Історія одного бійця: Осип Хома — від чемпіона по боксу до командира УПА

Від редакції: цей матеріал написаний в рамках блогерського турніру «Вище пояса!». Всі тексти другого туру можна побачити тут.

1917 рік... "У світі все добре, в росії йде громадянська війна". Лютнева революція поставила крапку в правлінні монархії в Російській імперії. Микола ІІ відмовився від престолу, влада перейшла до Тимчасового уряду. Інший Колос тодішньої Європи, який теж мав свою пару глиняних ніг — Австро-Угорська імперія, продовжувала сточуватись в бойових діях Першої світової.

Атлант з Північної Америки починає ворушити плечима — США оголошує війну Німеччині, а трохи згодом ощасливить своїм рішенням Австрію. В бурхливому вирі цих подій у Відні народжується хлопчик, доля якого буде тісно пов'язана з переліченими вище країнами. Проти деяких з них йому доведеться воювати. Та все ж таки спочатку був бокс.

"Бистриця - річка рвучка, але не широка..."

Точний день народження Осипа Хоми невідомий, можна тільки певно сказати що він з'явився на світ у 1917 році (проте деякі дослідники пишуть про 1915 рік). Сім'я через деякий час переїжджає зі столиці Австро-Угорщини до Станіславова. Змалку Осип виділявся кремезністю та неймовірною силою: в 13 уже виглядав ледь не 20-річним парубком. Хома ріс енергійним та непосидючим, що звісно призводило до постійних вуличних бійок. Природньо, що подібний стиль життя привів його до боксерської зали.

Осип Хома в молоді роки

Саме цей вид спорту став найбільшим захопленням хлопця. Ще однією любов'ю підлітка були мандри: "Я завжди мріяв про широкий світ, - згадував Осип, - Бистриця - річка рвучка, але не широка, і мені не раз бажалось прямо втекти у світ і піти на "широку дорогу". Вже незабаром ці дві пристрасті тісно переплітуться та перевернуть все з ніг на голову. Виділяючись у своєму юному віці солідною антропометрією, з легкістю перемагав своїх опонентів-однолітків та навіть більш старших суперників. Батьки були не в захваті від захоплення своєї дитини: Вони хотіли щоб він здобував освіту, а не професійно бив людям обличчя. Безсумнівно всі повчання та настанови проходили повз вуха. Згодом Осип зрозумів, що переріс рівень боксу який був в його місті. І наважився на зухвалий вчинок. В 1932 році, будучи 15-річним втікає з дому та опиняється в польському портовому місті Гдиня.

Початок кар'єри

Однією з тодішніх висхідних зірок польського боксу вважався важковаговик Станіслав Пілат. Двометровий Осип з вагою під центнер повинен був скласти йому достойну конкуренцію. Як згадував друг боксера — Олег Лисяк: "Я побачив незвичайну постать. Людиною, яка звертала не лише мою увагу, але й увагу всіх людей, був високий, понад нормального росту мужчина в чорному гумовому плащі і спортивному кашкеті, з малою валізочкою у руці. З-під кашкету гляділи ясно-блакитні очі, а п’ястук (кулак), що в ньому тримав велекан рукоять валізки, знаменував незвичайну силу".

Осип Хома (у центрі) під час медогляду, 1935 рік

На жаль, конкретна дата коли відбувся цей поєдинок залишилась в таємниці, але загальновідомо що в цій сутичці перемогу здобув Осип Хома. В подальшому Станіслав потрапить на Олімпіаду-1936 в Німеччині, де виступить невдало: програвши в першому ж поєдинку уругвайцю Хосе Феансу. Загалом в період з 1934 по 1939 роки Пілат шість разів ставав чемпіоном Польщі. З 1932–1936 рік він п’ять разів вигравав командний чемпіонат Польщі з "Вартою Познань". Також з 1933–1939 роки боксував за національну збірну: здобувши перемогу у 9 боях, 3 звівши внічию, 8 разів програвши. За весь свій спортивний шлях Станіслав Пілат провів 170 поєдинків, в яких здобув 143 перемоги, 3 нічиї і 24 поразки.

Тріумф у тому двобої відкрив перед Осипом двері у професійний спорт. Хому запросили до лав збірної Польщі. Так, одного разу, перебуваючи у складі національної команди Осип Хома зійшовся в бою з Гербертом Рунге.

Герберт Рунге

На сьогоднішній день це єдиний німецький супертяж, якому вдавалось виграти золото Олімпійских ігор, що Рунге зробив у 1936 році. Проте це буде згодом, а зараз Герберт програв свій поєдинок молодому та зухвалому колезі. Таким чином, Осип Хома змушує про себе говорити та стає одним з найкращих боксерів Європи.

Чемпіон усіх портів

Та невдовзі, Осипа призивають на службу у військово-морські сили Польщі. Звідти він перевівся у торговий флот, щоб нарешті вгамувати свою давню мрію про подорожі. До незнаних горизонтів Осип відправляється на лайнері "Баторій". На цьому торговому судні він 48 разів перетинав Атлантику, побував у Індії, Північній і Південній Америках, відвідав о. Шпіцберген та низку тропічних країн. Довготривалі заходи в порти дозволяли трохи повправлятись в улюбленому хобі. Сам Осип зі сміхом згадував, що він, напевно, єдиний українець, якому вдалося скривдити своїм кулаком представників чи не всіх народів та націй.

Лайнер "Баторій"

Всі дороги ведуть в Нью-Йорк, тим паче якщо ти плаваєш на торговому кораблі та полюбляєш бокс. Осип за весь час своєї праці відвідав "Велике яблуко" 24 рази. Там він часу не гаяв, здобуваючи перемоги одна за одною в портових боях, згодом отримує пропозицію провести у Брукліні поєдинок проти чеського емігранта Гавлічека, який вважався одним з найсильніших бійців. Він перестав ним бути коли впав в нокаут від моряка Осипа Хоми.

Після цього перформансу на нього звернули увагу нью-йоркські боксерські промоутери. Вибір Осипа зупинився на компанії "Стенлі Гімнезіум", яка належала відомому бостонському промоутеру Гудмену. Тренером Хоми, якого американці називали "Віллі", стала ікона тогочасного боксу — Бенні Леонард. Легендарний боксер, на прізвисько "Чарівник із ґетто", провів за свою кар'єру 200 поєдинків, в яких зазнав тільки чотири поразки. З 1917 по 1925 рік утримував пояс чемпіона у легкій вазі. Маючи єврейське походження ніколи не виходив на ринг під час юдейських свят.

Бенні "Чарівник із ґетто" Леонард

Але як в американських фільмах Осипу Хомі треба було здійснити ще один рейс, який мав стати останнім згідно з контракту з судовласниками. Це був серпень 1939 року...

Друга світова війна

Повернувшись до Польщі, у Гдині, Осипа 1 вересня 1939 року застає німецько-польська війна та мобілізація до армії. Хома долучається до гарнізону міста та бере участь в обороні порту. Виживши в запеклих боях, потрапляє до німецького концтабору для військовополонених. З часом німці зрозуміли, що полонили відомого боксера та дозволили йому вийти з нього. У Осипа з'являється можливість відносно вільно проживати на окупованій території та країнах-союзниках Німеччини. Він починає активно використовувати цей привілей, встановлюючи контакти з ОУН та розпочинає виконувати для них різні доручення, здебільшого кур'єрського плану.

Початок німецько-радянської війни Осип Хома зустрічає у Львові. Через два роки, у 1943, він вирішує йти до війська, а саме до дивізії "Галичина", яка тоді проводила свій набір. Дужий доброволець потрапляє до артилерійського полку. В липні 1944 року приймає участь в Битві під Бродами, яка ще відома під назвою "Бродівським котел". Дивом вирвавшись з оточення, під Брюховичами все ж таки знову потрапляє в полон, на цей раз в радянський. Його конвоюють в табір військовополенних за Урал. Як згадував Осип: "Я завжди мріяв мандрувати світом і побачити якомога більше земних теренів, але Сибір ніколи не вабив мене". Вдача посміхнулась Хомі. Свою роль зіграло польське громадянство. В 1945 р., він добивається репатріації до Польщі як підданий цієї держави. Опинившись у Східній Пруссії, переїжджає на Лемківщину, де тоді воювала УПА. Там, за Лінією Керзона, швидко налагодив зв'язки з українським визвольним рухом, приєднавшись до нього в 1946 році. Осип потрапив до сотні "Ударники", якою командував знаменитий майор Степан "Хрін" Стебельський. Як людина з бойовим досвідом та військовим вишколом, отримує в своє підпорядкування повстанський рій (від 9 до 15 людей) та бере позивний "Боксер". Далі Хома отримує підвищення, ставши бунчужним сотні в старшинському ранзі поручника.

Борис Яворський — «Яким» із Осипом Хомою «Боксером» (праворуч). Лемківщина, 1946 р.

Повстанське життя давалось Осипу важко. Часто босий, адже взуття 45 розміру було складно дістати в підпільному побуті, з величезними зусиллями витримував довгі марші. Завжди голодний, 120 кілограмів добре для боксера-важковаговика, але скрутно прогодувати таку вагу в умовах боїв. Не дивлячись на це, він показав себе як вправний артилерист та кулеметник та не падав духом, завжди намагаючись підтримати друзів по зброї.

У 1947 році з квітня по липень проводилась Операція "Вісла". Однією з її цілей, було обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням шляхом виселення його з етнічних територій. Після цієї акції поручник не перейшов із сотнею до УРСР, а залишився на Лемківщині. Восени разом з повстанською рейдовою групою Осип Хома пробився у американську зону окупації Німеччини.

Повернення в США

"Боксер" потрапляє в табір для переміщених осіб в Міттенвальді. Тут він в останнє повернувся до улюбленого заняття. Тренував українську табірну команду "Довбуш" та навіть виходив на ринг — приймав участь в національних змаганнях на першість народів DP (displaced persons — "переміщених осіб") у Вюрцбурзі в 1948 р. Десь в той час, переміщуючись між таборами, натрапив на свого давнього знайомого ще часів США Герберта. Колишній промоутер, а зараз вже майор американської армії та колишній боксер розуміють, що втрачене на війні здоров'я та 10 років поневірянь зробили свою справу. Двері до професійного боксу зачинені.

В 1951 році Осип Хома разом із родиною остаточно емігрує до Сполучених Штатів. Там в нього і у його дружини-латвійки народжується донька Тетяна. В Америці "Віллі" знаходить собі тиху роботу — стає управителем маєтку якихось багатіїв. Проте реальність виявилось до нього дуже жорстокою. Весною 1958 року Осип Хома потрапляє до шпиталю Нью-Мілфорда, потребувалась операція на жовчному міхурі. 30 квітня персонал клініки, транспортував Осипа, який перебував під наркозом, з операційною до палати. У дверях ліфта каталка застрягла, а підйомник в цей момент рушив униз...

Некролог у газеті "Свобода"

Поховали колишнього боксера, моряка та бійця УПА в Нью-Гейвені. Його друг Олег Лисяк якось згадував слова Осипа: "Я переїхав так багато світу. Бачив Полярну зорю і Південний Хрест, знаю, як то там "за Уралом сонце сходить" і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз".