Рішення Петракова в матчі з Шотландією складно пояснити. Україна додала в контролі та моментах, але недостатньо
Розбір останнього матчу сезону Ліги націй.
Враховуючи те, що першим матчем проти Шотландії по змісту гри Україна багато в чому пробила дно, від зустрічі в Кракові автоматично були вищі очікування. Додали кілька балів і оновлення в кадровій ситуації обох команд, котрі однозначно були на нашу користь.
Малюнок гри загалом досить добре наклався на передматчеві ввідні. Шотландія стала обережнішою, а в України налагодився контроль та з'явились моменти. Втім, питання до якості цього контролю та, як наслідок, кількості моментів нікуди не поділись.
Дзеркальна кадрова ситуація. Повернення в України та серйозні втрати в Шотландії
Петраков під час вибору стартових 11 знаходився у куди більш приємній ситуації, порівняно з першим матчем. Це пов'язано як із доступністю Миколенка та Забарного, так і з двома пройдешніми матчами, котрі могли посприяти повнішому розумінню ігрового тонусу футболістів головним тренером.
До основи потрапили одразу два нерегулярних гравці, які яскраво проявили себе проти Вірменії – Тимчик та Ігнатенко. Якщо перший отримав своє місце в старті здебільшого якраз через хорошу форму, то вихід другого також обумовлений тактичним задумом. Одночасним розташуванням одразу двох опорників Петраков очевидно хотів покращити контроль середини поля, з яким були серйозні проблеми в Глазго.
Знаходження двох центральних півзахисників в низьких позиціях мало б також розв'язати руки Маліновському, котрий тепер отримав би помітно більше свободи для творчості.
У Стіва Кларка ж ще додалось головного болю при виборі гравців оборонної направленості. З різних причин не були доступні зіркові Мактоміней та Тірні, а також важливі Маккенна та Паттерсон. Всіх їх довелось замінювати переважно виконавцями куди більш скромного рівня.
Україна набагато впевненіше контролювала м'яч. Шотландія також цьому посприяла
По матчу в Глазго була типовою картина, коли шотландці витискають наших захисників у незручні позиції, що в результаті часто закінчувалось втратою або навіть небезпечним моментом. Вчора подібних епізодів було мінімум. Одразу згадується тільки один, котрий відбувся на вже на другій хвилині матчу та закінчився ударом Адамса:
Куди більш часто на нашій половині поля повторювались ситуації із розташуванням шотландців у середньому блоці проти шістьох українців:
Це власне і є наслідок одночасного виходу Степаненка та Ігнатенка в старті. Україна таким чином легко створювала більшість під час розіграшу, через що шотландцям було складніше вчепити зручний епізод для вмикання пресингу. Як видно на скріншоті, третім регулярно в опорну спускався Маліновський – здебільшого для того, аби робити свої фірмові закидання у вільний простір.
Про зміни у балансі сил говорять і цифри. Україна володіла м'ячем на 7% часу більше, не мала такого критичного розриву за поверненнями м'яча на чужій половині поля (-12 вчора та -41 минулого тижня), за єдиноборствами в атаці та єдиноборствами за нейтральний м'яч.
Відносну стриманість Шотландії добре видно на теплових картах. Зона активної присутності в гостьовому матчі (1 скріншот) була помітно далі від чужих воріт, ніж в домашньому (2 скріншот):
Однак, попри вирівняний контроль м'яча, його якість була доволі сумнівною. Візуально було враження, що наші півзахисники просто заважають один одному під час розіграшу та забирають простір. При тому, що необхідності такого сильного навантаження опорної зони просто не було, враховуючи вчорашній вигляд шотландців та рівень їхньої інтенсивності без м'яча.
Позиції Ігнатенка, Степаненка та Маліновського викликають фізичний дискомфорт, навіть при погляді на графіку середнього розташування гравців:
Однак формальне завдання із встановленням адекватного контролю було виконано. Тепер поставало питання із конвертуванням його у моменти. І українці однозначно додали в цьому аспекті, порівняно з минулим тижнем, але у стелю точно не вперлись.
Головний інструмент по створенню моментів – атака глибини – працював досить сумнівно
Взаємодії, коли хтось з атакувальних півзахисників отримував м'яч в районі центральної третини та шукав Довбика розрізною передачею або закиданням мав місце і в Глазго. Це цілком закономірно, враховуючи досить високу лінію захисту підопічних Кларка та наявність (принаймні на папері) в Україні виконавців, які здатні втілювати подібні задуми в життя.
Втім, їхня частота та якість не була переконливою, здебільшого через більш інтенсивний та якісний пресинг шотландців. В Кракові ж в України було куди більше можливостей реалізовувати цей маневр, хоча з якістю його втілення знову все було так собі.
Найбільш показовою цифрою в цьому плані є кількість офсайдів у Довбика – 4. Та кількість ударів в бік воріт у його виконанні – 1. Той один власне було нанесено в єдиній взаємодії, коли пасуючий та форвард синхронізувались ідеально та уникнули положення поза грою (чого насправді ми точно не знаємо, адже ліній ніхто не малював):
Момент на 2:51.
Цікаво, що цей один раз пас віддавав Ярмоленко, а в трьох інших випадках в офсайд Артема заганяв Маліновський. Хоча насправді питань там більше саме до своєчасності ривків нашого форварда.
Сам Руслан провів досить пристойний матч, особливо порівнюючи із його перфомансом минулого тижня. Півзахисник непогано порався із роллю головної креативної одиниці (3 обіграші, 2 паси під удар), що діє по всьому фронту атаки (це добре видно на його тепловій карті нижче).
Розрізні передачі на Довбика були єдиною постійною опцією у створенні моментів (нехай і не надто продуктивною). Решта ж небезпеки приходила із досить стихійних взаємодій, хоча місцями і цікавих.
У моменті з ударом Маліновського, наприклад, атаку сміливим проходом почав Матвієнко, котрий скористався зміщенням Мудрика центр, який увів за собою захисника та запустив по флангу Миколенка.
Момент на 5:33.
Проблема креативних дій підопічних Петракова була в тому, що з часом захисний блок шотландців ставав дедалі нижчим і вільного простору за їхніми спинами з кожною хвилиною меншало.
На цьому фоні було б доречно внести певні корективи у підхід до створення моментів, зокрема, за допомогою гравців з відмінними сильними якостями від основних. Однак з цим у головного тренера української збірної вчергове виникли проблеми.
Окрема тема – рішення Петракова по ходу гри. З ними знову проблеми
Багато хто вже встиг обуритися тому, як Петраков поводив себе під час гри. І бути в протилежному таборі тут дуже важко, адже рішення Олександра Васильовича дійсно важко сприймати.
Перше, що впадає в очі, це сам факт першої заміни аж на 75-й хвилині, який сам спеціаліст пояснив важкою погодою. Це виглядає максимально дивно, враховуючи, що ідея із пошуками Довбика у вільному просторі вже не працювала певний час і вихід Яремчука, котрий міг би дати більше відкривань у недодачу та зміщень у фланг, явно напрошувався.
Так само як і більш рання заміна Ярмоленка, котрий вже банально не в найкращому фізичному стані. Вихід саме на його місце Циганкова хвилині, скажімо, на 60-й виглядав би доречно. Віктор би зміг певним чином продублювати функції Андрія, але додати у них жвавості, а протилежний фланг можна було б залишити під ізоляції для Мудрика. Самого Михайла через певний час можна було б замінити Зубковим, який би міг також продовжувати загострювати шляхом швидкості та дриблінгу.
Завершення ж матчу з двома опорниками, коли треба забивати, – це взагалі нонсенс. Куди логічніше було б випустити Піхальонка до Маліновського – це як мінімум не вдарило б по якості підготовки та самих подач на завершальних хвилинах гри.
Ми отримали всього 4 удари в бік воріт Ґордона після 70-ї хвилини, з яких по 2 нанесли Степаненко та Піхальонок.
Більше цікавого в телеграм-каналі автора.
Фото: Reuters/HAYK BAGHDASARYAN; Оксана Васільєва, скріншоти УАФ, Wyscout, Whoscored.
В матеріалі використані дані Wyscout та Whoscored.
