Унікальна методика, стрілянина, заяви про домагання: історія хокейного тренера Правілова, яка шокує

Цей текст написав користувач Tribuna.com в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та діліться враженнями у коментарях.

***

«Україна — це супердержава в юнацькому хокеї», — колись заявляв Іван Правілов — засновник, президент та головний тренер харківської школи хокею «Дружба-78».

Це звучало б дивно та навіть дико у будь-який період існування українського хокею, але ці слова все-таки мали певне підґрунтя. Воно полягало саме у методиці Правілова, яка досі окутана різними легендами, суперечками та навіть звинуваченнями.

Колишній футболіст, що вразив канадців

Іван Правілов народився у 1963 році у Харкові, в дитячі і юнацькі роки займався футболом, навіть трохи пограв за дубль «Металіста». Але важка травма завадила йому продовжити кар'єру у футболі. Благо, під час свого відновлення Іван спробував зіграти у хокей, відтоді цей спорт став головним у його житті.

За період відновлення Правілов переосмислив свій власний досвід у спорті, висновки з якого заклав в основу свого хокейного тренерського методу. Спершу він почав тренувати місцеву хокейну команду ЖЕКу, згодом у 1986 році йому вдалось влаштуватись тренером і у місцеву СДЮСШОР. Саме там він реалізував свої ідеї сповна, які насамперед полягали у жорсткому відборі гравців за природними даними, фізичними та інтелектуальними. Іван об'їздив багато шкіл Харкова та області в пошуках відповідних його системі гвинтиків. І, схоже, знайшов їх. Першим був якраз набір 1978 року народження, звідки й пішла назва «Дружба-78».

За словами Правілова, головне місце в його методиці посідали індивідуальний розвиток та техніка катання. Завдяки цій методиці команда одразу почала досягати результатів, зокрема й на всесоюзному рівні. Після цих успіхів до української команди доєдналися навіть декілька талановитих хлопців з інших республік СРСР. Вони переїхали в далекий Харків, аби лиш тренуватись під керівництвом молодого і прогресивного тренера. І не дарма, згодом це дасть свій результат.

Після розвалу СРСР і проголошення незалежності команда почала їздити вже на турнірі й в Північну Америку. У 1992 році, за допомоги вихідців з української діаспори, команда 1978 року народження потрапила на найпрестижніший юнацький хокейний турнір світу у Квебеку Pee-Wee Hockey Tournament. Там команда приголомшила всіх, перемігши у турнірі. Очевидці казали, що це була команда роботів, ідеальних машин, які робили свою справу з холодним лицем. Вони вже не були дітьми, вони грали, як професіонали. Серед цього складу були й майбутні НХЛівці Дайнюс Зубрус і Андрій Зюзін, які, власне, приєднались до команди Правілова приїхавши свого часу з інших союзних республік (литовської і російською відповідно).

Книга рекордів Гіннеса та син мексиканських аптекарів

Після успіху харків'ян у Квебеку у 1992 році Правілов став бажаним гостем у Канаді й США. Відтоді він щороку їздив тренувати заокеанських юнаків, отримуючи новий досвід. Іван і до поїздки в Північну Америку заявляв про свою опозицію класичній радянській школі, багато говорив саме про індивідуальний розвиток, чим часто нехтували у нас. І ці поїздки тільки розвинули його переконання. Це проявилось і у залученні до його хлопчачих команд дівчат, що тренер підглядів за океаном.

Дійшло навіть до того, що у 2003-му він залучив свою вихованицю Єлизавету Рябкіну до гри у дорослому чоловічому чемпіонаті України (ХК «Дружба-78» грала в ЧУ з хокею з 2002 по 2005 рік, базуючись на збірній U-18, яку в ті часи якраз тренував Правілов). У дебютній грі проти ХК «Київ» 15-річна хокеїстка навіть закинула шайбу! Однак після того в українському чемпіонаті Єлизавета більше не зіграла, адже Мінмолодьспорту заборонило їй брати участь у змаганнях. Представники Рябкіної подавали до суду на міністерство, але той виправдав держорган.

Також через проблеми з законністю, харків'янам не вдалось внести Лізу і в Книгу рекордів Гіннеса, як володарку унікального досягнення. Зрештою дівчина вимушено переїхала в США, адже грати в Україні вона ніде вже не могла (жіночий чемпіонат у нас з'явився тільки у 2016 році). А Правілов не заявить команду на наступний чемпіонат країни, нібито в знак протесту на рішення суду.

Ще одним незвичним елементом тодішнього складу «Дружби-78» був мексиканський хокеїст Брайан Бакстер Арройо, який приєднався до харків'ян у 2001 році. Брайан був дитиною в заможній сім'ї, його мама володіла мережею аптек на батьківщині. Тому на заняття коштовним спортом вистачало, навіть і на персонального тренера росіянина Валерія Афансьєва. Саме завдяки зв'язкам Афансьєва і Правілова Арройо, власне, і опинився в Харкові. Брайан в «Дружбі» грав безплатно, однак не жалівся, адже всі витрати на його підготовку покривав клуб.

Мексиканець у складі столичного «Компаньйону-Нафтогаз»

«Ігри відбувались раз на два тижні. І гравці могли п'яні вийти на поле. А одного разу машина, яка заливає кригу, зламалась. І вона здерла лід до самого бетону у деяких місцях, але гру не перенесли, так і грали", — розповідав про українську першість тих років Арройо.

Новий досвід мексиканець отримував і поза межами льодового майданчика. Ось він згадує, як Правілов рятував його від тодішньої міліції:

«Я паспорт удома залишив, і мене міліція зупинила на вулиці. Просили паспорт показати. Я їм говорю, що паспорт вдома, а вони кажуть, що я іммігрант і незаконно перебував в Україні. І вимагають гроші. Я сказав їм, що маю лише 20 гривень, а міліціонери з мене вимагали 100 грн. І наказали, щоб я їм гаманець показав... Там вони знайшли 50 доларів, обурились і завезли мене до відділку, де забрали усі гроші, протримали дві години і відпустили. Мій тренер дізнався про це і пішов розбиратися. Потім переді мною перепросили, щоправда, грошей так і не повернули».

Брайан покине Харків у 2004 році, так і не виправдавши всіх сподіваннь Правілова. Проте згодом у 2006 він ще повернеться в Україну і зіграє декілька матчів за київський «Компаньйон-Нафтогаз».

Інцидент в СДЮСШОР. Стрілянина та госпіталізація

Хоч і «Дружба-78» фактично була самостійною організацією, але базувалась вона на базі харківської СДЮСШОР. Втім, на відміну від державної школи, вона була повністю безоплатною, покриваючи зокрема амуніцію і закордонні збори для юних хокеїстів. У клубу було декілька меценатів в Україні й Північній Америці, які закривали їм усі потреби. Однак весь час існування «Дружби-78» у неї перманентно був конфлікт з адміністрацією спортшколи, якій не подобалась сепарація команди.

Льодовий майданчик харківської СДЮСШОР

Загострення конфлікту відбулось у 2005 році після призначення новим керівником СДЮСШОР Сергія Бріжі, який звільнив після свого приходу трьох тренерів «Дружби-78» (Правілова, Єрьоміна та Чекришова). Також він звинувачував клуб у самовільному захопленню роздягалень, льоду та незаконному прокату ковзанів у нічний час. Натомість голова батьківського комітету «Дружби» заявляв, що якраз-таки Бріжа побудував незаконну прибудову для оренди ковзанів та здав на 25 років сауну школи приватним особам. І дійсно, в ті роки на будівлі спортшколи можливо було знайти рекламу про дані послуги.

21 серпня 2006-го конфлікт вийшов на нову стадію, закінчилось все стріляниною і бійкою. За версією батьків, приводом для спалаху конфлікту стали претензії керівника холодильної установки спорткомплексу Віктора Дуди до юних хокеїстів, які нібито вийшли на не до кінця заморожений лід, та розбита працівником школи рамка з фотографією складу «Дружби-78». Після чого і зав'язалась сутичка.

За версією Дуди (який згодом буде госпіталізований), його повалили на сходинках три звільнені тренери і побили. За версією ж «Дружби», в сутичці брали участь тільки Дуда і Чекришов, а все почалось через те, що Дуда намотав дрилем(!) футболку Чекришова. На звуки сутички вискочили як працівники школи, так і батьки вихованців Правілова. Згодом конфлікт перейшов до кабінету Бріжі, де той в сутичці застосував газовий пістолет. Зрештою міліція прийме сторону працівників СДЮСШОР, однак деякі факти заявленими правоохоронцями не збігались з зафіксованими Єрьоміним на відео подіями в кабінеті Бріжі. Наприклад, слідство заявляло про те, що Бріжа стріляв у повітря, проте на відео видно, що він направляв пістолет прямо на людей.

Різним процесуальним діям органів щодо тренерів «Дружби-78» активно перешкоджали хокеїсти та їхні батьки, які блокували, наприклад, доставлення Правілова у відділок. Вони також виходили на протести біля різних інстанцій, заявлявши про фальсифікацію справи та взаємну вигоду у цьому міліції і спортшколи. Гравці старшого віку навіть неодноразово вступали в сутички з міліціянтами. Після розголосу в справу втрутився навіть Геннадій Кернес: «Конфлікт інтересів постійно звучить з прізвищем Правілов. Інших прізвищ там не чути. Є одне прізвище — Правілов. Це факт, який ви нікуди не подінете».

Подальші слухання відбувалися протягом року, а в липні 2007-го Правілова, Єрьоміна та Чекришова суд взяв на підписку про невиїзд, однак перші двоє згодом порушили її, відправившись на турнір в США. Згодом суд засудить трьох тренерів у хуліганстві, Чекришова і Єрьоміна (який повернувся) посадять, але вони згодом вийдуть за амністією. А от Правілова подадуть у розшук Інтерполу, проте в США він отримає політичний притулок.

«Він змусив мене облизувати унітаз повний фекалій». Скандальна книга, що перевернула уявлення про Правілова

Наступні роки тренер проживав і тренував в Америці. І робив це доволі успішно. Наприклад, в його таборах неодноразово перебував майбутній триразовий найкращий бомбардир регулярного чемпіонату НХЛ Остон Меттьюс. Однак в грудні 2011-го спокій Правілова порушив вихід у світ книги його вихованця. «Behind the Iron Curtain: Tears in the Perfect Hockey «GULAG» («За залізною завісою: Сльози в ідеальному хокейному «ГУЛАГу») — саме так називалась праця Максима Старченка — гравця того самого легендарного першого складу команди 1978 року народження.

В цій книзі Максим розповідає дикі речі про Правілова і його жорсткість. За розповідями Старченка, все розпочиналося з виховних методів у роздягальні. Після поразки розлючений наставник міг влаштувати бійки між юнаками за право сходити в душ чи туалет, або просто так, щоб довести, що вони ще чогось вартують. Лузерів Іван бив ще сам, але бувало діставалось і переможцям.

Розповідав Старченко й про індивідуальні підходи Правілова. Зазвичай найгірші випадки, за словами автора, відбувалися під час зборів, коли хлопці довго не мали зв'язку з батьками. Він згадував, як одного разу розлючений Правілов бив його ногами на балконі спорткомплексу, чи про те, як знущався з нього в туалеті готелю. «Він змусив мене облизувати унітаз повний фекалій, і бив мене в той час по голові, він був психопатом», — писав у своїй книзі колишній хокеїст. Одного разу Правілов навіть попросив Максима вистрибнути з 4-го поверху готелю. Той пішов стрибати, але тренер в останній момент його зупинив, сказавши, що він просто перевіряв лояльність Старченка.

Але окрім психологічного і фізичного насилля, Старченко згадував і покарання з сексуальним підтекстом, принаймні для деяких гравців. Він згадував, як Іван якось намагався його поцілувати: «Його подих тоді тхнув смердючою сумішшю «Мальборо» та алкоголю». Згадав Старченко і публічні приниження в цьому контексті, як от неодноразове просування ключки поміж сідниць чи привселюдну мастурбацію, яку Правілов пропонував гравцям, як альтернативу фізичному покаранню.

«Зубрус плакав в кімнаті та відмовлявся розмовляти». Інші звинувачення в адрес Правілова

Правілов разом із Зубрусом і ще якимось хокеїстом

Однак це далеко не перша публікація щодо неправомірних дій Правілова, яка вийшла в Північній Америці. Але з них усіх особливо можна виділити дві.

У статті видання «Star Tribune» за 2000 рік, Уейн Кейн з передмістя Едмонтона, який у 1993-му приймав у себе двох вихованців клубу Дайнюса Зубруса і Геннадія Разіна, згадував, як був спантеличений, коли побачив майбутнього триразового фіналіста НХЛ Зубруса з синцем на щоці. Після того, як той вийшов з роздягальні після одного з матчів.

«Він сказав, що заробив синець на майданчику, але я сфотографував його, коли він зійшов з льоду, і тоді синця не було, — сказав він. – Я зрозумів, що відбувається щось не те». Також він пригадав, що дружина чула, як Дайнюс плакав у себе в кімнаті, проте відмовився щось розповідати.

У статті видання Еліза Маккензі з Міннесоти, яка приймала у себе Правілова в 90-х, теж згадувала подібне. Одного разу 13-річний хлопчик, який зупинявся у неї, сказав, що Іван б'є хлопчиків. «Він не плакав, але він був такий наляканий, що я йому повірила», – сказала вона. Після цього вона поскаржилася на тренера в поліцію. І це була вже не перша справа, за якою той проходив у Північній Америці. У 1993-му батьки з Квебеку також скаржилися на Правілова за подібне, додавши до цього вимагання грошей Іваном. Але в обох випадках наставник був повністю виправданий.

Незабаром після інциденту в Міннесоті Вальтер Бабій і Сем Грот, які організовували харків'янам перші заокеанські турне, опублікували книгу про Правілову: «Царство страху» (Reign of Fear). Де стверджували, що весь його успіх і визнання були помилковими, а єдина причина успіхів «Дружби-78» була лиш у тиску і страху, яку створював той на дітей. Однак опублікована у 2002 році книга не згадує про сексуальне насильство. Бабій сказав, що йому було незручно торкатися цього питання. Можливо, саме тому вона і не вразила заокеанську публіку, як інша робота про жорсткокість тренера з Харкова.

«Лускунчик» від німецької балерини, що став фатальним

Історія з позовами проти Івана Правілова продовжилась у 2009-му. За три роки до цього у місті Аннаполіс (США, штат Меріленд) Правілов познайомився в одному з тренувальних таборів з німецької балериною Проллер, яка була мамою юного хокеїста. За словами німки, у них склалися чудові дружні стосунки з Іваном, який потім буде кожного року гостювати у неї під час таборів в Аннаполісі. Однак одного дня у 2009-му дружба перервалась, коли Проллер без попередження увійшла у свій будинок та побачила голого Івана, який по сходинках бігав за таким же голим підопічним.

Після чого Проллер почала шукати інформацію про Правілова в інтернеті. Жахнувшись від статей, які знайшла, вона подзвонила в поліцію. Однак за відсутності свідків справу закрили. Проте це стало принциповою річчю для німкені, згодом вона зверталась до різних управлінь, батьків, власників ковзанок – все безрезультатно. Більшість цих людей вважали її відверто божевільною.

Зрештою Проллер пішла далі і зателефонувала до Національного центру у справах зниклих та експлуатованих дітей, щоб заявити про свої побоювання. Центр передав справу до окружної прокуратури округу Делавер. Але справа знову зависла, як і в минулих випадках позовів щодо Правілова, адже не було заяв саме від можливих жертв. Однак у січні 2012 року справа отримала необхідний поштовх, коли двоє 14-річних вихованців Правілова доповіли про домагання тренера, і все це на тлі виходу книги Старченка.

Згідно з судовими документами, 3 січня 2012-го два 14-річні хлопчики з України дали однакові свідчення, з яких виплило те, що Іван Правілов, під час перебування в квартирі в районі Елкінс Парк, передмісті Філадельфії, поклав руку на статевий орган одного з хлопчиків. Через 10 днів, коли Правілов дізнався, що другий хлопець (свідок) розпатякав іншим про інцидент, той його вдарив і пригрозив. Після чого хлопець вже все розказав сім'ї, яка їх тоді приймала, і та звернулась в поліцію.

19 січня харківського тренера заарештували. У разі визнання Правілова винним, йому б загрожувало до 40 років позбавлення волі. Проте на одному з засідань, яке відбулось 2 лютого, Правілов відмовився від можливого звільнення під заставу. 10 лютого о 03:00 за місцевим часом Івана знайдуть повішеним у власній камері. За результатами судекспертизи було визначено самогубство.

***

Більшість вихованців, рідних і знайомих Івана не вірили в його обвинувачення, залишившись й понині вірним його правді. Одним із таких був і виходець із Литви Зубрус — найстатусніший вихованець, який відвідував його навіть у в'язниці.

Після смерті свого засновника, 12 лютого 2012 року гравці «Дружби-78» провели в Харкові гру у чорних пов’язках на честь нього. Людини, яка стала найсуперечливішою постаттю в українському хокеї.