Чверть століття тому завершився ЧС у Франції. 16 речей, які зробили той турнір легендарним
Згадує Дмитро Литвинов.
Чемпіонат світу з футболу в 1998 році багатьма називається одним з найбільш видатних за всю історію мундіалей. Чимало яскравих моментів, висока якість футболу, в якому команди ще не поспішали закриватися та сушити матчі, ведучи в рахунку, видатна індивідуальна майстерність топ-зірок, котрих не бракувало на турнірі. У добірці топ-турнірів 1998-й хтось ставить вище за 1970-й та 1986-й, хтось вважає, що от у 1958-му та 1966-му було краще, а для декого 2006-й затьмарив всі інші турніри. Але факт у тому, що турнір 1998-го увійде до будь-якого шорт-ліста найкращих чемпіонатів світу.
Нижче – 16 моментів, які зробили 16-й за ліком чемпіонат світу легендарним.
Розширення кількості учасників до 32 команд
Базовий момент – востаннє до того кількість учасників турніру стрибала у 1982 році, коли почала становити вже не 16, а 24 команди. У Європі після падіння комуністичних режимів з’явилося чимало нових збірних, у інших регіонах в футбол починали більше інвестувати, федерації за межами Старого світу та Південної Америки вимагали все більше місць на турнірах.
Керівництво ФІФА хотіло задовольнити всіх (і отримати більше грошів, куди без цього) – тому й вирішило, що час збільшувати коло учасників. Крім іншого, це дозволяло й уникнути небезпечних з фінансової точки зору моментів, на кшталт прольоту повз турніру когось з традиційних фаворитів, як було за 4 роки до того з Англією. Зрештою турнір став дебютним для чотирьох країн – Південної Африки, Хорватії, Ямайки та Японії, до яких умовно можна додати Югославію, яка стала зовсім іншою державою у порівнянні з ЧС-1990, де дійшла до чвертьфіналу.
Нового стрибка, у 2026-му, багато хто чекає з острахом. Може, дарма?
Хитрість Баджо в матчі з Чилі
«Божественний хвостик» потрапив до збірної в останній момент – з моменту того самого нереалізованого пенальті з Бразилією й до червня 1998-го він провів за збірну лише 4 матчі. Але ігнорувати людину, яка в сезоні 1997/98 забила 22 голи у складі скромної «Болоньї», було просто неможливо – й Чезаре Мальдіні не пошкодував. На турнір Баджо їхав як дублер Дель П'єро, котрий видав суперсезон за «Ювентус», але отримав невеличке пошкодження – й через це Роберто вийшов у основі на стартовий матч з Чилі.
І у потрібний момент знову врятував команду – на швидкий гол Вієрі чилійці на стиці таймів відповіли дублем Саласа й вели у рахунку до 85-ї хвилини. А там Робі навмисно, як згодом зізнався, взяв й поцілив м’ячем у руку захиснику, котрий ніяк не встигав прибрати кінцівку. Пенальті взявся виконувати сам Баджо – і розібрався принаймні з частиною внутрішніх демонів, що вимагали реваншу за 1994-й.
Матч США – Іран
Групу F одразу після жеребкування називали найбільш політичною з усіх, адже у ній зібралися США та Іран з Югославією, у котрих не було причин любити американців. Було б ще більш гаряче, якби бомбардування Югославії військами НАТО сталися б не у 1999-му, а за рік до того, але й без матчів у квартеті, де також опинилися німці, французькі поліцейські відверто побоювалися. Релігійний лідер Ірану Алі Хаменеї заборонив гравцям тиснути руки американцям і взагалі підходити до них до матчу. Родини американських гравців, які приїхали до Франції, отримали додаткову охорону. Були й побоювання як не теракту, то вибігань фанів на поле.
Але насправді все вийшло доволі мирно. Федерація футболу Ірана додумалася красиво уникнути потенційно некрасивої картинки з відмовою рукостискання – гравцям видали букети білих троянд, котрі вони вручили супернику замість рукостискань. Та й сам матч, хоч і був принциповим, але обійшовся без надмірних грубощів – лише 3 жовті картки за гру, котра закінчилася перемогою Ірану 2:1. Зрештою, можлива причина у тому, що матч був для іранців набагато більш принциповим, ніж для суперника. Як потім казав гравець американців Таб Рамос, ніхто у команді не закликав «Переможемо Іран заради Білла Клінтона».
Матч Аргентина – Ямайка
Будемо відверті – до фольклору матч увійшов насамперед через ту саму пісню. Зараз на дворі 2023-й, в якому група «Чайф» виступає з концертами на підтримку російської агресії, але тоді, у 1998-му культурний простір був іншим – й слова пісні напам’ять й за багато років після гри на «Парк де Пренс» знали сотні тисяч, якщо не мільйони українців.
Втім, й без пісні матч увійшов у історію – адже у ньому 3 голи забив Габріель Батістута. Справа в тому, що за 4 роки до того «Батігол» відзначився хет-триком у ворота греків. Ніколи до цього (та й після) один й той самий футболіст не робив хет-трики на двох різних чемпіонатах світу, та ще й поспіль. Батістуті тривалий час не щастило, але після голу на 73-й хвилині, наступні два він поклав протягом 10 хвилин. Менше (7 хвилин) за всю історію турнірів знадобилося лише угорцю Кішу в 1982-му проти Сальвадору.
Перемога Норвегії над Бразилією
За рік до того норвежці здійняли чимало галасу, обігравши в товариському матчі тих таки бразильців з рахунком 4:2. У травневому рейтингу ФІФА в 1998-му норвежці були 7-ми, у їхньому складі грали зірки АПЛ Флу та Сульшер (більш відомі тоді як Фло й Солск’яєр). Але сам турнір команда почала невдало – у першому турі двічі поступалися марокканцям і ледве звели гру внічию, поділом очок закінчився й другий матч, вже з шотландцями. Тому в останньому турі з бразильцями потрібна була лише перемога, нічия норвежців влаштовувала б лише за умови такого ж підсумку у паралельній грі.
Бразильці, навіть випустивши неоптимальний склад, виглядали фаворитами й цей статус нібито виправдали, коли на 78-й хвилині Бебето відкрив рахунок. У другому матчі групи Марокко громив Шотландію, тому в цей момент шанси норвежців на плей-оф виглядали примарними. Але в них самих була інша думка – й на 83-й Фло зрівняв рахунок, а на 89-й Рекдаль реалізував дополі сумнівний пенальті. Виграти «на замовлення» у навіть не найбільш мотивованої Бразилії, що не зробила у грі жодної заміни, – це запам’ятовується на роки.
Остання й досі перемога (й сама участь) Норвегії на турнірах – може в Голанда з Едегором вийде оновити статистику в 2026-му?
Провал Іспанії в груповому турнірі
Іспанія у тому ж рейтингу ФІФА, що з’явився перед чемпіонатом світу, була лише 15-ю, але все одно вважалася претендентом, якщо не на перемогу, то на участь у вирішальних стадіях турніру. «Реал» з Єрро, Раулем та Морієнтесом тільки-но виграв Лігу чемпіонів, у «Барселоні», що зробила тоді «дубль» у внутрішніх турнірах, теж не бракувало іспанців, за межами вічного дуету грандів вирізнялася талановита молодь з «Атлетіка», де лідерами півзахисту були молоді Герреро та Еччеберія. Тож гуркіт від падіння фаворитів був чималим. Квартет D, звісно, заздалегідь охрестили «групою смерті», бо там до іспанців потрапити півфіналісти попереднього турніру болгари, олімпійські чемпіони нігерійці та Парагвай з його залізобетоном у захисті.
Але здавалось, що все одно, хто-хто, а іспанці звідти мають виходити. Проте у першій же грі команда програла нігерійцям, двічі ведучи в рахунку – ключовою стала помилка ветерана Субісаретти, котрий фактично сам закинув м’яч у свої ворота після прострілу майже з нульового кута. У другій грі не вдалося обіграти Парагвай, а у третьому турі, навіть розгромивши постарілих за 4 роки болгарів (6:1), від яких залишился лише імена, іспанці могли лише безпорадно дізнатися, що Парагвай обіграв нігерійців, які виставили на матч другий склад, бо вже гарантували собі вихід далі з першого місця.
Зачіски румунів
Гарантували собі вихід далі й румуни, котрі у стартових турах перемогли Колумбію та Англію, після чого вирішили відсвяткувати звитяги незвичним образом. На матч з Тунісом вийшло 11 «курчат», як одразу стали називати команду.
Вже згодом казали, що план був після кожної нової перемоги фарбувати волосся у новий колір румунського прапору. Але ані червоного, ані синього волосся в румунів глядачі не дочекалися: спочатку команда ледве відігралася з Тунісом, а у 1/8 фіналу з мінімальним рахунком у дуже нудній грі програла Хорватії. З того часу румунів, як і норвежців, на чемпіонатах світу не було, а відповідно й нагод для нових перфомансів також.
Фінт Бланко та мексиканські камбеки
Атакувальний хавбек Куаутемок Бланко, який отримав ім’я на честь легендарного вождя ацтеків, став для мексиканського футболу постаттю не менш легендарною. 122 матчі, 39 голів, участь у трьох чемпіонатах світу (а мало б бути 4, але в 2006-му завадив конфлікт з тренером). Втім, вся ця статистика згадується менше, ніж фінт, який зрештою отримав назву «куатемінья» й котрий тоді 25-річний мексиканець популяризував якраз на ЧС-1998. Коли Бланко бачив, що його атакують одразу два суперники, то затискав м’яч між ніг та стрибав поміж опонентів.
Стрибала, але вже в фігуральному значенні, й вся збірна, котра у групі поступалася в рахунку у кожній грі. З корейцями програли перший тайм 0:1, але по перерві забили тричі. З бельгійцями в дебюті другої половини «горіли» 0:2, але змогли відігратися (другий гол забив якраз Бланко), а в третьому турі повторили фокус з Нідерландами, причому другий гол провели на 95-й хвилині. Іронічно, що в 1/8 фіналу, коли мексиканці єдиний раз за турнір вже самі повели в рахунку, то не втримали перевагу над німцями – і програли 1:2. Важко обрати, якийсь один з цих двох спогадів про тих мексиканців, тому виконаю своєрідну «куатемінью» й сам, намагаючись прострибнути між двома водночас.
«Золотий гол» Блана
Вперше в історії чемпіонатів світу застосовувалося правило «золотого голу», коли перший же м’яч в овертаймі завершував матч. Правило суперечливе, котре зрештою на тому чемпіонаті світу ніде більше й не спрацювало. А тоді – позбавило французів та їхніх вболівальників від жаху очікування серії пенальті проти Парагвая та голкіпера Хосе Луїса Чілаверта. Той більшості вболівальників запам’ятався тим, що сам виконував пенальті та штрафні, але й «антипенальтістом» був чудовим. Наприклад, у переможному для його «Велес Сарсфілд» Кубку Лібертадорес в 1994-му виграв для команди одразу 3 серії 11-метрових в плей-оф.
Протягом 113 хвилин французи не могли нічого вдіяти – атаці бракувало креативу без Зідана, дискваліфікованого за вилучення у вже виграному матчі групи. Але на 114-й відлягло – Пірес виконав чергову подачу до штрафного, Трезеге скинув м’яч, а Блан, котрий починав кар’єру як атакувальний хавбек та за кар’єру забив більше 150 голів, пробив повз Чілаверта. Таке не береться – й Парагваю лишалося лише жалітися на несправедливе правило, яке діяло за всю історію лише на двох чемпіонатах світу.
Матч Аргентина – Англія й той самий гол Оуена
Одна з найбільш яскравих ігор не лише цього турніру, а й всіх чемпіонатів світу. Матч став можливим завдяки занадто великій вірі тренера англійців Гленна Ходдла у атакувальний дует Ширер – Шерінгем. Алан пропустив значну частину сезону через травму, був далекий від оптимальних кондицій, а Тедді ніяк не міг адаптуватися після трансферу в «Манчестер Юнайтед», провів блідий сезон за своїми мірками. Але Ходдл в перших двох турах вперто ставив їх разом, випускаючи молодого Оуена лише під завісу матчів. З Тунісом впоралися й без його подвигів, а от з румунами Майкл забив, але потім команда встигла пропустити. Як було б, якби Оуен грав той матч з початку – хороше питання.
Але після цього Ходдл нарешті поставив його у старт і з Колумбією, і з Аргентиною. Проти аргентинців 18-річний юнак видав шикарний концерт вже у першому таймі. Спочатку заробив пенальті, з якого Ширер зрівняв рахунок (до того 11-метровий виконав Батістута), а потім видав слалом повз аргентинських захисників, котрі нічого не могли вдіяти.
Аргентинці наприкінці тайму класно розіграли штрафний й зрівняли рахунок, атака йшла на атаку, тож другий тайм мав стати чудовим продовженням. Але через безглузде вилучення Бекхема, що піддався на провокацію Сімеоне, англійці залишилися в меншості. Вони змогли втримати нічию в основний час, а Кемпбелл навіть забив гол, який було скасовано рефері, котрий вирішив, що під час подачі кутового Ширер блокував шлях воротарю аргентинців Роа.
Доданий час не змінив нічого, а пенальті – точно не коник англійців у всі часи. Після гри британські таблоїди видали заголовки «Десять левів та один дурний хлопчисько», але що вже з того.
Гол Бергкампа Аргентині
Данія у плей-оф та святкування Брайана Лаудрупа
На груповому етапі Данія нічим не вражала – мінімальна перемога над Саудівською Аравією, нічия з ПАР, де суперник був ближчим до перемоги, нарешті поразка від другого складу Франції. Данці виглядали далекими від себе часів 80-х, когли команду-півфіналістку Євро-1984 прозвали «данським динамітом». Але у плей-оф сталося магічне перевтілення, що дозволило встановити рекорд для виступів команди на мундіалях, покращивши показник того ж «динаміту» (1/8 фіналу в 1986-му).
Спочатку Данія просто знищила нігерійців, котрих після звитяг у групі почали називати ледве не фаворитами всього чемпіонату. Але у команди, де справді не бракувало зірок в атаці та середній лінії, був ненадійний воротар Руфаї, який у тій же грі з іспанцями чудив не менше за Субісаретту, просто з не такими помітними наслідками. Від данців він пропустив двічі вже у перші 12 хвилин гри, у другому таймі скандинави додали ще парочку й дали супернику лише провести гол сумнівного у такій ситуації престижу.
А потім Данія дала бій ще й бразильцям, наважившись зіграти з тими у відкритий футбол. Спочатку повели в рахунку вже на 2-й хвилині, потім пропустили двічі, відігралися й не стали сідати в захист. Так, Бразилія у такому футболі й такому режимі забила й третій, але дивитися за цим було дуже цікаво. А святкування Брайаном Лаудрупом свого м’яча увійшло в усі підбірки найбільш екстравагантних за всю історію ЧС.
Нова невдача німців у чвертьфіналі
На початку 90-х, коли збірна ФРН виграла чемпіонат світу, а потім отримала в своє розпорядження гравців з НДР, лунали прогнози, що німці будуть фаворитами світового футболу на довгі роки. Після ляпасів від Данії у фіналі Євро-1992 та Болгарії у чвертьфіналі ЧС-1994 вдалося виграти Євро-1996, тож турнір у Франції мав стати місцем остаточного реваншу німців за приниження в США. А став сигналом про кризу німецького футболу – збірна була хоч і досвідченою (одразу 7 чемпіонів 1990-го у складі), але відверто старою – 12 футболістів у віці 30+, у тому числі вся четвірка форвардів, де наймолодшим був 30-річний Бірхофф. У всій заявці було лише 2 футболісти молодше 25 – хавбеки Єреміс та Хаманн.
У групі перемоги над США та Іраном були здобуті фактично на класі, а у матчі з Югославією пролунав перший дзвоник. На 73-й хвилині суперники вели 2:0, але німці встигли врятуватися. Вдався камбек, як вже було зазначено, і з мексиканцями, причому й там м’яч у відповідь Клінсманн забив лише на 75-й. Але вже наступний опонент став для німців останнім. Хорвати витримали перші півгодини, котрі, як згодом скаже Колер, були кращим відрізком Німеччини на турнірі, потім домоглися вилучення в суперників Вернса, а під саму перерву Ярні ювелірно поклав м’яч у куточок. В останній 10-хвилинці хорвати забили втомленим віковим суперникам ще двічі. Для німецького футболу наступали складні часи – фінал 2002-го із вдалою сіткою та генієм Кана припав поміж двох поспіль невиходів з групи на Євро.
Дубль Тюрама у півфіналі
Мільйон раз обговорювана, але від того не менш вражаюча статистика: з 1994 по 2008 роки Ліліан Тюрам зіграв за національну команди 142 матчі, але забив лише двічі. Обидва рази – у півфіналі ЧС-1998, коли його команда опинилася на межі вильоту після чергового м’яча Шукера на турнірі. Додає вражень й те, що гол хорвати забили якраз після помилки Тюрама, який затримався при виконанні штучного офсайду.
М’яч було забито на 46-й хвилині, таке зламає хоч кого – усі плани та розмови тренера фактично могли стати марними, хто ж таке планує. Але ніхто не планував й того, що вже за хвилину Тюрам заб’є м’яч у відповідь! А на 70-й хвилині покладе ударом здалеку та ще й з лівої. На непрофільній для себе позиції – тренер французів не хотів розбивати дует Десайї – Блан в центрі захисту, тому й поставив номінального центрбека на фланг.
Бронза хорватів
Хорвати все одно були б задоволені виступом на турнірі, навіть якби не змогли здобути бронзові медалі. Але з ними казка отримала закінчення, на яке за 4 роки до того так і не спромоглися болгари, котрі обіграли німців й далі не витримали тиску очікувань.
Хорвати виявилися більш стійкими, адже зрештою мали глибший та більш зірковий склад. Якщо Шукера можна порівняти зі Стоїчковим, то партнери у обох суперфорвардів все ж були різного класу, насамперед у середині полі. Де у болгар зіркою міжнародного рівня міг вважатися лише Балаков, у хорватів були й лідер «Мілану» Бобан, й Ярні з Просінечкі, котрий вигравав ще Кубок чемпіонів з «Црвєною Звєздою», й Станіч, що був найкращим бомбардиром першості Бельгії, а тоді грав у дуже міцній «Пармі».
Досвіду не бракувало й у захисті з Сольдо та Білічем, лідерами «Штутгарта» (фіналіст Кубка кубків того року) та «Евертона». Ця команда вже пройшла школу на Євро-1996, де програла німцям у тому ж чвертьфіналі й мала достатньо досвіду, аби не панікувати в складних ситуаціях. З Ямайкою пропустили «мяч у роздягальню», що зробив рахунок нічийним – нічого, забили двічі по перерві. З японцями ніяк не могли пробити кіпера Кавагуті – добре, Шукер на 77-й дочекався свого шансу. З румунами вже самі забили «в роздягальню», з пенальті, з німцями ви в курсі, як вийшло. Нарешті у бронзовій грі з голландцями, котрі були розчаровані поразкою по пенальті від Бразилії, не знітилися після швидкого м’яча суперника у відповідь, а забили вдруге ще до перерви, а далі втримали рахунок. Якби не те божевілля від Тюрама...
Драма імені Роналдо та Зідана в фіналі
Два головних герої турніру, фронтмени своїх команд, чию долю той матч змінив назавжди. Роналдо за успіхи на чемпіонаті зрештою отримав «Золотий м’яч» найкращому гравцеві турніру – голосування журналістів проводилося до фіналу. Він, може, забивав не стільки, скільки очікували від суперфорварда перед турніром – 4 голи, але проти нього постійно грав персонально один, а те й два суперники. Це давало можливість «Феномену» грати через партнерів, тому до забитих голів слід додавати 3 асисти. Чинний чемпіон світу (так, у 1994-му він так і не отримав шансу вийти на поле, та все ж) та чинний володар «Золотого м’яча» від «Франс Футбол» готувався до офіційної коронації на полі як гравець, що другим після Пеле в 21 рік став би дворазовим чемпіоном світу.
Натомість Зідан під час турніру піддавався ніщивний критиці з боку домашніх ЗМІ. Він добре почав з асисту під час розгрому 3:0 із ПАР, але паралельно отримав жовту картку, а в наступній грі, проти Саудівської Аравії, й червону. Дискваліфікація на 2 матчі могла стати критичною – якщо відсутність Зінедіна з данцями ніхто не помітив, бо він й без неї міг не зіграти у грі-шансі для резервистів, то з Парагваєм було складно. А повернення з Італією не стало феєричним – Зізу забив пенальті у післяматчевій серії, що закінчилася перемогою, але на полі був не дуже помітним, а Італія могла й виграти, якби Баджо у кінцівці влучив, виконуючи складний удар з льоту. У півфіналі Зідан добре виглядав до перерви, але у другій 45-хвилинці у Франції був інший герой. Для хавбека, котрий видав суперсезон в «Ювентусі», резюме за підсумками турніру починало виглядати не надто добре.
Але фінал змінив усе. Вночі перед матчем в Роналдо стався епілептичний припадок, чи буде він грати – було невідомо майже до початку гри: у стартовому протоколі на матч фігурував Едмундо, чиє ім’я зрештою було викреслене в останній момент. Що стало причиною припадку – невідомо й зараз, але версія про те, що Роналдо зіграв в матчі лише завдяки наполяганню спонсорів з Nike, існує вже багато років. Форвард був не схожий сам на себе – і фактично не створив нічого небезпечного.
Натомість Зідан двічі забив головою вже у першому таймі – й зробив заявку на велич та статус найкращого французького футболіста в історії. Заявку цю він затвердив за 2 роки на Євро, але цікаво уявити, як би зараз сприймали кар’єру Зізу на чемпіонатах світу та й взагалі, якби у ній не було тієї перемоги. З урахуванням невиходу Франції (у тому числі й через його травму) з групи за 4 роки та фіаско імені Матерацці в 2006-му. Звісно, можна казати, що все на цих турнірах склалося б інакше, але питання все одно залишається цікавим.
Але вийшло як вийшло – і Франція виграла фактично без форвардів: жодного гола від них у плей-оф. Тренер Еме Жаке довіряв молодим Анрі та Трезеге лише в групі, а ударний нападник Гіварш марнував нагоду за нагодою. Доводилося тягнути півзахисту – й не дивно, що саме хавбек забив і третій м’яч у тому фіналі – Петі відзначився у контратаці на 93-й хвилині. Після фіналу фотокадри вихоплювали на полі не лише щасливих чемпіонів, а й засмученого похмурого Роналдо з парою нових спонсорських бутс на шиї.
Його час прийде за 4 роки.
Фото: Achim Scheidemann/Global Look Press, Oliver Berg/Global Look Press, FIFA
