Це не один матч - це вісім років». Владислав Князєв про дебют та шлях до збірної України

Минулого вікенду Владислав Князєв, гравець Айсберг Луцьк, дебютував у складі чоловічої збірної України з флорболу. Дебют за національну команду це момент, де сходяться мрія, конкуренція і відповідальність. Для молодого гравця це ще й тест: чи готовий ти не лише фізично, а й ментально.

Про перші емоції, різницю між клубом і збірною та шлях до виклику в національну команду у розмові для Tribuna.

Коли ти дізнався, що дебютуєш за чоловічу збірну, якою була перша реакція?

- У грудні 2025 року в нас був другий тур Вищої ліги в місті Сарни. Ми сиділи з хлопцями з різних команд, спілкувалися, і мене покликав Олег Павлишин. Саме тоді все й сталося я почув слова, що мене запрошують на збори головної команди країни.

Емоції всередині були неймовірні. Хотілося одразу всім розповісти, але сказав тільки своєму найкращому другові, бо не був упевнений на сто відсотків, що точно їду.

У який момент на майданчику ти вперше відчув, що відповідаєш цьому рівню?

- Коли пішли перші силові єдиноборства і був високий темп, а я не випав з гри. Тоді зрозумів, що можу допомогти збірній. Це моя стихія — я люблю єдиноборства. Вигравати їх - це маленькі перемоги в окремих епізодах, які впливають на загальний результат гри.

Чим гра за збірну ментально відрізняється від клубного флорболу?

- Ціна помилки значно вища, ніж у клубі.

Ти представляєш не лише себе, а свій клуб, своє місто і свою країну. Рівень гри зовсім інший: динаміка, швидкість прийняття рішень, силові єдиноборства. Тут зібрані найкращі гравці країни, і до цього потрібно бути готовим ментально.

Що було найскладнішим у дебютному вікенді не фізично, а з точки зору тиску й очікувань?

- Найскладніше повірити самому собі, що я все зможу. Перебороти хвилювання і правильно підготуватися ментально. Я думав, що буде тиск з боку гравців, але його не було навпаки, була підтримка, і це допомогло мені увійти в гру.

Також хвилювався, чи зможу швидко зрозуміти стиль гри, тактику і свою роль. Насправді зрозуміти було не так складно, важче - відтворити все це на майданчику. Щось виходило, щось ні - і це нормально.

Що саме ти змінив або додав у своїй підготовці за останній рік, щоб опинитися в полі зору тренерського штабу збірної?

- Раніше я тренувався два рази на тиждень тільки з командою.

Зараз усе змінилося: три тренування на тиждень у залі, плюс тренування з командою два–три рази на тиждень і додаткова робота з ключкою вдома.

Найважче - не почати це все робити, а зберігати стабільність і боротися з лінню. Прокидатися зранку перед роботою, йти в зал, а пізно ввечері повертатися з командного тренування - це непросто. Паралельно треба працювати, проводити час із сім’єю.

Я дуже вдячний своїй дружині й моєму синочку Левію - вони мене надихають і допомагають усе це витримувати. І дякую Богові - Він дає мені сили. Слава Йому.

Чи відчуваєш, що сьогоднішній виклик - це результат системної роботи, а не одного вдалого відрізка сезону?

Так, однозначно. Це не результат одного матчу чи турніру і навіть не одного року стабільних тренувань. Це результат восьми років, які я присвятив флорболу. Тренування і терпіння - ось шлях до успіху.

Що для тебе означає представляти у збірній Айсберг Луцьк і своє місто?

Насправді, граючи перші матчі, я про це не замислювався. Думки були зосереджені на тому, що я представляю всю нашу країну і себе як гравця.

Але зараз, відповідаючи на це запитання, розумію: я представляв і свою команду Айсберг, і своє місто Луцьк - місце, де я виріс і де мене виховали. Це велика гордість. Дякую команді - це також ваша заслуга.

Який момент цього дебюту ти точно забереш із собою далі, незалежно від статистики й результатів?

Момент знайомства, підтримки та атмосфера, яка там панує, - це справжній кайф.

І відчуття, що я на правильному шляху. Вірю, що ці хлопці гідно покажуть себе на кваліфікації.

Автор: Тамуз Хадер