Льодовий марафон в Антарктиді: як і де відбувається найхолодніший забіг світу

Цей текст написаний в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте автора плюсами та коментарями, а також підписуйтесь на його блог.

Антарктида — єдиний континент без держав, але всі, хто тут опиняється, стають підвладними її нещадній волі.

І особливо це стосується тих, хто вирушає сюди, щоб узяти участь у крижаному марафоні — найсуворішому забігу на планеті.

Історія виникнення та географія змагання

Щороку у грудні кілька десятків сміливців з різних куточків світу вирушають у найхолодніше місце планети — Антарктиду, щоб взяти участь в Antarctic Ice Marathon (Антарктичний крижаний марафон), який є найпівденнішим у світі. Це змагання на класичну дистанцію 42,195 км, але під ногами спортсменів — не ґрунт, пісок чи асфальт, а льодовиковий щит континенту.

Ідея марафону виникла у 2005 році, коли ірландець Річард Донован вирішив довести, що меж можливостей людини немає навіть на найвіддаленішому материку. Спочатку для проведення змагання обрали район антарктичних гір Патріот-Гіллз, але з 2010-го і донині змагання проводяться трохи північніше, у районі льодовика Юніон (Union Glacier), що на заході Антарктиди — приблизно за тисячу кілометрів від Південного полюса та 1400-1500 км на південь від української станції «Академік Вернадський».

Величезний льодовик Юніон лежить серед гірської системи Елсворт на висоті 700-800 метрів. На його поверхні у грудні розгортають тимчасовий табір, поблизу якого і відбуваються змагання.

Льодовий марафон став першим і єдиним подібним змаганням саме на континентальній частині Антарктиди, у межах Південного полярного кола. Адже всі інші забіги, які проводяться тут ще з 20 століття, відбуваються виключно в межах кліматично м'якого узбережжя (наприклад, на острові Кінг-Джордж), де температура у грудні часто доходить до нуля. На відміну від району льодовика, де зазвичай термометр показує від –10 °C до –30 °C, а через катабатичні вітри (різкі, крижані пориви, що спускаються з вершин обледенілих гір) температура може відчуватися як понад –40 °C.

У цей час, у період літа в Південній півкулі, тут панує полярний день: сонце не заходить за горизонт цілодобово (у цьому регіоні день триває приблизно чотири місяці – з кінця жовтня до кінця лютого). Що стає додатковою перешкодою для акліматизації учасників змагань.

Як дістатися до марафону

Але для початку учасникам треба потрапити до місця проведення змагань, що теж є непростим завданням. Для цього всі спортсмени спершу прибувають до міста Пунта-Аренас на півдні Чилі, яке є останньою точкою цивілізації. Тут перед вильотом в Антарктиду вони проходять медичне обстеження та отримують останні інструкції: як захищати відкриті ділянки тіла та як діяти під час погіршення погоди.

Далі спортсмени вирушають спеціальним вантажним літаком Іл-76 ТД. Політ триває близько п’яти годин (літак долає відстань майже 4000 км), наприкінці якого повітряне судно приземляється на крижану смугу поблизу табору Union Glacier. Однак через сильні вітри та низьку видимість учасники часто змушені чекати зайві 3-7 днів, поки літаки зможуть злетіти. Така ж затримка можлива і при поверненні.

На час змагань поблизу бази облаштовується тимчасове містечко з наметами, технікою, кухнею й медичним пунктом. Мобільного зв'язку та інтернету тут немає. У цьому містечку спортсмени проживають по кілька днів перед стартом, щоб акліматизуватися. Умови тут доволі прості, але організатори забезпечують усім необхідним: їжею, теплим одягом і, звісно, місцем для спальних мішків.

Вартість участі становить від 18 до 20 тисяч доларів. У цю вартість включено повний пакет послуг: від перельоту з Чилі й проживання в таборі до зворотного трансферу. Через віддаленість континенту та складну логістику це один із найдорожчих марафонів на планеті.

Спорядження, яке необхідне для виживання

Після прибуття в Антарктиду екіпірування має вирішальне значення — від нього залежить не лише комфорт, а й безпека. Будь-яка помилка у виборі спорядження може обернутися переохолодженням, травмою чи навіть фатальними наслідками.

Усі учасники дотримуються багатошарової системи:

• Базовий шар: термобілизна, що відводить вологу.

• Середній шар: фліс або пуховий светр для теплоізоляції.

• Зовнішній шар: мембранна куртка і штани, що захищають від вітру та вологи.

Для зменшення ризику обмороження обличчя спортсмени користуються балаклавами або термомасками, а очі захищають окулярами з ультрафіолетовим фільтром, адже сонце відбивається від снігу з надзвичайною силою.

Взуття

• Кросівки повинні бути на пів розміру більші, щоб умістити товсті шкарпетки.

• Підошви оснащують металевими шипами або спеціальними накладками, для кращого зчеплення з кригою.

• Перед стартом бігуни тестують взуття при низьких температурах — гумова підошва в мороз може втратити еластичність.

Аксесуари та техніка

• Рукавиці: двошарові — тонкі всередині, утеплені зовні.

• Захист від сонця: крем з високим SPF і стікери для обличчя.

• Термопляшка або ізотермічний пак: щоб вода не замерзала.

• GPS-трекер і запасні батарейки: холод швидко розряджає техніку.

• Медична аптечка: антисептик, пластирі, знеболювальні.

Організатори радять не економити на спорядженні, бо навіть досвідчені бігуни замерзали буквально за хвилини, якщо знімали рукавички або відкривали блискавку куртки.

Підготовка до марафону

Австралійський бігун Гленн Раш

Навіть важливішою, ніж екіпірування, є ретельна підготовка, яка починається за 6-12 місяців до забігу і дещо відрізняється від тренувань до звичних марафонів. Адже тут потрібно навчитися контролювати не лише своє тіло в умовах холоду і нестачі кисню, а й психіку, адже долати дистанцію доведеться у білій імлі за відсутності видимих орієнтирів.

Як і під час будь-якої підготовки до забігу, атлети нарощують кількість пробіганих кілометрів, але роблять це на пересіченій місцевості, піску або снігу, щоб імітувати біг по нестійкому покриттю. Також учасники загартовуються до клімату Антарктиди в кріокамерах, за можливості бігають у холодну пору. Проте не всі мають такий привілей під боком. Австралійський учасник льодового марафону Гленн Раш, який живе у спекотній пустельній зоні Пілбара, розповідав, як готувався у далеких від антарктичних умовах:

«Я виходив тренуватись о четвертій ранку, коли спека ще дозволяла бігти. Потім — різкий перехід до холоду. Тіло спершу не розуміє, що від нього хочуть». Саме цей контраст допомагає бігунам підготуватись до непередбачуваного клімату Антарктиди.

Правильне харчування та відновлення також є важливими компонентами підготовки. За кілька тижнів до старту спортсмени переходять на висококалорійний раціон із великою кількістю білків і вуглеводів. Оскільки в холоді організм спалює більше калорій, цей процес може викликати зневоднення, що може стати критичним у таких умовах.

Однак психологічна підготовка стає чи не найважливішою у цьому забігу. Адже бігти потрібно в умовах повної ізоляції, монотонності пейзажів і постійного вітру. Багато учасників використовують медитацію, дихальні техніки та візуалізацію маршруту, щоб покращити концентрацію під час змагань.

Формат забігу та умови на трасі

Сам же марафон включає індивідуальні змагання серед чоловіків і жінок. Окрім стандартної марафонської дистанції (42,195 км), можна взяти участь і в напівмарафоні (21 км).

Будь-який забіг стартує після короткого інструктажу та перевірки придатності погоди для старту. У разі раптового посилення вітру або сніжної бурі організатори можуть змінити напрямок кола, скоротити дистанцію або перенести старт на кілька годин або навіть днів. У 2018 році, наприклад, марафон довелося розпочати о третій ночі за місцевим часом, коли вщухла буря, а температура піднялась вище за –25 °C.

Усі учасники стартують одночасно на трасі. Спортсмени біжать по спеціально втоптаній трасі, але на деяких ділянках сніг може бути й до колін, до того ж стан покриття швидко змінюється під впливом погоди. Кожні 5 км організатори облаштовують контрольні пункти з туалетами, теплими напоями, медиками й засобами зв’язку. Бігуни повинні мати індивідуальний номер і трекер, що дозволяє відстежувати їхнє місце перебування в реальному часі. Однак за межами контрольних пунктів панує повна відсутність цивілізації.

«Якщо хочеш попісяти поза межами контрольних пунктів — не зможеш. Річ у тім, що в Антарктиді це заборонено... Інакше сліди твоїх відходів залишаться там на наступні сто років. І це, як виявилось, не жарт», — розповідає француз Лоран Лекамп, учасник марафону 2023 року.

Ті самі омріяні Лекампом туалети на території бази

Через екстремальні умови час фінішу суворо не обмежують, але учасники мають завершити дистанцію протягом одного дня. Найкращий результат серед чоловіків в історії Antarctic Ice Marathon належить ірландцю Шону Тобіну, який у 2022 році подолав дистанцію за 2:53:33 — це також офіційний континентальний рекорд Антарктиди. Серед жінок рекорд належить американці Лізл Мюльгаузер, яка у 2024 році показала час 3:29:16.

Щороку на старт виходять близько 50-60 спортсменів, відібраних після попередньої реєстрації. Квота обмежена не лише через логістику, а й через екологічні обмеження Антарктики. Серед учасників — представники багатьох країн, іноді це громадяни досить спекотних держав, як-от згаданий представник Австралії. Для деяких це й останній етап у серії «7 континентів — 7 марафонів», яку пробігають протягом кількох років.

«Я думав, що просто засну на снігу. Тіло вже не слухалося». Як марафон в Антарктиді змінює людей

У перші роки проведення марафону багатьох учасників евакуювали через гіпотермію, тому організатори згодом ввели суворіші правила щодо спорядження. Однак навіть це не завжди рятує.

Одним із найвідоміших таких випадків стався під час змагань у 2016 році за участю британця Луїса Джонса. Коли під час забігу температура опустилася нижче за –25 °C, а на 35-му кілометрі спортсмен знепритомнів через переохолодження. Його знайшли учасники, які бігли слідом, і викликали допомогу. Через кілька годин у таборі він прийшов до тями й пізніше сказав журналістам:

«Я думав, що просто засну на снігу. Тіло вже не слухалося. Тоді я зрозумів, що цей марафон не про перемогу, а про виживання».

Схожі випадки траплялися неодноразово. У 2018-му році учасники потрапили в антарктичний шторм, який перетворив трасу на суцільну білу пелену. Видимість тоді скоротилася до кількох метрів, а вітер зірвав усі маркери маршруту. Під час того марафону декількох спортсменів евакуювали до медиків, а сам маршрут був змінений задля кращої безпеки атлетів.

Попри екстремальні умови, у цьому марафоні випробовують свої сили люди різного віку та статі. Наприклад, канадець Рой Свеннінгсен, який у 2019 році став найстаршим фінішером в історії, завершивши дистанцію у 84 роки. Хоча він страждав від нудоти та слабкості вже на середині дистанції, і йому неодноразово знадобилася медична допомога на пункті харчування, він відмовився зійти з траси. Рою знадобилося більше ніж 11 годин для проходження дистанції, але для нього це стало кульмінацією його бігової кар’єри, яку він почав ще в 60-х.

Люк Вігман

Подолання марафону стало також значною подією для британця Люка Вігмана — колишнього військовослужбовця Королівських Повітряних сил Великої Британії. У 2011 році він служив в Афганістані як парамедик, де під час одного з бойових виходів підірвався на саморобному вибуховому пристрої. Вибух важко пошкодив його ліву ногу. Хоч кінцівку вдалося зберегти, проте її рухливість змінились на гірше – він отримав інвалідність та довго вчився ходити заново.

Біг став для британця частиною його реабілітації, що згодом привело до завоювання медалі на найсуворішому марафоні в Антарктиді. У 2015 році він посів друге місце з часом 3:38:53, поступившись лише іншому британцю Полу Веббу.

«Пам'ятаю, як після поранення я навіть не міг стояти, а тепер я тут, біжу на полюсі», — згадував свій забіг Вігман.