30 років флорболу: як в Україні з нуля побудували суддівство, яке вийшло на топ-рівень у світі

До 30-річчя флорболу в Україні та 10-річчя Української федерації флорболу в цьому році.

Це серія матеріалів до 30-річчя флорболу в Україні та 10-річчя Української федерації флорболу.

У цій статті про розвиток суддівства: як воно формувалося, що вдалося і куди рухаємося далі.

Розвиток будь-якого виду спорту - це не лише про гравців, клуби чи збірні. Це також про тих, хто забезпечує справедливість гри. Суддівство - один із ключових елементів системи, який має розвиватися синхронно з самим видом спорту. Історія суддівства у флорболі в Україні - це шлях від ентузіазму до професіоналізму і водночас одна з найяскравіших історій розвитку.

На початку 2010–2011 років усе було максимально просто - і водночас хаотично. Судити матчі міг практично будь-хто: гравці, організатори, інколи навіть люди з трибун. Ролі змінювалися прямо під час турнірів - гравець міг зіграти матч, а вже через гру виходити судити.

Використовувалися спільні свистки, які після кожної гри дезінфікували і передавали наступному судді. Так само існували федераційні суддівські футболки, які переходили від одного арбітра до іншого. Деякі з них мали навіть плями крові, які не відпиралися - бо гравець спочатку виходив на майданчик, а потім ставав суддею. Сьогодні це звучить майже нереально, але саме з цього починався український флорбол. Це була не система - це був чистий ентузіазм.

Дуже швидко стало зрозуміло: цього недостатньо. Флорбол - емоційна гра, і без контролю матч легко перетворюється на хаос. Саме тоді з’явилося усвідомлення, що суддівство - це окрема професія/сфера, яку потрібно розвивати.

Першим серйозним кроком став 2012 рік - запрошення шведського судді Томаса Нюстранда. Він не лише обслуговував матчі, а й проводив навчання для українських арбітрів. Це дало потужний поштовх: почала формуватися культура правил і з’явилися люди, які хотіли розвиватися саме як судді.

Наступним ключовим рішенням стало запровадження оплати суддям у сезоні 2013–2014 років. Це викликало спротив (“і так вони погані а зараз ще треба платити?), але це стало фундаментом розвитку. З’явилися гонорари, компенсації за проїзд і проживання, а разом із цим - відповідальність і професійний підхід. Це рішення довелося відстоювати, але воно спрацювало.

Паралельно активно використовувалися міжнародні контакти: українські судді працювали за кордоном, бачили інший рівень гри і привозили цей досвід назад. У цей період сформувалося перше покоління спеціалізованих арбітрів - Данило Абеляшев, Ігор Іванченко, Артем Золотар. Згодом з’явилися стабільні суддівські пари.

До пандемії COVID-19 турнір Ukraine Open у Львові був важливою платформою для розвитку суддів за участі Міжнародної федерації флорболу. В Україну приїжджали арбітри з різних країн, а також представники суддівського комітету, які оцінювали рівень і працювали з суддями. У деякі роки приїжджали і топові судді світу.

Україна також була інтегрована в мережу провідних європейських турнірів: Storvretacupen, Prague Games, Czech Open, Slovak Floorball Cup, Linköping Floorball Games, Fair Play Cup, Scorpions Cup, Umeå Floorball Festival, Skellefteå Floorball Cup, Oxdog Invitation, Tallinn Cup, а також численні турніри у Фінляндії. Українські судді працювали і на матчах за кордоном - у Австрії, Словаччині, Молдові, Казахстані, Швеції, Чехії, США та інших країнах, а також на кваліфікаціях чемпіонатів світу, Euro Power та товариських іграх.

Цей постійний обмін, контакти та інтеграція в європейське середовище дали системний імпульс розвитку - формувалися не лише навички, а й культура суддівства міжнародного рівня.

З кожним роком рівень зростав: Україна перестала потребувати іноземних суддів для фіналів, наші арбітри почали працювати за кордоном, до суддівства почали приходити нові люди - молодь, дівчата, люди без ігрового досвіду. Було створено суддівський комітет.

Кульмінацією став вихід на міжнародний рівень. Україна отримала дві суддівські пари: Данило Абеляшев - Ігор Іванченко та Артем Золотар - Володар Ілік. У 2022 році в Катовіце Золотар та Ілик судили фінал чемпіонату світу U19 серед дівчат. У 2024 у Лахті Іванченко та Абеляшев були дуже близькі до фіналу.

Повномасштабне вторгнення Росії стало серйозним ударом: до восьми провідних арбітрів залишили країну, виник кадровий дефіцит і падіння рівня. Але система вистояла і поступово відновлюється.

Залишається виклик культури довіри: в українському спорті суддям часто не довіряють, рішення сприймаються як упереджені, а тиск є нормою. У флорболі це особливо складно через велику кількість оціночних моментів. Тому суддя має бути не лише арбітром, а й менеджером гри - комунікувати і керувати емоціями. Це підхід “шведської школи”.

Особисто я, коли був головою федерації у 2016–2020 роках, і після цього завжди захищав інституцію суддівства.

Суддів треба захищати завжди.

У них на грудях логотип федерації вони є команда федерації.

Помилки?

Так, їх треба піднімати.

Так, їх треба аналізувати.

Так, їх не можна повторювати.

Але суддів захищати.

Це база. Точка.

Бо завжди будуть впливи, бажання, емоції, тиск.

І якщо немає захисту суддів - немає і не буде порядку.

Попри виклики, розвиток триває. Україна вже впровадила VAR-систему у флорболі з кількома камерами - рівень, якого не мають навіть багато розвинених федерацій. У 2026 році Володар Ілик, Олександр Матоляк і Максим Христанець працюватимуть на чемпіонаті світу 3х3 в Іспанії.

Окремо варто відзначити співпрацю Української федерації флорболу зі шведською компанією Spintso - використання професійних радіосистем, які застосовуються на топ-рівні і коштують тисячі євро. Це значно підвищило якість комунікації і рівень організації матчів.

Наступний етап - нові правила гри від Міжнародної федерації флорболу, які впроваджуватимуться вже з наступного сезону.

Водночас формується нове покоління арбітрів, зростає інтерес і розуміння ролі суддівства. Важливо розвивати систему обсерверства (коучингу), особливо для топ-суддів, які мають отримувати регулярний якісний зворотний зв’язок.

Велику роль відіграють і турніри, як-от Едж-ліга та Київські кубки Київського флорбольного клубу, які дають суддям перший практичний досвід. Цю модель потрібно масштабувати, щоб створити повноцінну піраміду розвитку.

Суддівство в українському флорболі пройшло шлях від одного свистка на всіх і футболок із плямами крові до фіналів чемпіонатів світу і міжнародних призначень. Це історія переходу від хаосу до системи, від ентузіазму до професіоналізму.

Але зупинятися не можна. Розвиток триває постійно: гравці, тренери та організації прогресують, і суддівство має йти з ними крок у крок - або навіть швидше. Інакше інші сфери почнуть випереджати, і це створить проблеми.

Автор: Тамуз Хадер