Tribuna/Футбол/Блоги/Трибуна-Л/Рейтинг тренерів збірної України – від найгіршого до найкращого в історії

Рейтинг тренерів збірної України – від найгіршого до найкращого в історії

Поки що без Реброва.

Блог — Трибуна-Л
8 вересня, 23:50
70
Рейтинг тренерів збірної України – від найгіршого до найкращого в історії

Давайте одразу напишу – в цьому рейтингу не буде тих, хто керував збірною лише у товариських матчах. Бо просто не зрозуміло, як порівнювати їхні досягнення з тими, кого ми судимо насамперед за результатом. Можна бути чемпіоном світу в товариських матчах, як називали в якийсь момент збірну СРСР, але всі успіхи нічого не гарантують, коли настає час гри на результат.

Вірно й зворотне – ти можеш бути яким завгодно невдахою у спарингах, але якщо перемагаєш у офіційних зустрічах, то про результати цих спарингів всі забудуть вже за кілька днів. Приклади під кожну з ситуацій кожен з нас підбере за хвилину. Достатньо згадати хоча б, що до старту відбору на ЧС-2006 команда під орудою Олега Блохіна не змогла перемогти у жодному з 5 матчів в 2004 році, у тому числі Лівію та Македонію. Чи от поразка від Мальти у 2017-му, що сталася за Шевченка – так, матч зрештою не увійшов до числа офіційних – але чи багато хто про це згадував, оцінюючи роботу Шевченка в збірній?

Тому поза межами рейтингу залишилися Віктор Прокопенко, дует Миколи Павлова та Леоніда Ткаченка, Микола Павлов вже в соло, які працювали в буремні 90-і, а також Мирон Маркевич, Юрій Калитвицев та Олександр Заваров з 2010-х.

Маркевич, з котрим команда не програла жодного матчу та має рекордний* відсоток набраних очок, міг стати одним з найкращих тренерів в історії збірної, будучи на піку тренерської кар’єри та працюючи з чи не найбільш талановитим поколінням в історії незалежного українського футболу. Так саме Калитвинцев, котрий змінив його і здобув 1 перемогу в 8 матчах, міг би претендувати на сумнівний титул найгіршого тренера.

І вже точно, що неможливо оцінити роботу Заварова, через якого вище слово «рекордний» було позначено зірочкою – він провів один матч з Болгарією, виграв – і все. Казати при цьому, якого тренера ми втратили, я б не став хоча б тому, що той же Заваров брав більш ніж активну участь в роботі збірної за короткого відрізку Баля.

Всі ці протиріччя й призводять до того, що результати у товариських матчах можуть використовуватись хіба що як допоміжний фактор, коли кажемо про оцінку роботи того чи іншого тренера. Але порівнювати тих, хто грав лише товариські матчі, із іншими – давайте це хтось інший зробить, наприклад, у коментарях. А тепер – рейтинг, в якому враховувалися не лише результат, а його співвідношення з тим, на що ми могли очікувати, а також сам рівень гри, показаний при здобутті цього результату. Від найгіршого до найкращого, поїхали.

11. Андрій Баль

11. Андрій Баль

З одного боку, ніби й хочеться виправдати вже покійну легенду «Динамо» – тренером збірної України він став майже випадково, через хворобу Олега Блохіна. Та й самі обставини були не надто сприятливими для результатів. Вже саме рішення, що Блохін допрацює матчі з Молдовою та Чорногорією, а потім зосередиться лише на роботі в «Динамо», яке фактично вкрало тренера в збірної, виглядало так собі. А з тими результатами, яких досягла збірна, сприйняття всього цього стало ще гіршим.

Й сам Андрій Баль, й футболісти запевняли, що ставитимуться з усією серйозністю до матчів, прагнучи розвинути успішний старт (Коноплянка забив гол життя на «Вемблі», що допомогло привезти з Англії нічию). Але насправді було повне враження, що і тренери не змогли донести ідеї до гравців, і футболістам не вистачало батога, котрим славився Блохін. Млявість у діях і з Молдовою, і з Чорногорією була надзвичайною – і 1 очко у цих 2 матчах, на жаль, виглядало закономірним

Матч у Кишиневі довелося бачити на власні очі – і там вразила повна відсутність ідей у атаці. Дуже академічна гра, очікування, що суперник рано чи пізно помилиться, а той все ще не хотів робити цього.

А згодом те саме було і з чорногорцями, але ті ще й примудрилися забити гол у роздягальню (і у другому таймі ще й пенальті не реалізували). Нам взагалі не довелося б згадувати поразку від Франції, якби бодай у одному з матчів в цій спарці була здобута перемога: у підсумку збірна України відстала на 1 бал від Англії.

10. Олег Базилевич

10. Олег Базилевич

Славетний напарник Лобановського по перших звитягах того у «Динамо» був першим керманичем збірної у офіційних матчах. Якщо вже зовсім точно, то «у офіційному матчі». Так, Олег Базилевич пішов вже після першої гри – і, так вже сталося, що цієї гри, а точніше обставин перед нею, вистачило, аби казати про повний провал легенди. Звісно, поразка 0:2 вдома від Литви не була катастрофою, але все, що оточувало той матч цілком.

Базилевич вирішив провести 10-денний збір перед стартом у відборі. Це викликало обурення у Йожефа Сабо, котрий не хотів відпускати на такий тривалий строк гравців «Динамо», що мало за цей час і зіграти в чемпіонаті з «Кривбасом», і почати готвуватися до Ліги чемпіонів. Старт там мав припасти на 14 вересня (той самий матч зі «Спартаком», що принесе Леоненку ключі від новітньої Audi), а збірна грала 7-го, але дві легенди, партнери ще за першим чемпіонським складом «Динамо», так і не змогли домовитися. Можливо, сказалося те, що у Сабо з Лобановським та Базилевичем були складні стосунки ще з 1970-х.

Зрештою у грі з Литвою, хоч Базилевич і отримав у своє розпорядження гравців «Динамо», але заявив та випустив на поле лише Сергія Ковальця, та й того лише на заміну, хоч і вже на 10-й хвилині. Протасов, для якого цей матч став єдиним офіційним за збірну, потім згадував, що разом команда пробула два дні й командою той колектив важко було назвати: «Просто зібрали кандидатів для перегляду».

До збірної навіть у ситуації конфлікту з «Динамо» не були запрошені ні Михайличенко, ні Кузнецов, що були готові летіти з Шотландії, а сам Протасов потім скаже, що керівництво ФФУ, певно, подивилося на ціни за оплату його квитків з Японії і вирішило більше не викликати ще не старого 30-річного форварда…

Про те, що потенціал збірної України у нормальному стані був значно кращим, каже той факт, що вже за рік збірна спокійно переможе Литву у Вільнюсі 3:1, навіть програвши перший тайм. А тоді – крики «Ганьба!» були дуже гучними на тоді ще «Республіканському», що зібрав 25 тисяч. Збірну на найближчі спаринги до Південної Кореї, знову ж без динамівців, повіз вже Микола Павлов, а Базилевич написав заяву «за власним бажанням». Старт у першому відборі в історії збірної було зіпсовано.

9. Леонід Буряк

9. Леонід Буряк

Якщо дивитися постфактум на результати збірної із Буряком, то ніби й є чим втішитися – пропустили у фінальну частину Іспанію, що була очевидним фаворитом, а також Грецію, котра 2004-го стала автором найгучнішої сенсації в історії Євро. Так, ставлю ту перемогу вище за данську 1992-го – й матчів довелося більше зіграти, й можливостей для вивчення суперників у опонентів греків було більше, ніж у данських. Та й з цими суперниками Буряк вдома грав непогано – емоційні 2:2 з Іспанією та спокійні 2:0 з греками.

Проблема у тому, що навіть вдалі результати тієї команди виглядали дещо випадковими. Із греками ключовою постаттю став майже дебютант Воронін, якого випустили лише через травму Серебреннікова у першому таймі. Із іспанцями – спокійно вели 1:0, коли Буряк вирішив замінити Шевченка. Одразу пропустили двічі – й довелося рятуватися завдяки диво-голу Горшкова. А були ж ще втрачена перемога з 2:0 над вірменами у гостях, інфарктні 4:3 з тими ж вірменами у Львові, дві безбарвні нульовки з північноірландцями та, звісно, поразки від тих же греків з іспанцями у гостях.

Та й у товариських матчах все виглядало мляво – голи у ворота середняків європейського футболу давалися з величезним трудом, програвали й неєвропейським Японії та Ірану. І все це при тому, що пул кандидатів до збірної був цілком непоганим – була ще в наявності й стара гвардія, що здобувала з «Динамо» європеремоги, і вже з’явилися міцні гравці з «Шахтаря» та «Дніпра», зрештою, був й Шевченко. Символічно, що найбільш яскравим враженням від виступів того став епізод, коли Андрій, забивши гол у виїзній грі з Іспанією, прокричав, як здалося, у напрямку тренерської лави «Ось так треба грати».

8. Анатолій Коньков

8. Анатолій Коньков

Можливо, вже мало хто пам’ятає, що Анатолій Коньков встиг побувати не лише президентом ФФУ, а й тренером національної команди. Він прийшов на початку 1995-го, маючи за плечима на той момент перерву у два роки в професійній кар’єрі та молодіжну збірну України як останнє місце роботи. Але ще в радянські часи встиг попрацювати у «Таврії», «Шахтарі» та «Зеніті», тому казати про нестачу досвіду не доводиться.

Багато від збірної не чекали. Після фіаско з Литвою здобули 4 очки в двох наступних матчах, але обидва були домашні – зі Словенією та Естонією – і ніби вже тоді стало зрозуміло, що сперечатися буде важко не лише з віце-чемпіонами світу італійцями, а й з нахабними хорватами, що встигли стартувати з трьох перемог, у тому числі з Італією на виїзді.

Коньков якось так і провів цей відбір – брав очки там, де мав брати, і програвав там, де мав програвати. Двічі поступилися Італії, розгромно програли Хорватії на виїзді 0:4, перемогли Литву, Естонію. «Несподіваних» результатів було лише 2. Перший – поразка від Словенії на виїзді 2:3, де виграли перший тайм 2:0, а потім пропустили тричі, але з 16-ї хвилини грали у меншості.

А другий – мінімальна перемога вдома над Хорватією завдяки пострілу Калитвинцева – тоді здійснив багато галасу. Вже було зрозуміло, що хорвати стають топ-збірною у Європі, цей же склад вийде у чвертьфінал Євро та півфінал ЧС-1998, тому перемога була важливою для розуміння, що Україна здатна перемагати навіть команди з топ-потенціалом. Саме завдяки цьому Коньков й опинився в рейтингу вище за Буряка – суто емоційно враження від оверперфомансу завжди краще, ніж коли команда не добирає своє.

7. Валерій Лобановський

7. Валерій Лобановський

Так, найкращий тренер в історії України – і, можливо, не лише у футболі – в цьому рейтингу лише 7-й. Нижче тих, хто за загальними здобутками відстає від нього на світлові роки.

Але ж ми тут не про загальні здобутки, а конкретно про роботу зі збірною. А з нею у Лобановського зовсім не вийшло – і це при тому, що збірна отримала чи не найкращий жереб у відборі на ЧС в своїй історії. З першого кошику випала Норвегія – все ще небезпечна, але не гранд калібру Італії, Німеччини чи Франції, котрі випадали до того. Зрештою, скандинави підтвердять цю тезу, фінішувавши лише 4-ми у групі.

Головними ж суперниками України, як згодом з’ясувалося, стали сусіди з Польщі та Білорусі. Й «кадра» отримала фору вже на старті, вигравши в Києві 3:1. Багато критикували за помилки воротаря Кернозенка, який замінив травмованого Шовковського, але і польові йому не надто допомогли. Далі ніби й виправили ситуацію двома перемогами в гостях над Вірменією (той самий випадок, коли програвали 0:2, але перемогли – і знову це трапилося лише 2023-го) та Норвегією (гол Шевченка могли не зарахувати через гру рукою, але суддя вирішив, що все гараз, а VAR тоді не було). Але потім було одразу 4 нічиї поспіль – й поляки відірвались так, що наздогнати було нереально.

Добре, що хоч білорусів вдалося перемогти (тренер Малафєєв потім звинуватив у поразці Белькевича й Хацкевича, на котрих ніби вплинули у «Динамо»), але могло забракнути й цього, якби поляки у останньому турі виграли вдома, а білоруси перемогли Вельс на виїзді. На щастя, і Вельс переміг, і поляки дали Шевченку зрівняти рахунок наприкінці зустрічі. Втім, далі був виїзний матч з Німеччиною у стиках, коли після оптимістичних домашніх 1:1 з шансами на перемогу, було вже 3:0 на користь бундестим на 15-й хвилині у Дортмунді, а тижневик «Футбол» резюмував підсумкові 4:1 заголовком «Винос тіла».

Здається, що самому Лобановському вже бракувало енергії для роботи з двома командами. Можливо, якби він прийшов до команди на один-два цикли раніше, то збірна все ж змогла б подолати зачарований раунд плей-офф. А, можливо, «Динамо» не змогло б досягнути успіхів на відрізку 1997-2000 років. Ми ніколи не взнаємо.

Але суто за результатом та враженнями від гри, у тому числі від спарингів, перед якими до команди могло викликатися по 30-40 гравців, а самі футболісти потім казали, що це був фактично кастинг до «Динамо», казати про успішність роботи Лобановського зі збірною України не доводиться. Друге місце в групі, де провалився головний фаворит, не вдалося жодного разу обіграти посередній Вельс, а перемогу здобула команда, яка до того востаннє була на топ-турнірі в 1986-му – це невдача на межі провалу.

6. Олександр Петраков

6. Олександр Петраков

Здається, нема потреби нагадувати про результати команди епохи Олександра Петракова, обставини, як, коли і замість кого він прийшов та кому зрештою поступився місцем (відповідь «нікому», до речі, формально теж буде правильною). Поясню лише те, чому він опинився в рейтингу вище за Лобановського.

По-перше, суто за результатом він спромігся на ту ж саму кваліфікацію з групи до плей-оф за вихід на ЧМ. По-друге, зробив це, маючи в групі яскраво вираженого фаворита та ще й прийшовши протягом відбору, тобто мав менше часу вибудувати те, що хотів. По-третє, до всіх результатів збірної після 24.02.2022 має ставитися якщо не зірочка, то питання «А що якби?» – ми так саме не дізнаємося відповіді на нього, як і на «А що якби Лобановський став тренером збірної у 1998-му?», але більш нове «якби?» вплинуло не лише на футбольне життя збірної.

І останнє – якість складу. Для мене, попри всі розмови про найбільш талановите покоління збірної зараз, найбільш потужним складом виглядає саме тодішній. Більш згуртованим (кияни стільки років грали разом), більш готовим до інтенсивної гри (а не як зараз, коли вже другий матч поспіль грають на швидкостях равликів, а на третій просто вмирають).

І якщо великий тренер не може вичавити з цього складу, де в атаці до того ж є один з найкращих гравців Європи, щось більше за перемоги над вірменами та білорусами, то казати про реалізацію потенціалу тієї команди дуже складно. У Петракова, ймовірно, з реалізацією цього ж потенціалу не краще, але й самого потенціалу менше.

5. Олексій Михайличенко

5. Олексій Михайличенко

Після відбору ЧС-2008 Олег Блохін пішов до «Москви» так, що його ніби особливо й не затримували. З одного боку, важко на щось розраховувати, коли тобі в групу потрапляють два фіналісти чемпіонату світу, з іншого – все ж Шотландія, яка була зовсім не сильніша за складом за Україну, боролася за вихід на турнір до останнього. Нічия з Грузією, поразка у Литві, поразка у Шотландії – от вже 8 втрачених очок, котрі цілком допомогли б Україні виступити краще.

Олексій Михайличенко отримав завдання поступово оновлювати команду – логічно з огляду на те, що саме з ним молодіжка стала віце-чемпіоном Європи-2006. І з цим завданням він чималою мірою впорався – саме у тому відборі в збірній дебютували чи стали основними Чигринський, Ярмаш, Алієв, Хачеріді, Мілевський, Ракицький, Ярмоленко, можна згадати Селезньова з Гладким.

У відборі на чемпіонат світу вдалося випереди хорватів, які до того грали у чвертьфіналі Євро та мали зірковий склад з Модрічем, Срною, Ракітичем, Манджукічем та Олічем. Та й від Англії хоч і відстали на 6 очок, але в очному матчі перемогли в Дніпрі топ-збірну «старої Європи» вперше у офіційному матчі.

Коротше, якби не та драма-феєрія, що сталася у стикових матчах з греками, то Михайличенко мав би всі можливості розраховувати принаймні на місце у трійці цього рейтингу. Яка була його вина у тому, що сталося? Яким чином вплинула історія з ціновою політикою ФФУ, яка встановила шалену вартість на квитки на «Донбас-Арену» й та не заповнилася на вирішальний матч? Питання, питання…

Хтозна, якби тоді збірна вдруге поспіль відібралася на чемпионат світу, можливо, з’явилася б дещо інша психологія у гравців, що допомогло б виробитися звичці й потрапити бодай на один з мундіалів, що були проведені після того.

4. Михайло Фоменко

4. Михайло Фоменко

Людина, з якою збірна вперше пройшла ці кляті стикові матчі. Так, завдання полегшувалося тим, що в 2015-му до цих ігор потрапляли ті, хто посів хоча б 3-е місце в групі, але восени того року всім було плювати. Михайло Фоменко здавався якщо не тренером на роки (Андрія Шевченка вже «вели» до майбутньої посади), але міцним фахівцем, котрий знає свою справу і вміє добувати результат.

Фактично так його і треба сприймати навіть попри невдачу у фінальній частині Євро. Бо якщо винести за дужки враження та емоції від цих трьох матчів, то вони навряд чи перекреслять якісну роботу, проведену Фоменком до того. Він опинився в збірній достатньо випадково – був головою тренерської ради ФФУ, і можуть бути питання, чи дійсно він не зміг знайти нікого кращого за себе після втечі Блохіна до «Динамо».

Але саме йому вдалося перевернути хід кваліфікації до ЧС-2014, де шанси на щось хороше здавалися втраченими після осені 2012-го. Всі матчі в групі, окрім домашнього з Англією, були виграні, причому на виїзді Польщу та Чорногорію обіграли з загальним рахунком 7:1.

Коли збірна вдома виграла у Франції 2:0, здавалося, що ось він історичний момент – і тим гіршим було розчарування. У групі відбору до Євро могли, звісно, виступити трохи краще і кваліфікуватися напряму, для цього фактично було достатньо на початку відбору не програти Словаччині, але зрештою ж все вийшло. Та й гра з Іспанією вдома дарувала надію, що команда має потенціал, попри всю кризу, в яку поринув український футбол.

3. Йожеф Сабо

3. Йожеф Сабо

Чому людина, яка так і не змогла вивести збірну до фінальної частини бодай якогось турніру, вище за Фоменка, котрому це вдалося? Та ще й з поразкою від Словенії, яку Фоменко пройшов. Ну, наприклад, тому що все ж команді Йожеф Сабо доводилося сперечатися з цим суперником, коли той був значно сильнішим – кажучи про сенсаційність вильоту восени 1999-го часто забувають, що словенці потім ще й на ЧС-2002 відібралися.

Але насправді Сабо вище тому, що саме за нього збірна України вперше стала командою, що бореться на рівних з топ-командами світу. У відборі до ЧС-1998 та Євро-2000 збірна мала за суперників Португалію, Німеччину та Францію: з першою обмінялася перемогами, з останньою – двічі зіграла внічию, лише з німцями баланс був від’ємним, але й там у київському матчі, що приніс 0-0, були моменти для перемоги. Саме тоді ми перестали сприймати як випадковість подібні результати і стали вважати невдачею кожну втрату очок з командами рівня вірменів, на яких Сабо обпікався двічі.

І казати «Та це все заслуга Лобановського, який якраз вивів «Динамо» на пік форми» теж не варто. Так, звісно, величезна заслуга ВВЛ в успіхах команди теж була, але в Сабо була своя голова на плечах – і ця голова іноді вигадувала зовсім нетривіальні рішення, на кшталт тріо форвардів зі Скаченком у складі проти росіян. Лобановський якраз радив щось менш екзотичне, але Сабо вирішив по-своєму і здобув історичну перемогу 3:2.

І так: саме з Сабом ще восени 1994-го були здобуті ті 4 очки у відборі до Євро-1996, перші бали збірної в історії. Хтозна, якби він залишився тоді у команди, пішовши з «Динамо», і у 1995-му замість Конькова мав час вибудувати те, що хотів, можливо, це було б краще для всіх.

2. Олег Блохін і 1. Андрій Шевченко

2. Олег Блохін і 1. Андрій Шевченко

Доцільно об’єднати розповідь про двох легенд, бо тут ситуація, коли вже не можна розглядати абстрактні досягнення, адже порівнюєш співставні фігури й досягнення.

Олег Блохін – єдиний поки тренер, котрий працював зі збірною і у фінальній частині чемпіонату світу, у фінальній частині першості Європи. На ЧС вивів команду з першого місця у доволі складній групі з турками (бронзові призери чемпіонату світу), греками (чемпіони Європи) та данцями («просто» дуже міцна команда). А там ще й до чвертьфіналу чемпіонату світу довів.

А про Євро-2012 завжди буде це «але» імені бригади угорських рефері – і скільки не доводь, що там гола Девіча не мало бути через офсайд імені Мілевського раніше в атаці, а завжди будеш отримувати «То й що? Не було ж VAR!»

То чому ж він не вище за Андрія Шевченка? У якого чвертьфінал «лише» чемпіонату Європи, ще й нищівною поразкою там від англійців, та провал у відборі на чемпіонат світу-2018. Ну, по-перше, Блохін теж пройшов кваліфікацію лише одного разу – у 2011-му він прийшов у команду взагалі чи не в останній момент. По-друге, слід все ж пам’ятати, що на шляху до чвертьфіналу ЧС-2006 збірна грала значно гірше, ніж у відборі, і здобула перемоги над слабенькою Саудівською Аравію та Тунісом в матчі, де суддя вирішив не ставити у одному моменті пенальті в ворота Шовковського, а в іншому, не більш очевидному, дав шанс реалізувати 11-метровий Шевченку.

Гра з Швейцарією увійшла до багатьох топів найбільш нудних ігор в історії чемпіонатів світу, а поразки від Іспанії та Італії із загальним рахунком 0-7 показали рівень тієї команди на тлі справжніх єврограндів.

І все це дуже нагадує виступи команди Шевченка – той теж почав і закінчив поразками від грандів, у другому турі переміг аутсайдерів, у третьому все вирішив один гол – і цього разу у ворота України. Але й гра з голландцями була точно веселішою за будь-який матч команди Блохіна, і формула дозволила навіть після поразки вийти далі – і зіграти зі шведами головний матч збірної за багато років.

Тобто переваги в цьому сенсі на топ-турнірі для Блохіна не було. На аргумент про провалений Шевченком відбір на ЧС-2018 знайдеться такий саме провалений Блохіним відбір на Євро-2008. А невеличку перевагу Шевченку дають виступи у Лізі націй. Так, це не Євро, що ніби є в «загашнику» Блохіна, але ж на тому Євро-2012 він переміг Швецію – й все.

Шевченко спочатку розім’явся на чехах зі словаками, а потім знаходив можливості перемагати Швейцарію та Німеччину. Та й перемоги у відборі до Євро над Португалією та Сербією виглядали більш ефектними, ніж звитяги Блохіна.

І останнє, суто емоційне. Обидва завершили кар’єру в збірній достроково. Але якщо Шевченко не приховував, що хоче залишитися і лише прагне хороших умов для себе та штабу після головного за багато років успіху, то Блохін саме залишив команду, побігши до «Динамо» за першої нагоди. Можна багато говорити про багаторічну мрію тренера потрапити туди, але якщо йому самому дорожче клуб, ніж збірна, то, здається, що й друге місце тут виглядає логічним.

***

Яке місце може посісти в цьому рейтингу Сергій Ребров? Давайте повернемося до цієї розмови хоча б за рік. Але ніхто не заважає вам залишати прогнози вже зараз.

Фото: babel.ua; dynamo.kiev.ua; УНИАН; zbirna.com/Микола Бочок; УАФ; espreso.tv;

Інші пости блогу

Всі пости