У 25 років залишився без менісків, а Саккі цінував за футбольний інтелект. Яким гравцем був Карло Анчелотті

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Я хочу зіграти з вами в гру. Правила дуже прості – я пишу: «Карло Анчелотті», а ви повинні зрозуміти яка у вас виникає перша асоціація на ці слова. Готові? Тоді поїхали: «Карло Анчелотті».

Ну шо, як справи? Що спало на думку? «Мілан», «тренер», «Постав вже Луніна в основу»? Не треба тільки так запитально піднімати брову, нормальна гра. Якщо перше про що ви подумали, коли уявили папу Карло це те, що він був футболістом, то вітаю 60-річних у своєму блозі, дякую, що читаєте.

В якості гравця легендарного тренера в наш час вже досить важко уявити, адже останній свій матч він зіграв в далекому травні 1992 року. Численні здобутки на ниві наставництва зробили своє – все ж таки не в кожного керманича є фотографія з сигарою під час чемпіонського параду. Карло може потравити історії зі свого ігрового минулого: розповісти Рюдігеру, як брав з «Ромою» чемпіонство у 83-му, обговорити з Азаром проблеми закінчення кар’єри у 33 роки, та під час тімбілдінгу на якомусь багатті підсвітити своє обличчя ліхтариком і полякати Куртуа, Мілітао та Алабу розповіддю про двічі порвані хрестоподібні зв’язки.

Давньогрецький мудрагель Парменід вважається першим, хто сформулював ідею, що «нічого не виникає з нічого». Не тільки природні дані визначають долю людини – середовище в якому вона знаходиться є не менш важливим. Так само майбутні тренерські ідеї Анчелотті викарбовувались в роботі з такими метрами, як Нільс Лідхольм, Свен-Йоран Ерікссон, Аріго Саккі.

Під керівництвом Мальдіні виводив «Парму» в Серію Б

В 1976 році Карло Анчелотті, тоді 18-річний перспективний півзахисник, розпочав свій шлях професійного футбольного гравця не виїжджаючи з рідного регіону Емілія-Романья. Він дебютував за «Парму», яка виступала у Серії С. Тіто Корсі - тодішній очільник, що відкрив двері до великого футболу, у 1977 році залишив команду. Далі була низка тренерів і у 1978 році Карло, що був залізно основним, опинився під керівництвом носія ідеальних футбольних генів – Чезаре Мальдіні. Він відмітив талант хлопця, а також його відчуття голу. Юнак діяв позаду пари форвардів Бончі – Скарпа.

Це вилилось у те, що за три сезони в складі «хрестоносців» Карлетто зіграв у 55 матчах та забив 13 голів. Найуспішнішим став сезон 1978-1979: за підсумками розіграшу тоді ще Серії С1, «Парма» посіла друге місце в групі А, що вивело їх до раунду плей-оф. Пармезанцям протистояла «Трієстіна». На трибунах 17 червня 1979 року був весь бомонд зі столиці: президент «Роми» Віола, спортивний директор Моджі, головний тренер Лідхольм. Звісно, було цікаво, хто переможе, але всі ці поважні сеньйори зібрались у Віченці, щоб подивитись за грою нешвидкого, проте дуже розумного півзахисника, справжнього диригента команди з гарним дальнім ударом. Карло не підвів прискіпливу публіку, організувавши цілковиту виставу.

Основний час поєдинку закінчився з рахунком 1-1. На 91-й хвилині, після кумедного рикошету від судді, молоде дарування «хрестоносців» вивело «жовто-синіх» вперед, а вже на 102-й хвилині Анчі ставить жирну крапку у матчі потужним пострілом зі штрафного. «Парма» виходить у Серію Б, а гості з Риму готують пропозицію у півтора мільярда лір, що повинна перебити конкурентів з «Інтера», які так само цікавляться 20-річним італійцем.

Чемпіонство з «Ромою» та важкі травми

Коли легендарний швед повернувся на тренерський місток «Роми» (тут можна знайти якусь містичну паралель з Анчелотті і «Реалом»), то римлян сильно лихоманило. Врятувавшись в передостанньому турі від вильоту до Серії В у сезоні 1978/1979, наступний розіграш Серії А закінчили на сьомому місці та несподівано здобули перемогу в Кубку Італії, але президент Діно Віола бажав більшого. Для задовільнення цього більшого він запросив Лідхольма, який вже мав в своєму резюме третє місце з «джалороссі» у чемпіонаті 1974/1975, а Нільс в свою чергу потребував двох гусаків-людей в свою команду по спасінню Рима: Пауло Роберто Фалькао та Карло Анчелотті. Перший вже був зіркою футболу, але тільки південноамериканського, другий мав досвід гри лише у Серії С.

Через десятки років, вже ставши корифеєм тренерського цеху, Анчелотті скаже: «Для мене велика честь і гордість бути частиною Зали слави «Роми». Клуб та атмосфера – це те, що я завжди буду тримати в своєму серці».

Та поки що до цього моменту далеко – 16 вересня 1979 року Карло дебютував за римлян проти «Мілана», відігравши увесь матч. Шведський наставник трохи відсунув його від воріт суперника, почавши використовувати як центрального півзахисника. В наступному турі він знову вийшов в основі і відзначився першим голом у переможному матчі проти «Пескари» (2-3). Швидко адаптувавшись до нових реалій, став залізно основним в центрі поля «джалороссі», в підсумку з’явивлявся у стартовому складі у 28 матчах з 30, в яких забив 3 м'ячі та віддав одну гольову передачу. Це все допомогло посісти «вовкам» тільки шосте місце в Серії А.

Хоча по факту сьоме, але «Мілан», який зайняв третє місце, започаткував добру традицію корупційних скандалів в італійському футболі, зігравши низку договірних матчів, та відправився подумати над своєю поведінкою у Серію Б. Ці посередні результати в національній першості підсолодила перемога в національному кубку. Свій перший титул Карло здобув цілком заслужено, адже так само стабільно потрапляв в старт - і в фіналі реалізував переможний 11-метровий в серії пенальті проти «Торіно».

На наступний сезон 1980/1981 покладались значно більші сподівання. Деякі з них виправдались, але основне - ні. Омріяне чемпіонство було на відстані витягнутої руки та не склалось – друге місце з 42-ма заліковими балами та відставання від переможця першості - «Ювентуса» лише у два очки. Вже більш змужнілий півзахисник все так само задавав основну думку грі команди, не зігравши тільки в одному поєдинку у Серії А за весь сезон. Свій другий титул Карло здобув цілком заслужено, адже так само стабільно потрапляв в старт і в фіналі реалізував перший 11-метровий в серії пенальті проти «Торіно».

Якщо вам здається, що ви бачили схоже речення раніше то це так і є. «Рома» в фіналі Кубка Італії 1980/1981 знову зустрілась проти «Торіно». Вирішальна стадія тепер складалась з двох матчів: перша зустріч закінчилась в нічию, за римлян відзначився саме Карло. Друге протистояння теж закінчилась 1-1, матч плавно перетік у вирішення сильнішого в футбольній лотереї, де знову фортуна посміхнулась столичним – 4-2. В Європі справи були геть кепськими. Вийшовши як переможці національного кубку в Кубок колодарів кубків, Анчелотті вилетів в першому ж колі змагань від майже свого тезки німецького «Карл Цейсса». Після 3-0 у першому матчі Карло та компанія примудрились отримати у матчі-відповіді чотири.

Майбутній рік подарував «Ромі» цього разу бронзові нагороди, проте то був сезон жаху для Карло Анчелотті. В матчі 6-го туру гравець «Фіорентини» Касагранде зробив підкат унаслідок якого, півзахисник римлян вивихнув праве коліно з пошкодженням зв’язок. Відновлення йшло добре, Карло навіть потрапив на лаву запасних на матч 13-го туру проти «Наполі» та невдовзі на тренуванні остаточно порвав хрестоподібні зв’язки. Реабілітація тривала цілу вічність. З’явився на полі Карло вже в наступному сезоні, для того щоб принести «Ромі» перші золоті нагороди з 1942 року.

Повернення у матчі італійського чемпіонату відбулося у шостому турі в домашній грі проти «Чезени», де Карло потоптав римську травку добрих 18 хвилин. В наступних 24-х поєдинках, вже досвідчений півзахисник не з’являвся тільки двічі, знову безкомпромісно заполонивши собою центр поля «вовків». «Рома» Нільса Лідхольма зазнала лише трьох поразок у 30-ти матчах Серії А, причому дві з них від «Ювентуса», який посів другу сходинку, зупинившись від столичних за чотири очки. Шведський тренер вписав своє ім’я в тактичні підручники тим, що почав використовувати систему зонального захисту, що було незвичним явищем для тогочасного італійського футболу. Це все доповнювалось 12-ма голами Роберто Пруццо та видатною грою П’єтра Верховода, Пауло Фалькао, Агостіно ді Бартоломеї та, звісно, Карло Анчелотті. Вперше за 41 рік столичний клуб здобув титул. В кубкових змаганнях, що в національних, що в міжнародних, «Рома» вилетіла на стадії чвертьфіналу.

Після білої смуги завжди приходить чорна. Гостьовий матч 11-го туру Серії А сезону 1983/1984 проти «Ювентуса», закінчився з рахунком 2-2, а для Анчелотті фінальний свисток прозвучав на 31 хвилині, коли він почув клацання в лівому коліні, невдало приземлившись після боротьби з Антоніо Кабріні. Діагноз лікарів: розрив меніска. За час свого лікування Карло пропустив фінал Кубка чемпіонів в якому «Рома» по пенальті поступилась «Ліверпулю», чергову перемогу в Кубку Італії, срібні нагороди Серії А, та звільнення Нільса Лідхольма. Шведський спеціаліст сильно вплинув на футбольне мислення італійця. Як він сам згадував, від Лідхольма навчився поводити себе з гравцями, як з рівними собі та зрозумів, що в більшості своєму гравцям не потрібна мотивація, їх потрібно просто трохи заспокоїти. Анчелотті згадував, що в день матчу Лідхольм приводив клубного лікаря, який розповідав анекдоти для того щоб футболісти розслабились. Карло навіть цитував Нільса, вже коли сам став тренером: «Моїй дупі не страшні землетруси» -, натякаючи на те, що не боїться бути звільненим.

Підтримуючи колообіг шведів, «Рома» назначила на посаду очільника команди Свена-Йорана Ерікссона. Карло, який пропустив майже рік відновлюючись від важкої травми, повернувся в основу дуже швидко та загалом провів під керівництвом нового тренера три сезони. Скандинавський спеціаліст високо цінував Анчелотті, зробивши його капітаном, таким чином, запустивши певну демо-версію тренерської кар’єри. До досягнень Карла за цей період додались срібні нагороди Серії А та вже четвертий кубок Італії.

«Коліна мене не хвилюють. Я б переживав, якби він мав проблеми з головою». Карло здобуває титули під керівництвом Саккі

«Я попросив президента купити Анчелотті: «Якщо він прийде, ми виграємо чемпіонат». Я наполягав. Я вірив у Карло – у нього були проблеми з колінами, але мені потрібне було його мислення. Анчелотті – професіонал, який ніколи не підводив, орієнтир для всіх. Однак у «Ромі» його вважали незамінним. Опівночі мені зателефонував Галліані і сказав, що домовився з «Ромою». Якщо Берлусконі дасть добро, Анчелотті наш. Трансферне вікно зачинялося в суботу опівдні. То був останній шанс. Берлусконі був у Швейцарії, у Санкт-Моріці. Я одразу його набрав. «Мені потрібен Анчелотті. Прекрасний гравець, зразковий професіонал, чудова людина, приклад для всіх». «Для чого купувати гравця, який готовий на 20%?» «Купіть його». «Запитаю ще раз. Для чого нам футболіст, який не може грати на повну силу?» «З чого ви так вирішили?» «Я знаю про коліна». «Коліна мене не хвилюють. Я б переживав, якби він мав проблеми з головою». Я переконав його. Так ми купили Анчелотті».

Це уривок з книги Арріго Саккі «Тотальний футбол», переклад якої зробив Юрій Шевченко.

Карло вже в 25 років залишився без менісків, що нібито натякало на те, що пік кар’єри вже пройшов. Але Саккі вважав, що Карло ще не сказав своє останнє слово на футбольному полі. Він не тільки організував ренессанс півзахисника, але й вплинув на тренерські думки Карло Анчелотті, особливо на початку. Коли він очолив «Парму» у 1996 році то наслідував схему 4-4-2, якою полюбляв послуговуватись Саккі. Ці 5 років, що Анчі провів у стані «россонері» стали легендарними.

Далі теж уривок з книги Анчелотті, переклад якої зробив Юрій Шевченко.:

«Саккі приховував від мене результати моїх тестів, особливо з бігом на 30 метрів. Він не хотів, щоб я знав, як усе погано, намагався зробити так, щоб я набрався хоробрості. У тестах на швидкість мене обігнали навіть тренувальні стовпчики. Біг удвох наввипередки? Я б прийшов третім, з великим відставанням. Я був дуже повільним, але завдяки цьому ми виграли чемпіонат – я тепер не міг грати у зв'язці з Гуллітом. Руд був ракетою, а я креветкою. Але спочатку Саккі в нас вірив і пробував схему 4-3-3. Чотири захисники, три півзахисники - я лівіше, Бортолацці в центрі, Донадоні правіше, три нападники: Вірдіс, Ван Бастен і Гулліт. Ця схема передбачала, що ми з Гуллітом активно взаємодіятимемо. Зануримося в деталі: якщо м'яч у Руда, то я на всій швидкості біжу флангом, випереджаю його і отримую передачу. Але один, два, три, сто разів повторювалося те саме – Гулліт робив пас в нікуди, бо я не встигав добігти в потрібну точку. Тільки дивився, як м'яч іде в аут. Саккі нервував: «Ну давай, Карлетто».

«Давай що? Цей з дредами бігає втричі швидше за мене. Я не впевнений, що навіть на мотоциклі встигну». Ми старалися, але Саккі здався. «Хлопці переходимо на 4-4-2. Рууд у нападі, Карлетто у центрі півзахисту». Із цією схемою ми взяли скудетто. Причиною для цього стали мої дерев'яні ноги».

З «Міланом» цей повільний, але дуже розумний італійський півзахисник двічі виграв Серію А, один раз Суперкубок, двічі Кубок європейських чемпіонів, двічі Суперкубок УЄФА та додав до цього дві перемоги у Міжконтинентальному кубку. Безсумнівно найпам’ятнішим моментом Анчелотті у цьому зірковому складі став півфіналі КЄЧ 1988/1989 проти «Реалу», де він розпочав розгром королівського клубу шаленим дальнім ударом.

Тодішні реалії

Закінчив свої виступи в якості гравця Карло у віці 33 років 7 травня 1992 року на Сан-Сіро в переможному матчі проти «Геллас Верони» (4:0) вийшовши з лави запасних на останні 20 хвилин і зробивши дубль. Вболівальники проводжали його оплесками.

Далі було Коверчано…