Зірки українського футболу, які є прототипами лідерів збірної України з футзалу
Зіграємо у гру «знайди близнюка».
Попри значні відмінності в правилах, футбол і футзал – це фактично ланки одного ланцюга: національні асоціації футзалу зазвичай є складовими частинами федерацій футболу; футзальні Євро і ЛЧ проходять під егідою УЄФА, а футзальний ЧС – під егідою ФІФА; регламентні норми футболу часто поширюються і на футзал.
Те ж саме стосується і гравців. В історії достатньо прикладів, коли одні й ті ж люди виступали і на футбольному, і на футзальному ЧС – як, скажімо, марокканець Яг’я Жабран. Ну а випадків просто переходу з одного виду спорту в інший, навіть на професійному рівні – взагалі безліч. Наприклад, Андрій Богославський у травні виграв з «Ураганом» Кубок України з футзалу, забивши ключовий м’яч у фіналі, а вже у серпні грав за «Агробізнес» у Першій лізі.
Цей допис якраз-таки присвячений пошуку паралелей між «великим» і «малим» футболом. Невдовзі до збірної України з футзалу буде прикуто багато уваги у зв’язку з її участю на Євро-2026. Більшість гравців з нинішньої заявки вже увійшли в історію завдяки сенсаційній бронзі на ЧС-2024, і в контексті вищесказаного виникла ідея: знайти для всіх лідерів команди Олександра Косенка «близнюків» серед тих, хто був або є зараз зірками футбольної збірної України.
Критерії для відбору кандидатів були доволі різноманітними. Головний – манера гри, але також до уваги бралися схожі факти в біографії, подібність антропометричних даних або ще якісь цікаві збіги.
Андрій Ярмоленко – Петро Шотурма
Якщо у вас понад 100 матчів за збірну, то ви майже автоматично потрапляєте до числа легендарних особистостей – принаймні національного калібру. Ореол легендарності – це перше, що об’єднує Андрія та Петра, а загалом між ними є дуже багато спільного:
– обидва – Миколайовичі;
– чарівна ліва нога, яка здатна робити різницю;
– амплуа. Хоч у футзалі позиції польових гравців це більшою мірою умовність, але характерно, що навіть в українській Вікіпедії Петра позначили так само, як і Андрія – «правий вінгер»;
– схоже співвідношення матчів/голів за збірну – приблизно 3 до 1. У Андрія – 125/46, у Петра – 112/36;
– асистентські здібності. Ярмоленко наразі є рекордсменом футбольної збірної за кількістю гольових передач. По Шотурмі не можу стверджувати те саме зі стовідсотковою гарантією, але майже впевнений, що він теж лідер за цим показником. Скажімо, в Елітному раунді відбору ЧС-2024 на його рахунку було 8 асистів у 6 матчах – найбільше серед усіх учасників цієї стадії;
– по 3 титули найкращого гравця сезону в чемпіонаті України. У Андрія – 2014/15, 2015/16, 2016/17, у Петра – 2018/19, 2019/20, 2023/24;
– капітанська пов’язка і надзвичайно важлива, за відгуками багатьох колег, роль у роздягальні;
– фатальний фейл у головному матчі 2022 року: незабитий пенальті в півфіналі футзального Євро і автогол у матчі за вихід на футбольний ЧС;
– російський слід у біографії: Андрій народився в Ленінграді, Петро грав один сезон за московський «КПРФ»;
– повернення після важкої травми;
– по 4 чемпіонати Європи. Андрій вже їх відіграв (2012, 2016, 2021, 2024), для Петра Євро-2026 якраз і стане 4-м у кар’єрі (2014, 2018, 2022, 2026).
Георгій Судаков – Ростислав Семенченко
У цій парі передусім впадає в очі подібність кар’єрного шляху на цю мить. Збіги починаються вже з дати народження: обидва з’явилися на світ у перший день осені. Георгій – 1 вересня 2002 року, Ростислав – рівно на рік пізніше (Ілля Забарний ставить лайк обом).
Обох рік-два-три тому часто називали головними молодими талантами країни в їхньому виді спорту, обидва неодноразово заявляли про бажання спробувати свої сили в іноземному чемпіонаті. Ну й куди ж без звичних для таких випадків тез про надмірну розпіареність – вони теж нерідко лунали на адресу обох гравців.
Символічно, що Георгій і Ростислав майже одночасно здійснили довгоочікуваний переїзд за кордон. Про трансфер спочатку Судакова в «Бенфіку», а потім Семенченка в «Євробус» було оголошено з інтервалом буквально в півтори доби у серпні 2025-го.
Навіть тут можна угледіти схожість: і португальська футбольна першість, і польська футзальна – приблизно 6-ті за силою в Європі. У випадку з футзалом оцінювати складніше, бо на євроарені усі країни, крім топ-4, щороку представлені лише одним клубом. Однак принаймні польські чемпіони останні кілька сезонів справді дуже пристойно виглядали в ЛЧ.
Руслан Маліновський – Ігор Чернявський
Якщо попросити вболівальників назвати гравця нашої футбольної збірної з найпотужнішим ударом – певно, абсолютна більшість без жодних роздумів віддасть пальму першості Руслану.
Якщо ж провести аналогічне опитування і серед футзальних фанів – думаю, тут теж буде фаворит з величезним відривом в особі Ігоря. У вересні я писав про нього – там є кілька прикладів. А вже після цього Ігорелла у фірмовому стилі ледь не розірвав сітку воріт у матчі з чинним переможцем ЛЧ «Пальмою» (ВІДЕО) – гол, який можна переглядати нескінченно.
Що ще у них спільного – так це те, що обидва дуже жорстко діють у єдиноборствах. Чернявський, наприклад, став лідером збірної України за кількістю здійснених фолів протягом бронзового ЧС (9 у 7 іграх), а щодо Маліновського – можна просто глянути в його профайлі, скільки він отримував карток протягом кар’єри.
І про асистентський талант, звісно, варто згадати. Пам’ятаємо, що Руслан у сезоні 2020/21 був лідером Серії А за кількістю гольових передач. Ігор у попередній кампанії Екстраліги, за підсумками якої його визнали MVP, мав показники 22+22 – тож відчувати партнерів на майданчику він теж вміє прекрасно.
Артем Мілевський – Євгеній Жук
Колишня зірка «Динамо» періодично потрапляє в об’єктиви камер під час домашніх матчів іншого столичного гранда – ХІТ. Думаю, Артем точно зацінив відмінну роботу Євгенія корпусом поблизу чужих воріт – те, чим він сам теж славився протягом ігрової кар’єри.
Обох вирізняє хороша координація при немаленьких габаритах, здатність зіграти дуже тонко, з п’яточками та іншими трюками, ну і, звісно ж, голеадорський хист. Артем виграв бомбардирську гонку національної першості в сезоні 2009/10, Євгеній – у сезонах 2022/23 і 2024/25. При цьому в обох левова частка м’ячів забита ударами з близької відстані.
А ще обидва вміють класно підігравати партнерам. У Мілевського кількість голів і асистів за кар’єру – плюс-мінус співставна, а щодо Жука – погляньте, наприклад, яку цукерочку він віддав Педяшу під переможний гол за 5 секунд до кінця у нещодавній грі з «Любартом» (ВІДЕО), або ж Корсуну у вирішальному матчі відбору ЧС-2024 проти Польші (ВІДЕО).
Михайло Мудрик – Андрій Мельник
Обом зараз 25, і так збіглося, що на момент написання матеріалу обидва поки поза грою: один – через допінг-тест, інший – через пошкодження, яке не дасть йому (так само, як і Семенченку) зіграти на Євро-2026. Але, звісно ж, в одній парі вони опинилися не тільки через це.
Головна спільна риса – вміння розривати фланг своїм яскравим дриблінгом. Ось, наприклад, ефектний гол Мельника у 1-й грі півфінальної серії минулого року з «Соколом» (ВІДЕО).
Та й загалом, і Михайло, і Андрій, коли були в порядку, виглядали ключовими ланками в командах-чемпіонах України. У них обох точно достатньо таланту, щоб стати найкращими гравцями принаймні в межах своєї країни. Наскільки вдасться ним розпорядитися – то вже інше питання.
«З Мудриком постійно щось трапляється», – скажуть, важко зітхнувши, небайдужі до його персони вболівальники. Певною мірою цю фразу можна застосувати і щодо Мельника, просто тут уже йтиметься більше про ігрові, а не позаігрові моменти:
– фатальний 6-й фол у півфіналі ЧС з Бразилією, після якого нам забили вирішальний м’яч з дабл-пенальті (ВІДЕО);
– привезений пенальті в кінці першої гри 1/8-ї фіналу ЛЧ з «Пальмою», через що 2:1 перетворилися в менш комфортні 2:2 (ВІДЕО);
– втрата м’яча в матчі-відповіді з «Пальмою», що призвела до пропущеного голу, який звів до мінімуму шанси ХІТ створити диво (ВІДЕО);
– ну і, власне, травма, яка означає мінус один великий турнір у кар’єрі.
Євген Коноплянка – Назар Швед
Було б красиво, якби утворилася пара Швед – Швед, і свого часу дійсно здавалося, що Мар’ян має всі дані для зіркового майбутнього. Але щось не зрослося, тому компанію Назару складе інший добре відомий усім герой.
Коли невеличкий на зріст Швед раз по раз залишає опонентів у дурнях завдяки ривкам з м’ячем лівим флангом, ловить їх на різкій зміні напрямку руху – асоціації з праймовим Коноплянкою виникають самі собою. Ну і за контроль м’яча так само можна бути спокійним поки Назар на майданчику.
Дальній удар? Теж будь ласка – ось так, наприклад, це виглядало у пам’ятному чвертьфіналі ЧС-2024 (ВІДЕО).
Єгор Ярмолюк – Микола Микитюк
Той випадок, коли рівень користі вимірюється не лише цифрами в колонках «Голи» і «Асисти». Обсяг роботи на полі, інтенсивність, високий відсоток виграних єдиноборств, мінімальний брак у передачах – ці якості дозволило Єгору стати стабільним гравцем основи міцного середняка АПЛ. І не страшно, що лише нещодавно він відкрив лік своїм забитим м’ячам в Англії.
Щось схоже можна сказати і в контексті іншого нашого зіркового легіонера. Попри те, що на ЧС в Узбекистані у Миколи були скромні «1+0», вболівальники оцінили його вагомий вклад у здобуття історичної бронзи. Я не включив його у свою символічну п’ятірку збірної України за підсумками турніру, але в коментарях він був серед фаворитів. Просто так у чемпіонат Іспанії не запрошують.
Хоча насправді Микитюк не так вже й мало забиває за збірну, просто на ЧС трохи не фартило. Скажімо, у відборі Євро-2026 в нього було 5 голів у 6 матчах – найбільше серед усіх гравців нашої команди.
Віктор Циганков – Владислав Первєєв
Людина-креатив з прекрасним ігровим інтелектом, мозковий центр команди – це все і про Віктора, і про Владислава. У обох і дриблінг в порядку, і класний удар з різних позицій.
Талант обох гравців помітили за кордоном. Циганков уже в Ла Лізі – і він там точно не зайвий. А Первєєв у квітні минулого року став клієнтом іспанського агентства С10 Sports (як, до речі, і Корсун дещо раніше) – можливо, і його невдовзі побачимо в цій країні?
Влад говорив, що влітку 2025-го він мав пропозицію з Іспанії, але «були деякі нюанси», тож поки колишній лідер «Сокола» запалює в ХІТ.
Олександр Зінченко – Олександр Сухов
Несподіваний, на перший погляд, вибір, адже Зінченко, попри увесь свій універсалізм, поки не був помічений у грі на позиції голкіпера.
Але ті, хто регулярно дивляться матчі ХІТ і збірної України з футзалу, зрозуміють, на що я натякаю: Сухов (теж шульга, до речі) дуже полюбляє підключатися до атак і в такі моменти перетворюється ледь не на головного плеймейкера команди – що є звичною функцією і для його футбольного тезки.
До прикладу, подібна сміливість була винагороджена надважливим голом Мельника в 1/8-й ЧС (ВІДЕО).
Артем Довбик – Даниіл Абакшин
Два схожих за габаритами атакувальних гравця (≈1,90 зросту), які часом можуть здатися комусь дещо незграбними – але це оманливе враження, адже обидва вміють класно розбиратися в чужому штрафному.
Для обох 2024 рік став поки найуспішнішим у кар’єрі та приніс їм індивідуальні нагороди за бомбардирські звитяги: Артем здобув трофей Пічічі у Ла Лізі, Даниіл став володарем «срібної бутси» ЧС завдяки 7 голам на турнірі.
Сергій Ребров – Ігор Корсун
Сергій та Ігор стали одними з перших зіркових українських легіонерів у європейських топ-чемпіонатах – кожен у своєму виді спорту. Обидва – невисокі на зріст, але мають відмінне гольове чуття, різкість, вміння зіграти на випередження. При цьому здатні не лише виконувати роль наконечника атаки, а й ефективно розганяти її з глибини, знаходити партнерів ключовою передачею.
Корсун забив найбільше м’ячів серед усіх гравців, що брали участь в Елітному раунді відбору ЧС-2024, а в Узбекистані в нього були солідні «4+2». У спарингах перед ЧЄ-2026 він вкотре довів свій клас, забивши французам та в обох зустрічах з Португалією.
Фото: ANP via Getty Images, Jose Breton/Pics Action/NurPhoto via Getty Images, Damjan Zibert - UEFA/UEFA via Getty Images, AP Photo/Kerstin Joensson, FIFA, UEFA, Асоціація футзалу України, Українська асоціація футболу, Віталій Вітлео, Оксана Васильєва, Imago Images, instagram.com/konoplyanka.official
Інші пости користувача
