Хокей як ліки, холод та дух Сеньківа. Репортаж із другого матчу фінальної серії «Сокіл» – «Кременчук»

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями.

Березень – як «Хлопчик на скелях» з картини французького художника Анрі Руссо. Впевнений, з виду рішучий, дещо безтурботний, але з божевільним поглядом і досить вразливою до змін душевною структурою. Погляд якого направляє тебе в незрозумілому напрямку, спонукаючи до імпульсивних рішень. Таких, як, наприклад, відвідини українських спортивних змагань, аби тільки не алкоголізм, наркоманія чи перегляд телемарафону.

Екстремальний вид моржування замість футболу

Спочатку була «Оболонь», три матчі поспіль котрої я із задоволенням відвідав. Пожовуючи сосиску в тісті (якби це не звучало) в кіоску стадіону та запиваючи її чайком під викрики «пивовари, вперед»‎. Але поки клубний футбол у відпустці, лікування було вирішено продовжити іншими методами, більш радикальними, а саме загортуванням. Моржування припало на фінал серії плей-офф хокейної Favbet-ліги «Сокіл» – «Кременчук», а точніше на другий їхній поєдинок, що відбувся в суботу, 23 березня (перший закінчився перемогою киян 3:0).

Цікаво, що трибуни Палацу Спорту мають можливість бути заповнені вщент, а це аж 6113 людей, якісь нереальні цифри для сьогодення, здавалося б. Проте все це завдяки вдалому розташуванню: арену оточують декілька станцій метро та декілька інших об'єктів зі сховищами. Проте клубний хокей, звісно, нині не спроможний стільки зібрати, на поєдинку було присутньо не більше 2000 людей. Ціни на подію стартували зі 150 грн (за воротами) і вище.

На хокеї був я давно, певно, що ще з часів такого явища, як коронавірус. Тож все було як в новинку, залу Палацу я погано запам'ятав, хоч і бував не раз. В голові лиш залишились фрагменти сірої совковості та довгих коридорів, власне, це підтвердилося, проте цікаве рішення з лампами порадувало (як і, звісно, красивий мужик поруч).

Проблем зі входом на арену не було, все швидко, особливо без перевірок, на відміну від футбольних стадіонів. Може воно й добре, ніхто тепер не буде проносити напої високого градуса через дітей, наприклад, але зараз не про дитячі травми.

Розпочалось все, може, і з доволі бюджетного, але красивого світлового шоу, майже заокеанські масштаби. Варто й відмітити промову диктора перед матчем, у котрій досить чітко окреслили дух та реалії сьогодення, з якими стикнулась наразі наша держава. Проте, що важливо, зроблено це було проникливо і без вульгарщини у вигляді показного натягування кілометрових шароварів. Далі був гімн від соліста хору «Верьовки», прекрасно виконаний. Хоч і в якийсь момент здалося, що трохи чоловік не потрапив у музику, але не забувайте, що ви знаходитесь у блозі диванного експерта, тому тут експертиза відповідна. Отже, перше вкидання – другий матч серії розпочався.

Дзвінки судді, незарахований гол та Андрій Сеньків

Я знайшов свій сектор (боковий з центру) і пішов орієнтовно до ряду купленого мною квитка, проте сів де прийшлось, куди душа підказала. Власне, не дарма, шосте відчуття знов не підвело, я потрапив в компанію активних і колоритних боліл. Знизу сиділи мужики, які відповідали за заряди на секторі, зліва харизматичний дядько у роках, зверху ж була компанія чоловіків в темі, з розумінням гри й непоганою аналітикою майже на кожен момент. Публіка була загалом заряджена, єдине, що бентежило, це одноманітність зарядів: «Сокіл, Сокіл, Сокіл». І на цьому майже все, я намагався внести трохи різноманітності додаючи до цього приставку «Київ», але вдавалося це зі змінним успіхом.

Чекати першу шайбу прийшлось більше як 10 хвилин, на щастя (для мене) вона була забита господарями, Роман Благий реалізував більшість соколів. Я повернувся до вже згаданого харизматичного чолов'яги ліворуч і відбив йому п'ять, так надалі ми з ним і відмічали кожну наступну шайбу «Сокола» (котрих було ще достатньо). Перший період залишився за киянами, але не без гіркого посмаку. Віктор Захаров забив із сиреною, проте головний арбітр не зарахував гол.

Той самий чоловік зліва

Нащо отримав від мене ґрунтовні: «Куда, рєф, алло, рєф». Заклики, які я без особливих докорів сумління запозичив у Андрія Сеньківа з минулого матчу «Оболоні». Так сподобалась їх простота і точність, що в той вечір вони були неодноразово мною використані, часто навіть без приводу. Також рефері отримав і класичне для його професії «суддя п******», вже від інших чолов'яг поблизу. Іронічно, що суддею виявилась запрошена людина з Латвії, отже, існує імовірність, що він всього цього не розумів, виявляється, це все було дарма?

Холод, дикий капіталізм і шизофренія

Було достатньо холодно, незважаючи навіть на високу посадку та завбачливо добре вдягнутого мене. Отже, пішов я за чаєм після закінчення першого відтинку гри. Ціни у кіосках арени виявилися зовсім не районні, тут за 50 грн не можна собі дозволити згаданий вище «оболонський гедонізм» з сосискою в тісті та напоєм. Але треба ставитись з розумінням до ціноутворення у центрі, хоч в меню і без звичних для цих місць фільтр кави та гречаного чаю.

Отже, взяв я свій напій і пішов на сектор, чай допоміг зігрітися, але події на майданчику теж не давали окаменіти від холоду. Аж 7 шайб за другий період, і навіть по шайбі команди спромоглися закинути в меншості. Все розпочалося з гола Геворкяна, який зрівняв рахунок для гостей. Другий період закінчився 4:4, кияни допустили черговий камбек гостів з Полтавщини.

На цій мінорній ноті вирішив я в себе залити ще чогось гарячого. Позаду мене в черзі стояли дівчина і хлопець, я ненароком підслухав їхню розмову. Хлоп жалівся, що вдягнувся не по погоді арени, а не вулиці, адже в Києві були весняні +11, а от Палаці було зимно.

Я вирішив втрутитися в розмову, розповівши історію про те, як теж колись одного разу так промахнувся по одягу, навіть потрапив в лікарню опісля цього. Тож підбадьорив молодого чоловіка я, напевно, не дуже, але попередив, що важливіше. Вони теж мені щось відповіли, з ввічливості, мабуть, чи просто, аби міський божевільний скоріше відстав. Зав'язався так званий «смол толк», в ході якого дівчина виявила, що я насправді то Дмитро, а не Євгеній, як у паспорті. Дімою був її колишній одногрупник з магістратури університету Шевченка, тобто я, за її версією. Проте я у відповідь будь-який зв'язок з Дмитром заперечував, доводивши, що рахувати навіть ледве вмію, яка магістратура? Але дівчина не сходила зі своїх позицій. Сподіваюсь, вона була все-таки не права, адже в інакшому випадку мені час лягати в спеціалізований заклад.

Ефектне закінчення матчу, але не без прикрості

Не дивлячись на ментальну перевагу «Кременчука», «Сокіл» зумів вийти вперед, зробив це Віктор Захаров. Здавалося б нічого дивного, вихованець «Сокола» забиває, проте він більше асоціюється з принциповим «Донбасом», в якому він провів майже всю професійну кар'єру. Все ще дивно мені його бачити в біло-синьому джерсі... Спроби гостей відігратись не призвели до результату, багато для цього зробив і кіпер соколів Петров. Який з'явився під час другого періоду після невиразної гри у рамці Дьяченка та спіймав кураж. Відбивши декілька складних кидків городян.

Цю прикрість «Кременчук» мав виправити в черговій більшості, але вийшло навпаки. Досвідчений Роман Благий поставив ефективний блокшот всім своїм тілом опоненту, віддавши далі вперед на Захарова, котрий ефектно загнав шайбу в рамку, 6:4 на 47 хвилині гри. Хіт (силовий прийом) Благого настільки був прекрасним, що діджей цього матчу Андрій Джеджула мав його поставити на перше місце в одному з хіт-парадів, які він вів колись на М-1. Його, як і весь огляд матчу, можна побачити тут.

🤯 Феєрія у другому матчі фіналу ЧУ: 11 шайб, шедевр Геворкяна та переможна Захарова в меншості

Вболівальники раділи, такий відрив був вже серйозною заявкою на успіх. А черлідерши неподалік запалювали ще більше публіку під рок-версію однієї відомої української пісні. Проте їх навіть було трохи шкода, зважаючи на очевидно легке вбрання дівчат, шкода було і Сергія Бабинця. Ветеран «Сокола» отримав дуже неприємну травму при падінні, та був вимушений покинути лід за допомогою медиків. Здоров'я, Сергію!

Кременчук згодом скоротив рахунок, їхній капітан та один із лідерів збірної Лялька забив у ворота Петрова. Але на цьому для гостей все закінчилося, «Сокіл» виграв цей трилер з рахунком 6:5 та повів 2-0 у серії, яка переїжджає тепер до Кременчука.

***

Неподалік мене сидів юний вболівальник з власноруч намальованим плакатом. На якому красувалася нинішня емблема «Сокола». По закінченню гри я попросив його попозувати для фото, але руки не з того місця виявилися. Життя.

«Хлопчик на трибунах», виходить що.