Тарзан з Нокії, що надихнув гурт HIM – історія спортсмена, співака та актора Тапіо Раутаваари

Це цікаве ретро написав користувач Tribuna.com у плей-оф конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями.

Історія людини, яка була собою та не боялась відкривати нові горизонти у житті.

Складне дитинство та Нокіа, що роз'єднала людей

Кай Тапіо Раутаваара народився 8 березня 1915 року у місті Піркалла (нині Нокіа), що входило до фінських земель Російської імперії. Його родина була досить бідною, і юному Тапіо часто навіть не було, чого поїсти. Життя стало ще складнішим, коли батько покинув його в п’ятирічному віці разом із матір’ю.

Невдовзі вони разом із мамою, яка працювала швачкою, переїхали до найближчого великого міста — Тампере. Але там хлопець уже в 10 років потрапив до дитячого будинку, адже мати була змушена поїхати працювати до Гельсінкі. Через рік вона повернулася і забрала сина із собою в передмістя столиці — Оулункюля.

Однак, наслідки недоїдання дали про себе знати: у 1926 році місцевий лікар діагностував хлопцю рахіт та, окрім лікування, порадив йому займатися спортом для подальшого відновлення здоров’я. Оскільки в дитинстві він полюбляв кидати каміння в далечінь, юнак обрав одразу дві схожі секції: метання ядра та списа.

Хоча і фінансове становище сім'ї з переїздом поліпшилося, але не настільки, щоб Тапіо продовжив навчання в школі. Провчившись лише 6 класів, уже в 13 років він був змушений почати працювати продавцем газет та книг на залізничній станції. Під час цієї роботи (з 1928 по 1931) Раутаваара починає захоплюватися літературою, що згодом позначилося і на його подальшому житті. У ті часи він також знайомиться з музикою та освоює гру на гітарі.

Спорт, важка робота і передова: як загартовувався голос нації

У 1931 році на тлі Великої депресії, яка зачепила й Фінляндію, Тапіо втратив роботу продавцем. Відтоді він змінював безліч занять — від каменяра та лісоруба до комірника. Проте весь цей період Тапіо успішно поєднував із заняття спортом, зосередившись на метанні списа, де здобув низку перемог у національних змаганнях. Паралельно йому вдавалося розвиватися й у творчості: після роботи часто відвідував лекції зі співу та ораторського мистецтва, а згодом почав виступати перед місцевою публікою.

Проте у 1939 році почалася Друга світова війна, і Раутаваару призвали до війська. Оскільки він уже проходив строкову службу у Військово-морських силах Фінляндії (у 1936–1937 роках), його залишили служити у тилу (у повітряній розвідці) та на заводі, адже фінський флот у Зимовій війні фактично не був залучений.

З відновленням радянсько-фінської війни у 1941 році Тапіо мобілізували на передову, де він пробув рік. Утім, влітку 1942 року Раутаваара подав заяву до розважального корпусу, щоб стати диктором радіостанції Maaselän, і це йому вдалося. Він вів програми, ставив платівки та співав; тоді його голос уперше став широко відомим у країні й лунав на радіохвилях до кінця війни.

Олімпійська підготовка на заводі та 50 грамів перед стартом

Ще під час війни Тапіо запропонували тренуватися,паралельно з роботою радіоведучим, оскільки він уже не служив у бойових частинах. Восени 1943 року він був у чудовій формі і під час тренувань встановив свій неофіційний рекорд – 80,97 метра, що більш ніж на два метри перевершило світовий рекорд на той момент. Це допомогло йому надалі виграти три титули чемпіона Фінляндії та взяти срібло на європейській першості у 1947 році в Осло.

Але для Раутаваари головною метою були Олімпійські ігри 1948 року в Лондоні. Перед Олімпіадою фін вирішив тренуватися двічі на день, однак вранці й удень він працював на підприємстві. Що ж було робити? Можливо, саме завдяки своїй розвиненій фантазії він знайшов вихід. Тапіо домовився з керівництвом, аби замість обідньої перерви йому надали можливість двічі на день по 30 хвилин кидати свинцеве ядро у порожнечу складського приміщення.

Проте попри посилені тренування, його все одно вважали застарим, щоб претендувати на щось серйозне в Лондоні. Перший кидок 33-річний фін виконав непогано — 69,77 м, але результат не був видатним. Тому він мав намір покращити його в другій спробі, але під час її виконання Тапіо пошкодив руку послизнувшись. Втім, у підсумку цього вистачило для золота, адже неякісне покриття підвело тоді і його конкурентів. Однак цей результат був дивом після всього, що він пережив у дитинстві.

Після завершення кар'єри метальника списа у 1950 році, його друг порадив перейти до лучного спорту, де навіть спортсмени старшого віку мали шанс на успіх. Фізичні дані Раутаваари були ідеальні для цього виду: високий зріст і сила, міцні руки, але головне — жага до перемог, яка в уродженця Піркалли ще не зникла.

У 1951-му він почав займатися стрільбою з лука, і вже у 1955 році виграв чемпіонат країни в індивідуальному розряді та командне срібло на світовій першості. Але через три роки у Брюсселі йому підкорилося й золото чемпіонату світу у командному розряді. Кажуть, що саме тоді 43-річний чемпіон перед фіналом випив чарку горілки Koskenkorva, щоб зняти напругу й втому через щільний графік. Адже йому доводилося поєднувати спорт разом із кіно та естрадою.

Співак, що став відрадою для народу

Після війни Тапіо познайомився з автором пісень Рейно Гелісмаа та композитором Тойво Кяркі. Саме співпраця з ними принесла перший великий успіх завдяки пісні «Reissumies ja kissa» («Мандрівник і кіт»), випущеній у 1949 році. Простота та іронія цієї пісні швидко зробили його улюбленцем публіки. Так Раутаваара закріпив за собою образ простого, меланхолійного мандрівника — людини з народу, чий оксамитовий бас-баритон був знайомий ще з радіо.

Упродовж 1950-х років Раутаваара став одним із найпопулярніших виконавців у країні Суомі. Його хіти «Kulkuri ja joutsen» («Бродяга і лебідь»), «Sininen uni» («Блакитний сон»), «Juokse sinä humma» («Біжи ти, конику») та інші стали справжньою класикою фінської музики. Популярність його пісень не згасла навіть після напливу новомодної музики з США та Британії у 60-х роках.

Його музика й досі залишається актуальною: багато фінів у пошуках душевного спокою звертаються до неї, а молоді виконавці різних жанрів надихаються та переспівують його твори. Вілле Валло — фронтмен одного з найвідоміших готичних гуртів світу HIM — також підкреслював важливість Раутаваари для свого становлення: «Я великий фанат Раутаваари. Хотів би бути ним у світі рок-н-ролу — щирим фіном, який співає про те, що справді важливо».

Актор без акторської школи: фінський лісоруб, який був кращим за Тарзана

На противагу співочій кар'єрі, Тапіо не мав досвіду в кіно, хоча під час однієї з військових відпусток пройшов акторські курси. Проте не акторська гра була його головною чеснотою, а, скоріше, його образ: чоловіка з виразними рисами обличчя та холодним поглядом, що був втіленням фінського лісоруба з чутливим серцем. На цей образ тоді активно «клювали» фінські режисери, запрошуючи його у різножанрові стрічки: драми, мелодрами, пригоди, мюзикли. У двох останніх жанрах він відчував себе найкомфортніше.

Лассе Пейсті, згадуючи свій режисерський дебют «Пісня контрабандиста» (1952), сказав: «Тапіо не був актором і не вважав себе таким, але грав природно».

За легендою, коли американська студія MGM шукала заміну своєму попередньому Тарзану — знаменитому олімпійському чемпіону з плавання Джонні Вайссмюллеру, вона звернула увагу саме на фіна. Адже вони обидва були високими, мали атлетичну статуру і привабливі риси обличчя, вже не згадуючи про чемпіонське минуле. Але 13 років тому дослідник фінського спорту спростував цей міф, який так подобався фінам. Вони вірили, що Тапса (як його лагідно називали) не погодився, бо не хотів зрадити рідну публіку, яка його так любила.

***

Люди довели свою любов і після його смерті. 24 березня 1979 року 64-річний Раутаваара невдало стрибнув у басейн у своєму помешканні та вдарився головою об дно. Прихильники наполягали на тому, що винні лікарі, які не надали вчасної (або належної) допомоги.

Згодом після смерті артиста шанувальники повністю розкупили тираж збірки його найкращих пісень обсягом 150 000 екземплярів.