Альберт Ґудмундссон — перший професійний футболіст в історії Ісландії
Славетний прадід півзахисника «Дженоа»
Завжди цікаво дізнаватись хто був першим у чомусь. Хто перший автор «Старшої Едди»? Хто перший сказав Еяф'ятлайокютль? Хто перший додумався зробити гаукарль?
Швидше за все відповідей на ці запитання ми ніколи не дізнаємось. Проте населення однієї нордичної острівної держави чітко знає хто був їхнім першим професійним футболістом.
Взагалі сім'я Ґудмундссонів неймовірно футбольна. В наш час запалює за «Дженоа» правнук і тезко — Альберт Ґудмундссон, який нещодавно став першим ісландцем, що зробив дубль у Серії А. Дядько теж грав в футбол, трохи на менш вищому рівні. Виступав за місцеві клуби, у сезоні 2021/2022 завершив кар'єру у «Фількірі» з Рейк'явіку. Один раз викликався до лав молодіжної збірної. Його сестра та Альбертова мати Крістб'єрг Хельга Інгадоттір — відома ісландська футболістка, у 90-х грала за жіночу національну збірну. Її чоловік — Гвюндмюндюр Бенедіктссон, свого часу провів 10 поєдинків за чоловічу збірну, але найбільших успіхів досяг працюючи на телебаченні. Зокрема, в 2016 році зробився вірусним ролик, де він емоційно святкував перемогу на Чемпіонаті Європи над англійцями.
Ісландський Вацко
Це ще не все. Інгі Бьорн Альбертссон, син головного героя допису, теж захищав кольори збірної — зіграв в період з 1971 по 1979 рр. 15 матчів в яких забив 2 м'ячі. Набагато кращі досягнення в нього на клубному рівні. Він зараз займає другу сходинку з 126-ю голами у рейтингу найкращих бомбардирів чемпіонату за всю історію. Таким чином професійнофутбольна династія Ґудмунссонів досягає вражаючих чотирьох поколінь. Проте жоден з них так і не спромігся наблизитись до успіхів Альберта. Тільки названий на честь прадіда-засновника футбольних традицій — правнук, може ще перевершити свого легендарного предка. Але чи вдасться це йому, про це ми дізнаємось тільки з часом.
З Ісландії в Англію через Шотландію
Народився Альберт Сігурдур Ґудмундссон 5 жовтня, 1923 року в найпівнічнішій столиці світу — Рейк'явіку. У 15-річному віці почав грати в футбол за місцевий «Валюр». Грав Ґудмундссон на позиції центрфорвавда. На жаль, статистика виступів та наскільки сильним був його вплив на гру «кречетів» у роки їхніх чемпіонств, а таких назбиралось аж п'ять — 1938, 1940, 1942, 1943, 1944 рр., залишається невідомим. В 1944 році юнак залишає Ісландію задля навчання в Шотландії. Рушає він у Глазго, вивчати бізнес в Коледжі Скеррі та за сумісництвом потрапляє в тутешній «Рейнджерс».
Імовірніше всього, Альберту допомогли розпочати кар'єру у стані світло-синіх деякі шотландські функціонери, які не були безпосередньо пов'язані з «Рейнджерс», але знали ісландський футбол. Наприклад, Мурдо МакДугал очолював «Валюр» з 1935 по 1937, а в наступному сезоні утворив тандем менеджерів з іншим шотландцем — Робертом Джеком. Ще однією такою людиною був Джо Дівайн, який займав посаду головного наставника «кречетів» у 1939 році. Та не дивлячись на це сприяння, в новому клубі Альберт Ґудмундссон майже не грав. Більшість його появ на полі були за резервний склад.
Єдиний вихід за першу команду стався на Різдво 1945 року проти «Клайда» з Камбернолда в рамках Південної ліги. Матч на Айброксі закінчився з рахунком 3-1, але ісландський нападник результативними діями не відзначився. Однак, таким чином, Альберт трохи долучився до завоювання «Рейнджерс» шостого поспіль чемпіонського звання Південної ліги — турніра, який проводився під час Другої світової через призупинення національного чемпіонату.
Альберт Сігурдур Ґудмундссон під час своїх виступів в «Арсеналі»
Згодом, у вересні 1946-го ісландець знов переходить. На цей раз в лондонський «Арсенал» та стає другим після нідерландського голкіпера Герріта Кейзера, гравцем-небританцем, який виступав за канонірів.
Так само як «Рейнджерс», де Біл Струт проводив титанічну роботу по відновленню команди після Другої світової, лондонський клуб теж потрапив у післявоєнну кризу. Легендарний коментатор, журналіст та ще головний тренер «Арсеналу» Джордж Еліссон намагався знайти гравців, які змогли би замінити колишніх зірок мирних часів. Адже «каноніри» заплатили дуже високу ціну — дев'ять футболістів зі складу загинули на цій війні. Постійні ротації та висока травматичність створили умови для швидкого дебюту.
Зруйнована в наслідок німецького бомбардування трибуна «Гайбері»
Спочатку Ґудмундссон вперше вийшов на поле «Гайбері» за три дні до свого 23-річчя, 2 жовтня 1946 року в товариському матчі проти чинних чемпіонів Чехословаччини пражзької «Спарти», який закінчився 2-2. А вже згодом 19 жовтня зіграв зі «Сток Сіті» в домашньому турі англійського чемпіонату. Промовистим фактом «плинності кадрів» є те, що він став 4-м гравцем за 11 поєдинків, який носив 8 номер. Це була тільки 3 перемога для «Арсенала» в останніх 11 матчах — «гончарі» мінімально поступились 1-0. Далі в календарі йшов виїзд на «Стемфорд Бридж», який закінчився поразкою 2-1. Для Альберта Ґудмундссона гра проти «синіх» стала останньою у Британії.
Бо три речі презентують Туманний Альбіон — чаювання, дощі та неможливість отримання дозволу на роботу, що і відбулось з ісландським футболістом. Та на останок, він вийшов за «канонірів» в товариській зустрічі в Парижі проти місцевого «Расінга». Альберт забив, але гості поступились 2-1. Дії на полі молодого нападника з проблемними документами, дуже приглянулась столичним, тому він перейшов в «Нансі».
Французький вояж
Трансфер в «Расінг» зірвався і «Нансі» стає наступним клубом в житті Ґудмундссона. Про цей етап в кар'єрі ісландця відомо не дуже багато. Приєднавшись до команди в сезоні 1947/1948, він стає найкращим бомбардиром «будяків» в цьому розіграші (скільки саме забив невідомо), але французький колектив за підсумками чемпіонату посів лише 12-ту сходинку серед 18 клубів.
Ґудмундссон у Франції
Французька пресса відмічала, що технічна гра Альберта спростовувала стереотип стосовно скандинавських футболістів, як тільки сфокусованих на фізичній перевазі над суперником. Проте навіть не маючи в наш час конкретних цифр виступів Альберта Ґудмундссона, можна зрозуміти, що він дійсно справив враження. А саме на італіський «Мілан», який тільки що закінчив свій чемпіонат зі срібними нагородами.
Чао, Італія
«Мілан» в післявоєнні роки починав перетворюватись на гранда італійського футболу: 4-е місце у сезоні 1945/1946, повторення цього ж результату в наступному розіграші і нарешті закінчення чемпіонату з медалями за друге місце у 1947/1948. Керівництво міланців в обличчі президента Умберто Трабатонні, технічного директора Антоніо Бузіні та головного тренера Джузеппе Бігоньйо сподівалось врешті-решт здобути титул найсильнішого клуба Італії. Саме в такі умови переходив 25-річний нападник. Допоміг тому трансферу ще одне тогорічне підписання «россонері» Педді Слоан — ірландський форвард, який грав з ісландцем у «Арсеналі» і порекомендував його купити. Тож, 2 жовтня 1948 року «Мілан» за 11 мілліонів лір придбав Ґудмундссона.
Альберт у якості гравця «Мілана»
Вже наступного дня Альберт Ґудмундссон вийшов на поле проти «Аталанти» та приклав свою ногу до її розгрому забивши перший м'яч з трьох у тому матчі (3-0). Але розкритись в повній мірі в італійському чемпіонаті Альберт не зміг. Основною причиною стало пошкодження отримане 16 жовтня в програнному дербі проти «Інтера» (0-2). Для ісландця все закінчилось операцією на меніску, через що він вибуває з гри на три місяці. В той час «Мілан», який взяв курс на нордизацію свого складу, підписує майбутню легенду шведа Гуннара Нордаля. В підсумку, ісландський нападник посварився з тренерським штабом і забив лише один м'яч посприявши перемозі над «Моденою» з рахунком 5-1. Його останній матч за «дияволів» ледве не став останнім взагалі в кар'єрі.
Склад «Мілана», Альберт Ґудмундссон четвертий зліва (і четвертий зправа)
В поєдинку проти «Лаціо» Альберт отримує дуже важку травму — ломає коліно. «Мілан» відмовляється оплачувати лікування. Натомість на допомогу приходить заклятий ворог. Лікар «Інтера» запевняє, що зможе провести операцію, проте цю пропозицію «россонері», які ведуть запеклу боротьбу за друге місце проти «неррадзурі», відхиляють. Тому Альберт Ґудмундссон вирішує викупити власний контракт та сам оплатити собі лікування.
В тому сезоні «Мілан» все ж таки поступається «Інтеру» та займає третю сходинку. Чемпіоном в четвертий раз поспіль стає «Торіно», однак ця перемога меркне перед жахливою катастрофою в яку потрапив основний склад команди за чотири тури до кінця першості. Повертаючись з Португалії після товариського поєдинку проти «Бенфіки», літак на якому летіли гравці «Торіно» зіткнувся з горою неподалік Турина. В цій аварії загинули всі пасажири, серед них 18 гравців «биків».
В результаті, в свому єдиному сезоні за італійський клуб Ґудмундссон зіграв 14 матчів та забив 2 голи. В наступному сезоні він нарешті переходить в паризькій «Расінг».
Незавершені справи у Франції
Цей етап в футбольному житті Альберта виявився найкращим. Опинившись в клубі, який давно хотів його підписати, ісландець віддячив йому сповна. В сезоні 1949/1950 він з'явився на полі 26 разів, відзначившись у воротах суперників 9 разів, що дозволило посісти команді 7-е місце. Як минулорічні переможці кубка Франції «Расінг» намагався захистити свій титул. Це йому майже вдалось, Ґудмундссон розпочинав матч зі старту, але зарадити програшу в фіналі не зміг — поразка «Реймсу» 2-0.
Наступний сезон колектив з Парижа провів гірше, лише 13-сходинка в турнірній таблиці. Але для ісландського форварда це був найкращий сезон — 14 голів в 24-х поєдинках.
Альберт Ґудмундссон у 50-х
В 1951 році він доєднався до свого колишнього клубу лондонського «Арсеналу» під час їхнього турне по Бразилії. Все це могло призвести до повернення Альберта у англійський чемпіонат, але на заваді знову стала британська бюрократична система, яка не дозволила цей переїзд.
Тож, наступний розіграш чемпіонату Ґудмундссон знову розпочав в лавах столичного клубу. Цього сезону все стало ще гірше. За підсумками турніру тільки 14 місце, а сам ісландець зіграв у 19 поєдинках, де забив 7 голів.
Закривши гештальт, він перебрався до «Ніцци». Проте за 14 зустрічей Альберт не зміг відзначитись жодного разу.
Повернення додому
Невідомо чи надихався Альберт Ґудмундссон життям Одіссея, чи ближчою для себе ісландською міфологією, зокрема Уроборосом, а можливо усім цим разом. В 1953 році наш головний герой повертається на рідний острів, у свій перший клуб — «Валюр». Тут знову ми нічого не знаємо про його виступи, але можна сказати, що за 2 роки, які він провів за «кречетів», вони стали другими у сезоні 1953/1954 та третіми у 1955/1956. Однак коли Альберт перейшов до іншого ісландського клубу — «Гапнаф'ярдару», то «Валюр» в наступному сезоні виграв чемпіонат.
В «Гапнаф'ярдарі», який тільки що переміг у першому дивізіоні та піднявся в вищу лігу, Ґудмундссон перебував два роки. Мандрівка елітним дивізіоном виявилась нетривалою, вже через два роки клуб знову понизився у класі.
За збірну нападник зіграв 6 матчів та забив два голи. Альберт Ґудмундссон виходив на поле в поєдинку проти збірної Данії в 1946 році. Саме ця зустріч стала першої для національної команди після визнання Ісландії FIFA.
Альберт у 1958 році вирішує закінчити кар'єру футболіста, бо в нього вже непогано в цей час йде бізнес. Він почав займатись оптовою торгівлею, імпортуючи переважно жіночий одяг із Франції.
Чи існує життя після футболу?
Альберт Сігурдур Ґудмундссон якщо ставив собі це запитання то однозначно відповідав на нього ствердно. Окрім торгівлею одягом, згодом він ще почав продавати вино та навіть отримав посаду агента у компаній Renault. В 1962 році робить перші кроки у політиці, його призначають консулом Ісландії у Франції. Через 6 років його обирають головою ісландської футбольної асоціації KSI. Наприкінці 60-х він доєднується до Партії Незалежності і в 1970 році стає членом ради Рейк'явіка, обіймаючи цю посаду до 1986 року.
У 1974 році його звільняють з поста президента Футбольною Асоціації, але Альберт вирішує йти далі і балотується в Альтинг (парламент в Ісландії, один з найстаріших у світі) куди успішно входить. Завжди хочеться більшого, тому Альберт Ґудмундссон замахується на президентське крісло. Він приймає участь у виборах 1980 року, де посідає лише третє місце, а очільником країни стає Віґдіс Фіннбоґадоуттір, яка стає першою жінкою-президентом у світі вибраною на демократичних виборах.
Альберт Ґудмундссон в ролі політика
Колишній футболіст, можливо, і засмутився поразкою, але зовсім трохи, бо в 1983 році стає міністром фінансів, а в 1985 — міністром промисловості. Обіймав він цей пост тільки два роки через податковий скандал, який змусив його подати у відставку.
Через деякий час ісландець відчуваючи відсутність підримки від керівництва Партії Незалежності вирішує створити свою партію, назвавши її Громадянською та пробувши її головою до 1989 року. Цікаво, що на виборах 1987 року, від партії до парламенту війшло 7 осіб, серед яких був його син Інгі-Бьорн Альбертссон, якому батько став прикладом у всьому, адже він повністю наслідував його шлях від футболіста до політика.
З 1962 по 1989 рік Альберт займав пост генерального консула Франції в Ісландії. 1989 року призначений постійним послом у Франції, де пропрацював до 1993 року.
Помер успішний футболіст та політик, у віці 70 років, 7 квітня 1994 в місті з якого все розпочалась — у Рейк'явіку.
Біля офісу Футбольної Асоціації Ісландії стоїть статуя, встановлена в березні 2010 року, найвизначнішому першопрохідцю ісландського футболу Альберту Сігурдуру Ґудмундссону.
