Максим Тарасюк: «В Україні в 10 разів потужніша база флорболу, ніж у США»

Інтерв’ю з гравцем збірної США про шлях у національну команду, зв’язок з Україною та різницю між системами

Український флорболіст Максим Тарасюк, який нині виступає за національну збірну США, розповів про свій шлях до команди, досвід міжнародних виступів, відмінності між флорболом у США та Україні, а також про власні принципи і рішення, які визначили його кар’єру.

— Як ти потрапив до національної збірної США?

Останніх декілька років я мав комунікацію з Генеральним Менеджером збірної Америки Райан Конором. І коли приїхав до США, отримав лист від Райана про запрошення на зустріч з тренерським складом та командою, яка мала відбутися в січні у місті Даллас. Коли прибув в Техас мав знайомство з тренерами, до речі, головним тренером та його першим асистентом в збірній Америці є фінляндці. Та після декількох спільних тренувань мені повідомили, що хочуть мене бачити складі США на кваліфікаційних іграх до Чемпіонату світу 2026 проти збірної Канади.

— Що для тебе означає представляти США на міжнародному рівні?

Я тут народився і прожив перші роки свого життя, тому Америка для мене займає місце таке в житті, як і Україна.. І було приємно виходити на поле під прапором Сполучених Штатів Америки і представляти її на найвищому міжнародному рівні.

Відчуваєш велику відповідальність.

— Які відмінності ти бачиш між флорболом у США та в Україні?

Рівень дорослої збірної Америки є дійсно потужний. Тому що, більшість хлопців, які зараз грають там вони проживають у Європі та грають за європейські клуби. Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Німеччина - це країни Європи в яких грають хлопці зі збірної США. Але якщо говорити про загальний рівень флорболу в Америці, то він на мою думку критично низький, в Україні з її ресурами і можливостями, ми маємо в 10 разів потужнішу базу гравців і систему чемпіонатів. Можливості для розвитку тут дуже сильні, хороші спортзали абсолютно в кожній школі і селі, не говорячи про міста. Але чомусь рівень є таким, що на Україні це називається “аматорський флорбол”, а тут це великий флорбол. Тут немає регулярних чемпіонатів і ліг, немає команд які б тренувались на постійній основі. На одному турнірі можуть грають всі разом: юніори, молодь, дорослі, жінки та хлопці, які за збірну грають. Тому Америці є чому повчитись в України. Але є люди, які хочуть розвивати флорбол тут, то якщо буде все продовжуватись в цьому ж темпі, за декілька років флорбол підніметься в рівні.

— Які цілі ставив перед собою на цей турнір?

Для мене першочергова ціль на кваліфікацію була ігровий час на полі. Я хотів якомога більше часу провести на ігровому майданчику, в грі з високим темпом і постійним пресингом. Я грав у третій пʼятірці і виходив на кожну свою заміну, тому ігрового часу було в мене досталь і ціль виконана.

— Який момент у твоїй кар’єрі був переломним?

Я не бачу у свої карʼєрі моменту, який б поділив її на до і після. Але є памʼятні моменти, напевно найяскравіший з них, це перша і єдина перемога над Скалою у Львові в лютому 2022 року. Айсберг 8:7 Скала.

— Що найбільше допомогло тобі вийти на цей рівень?

Я постійно стараюся підтримувати фізичну форму, інколи кроси, пробіжки, граю у міні футбол, футбол 8х8. Стараюсь кожного дня займатись з ключкою. І звісно, тренування з своєю флорбольною командою, 3 рази на тиждень ми маємо тренування у великому залі з хорошим покриттям, тому саме постійні тренування дозволяють не лише триматись на рівні, в тонусі, а і мати постійний прогрес в своїй грі і зростати. Окрема подяку хочу висловити за великий внесок в мене як флорболіста, моєму товаришу в житті і тренеру в грі - Андрію Ойовичу. Який не лише навчив тримати ключку в руках і дав базові флорбольні знання, а допоміг формуватись як людині-християнину в житті. Також дякую своїм батькам, які завжди сприяли тому, щоб я грав у флорбол і допомагали мені в цьому.

— Наскільки складно поєднувати життя за кордоном і спорт?

Все залежить від бажання розвиватись і грати у флорбол. Якщо воно є, то проживання закордоном не стане на заваді. В першу чергу найголовніше це церква, флорбол це частина життя, а церква і відносини з Богом є фундаментом і щастям у нашому житті. Церква - робота, а тоді флорбол, така пріоритетність для мене є в житті закордоном. Брав участь в Texas Open 2026, грав за команду з Чикаго “Chicago Dogs”. Гарно зіграли в груповому етапі, але в 1/4 програли фіналістам турніру.

— Наскільки ти відчуваєш зв’язок з Україною, виступаючи за США?

Я постійно на звʼязку із хлопцями з Айсберга, тому коли грав за збірну, вони телефонували, писали, підтримували мене. Коли вони грали в Вищій Лізі 4й тур проти Згоди і забили перший гол, то показали мою ігрову футболку, це було приємно бачити.

— Чи слідкуєш за розвитком флорболу в Україні?

Звісно, я є діючим гравцем Айсберга. Тому я не тільки вкурсі турнірного становища моєї команди і в цілому спостерігаю за Вищою Лігою та іграми всіх команд. Приємно дивують хлопці з Альянсу, з першої спроби закрили першу лігу і це ж саме роблять у вищій лізі зараз , це дійсно заслуговує на повагу і аплодисменти в першу чергу для Щербакова, який це все започаткував і далі для його підопічних. Знаю таблицю в Першій Лізі, хто як виступає. Радий, що флорбол нарешті набирає обертів, як до повномасштабного вторгнення було: 3 ліги, 3 десятки дорослих команд, це було дійсно потужно.

— Що б ти порадив українським гравцям, які хочуть вийти на міжнародний рівень?

Я не хочу говорити якісь банальні речі, про те що потрібно викладатись на тренуваннях і займатих з ключкою вдома, це повинно бути базою для кожного флорболіста. Побажати хочу, не боятись грати у свій стиль гри. Вчитись грати на різних позиціях, щоб бути універсальним гравцем. І найголовніше не залежно від того чи виграв ти, чи програв, залишатись людиною на полі та після неї, мати повагу до суперника та суддів. В міжнародному флорболі це є основою твоєї гри.

— Чому ти обрав шлях у США, а не в Україні?

Я ніколи не бачив і не чув ніякого інтересу із боку збірної України до мене, тому коли отримав запрошення до лав національної збірної США, то довго не роздумував і прийняв виклик. Раніше було прикро, що зігравши майже сотню матчів в українській Вищій Лізі і за ці роки, так ніхто і не помітив мої старання і мою гру, щоб запросити хоча б на відбір в збірну. Але коли ти бачиш, на якому рівні є селекційна робота в українській збірній, то по трохи починаєш розуміти чому саме так. Надіюсь, що зі зміною тренерського штабу зараз ситуація зміниться, і хлопці які дійсно стараються і викладаються будуть помічені і нагороджені за свою працю. Тому даючи відповідь на запитання, чому Америка , а не Україна, тому що там помітили мене. Загравши за збірну Америки, я не зможу в майбутньому зіграти за Україну, я це добре знав, але без вагань прийняв це рішення.

Автор: Тамуз Хадер