лютого, 07:27
15
Веном, Залізна людина, грізлі, демони та приховані сенси: найкрутіші культові шоломи скелетоністів
1 січня, 09:23
14
Гераскевич і Лавренюк перед Олімпіадою, дуель Вестона з Гротером – прев’ю Кубка світу зі скелетону
21 листопада, 10:53
5
Європейський скелетон проти північноамериканського: як розвивався спорт по різні сторони океану
19 листопада, 08:23
5
Топ-5 технологічних інновацій за останні роки у скелетоні та бобслеї: від 3D-друку до ШІ-алгоритмів
21 жовтня, 17:00
12
Едді Іган – єдиний чемпіон літньої та зимової Олімпіад. Непереможний аматор та юрист-авантюрист
14 жовтня, 20:00
13
Топ-10 українських спортсменів зимового сезону 2024/25: медалі, рекорди та нові досягнення
6 травня, 09:37
2
Семиборка Сара Родерік про складнощі переходу у скелетон, свою собаку, Крайзель та португальські страви
28 липня, 20:58
Любителька бобслею Патріція Тайцнарова: у Словаччині займатись цим не було сенсу, в Чехії я відчуваю велику підтримку
7 липня, 12:18
Чемпіонка світу Ванесса Марк про улюблені траси, перехід в інший вид спорту, найкращі моменти в кар'єрі та Олімпіаду
18 червня, 10:46
Топ-10 результатів та подій зимового сезону. Головні здобутки українських спортсменів
22 травня, 21:14
Вестон та Бос – чемпіони. Непереможні німці в бобслеї, прогрес Китаю та рекорди Гераскевича / Підсумки сезону 2023/24
4 квітня, 20:06
Хет-трик Чжена, перемога Ро та найкращий результат Гераскевича / Підсумки VIII-го етапу Кубка світу зі скелетону 2023/24
23 березня, 18:29
Третій титул Гротера, сенсаційна перемога Кларк та рекорд Гераскевича / Підсумки чемпіонату світу зі скелетону 2024
25 лютого, 19:17
Всі пости