Мессі – все ще фаворит у боротьбі за «Золотий м'яч». Але у Голанда є два фінали
Дмитро Литвинов – про шанси інших та єдиного альтернативного претендента.
Суперечка про те, кому має дістатися черговий «Золотий м'яч», наскільки давня, настільки й цікава. Незалежно від того, за вікном 1963-й («ну, серйозно, який Яшин, де він там грає»), 1983-й («чи варто заохочувати цього французика, який безвільно злив фінал Кубка чемпіонів «Гамбургу», а в чемпіонаті відстав від «Роми») або 2003-й («ні, правда, Недвед хороший, але як можна образити нашого Андрійка, він же був найкращим у фіналі і неважливо, що Недведа у фіналі якраз і не було»).
2023-й – не виняток.
Більше того, є всі шанси, що дискусія цього року буде сильнішою, ніж у будь-якому з перерахованих вище. Тому що зі згаданих часів принципово змінилася одна річ: тепер нагороду офіційно вручають за підсумками сезону, а не календарного року.
Тому потенційні конкуренти Лео Мессі мають шанси. Хоча, строго кажучи, множина у слові «конкурентів» тут зайва. Конкурент у Лео лише один – Ерлінґ Голанд.
Чому не ще хтось?
Коротко пройдуся топ-10 одного з останніх рейтингів видання Goal (не він єдиний, але він включає найбільшу кількість кандидатів).
10. Маркус Решфорд – і клуб, і збірна не провалилися цього сезону, але й від значних перемог були далекими. Сам Маркус приблизно два місяці після чемпіонату світу був якщо не найкращим, то найефективнішим гравцем світу. Погано те, що вся ця ефективність допомогла «Юнайтед» лише увійти до топ-4 АПЛ і дійти до 1/8-ї фіналу Ліги Європи.
9. Роберт Левандовський – у «Барселоні» добре почав, був фронтменом під час ривка до чемпіонства у першій половині сезону. Але навіть за тієї форми не зміг витягнути ні каталонців у плей-оф Ліги чемпіонів, ні проявити себе на топ-рівні чемпіонаті світу. А потім через травми та втому відверто здав. Вся надія на приз – що колись поляку все ж таки дадуть нагороду за 2020-й, коли трапилося історично погане рішення «Франс Футбол».
8. Хвіча Кварацхелія – так, яскравий перший сезон у новій лізі, історичне досягнення «Наполі». Але жахливий спад навесні (0+0 у вже 11 матчах всіх турнірів поспіль та незабитий пенальті «Мілану») плюс неучасть у чемпіонаті світу роблять саму згадку грузина у топ-10 вже великим авансом.
7. Кевін де Брюйне – коли Тьєррі Анрі каже, що ти найрозумніший гравець, кого він бачив, при тому, що в партнерах у француза були такі люди як Зідан, Бергкамп та Мессі з Хавіньєстою – це щось та означає. Як і забіг «Сіті» до требла. Але ж і невихід Бельгії з групи в Катарі теж щось означає. Кевіну треба забити у фіналі дубль, щоб на щось розраховувати.
6. Віктор Осімхен – справжній лідер «Наполі», найкращий бомбардир, найкращий (не плутати з «найяскравішим») гравець. Але в єврокубках був не такий помітний, а на чемпіонаті світу був відсутній.
5. Карім Бензема – позиція чинного володаря «Золотого м'яча», якщо чесно, виглядає навіть дещо завищеною. Так, він знову багато забивав у плей-оф Ліги чемпіонів, а в Ла Лізі йде другим бомбардиром після Левандовського. Але відсутність у збірній на чемпіонаті світу та програш «Реала» у боротьбі за титул позбавляють його шансів.
4. Вінісіус Жуніор – утримався на тому дуже високому рівні, на який вийшов у минулому сезоні. На чемпіонаті світу не провалився, але й не запалював, як і вся збірна. Зіпсував враження про себе постійно нервовою реакцією на провокації трибун і, що гірше, навмисним прагненням провокувати суперників. Поки що Жуніор ближчий до того, що хтось із гравців умовних кадісів просто зламає йому ногу після чергового конфлікту, ніж до «Золотого м'яча».
3. Кіліан Мбаппе – його заявка на нагороду не надто відрізняється від тієї, що була у Мессі. Феноменальні цифри до чемпіонату світу та на ньому, можна сперечатися, хто з них був кращим на турнірі та у конкретному фіналі. Спад після чемпіонату світу та ранній виліт з Ліги чемпіонів. «Це ж було вже!» – вигукнув би в цьому місці Рік Далтон. Я ж просто скажу, що якщо загальне враження від їхньої гри в одній команді плюс-мінус однакове, то дивно віддавати нагороду тому, хто головний матч у різних командах програв.
У якій недоліком норвежця виглядає відсутність на тому турнірі, що закінчився тріумфом аргентинця. Але погляньмо на ситуацію під іншим кутом. За весь сезон у нас так і не було шансу на скільки-небудь довгому відрізку розглянути плями на цьому яскравому норвезькому сонечку.
Ми не бачили, як він губиться без партнерів рівня де Брюйне, Сілви і – не міг і уявити в першій половині сезону, що напишу це – Ґріліша. Не бачили, як усе, на що він виявляється спроможним у матчі з топ-командою – це не з першої спроби забити пенальті у вже не вирішальний момент (привіт, Роберт). Не бачили, як він плаче, залишаючи поле у дійсно значущому турнірі – давайте не вважати такими Суперкубок Англії чи Кубок англійської ліги.
Кубок Англії? Вийшов у фінал, 3 голи у 3 матчах (хай і всі 3 в одній грі – з «Бернлі»), і можливість покращити статистику у грі з галасливими сусідами.
Чемпіонат? Його команда стала чемпіоном, а сам Ерлінґ трощить історичні рекорди результативності АПЛ. І в нього є ще можливість випередити за результативністю «Челсі» – моя улюблена інтрига з тих, що залишилися у цьому сезоні. У Ерлінґа зараз 36 голів, а у «пенсіонерів» (максимально доречне прізвисько) 37 за тур до фінішу. Шанси приблизно рівні.
Ліга чемпіонів? 12 голів у 9 матчах та можливість привести команду до історичного для неї титулу. Гол у фіналі може стати найвагомішим аргументом у боротьбі за нагороду. Не треба дублів чи хет-триків – ось уявіть мінімальну перемогу «Сіті» над «Інтером» з голом Ерлінґа.
Так, виграш у якості головної зірки першого для збірної за 36 років чемпіонату світу – це неймовірно круто. З огляду на особисту історію походу Лео за нагородою – круто подвійно.
Але хіба виграш у якості першої зірки першої для клубу за всю історію Ліги чемпіонів – це менш круто? Знищення всіх рекордів АПЛ – не круто у квадраті? Виграний з клубом требл, теж перший в історії, у своєму дебютному сезоні у новій лізі – не круто у кубі?
Про титули Мессі у Франції можна згадати, але можна і згадати, що тамтешній Суперкубок теж не хочеться розглядати надто всерйоз, а в чемпіонаті єдиним колективом, який міг би скласти реальну конкуренцію команді, був би її дубль. У «Сіті» з його гонитвою за «Арсеналом» завдовжки 30 турів на цьому тлі історія виглядає більш виграшною.
Для об'єктивності важливо відокремити від обговорення розмову про те, що перемоги Мессі в «Золотому м'ячі» багатьом приїлися ще 5 років тому. З кожною новою все більше розмов про те, що настав час дати комусь іншому. І на когось із респондентів «Франс Футбол» ці розмови, напевно, вплинуть – і він захоче проголосувати за норвежця. Але ж і зворотній наратив «Ерлінґу рано поки, а у Лео це останній шанс, напевно» теж точно буде присутній.
Та чи чекав сам Лео, поки у 2009-му, у свій перший сезон у ролі найкращого гравця найсильнішої команди світу отримував нагороду «замість», скажімо, Ето'О? Чи багато хто думав у 2010-му про те, що для Снейдера це може бути останній шанс здобути нагороду? І, на випадок, якщо Ерлінґ виграє «тільки» АПЛ – чи не нагадає це історію про «м'яч» Мессі за 2012-й? Коли він теж виграв «тільки» Ла Лігу, але забивав найбільше у світі.
Ліонель – все ще фаворит. І його перемогу не можна буде назвати незаслуженою. Але якщо Ерлінґ переможе у фіналі Кубка Англії і зробить результат у вирішальних матчах Ліги чемпіонів, попереднє твердження стане застосовним і до нього. Це буде не менш заслужена перемога.
Як гадаєте, зможе?
Фото: Irina R. Hipolito/Global Look Press, Cao Can/Global Look Press
