10 найкращих фіналів чемпіонатів світу в історії
Перелік з переможцем, який вам відомий.
Невеличка передмова. Дякувати торрентам та ютубу, що зараз можна подивитися всі фінали чемпіонатів світу, починаючи з 1954 року. Все, що було до того, на жаль, збереглося лише уривками – 20-30 хвилин. Непогано, але там все одно, коли дивишся, то цілісного уявлення про гру не виникає, доводиться більше довіряти спогадам сучасників цих матчів.
Тому хоч у рейтинг й потрапили два матчі з тієї епохи, зрештою вони дуже ретельно описані сучасниками та й саму інтригу можна оцінити навіть за такої ситуації, але для себе я вирішив, що на вищі сходинки ці ігри претендувати точно не будуть і відкриватимуть список. Саме так, парою, і без виокремлення, котрий з них кращий.
9-10. ЧС-1930. Уругвай – Аргентина, 4:2 і ЧС-1950. Уругвай – Бразилія, 2:1
У 1930-му в фіналі зустрічалися дійсно дві найкращі команди світу. Звісно, можна казати, що от якби англійці не були такими снобами і почали приїжджати на ЧС раніше, то в них було б більше титулів. Та й, мовляв, що це за чемпіонат, куди дісталися всього 4 команди з Європи. Але Уругвай довів свою силу вигравши олімпійські футбольні турніри в 1924 та 1928 роках, а Аргентина була фіналістом у Амстердамі в 1928-му (за 4 роки до того в Париж просто не поїхала). Тому заява про те, що зійшлися найкращі, має підґрунтя.
І фінал не розчарував 68 тисяч глядачів, котрі з’їхалися до Монтевідео (кажуть, що аргентинців було не менше 15 тисяч, тобто підтримка «гостьової» команди була відчутною). Поняття про офіційний м’яч змагань тоді же не існувало, тому бельгійський суддя Лангенус вирішив, що перший тайм гратимуть аргентинським м’ячем, другий – уругвайським. Відповідно і зіграли: перший тайм виграли аргентинці, другий – уругвайці. Останні відкрили рахунок, але згодом пропустили двічі, у тому числі від головного бомбардира чемпіонату Гільєрмо Стабіле на прізвисько «Інфільтрадор», котре отримав за вміння просочуватися крізь будь-який захист.
Та по перерві статус-кво спочатку відновили, рівномірно розподіливши три годи по 15-хвилинках тайму. Останній, 4-й гол, на 89-й хвилині забив уругваєць Кастро, в котрого в дитинстві бензопилою відірвало кисть руки, але натовпу властиво перебільшувати – і багато років писали, що у Кастро взагалі не було руки. Втім, першому фіналу ЧС в історії таке перебільшення точно не завадило.
За 20 років Уругвай знову переміг у вирішальному матчі сусіда по континента. Суворо кажучи, це, звісно, не був фінал – тоді провели фінальну пульку на 4 команди, кожна з кожною, просто так випало, що в останньому турі претенденти на «золото» грали між собою. Бразильці, котрі приймали турнір, були незаперечними фаворитами. В газетах вже з ранку були опубліковані привітання футболістам від президента країни та мера Ріо, а також оголошено меню бенкета, котрий чекав на бразильців після перемоги.
Але в уругвайців була власна думка. Капітан команди Варела ще й мотивував товаришів по команді, напередодні матчу принесши одну з бразильських газет на тренування та помочившись на неї. Майже 200 тисяч фанів, що всіма правдами та неправдами потрапили на «Маракану», також були впевнені у перемозі, але у першому таймі голів не дочекалися (попри помітну перевагу улюбленців). Та вже за півтори хвилини по перерві заспокоїлися: правий вінгер Фріаса вивів команду вперед, точно пробивши низом повз голкіпера уругвайців Масполі.
Бразильців влаштовувала й нічия, але вони просто не хотіли зупинятися і намагалися забити ще – як не потішити торсиду. Та захопилися атаками і занадто розслабился у захисті – погана комбінація у будь-які часи. І на 66-й проґавили різкий випад уругвайців, котрий завершила головна зірка команди Хуан Ск’яффіно. А ще за 13 хвилин, котрі пройшли майже без моментів у обох команд, уругвайці провели ще одну контратаку, яка завершилася несподіваним ударом вже правого вінгера уругвайців Гіджі. Удар з гострого кута застав зненацька кіпера бразильців Барбозу, а сам Гіджа потім з гордістю казав, що, крім нього, «Маракана» замовкала лише заради Френка Сінатри та папи римського.
У час, що залишився, бразильці влаштували справжню навалу на ворота суперника, але все це було з помітними нотками істерики. Масполі тягнув все, так і вистояли. Кажуть, що президент ФІФА Жуль Ріме віддав Варелі чемпіонський кубок ледве не потайки, бо всі розгубилися і заплановані церемонії нагородження скасували, аби не роздратовувати ще більше бразильських фанів. За багато років потому, коли «Маракану» будуть реконструювати, той самий воротар Барбоса, який, звісно, більше не зіграв жодної гри за збірну, придбає штанги воріт, в котрі пропустив ті два голи і влаштує барбекю, спаливши прокляті стійки. А збірна після того змінила кольори основної форми з білої на звичну нам жовто-зелену футболку та сині труси.
8. ЧС-1974. ФРН – Нідерланди, 2:1
Матч, в якому господарі турніру (ними були німці) вважалися андердогами навіть попри статус чинних чемпіонів Європи та наявність у складі зірок «Баварії», котра тільки-но виграла перший для себе Кубок чемпіонів. Надто добре вже виглядали на тому турнірі нідерландці, продемонструвавши всьому світові, що таке «тотальний» футбол. Так, до «Баварії» тричі поспіль найкращим клубом Європи був «Аякс», але трансляції навіть фіналів єврокубків тоді ще були екзотичною стравою навіть в самому Старому світі, що вже казати про інші континенти.
Тому вміння нідерландців бути універсальними, коли протягом однієї комбінації форвард міг відібрати м’яч та кинути в провив захисника, котрий бив по воротах, їхній пресинг, зрештою гра найбільш важливого футболіста в історії Йохана Кройфа – все це вражало. У вирішальному матчі за вихід до фіналу команда розбила чинних чемпіонів бразильців, що здавалося символічним актом передачі влади новим королям від старих (Пеле на турнір їхати відмовився).
І коли на першій хвилині нідерландці розвели м’яч з центра поля і тримали його 53 секунди, на останній з яких ривок Кройфа у штрафному майданчику зупинили фолом, то здалося, що глядачів у Мюнхені чекає довгий й сумний вечір. Тезка Кройфа Неєскенс реалізував перший в історії фіналів 11-метровий – а за 23 хвилини італійський рефері Горелла поставив вже другий, у ворота «помаранчевих». Німець Гельценбайн «малював», спіткнувшись за власну ногу, але суддя купився і Пауль Брайтнер відновив рівновагу. Цікаво, що Брайтнер не був штатним пенальтістом команди, але Улі Хенесс схибив у попередньому матчі з поляками, а Мюллер бити не хотів, тому молодий нахаба Брайтнер вирішив взяти ініціативу на себе.
Далі пішов обмін атаками, в котрому, за всієї любові до нідерландців, німці були трохи гостріші – і перед перервою Мюллер забив вже «нормальний» гол: трохи кострубатий, з розвороту, несильним ударом, але таким, що воротар Йонгблад взяти не зміг. У другому таймі Нідерланди створили більш ніж достатньо моментів, аби відігратися, але десь тягнув німецький воротар Майєр, десь бракувало холоднокров’я, проте голів у цьому матчі вони більше не забили. В кінцівці Кройф більше дискутував з рефері про рішення того, а німці вже в свою чергу не реалізували пару епізодів.
7. ЧС-1978. Аргентина – Нідерланди, 3:1
Ще більш драматичної поразки нідерландці зазнали за 4 роки – і знову від господарів турніру. Цього разу «помаранчеві» приїхали на турнір вже без Кройфа, котрого не відпустила на турнір дружина, але зуміли замінити його колективними зусиллями. Не такий помітний за 4 роки до того Ренсенбрінк став головним голеадором, а Неєскенс вів гру команди – фактично саме він був найбільш тотальним її гравцем, встигаючи й працювати у відборі, й роздавати передачі.
Аргентинці у фінал протиснулися зі скандалом – у другому груповому етапі в останньому турі вони виходили на матч з Перу, вже знаючи, скільки їм треба забити, аби випередити бразильців, котрі свою гру провели раніше. Вистачало перемоги в 4 голи, для надійності забили 6, а газетярі потім багато писали і про «бажання» перуанців завадити суперникам, і про фінансову допомогу ледве не на державному рівні від аргентинської хунти на адресу перуанців.
В фіналі шанси команд оцінювалися як рівні – і гра довела справедливість цієї оцінки. Нідерландці почали більш нервово, про швидкий гол цього разу мова не йшла зовсім, але поступово зібрались і почали тиснути на суперників. Ближче до перерви здавалося, що от-от аргентинці пропустять, натомість їхньому форварду Кемпесу вдався індивідуальний рейд – і він витончено розібрався і з захисниками, і з воротарем.
По перерві нідерландці спростили гру – замість Репа, котрий змарнував пару шансів в першій 45-хвилинці, ближче до завершення першої години гри кинули таранного Наннінгу. Пішли навіси, простріли, аргентинці не соромилися збивати темп дрібними і не дуже фолами, суддівство на тому турнірі було на їхню користь, але зрештою все ж не втримали перемогу – Наннінга рахунок й зрівняв. А на останній хвилині Ренсенбрінк змарнував шанс життя – після довгої передачі пробив повз воротаря Фільола, але поцілив у штангу.
У овертаймі аргентинці своє все ж взяли – Кемпесу пощастило з усіма можливими відскоками під час виходу сам-на-сам з Йонглбладом. А вже зовсім наприкінці, коли нідерландці знітилися, господарі турніру забили й втретє – усі питання закрив Бертоні. Крутий матч, класний футбол від обох команд, лідерство аргентинців більшу частину гри, камбек від тих, хто наздоганяв аргентинців і їхня ж драматична історія з нереалізованим шансом, на котрий вже ніяк не було встигнути відповісти – нічого не нагадує?
6. ЧС-1970. Бразилія – Італія, 4:1
Матч, що, попри рахунок, зовсім не був одностороннім. Бразильці, які виграли всі матчі на турнірі, підходили до фіналу однозначним фаворитом. Атакувальна лінія Жаїрзіньо – Пеле – Тостао – Рівеліно й досі вважається найбільш потужною в історії футболу країни, навіть кращою за легендарну четвірку 1958-го Гаррінча – Вава – Пеле – Загало. Але на відміну від тієї команди, що виграла дебютне для «селесао» «золото», у захисті бразильці були не бездоганні – пропускали і від Чехословаччини, і від Румунії двічі, і від Перу двічі вже у чвертьфіналі та й Уругвай свій гол в півфіналі забив.
Тому італійці, лідерами яких були найкращий футболіст Європи-1969 Джанні Рівера та видатний бомбардир Джіджі Ріва, вірили у свої шанси. Тренер Валькареджі при цьому мав звичку випускати Ріверу по ходу матчу, вважаючи, що в старті має діяти Сандро Маццола з «Інтера»: після поразки від КНДР у 1966-му італійці воліли не суміщати на полі двох «фантазіст». І саме вихід Рівери у чвертьфіналі з Мексикою та півфіналі з ФРН (один з найкращих матчів в історії футболу) ставав триггером до активізації «скуадри» та зламу нею ситуації зрештою на свою користь.
Почав Рівера на лаві запасних й фінал – і в першому таймі здавалося, що італійці знову можуть пройти по лезу. Так, швидко пропустили від Пеле (не такий частий для Короля гол головою за збірну), але ближче до перерви зусиллями Бонінсеньї після якраз помилки бразильського захисту відновили паритет в рахунку. Але Валькареджі не поспішав кидати Ріверу, сподіваючись, що той доб’є втомлених бразильців ближче до кінцівки гри – і помилився. Жерсон та Жаїрзіньо в середині другого тайму забили двічі за 5 хвилин, позбавивши сенсу гру замін, звичну для італійців. Фестиваль атакувального футболу завершив гол капітана команди захисника Карлоса Альберто після тривалої комбінації, останній пас у якій віддавав Пеле. І воротар Альбертозі, і Рівера, який все ж вийшов за 2 хвилини до того, лише спостерігали за м’ячем, що після потужного удару влетів у сітку. Матч, який увінчав епоху Пеле та домінування Бразилії у футболі збірних – наступне чемпіонство вона здобуде лише за 24 роки...
5. ЧС-2006. Італія – Франція, 1:1 (5:3)
Гра, яка опинилася так високо, подарувала глядачам менше голів, ніж будь-який інший матч з цього рейтингу. Але це той випадок, коли місць додала сама інтрига матчу та те, як у ньому змінювалися герої та антигерої. Коли вже в дебюті Марко Матерацці збив у власному штрафному Флорана Малуда, то навряд чи хто бачив у ньому майбутнього героя гри. Піжонський удар Зідана від поперечки все ж призвів до голу і команда майже одразу втратила ще пару нагод, причому Марко міг ще й забити автогол. А потім той таки Матерацці почав виправлятися – і забив після кутового.
Що він зробив у овертаймі – пам’ятають усі. Але до овертайму могло і не дійти, якби Італія, котру розбудив гол Матерацці, краще використала свої нагоди в основний час. Удар Тоні в поперечину, нагоди Каннаваро та Пірло – реальні шанси. Французи теж не гаяли часу, але над Анрі у тому році в вирішальних матчах висіло прокляття: він змарнував шанси у фіналі Ліги чемпіонів з «Барселоною» та з італійцями. Міг бути більш щедрим до «трикольорових» й рефері Елісондо, але не наважився дати другий пенальті у ворота Буффона за ще один фол проти Малуда.
А далі був той саме доданий час, промах Рібері, сейв Буффона після удару головою Зізу – і слова Матерацці лідеру французів щодо сестри. Італійці завжди були вмілими у «ігри розуму», тому психологічна перевага перед серією пенальті була вже в них. У французів символічно не забив Трезеге – той самий гравець, чий гол у фіналі Євро-2000 приніс перемогу якраз над Італією. Крутий футбол, драма, котру обговорювали й за кілька років, італійська вендетта за усі минулі поразки (і за Євро, і за виліт в серії 11-метрових на ЧС-1998) – вище лише класичні матчі-драми.
4. ЧС-1986. Аргентина – ФРН, 3:2
Гра, котру надзвичайно нагадував недільний фінал. Аргентина вела 2:0, німці грали блідо, але зрештою зрівняли рахунок. Але у команди Марадони знайшлися сили, щоб вирвати перемогу – Дієго кинув у прорив хавбека Бурручагу і той переграв воротаря Шумахера. От тільки після цього суперник не встиг зрівняти рахунок – і відповідно у фіналі ЧС-2022 з голу Мбаппе пішла інша історія.
Це був той випадок, коли гра перевершила сподівання. Аргентинці вважалися явним фаворитом через рівень футболу, котрий демонстрував Марадона. Німцям же істотно допомогла власна слабкість у групі – там вони були лише другими після Данії, котрій програли 0:2. І раптом отримали зручну сітку – Марокко виграв сусідню групу, випередивши Англію, Польщу та Португалію, а у чвертьфіналі були господарі-мексиканці. Африканців пройшли завдяки помилці воротаря суперника після дальнього штрафного від Маттеуса, мексиканців – взагалі у серії пенальті. Фактично перший класний матч німці провели у півфіналі проти Франції, котра до того винесла чемпіонів італійців та фаворитів турніру бразильців і витратила помітно більше сил.
Але німці у 1980-ті (не лише тоді, як ми ще побачимо, але тоді – особливо) спеціалізувалися на перемогах в матчах, де не були фаворитами – і тому замість запланованого фіналу Франція – Аргентина з дуеллю Платіні та Марадони стався зовсім інший фінал. Маттеуса тренер Беккенбауэр розміняв на Марадону, що призвело до того, що атакувальний потенціал ФРН істотно зменшився і аргентинці й отримали ту фору в 2 голи. Та потім вийшов Румменігге, Маттеус зосередився на креативі – і хоч і лише після кутових, але ж зрівняли. І якби не той пас Марадони...
3. ЧС-1954. ФРН – Угорщина, 3:2
Напевно, головна сенсація в історії фінальних ігор чемпіонатів світу. Сказати, що угорці були фаворитами – не сказати нічого. Навіть Бразилія у 1950-му не так вражала: угорці не програвали у офіційних матчах 5 років, виграли Олімпіаду-1952, остаточно знищили міф про непереможність Англії, обігравши ту 6:3 у Лондоні та 7:1 у Будапешті, мали у своєму складі суперзірок Кочиша та Пушкаша. Тій команді залишалося лише приїхати у Швейцарію, відштампувати ще кілька перемог – і повезти додому медалі чемпіонів.
При цьому угорці мали дуже складну сітку в плей-оф, куди вийшли накидавши 17 голів у ворота корейців та... ФРН. Тренер німців Гербергер дав відпочити у тому матчі низці гравців основи, мовляв, все одно питання виходу далі буде вирішуватися не тут. Але при цьому саме у матчі групи німці травмували Пушкаша. Ференц встиг забити, але після травми був на полі більше номінально. Тому у плей-оф Бразилію та Уругвай, дві найкращі команди минулого турніру, довелося проходити без нього. Вийшло завдяки перемогам з однаковим рахунком 4:2. Німці на цьому тлі не вражали – обіграли у статусі аутсайдерів Югославію 2:0 (автогол і гол у контратаці в кінці гри), а потім розбили австрійців 6:1 – круто, але перший тайм закінчився лише 1:0, а потім після обміну голами в дебюті другого австрійці повністю розсипалися, пропустивши втретє.
На фінал Пушкаш повернувся, але грав не на повну силу, хоч і знову забив, вже на 6-й хвилині. Ще за 2 хвилини Цибор подвоїв перевагу – і отут угорці просто вимкнулися. Їх складно засудити – ти маєш перевагу у статусі, нещодавно круто зіграв проти того ж суперника, зараз повів у 2 м’ячі. Перепочити хоча б кілька хвилин можна собі дозволити. А німці скористалися з цього – і вже на 18-й хвилині рахунок був 2:2! Дуже багато питань по обох пропущених до воротаря Грошича, особливо до другого гола, де він помилився на виході і Ран з пари метрів увігнав м’яч в сітку. А на 84-й той же Ран прошив ударом з-за меж штрафного всіх, кого міг – і двох захисників, що кинулися на нього, і воротаря.
Вже згодом угорці сваритимуться на все, що можна. І на помилку тренера Шебеша, котрий прибрав працьовитого форварда Будаї після півфіналу з Уругваєм, де догралися до овертайму і тренер сумнівався у формі гравця. І на рішення тренера кинути в бій Пушкаша, прийняте нібито під тиском партійних чиновників. І на погану погоду – йшов рясний дощ, до якого німці, «озброєні» бутсами Аді Дасслера зі змінними шипами були готові краще. І, звісно, на купу нереалізованих моментів, де німців рятували і воротар Турек (на його честь потім отримує прізвисько «Тоні» той самий Шумахер), і стійка з поперечиною. І на англійського суддю Лінга, котрий нібито мстився мад’ярам за поразки співвітчизників, пробачав жорсткі фоли німцям та не зарахував м’яч Пушкаша вже у самому кінці. Та перемога стала початком кінця «золотої команди» угорців та початком зльоту німецького футболу, а дехто вважає – що й всього німецького суспільства, котре після поразки у Другій світовій отримало потужним емоційний допінг у вигляді несподіваної перемоги бундестім.
2. ЧС-1966. Англія – ФРН, 4:2
Можливо, найбільш відомий фінал у історії разом із матчем 2006-го. Це не завжди співпадає з якістю футболу чи інтригою, але у тому фіналі й справді вистачало всього. І принциповості протистояння – зрештою після двох світових війн, чи не у кожної англійської родини були причини ненавидіти німців. І інтриги зі складами перед матчем – англійці гадали, чи поверне тренер Ремсі в основу найкращого форварда команди Грівза, котрий травмувався ще у групі, чи залишить не такого розкрученого, але здорового Херста, котрий до цього забив Аргентині у чвертьфіналі переможний гол. Очікування були надзвичайними, достатньо сказати, що матч дивилося 32 мільйони британців, найбільш рейтингова трансляція в історії – навіть нещодавній похорон Єлизавети Другої не дотягнув з його 26 мільйонами.
Але тоді королева була жива – і, як і всі англійці, сподівалася, що «три леви» нарешті виграють перше для себе «золото». Проте у німців, звісно, були власні плани. Команда мала і класне старше покоління на чолі з «Бомбардиром нації» Уве Зеєлером і суперзахисником «Мілана» Шнеллінгером, і талановиту молодь – 20-річного атакувального хавбека Беккенбауера (так, починав Кайзер далеко від власних воріт і на тому турнірі забив 4 голи) і 22-річного Оверата, котрий ще встигне стати чемпіоном з Францем у 1974-му. Команда йшла танком по британських полях: 5 голів швейцарцям, 2 іспанцям («Реал» тоді якраз виграв Кубок чемпіонів), 4 – у чвертьфіналі Уругваю та ще 2 – у півфіналі СРСР.
Фірмовою ознакою команди був стартовий бліцкриг, от і у фіналі німці швидко відкрили рахунок – найкращий бомбардир команди Халлер скористався помилкою оборонця Вілсона. Але англійці знайшли сили швидко відігратися – Херст, якому зрештою довірився Ремсі, потилицею забив після подачі Мура зі штрафного. Далі пішла гра з обопільними шансами, де стало помітно, що тренер німців Шен вирішив поставити Беккенбауера грати персонально проти лідера англійців Боббі Чарльтона. Чи не звідси буде аналогічне рішення самого Франца по Маттеусу та Марадоні за 20 років? І, що характерно, знову ж німці в обох випадках багато втрачали у власній атакувальній грі, вирішуючи обмежити фронтмена суперників. Англійці були гострішими протягом більшої частини першого тайму, воротар Тілковськи пару разів серйозно вступав у гру.
По перерві футбол став більш обережним – багато навісів, спроб удару здалеку, але без голів. Все змінилося на 78-й хвилині, коли Пітерс забив за Англію: захисники заблокували удар Херста, але з добиванням партнера того по «Вест Гему» впоратися не зміг би ніхто. І отут німці заграли на повну – Беккенбауер кинув Чарльтона, вже не було потреби працювати по ньому. Встигли – після одного з фолів та метушні після потрапляння м’яча у стінку швидше за всіх зорієнтувався оборонець Вебер. 2:2 – і перший в історії фіналі овертайм.
Його краще почали англійці – у німців лишалося не так багато сил після ривку в кінцівці. Знову сейви Тілковськи, удар в стійку від Чарльтона, котрий нарешті опинився один – і той самий гол-фантом Херста, щодо якого сумніви були й багато років потому. Кажуть, що у лінійного рефері Тофіка Бахрамова були свої причини мститися німцям: його брат загинув на війні. Як би не було, але на відкриття пам’ятника арбітру у Баку 2004 року прилетів той самий Херст, чий м’яч тоді зарахував після консультації з Бахрамова суддя в полі Дінст. Це рішення зламало навіть залізних німців – реальних шансів зрівняти рахунок вони не мали, а на 120-й хвилині дали Херсту оформити перший хет-трик в фінальних матчах ЧС.
Перший – і до 18 грудня 2022 року єдиний.
1. ЧС-2022. Аргентина – Франция, 3:3 (4:2)
Тут було й чимало голів і вміння гравців атаки знаходити свої шанси навіть проти щільного захисту. І помилки тренерів – і їхні ж рішення, що вносили злам. Був видатний індивідуальний перформанс Мессі та Мбаппе, чудові камео Ді Марії та Коло-Муані, гра нервів від Мартінеса. Була майже година, коли ми просто не бачили Францію на полі – і її ж повернення з таким грохотом, який тільки був можливий. Суддівські рішення, що обговорюватимуть і зараз, за наявності всіх технологій світу. Принциповість протистояння – як на особистому рівні двох суперзірок, що грають за одну команду – та історична, адже 4 роки тому саме Франція позбавила Аргентину шансів на перемогу на турнірі.
Таку драматургію хочеться бачити ще та ще. Може, за 4 роки?
Photo credit: Goal
