Дякуємо, «Шахтар». Про повернення в минуле, везіння та дні українського спорту в Європі
Дмитро Литвинов ділиться думками та емоціями після перемоги гірників.
Два роки тому після стартового матчу «Шахтаря» у Лізі чемпіонів вже доводилося писати, що гірникам вдалося досягти однієї з найбільш дивовижних перемог за співвідношенням очікування/результат не лише у своїй історії, а й в історії усього турніру. І от є привід повторити ті слова – як і слова про те, що матч нагадав про виступ гірників у першому для них груповому етапі. Про останнє трохи згодом, а поки про те, чому є привід казати про історичність перемоги.
Звісно, вікторія у стартовій грі нічого не гарантує у плані перспектив команді в турнірі. Ми вже стільки разів бачили подібні успіхи андедогів на старті групового турніру, що годі й рахувати. Та й самому «Шахтарю» три очки, здобуті два роки тому на полі «Реала» (як і згодом друга перемога над мадридцями), не допомогли зрештою вийти в плей-оф. Та й «Лейпциг» – не «Реал», ані історично (тут ніхто не «Реал», що там вже казати), ані за поточною формою – 2 перемоги у 8 матчах на старті сезону.
Але ці 4:1 – вони більше, ніж 3 очки, хоч і це вже більше, ніж здобуток, котрий багато хто малював «Шахтареві» за всі 6 ігор цьогорічного групового етапу. Ця перемога – вже на тлі не ковіду, який зараз здається чимось далеким, а на тлі війни, яка вбиває більш ефективно, ніж навіть найгрізніша пандемія сучасності. Війни, через яку «Шахтарю» доведеться грати домашні матчі вже не в іншому місті України, а в іншій країні. Війні, через яку клуб залишили майже всі легіонери. Війні, яка ставить під питання саме існування клубу – скільки там вже втратив своїх статків Ахметов?
І от в таких умовах вийшли ці 4:1. Звісно, можна і навіть треба казати про фарт. Про те, що «Лейпциг» вовтузив «Шахтар» як хотів до подарунку Шведу від Гулаші. Про те, що трохи оговтавшись згодом, знову влаштовував терор оборонцям суперника – так, з невеликою кількістю конкретних моментів, але з постійним нагнітанням саспенса. І про те, що другий гол «Шахтаря», з отим рикошетом, усього за дві хвилини після того, як господарі все ж зрівняли рахунок – це той «лакі панч» сила якого звалила б з ніг й бика, що там казати про «биків».
Два наступні голи – так, можуть увійти до будь-якого підручника з контратак, а різниця між сумами, які «Шахтар» просив за Мудрика влітку та його вартістю в очах потенційних покупців трохи скоротилася. Але те, що було до цього – чистісінький фарт.
Про це слід пам'ятати – і не слід соромитися.
«Шахтар» заслужив цей фарт тим, як вбивався на полі, беручи де кількістю, а де й якістю. Так, напевно за підсумками групового етапу вартість Трубіна на Transfermarkt істотно зросте, але що тут вже робити. «Шахтар» намагається вижити за межами поля, хоч це питання і стоїть перед ним менш гостро, ніж перед іншими українськими клубами. І те, як він прагнув вижити і на полі, витерпіти, вистояти, вибігати, але зачепитися за кожний м'яч – це те, що естетично не гірше за усі ті комбінації у золоті часи перемог над «Вердером», «Арсеналом» чи «Челсі».
І після згадки «Арсенала», як від прустівського печива «мадлен», не можна не повернутися до минулого. До того, з чого починали – до паралелі з першим в історії виступом команди на груповому етапі. Десять українців у стартовому складі гірників вчора – це навіть більше, ніж було 12 вересня 2000 року, коли у Донецьку «Шахтар» приймав «Лаціо». Тоді були литовець Глевецкас та росіяни Шмарко і Абрамов (казахом він стане згодом).
Ми вже багато говорили про повернення українського футболу до минулого – і оці 10 українців, як бачимо, це відкат до часів 90-х. Цього теж не слід соромитися – це не вина «Шахтаря», це просто наша нова реальність.
Вчорашня перемога вже викликала низку реакцій у дусі «от бачите, цей «Шахтар», український, теж може перемагати в Лізі чемпіонів». Але ж він міг перемагати й тоді, на самому початку – так було зі «Спартою» та резервним складом «Арсенала» вдома. Питання в стелі завдань, котрі здатні ставити перед собою гравці, тренери та клуб в цілому.
В якийсь момент тоді, в нульові, у клубі вирішили, що з легіонерами краще – і з ними дійсно краще, як не крути. Але поки доведеться без них.
Так, можливо, ще з 5 поразками у групі. Можливо, ці поразки будуть крупними – як було від «Лаціо» тоді двічі. Можливо, будуть спустошуючими – як було тоді з «Арсеналом». Можливо, ця команда не вийде навіть у Лігу Європи, а той таки «Лейпціг» зараз звільнить Тедеско і навесні гратиме в Лізі чемпіонів.
Можливо.
Але якщо ці хлопці битимуться в кожній грі так саме, як вчора, якщо їм буде щастити так саме, як у Німеччині, якщо в життя клубу не прилетить ще один «чорний лебідь», то може бути й інакше. Може й не бути, але за те, що взагалі є привід писати про це, варто сказати ще одне слово. Те саме, що так хочеться казати щоразу в ці неймовірно емоційні для українського спорту з дивовижними перемогами волейболістів та баскетболістів.
Дякуємо.
Фото: «Шахтар»
