Tribuna/Футбол/Блоги/Трибуна-Л/Виступ збірної України викликає багато питань не тільки до Петракова, але й до УАФ та гравців

Виступ збірної України викликає багато питань не тільки до Петракова, але й до УАФ та гравців

Але до тренера їх найбільше, вважає Дмитро Литвинов.

Блог — Трибуна-Л
28 вересня 2022, 11:55
50
Виступ збірної України викликає багато питань не тільки до Петракова, але й до УАФ та гравців

Про те, що не варто надто перейматися результатом у Лізі націй, я вже писав після першого матчу з шотландцями трохи менше ніж тиждень тому. Тому цього разу трохи про інше – про те, які питання хочеться ставити після цього.

Та спочатку хочеться подякувати полякам – і за те, що сусіди прийняли, і за те, що допомогли створити на трибунах дійсно круту підтримку. Так, Краков з його 15-тисячною ареною не можна порівнювати ані з «Олімпійським», ані з «Ареною Львів» та тим рівнем підтримки, що був би там. Але маємо, що маємо – жоден іноземний суперник не поїхав би навіть до Львова, не те що до Києва з його найпопулярнішими пошуковими запитами про йод та як дістатися Щекавиці.

Дякуємо полякам та тим українцям, хто був на трибунах – і переходимо до тих самих питань.

Питання до УАФ

Як має працювати тренер збірної України, коли не знає, чи буде йому пропозиція працювати далі? Ви можете хоча б йому сказати якісь критерії, за яких він продовжить роботу? Ну, бо черговий зрив до гри та історія з його поведінкою на пресконференції – це ж питання не лише до персональних психологічних якостей Петракова, а й до того, що він сам об’єктивно не знає, на що розраховувати.

Що має бути в пріоритеті у національної футбольної федерації результати якої збірної? Дорослої чи молодіжної? У будь-якій розвинутій футбольній країні на вас за саме формулювання вже подивляться як на дивака. Бо доросла збірна – це флагман усієї футбольної структури в країні, а все, що з приставкою U - на значній відстані позаду.

У нас такої ієрархії не було, судячи з усієї метушні в останній тиждень та пінг-понгу між збірними. Це дратує всіх, впевнений, що і самих гравців також. До речі, просте питання: а якби у матчі в Глазго грав не Трубін, а Лунін, то точно було б гірше? При тому, що Трубін там був чи не найкращим у складі, так. Але чи не зміг би не менш талановитий Лунін відіграти ще потужніше? І таких питань чи не до кожного гравця, хто мав обирати чи, точніше, за кого обрали між двома збірними в останні дні.

Звісно, це не так важливо, як не забути дати вказівку коментатору кілька разів за матч озвучити чергові подяки діяльності сонцесяйного голови УАФ, але ж є й інші справи. Не кажу про якість коментаря – думка про рожеву картку як картку на межі червоної та помаранчевої змусила, скажімо, освіжити в голові порядок кольорів у спектрі. Теж справа корисна. Та все ж.

Питання до гравців

Цей розділ буде найменшим. По-перше, тактичні нюанси – це для окремого поста. По-друге, тому що жодному з тих, хто грав у Кракові, не можна було відмовити у бажанні. Іноді навіть надмірному – як в Ігнатенка, котрий, здається, був ладен відірвати ноги кожному шотландцю, що просто пробігав поруч.

І тут треба вже питати у кожного окремо, а краще – і у гравців, і у тренерів.

Наприклад, чи свідомо Довбик косплеїв Піппо Індзагі найгірших часів? Того, про кого Фергюсон якось сказав, що той народився в офсайді. Чи може йому дали таку вказівку тренери?

Або от, чи самі гравці підбирали бутси на матч у таку погоду, що не один і не два епізоди відчувалося погане зчеплення з газоном? І ставили ноги наші точно не так впевнено, як зазвичай, може тому й удари Ярмоленка на початку першого тайму та Степаненка у кінці другого не вийшли настільки результативними, наскільки хотілося б. Трохи перефразовуючи героя відомого мультфільму: не те щоб зовсім не поцілили, але не туди, куди було треба. Ну, або чи не наважувалися вони підказати тренеру…

Стоп, це я вже фантазую – український футбол точно не про ініціативність гравців у такого плану питаннях. Це у німців Марко Ройс може щось підказати тезці Розе – і нічого, з того корона не впаде прислухатися. У нас все інакше – і за часів Петракова чогось принципово іншого бути й не могло, історію з Малиновським всі пам’ятають, а там мова йшла зрештою не про тактику зовсім.

Питання до тренера

Тактичні – ще перед матчем багатьом здавалося, що 3-4-3 хоч і більш ризикований варіант тактично, але дає більше шансів перемогти, ніж 4-3-3. У матчі Україну влаштовувала лише перемога, вильоту не було б у жодному випадку. Чому не спробувати цю схему – як не з початку зустрічі, так десь після перерви? Було ж помітно, що шотландці самі вперед не поспішатимуть. Нема значення, вилітаєш ти після рахунку 0-0 чи 0-1.

Чи здатен був Петраков взагалі зробити заміни не тоді, коли вже лідери ледве не вмирали від втоми? Перша пара замін у матчі відбулася на 75-й хвилині, суто за позиціями – Циганков замість Мудрика, Яремчук замість Довбика. Такі заміни можна робити у футбольному менеджері, коли знаєш, що в тебе більш класна команда, один момент йде за іншим, просто необхідні свіжі ноги, а так системно шотландці вже готові пропустити.

Петраков, втім, міг бачити взірець такої заміни не у комп’ютерній іграшці, а в тому ж Глазго, де Кларк кинув Дайкса замість Адамса, побачивши, що українці втомилися відбиватися і потрібний свіжий потужний форвард. Апгрейд зі 175-сантиметрового Адамса на вищого на 13 сантиметрів Дайкса тут був доречний.

Чи треба було тримати до останнього Малиновського та Ярмоленка? Не питаю навіть, чи варто взагалі було ставити Андрія у старт – тут якраз все зрозуміло, віри у те, що в такій грі тренер залишить капітана у запасі, не було жодної, бачили ж все навесні з Вельсом. І якщо вже кидати в бій Піхальонка, то точно замість Малиновського, а не менш креативних Ігнатенка зі Степаненком? Чи це був розрахунок, що хтось з них гратиме стовба в атаці під час (фантомної, чесно скажемо) навали?

Чи може взагалі Україна грати в більш яскравий футбол? Менш застібнутий на всі «гудзики»? Чи здатен ставити такий футбол Петраков? Чи може він вдало системно працювати з дорослими командами? Не питаю «працювати» - це може, ми це побачили, і були моменти, за які хотілося і хочеться подякувати: нічия з Францією вдома, перемога у Боснії у вирішальний момент, весняний матч з шотландцями.

Але ж і занадто багато було такого, про що хочеться забути. З 6 ігор 2021-го, де Україна за Петракова вела в рахунку, виграли лише 2. І добре там з Францією все зрозуміло, але Казахстан, Чехія, Боснія з Герцеговиною – могло бути й без них. Біс з ними, з чехами, але до ситуації «все або нічого», з якої добре, що вийшли у Зениці, можна було точно не доводити.

У 2022-му до цієї болячки (варто визнати – з’явилася вона не за Петракова, Шевченко теж втрачав очки у таких ситуаціях на початку відбору на ЧС) додалася інша. Якщо пропускали першими, то шансів змінити щось майже не було. Вдалося з Ірландією зрівняти рахунок проти команди відверто з посереднім кадровим потенціалом, але у дійсно «горлових» матчах зробити щось не вдавалося. Так сталося і з Вельсом, і з Шотландією. За великим чином, з шотландцями навіть двічі – ми ж знали, що 0-0 нас апріорі не влаштує сьогодні.

І от це більш погані симптоми, ніж невихід до елітного дивізіону Ліги націй. Симптоми, після яких хочеться все ж подумати, чи точно не можна витиснути з цього складу – з усіма його вадами – чогось більшого. І у плані гри, і у плані результату.

Ми були на грані невиходу з відверто слабкої групи, де ще й головний фаворит втрачав очки, а ми не могли наблизитися до нього, не кажучи про «нав’язати боротьбу».

Ми не змогли пройти найслабший з варіантів кваліфікації на ЧС-2022. За всієї поваги до Шотландії та Вельсу.

Ми набрали 1 очко з 6 можливих у вирішальних матчах з головним конкурентов у Лізі націй. При тому, що з вірменами просто страждали першу годину домашнього матчу і перший тайм виїзного, а ірландців на виїзді перемогли завдяки прожектору щастя, який того вечора світив у очі голкіперу під час удару Циганкова.

Ми не можемо змінити керівництво УАФ, у томі числі завдяки схемі збереження влади, яку вибудував Павелко. У нас нема інших футболістів, окрім пулу у 20-30 людей, що здатні грати хоча б на середньому європейському рівні.

Але зі зміною тренера вже щось можна зробити. Ліга націй – дійсно, соломинка, сама по собі вона не надто цінна.

Та все ж час спробувати дати шанс комусь іншому.

Фото: Reuters/KACPER PEMPEL; Оксана Васільєва

Найкраще у блогахБільше цікавих постів

Інші пости блогу

Всі пости