12 текстів «Трибуни», які варто прочитати до Дня Збройних сил України
Наші титани.
Щороку 6 грудня Україна відзначає День ЗСУ, що в останні роки особливо символічно, адже під час повномасштабного вторгнення до лав Збройних сил стає все більше людей. Тепер це точно свято кожного з нас, хоча й із дуже гірким присмаком.
Tribuna.com вважає, що писати про наших героїв варто не лише приурочуючи це до якихось подій, вони заслуговують на це щодня. Саме тому у нас впродовж року виходили матеріали про героїв, що продовжують боротьбу та про тих, кого вже з нами немає. Сьогодні ми вирішили нагадати найважливіші тексти.
Але перед тим, як ви будете читати тексти, ми хочемо нагадати вам, що «Трибуна» спільно з «Поліссям» проводить аукціон збору коштів для на автівку для підрозділу БПЛА батальйону спеціального призначення, де зараз проходить службу наш співробітник.
«Трибуна» проводить постійний збір для військових, тому якщо ви бажаєте долучитися, то зробити це можна за посиланням на банку.
Директор «Шахтаря» з маркетингу Олександр Мамалига захищає Україну зі зброєю в руках. Олександр – львів’янин. У «Шахтарі» почав працювати з часів, коли клуб грав свої домашні матчі у Харкові.
Ірина Козюпа написала Олександру, чи можна поговорити і написати його історію. Мамалига скромно відповів: «Я солдат та виконую завдання на Донбасі. У ЗСУ я не так давно, а хлопці воюють з перших днів».
Але запропонував поспілкуватися про мобілізацію та розповісти про свій досвід підготовки до війни. «Мені здається, багато людей мають хибне враження, що відразу після мобілізації вам видають гвинтівку і ви їдете на схід».
Вийшов дуже важливий і потрібний детальний гайд з купою цінних порад. Тому не пошкодуйте часу для його прочитання – можливо, комусь він стане в нагоді.
Станіслав Орошкевич поспілкувався із директором «Повернись живим» Тарасом Чмутом, що завітав на відкриття національного відбору Ігор нескорених-2023. Про важливість спорту для ветеранського руху, про програму «Спортивні амбасадори» та медійну підтримку таких ініціатив.
– Можете розповісти, наскільки важливо інформаційно підтримувати ветеранські рухи загалом? Як зараз в Україні ситуація з цим, ваша думка?
Всі або були там, або є, або будемо, давайте говорити чесно. Тому в майбутньому перед нами стоїть величезний соціальний та суспільний виклики – як перебудувати нашу країну, де кожен ветеран. Реально, зараз всі ветерани, так чи інакше.
Тому, я думаю, роботи буде багато, але при всіх можливих підходах спорт – це поки що найкращий, найбільш дієвий та найзрозуміліший спосіб зі всіх доступних.
Парамедикиня Тайра: «Йде війна. У всіх на підсвідомості ідея, що ми мусимо діяти, а не сидіти вдома»
Юлія «Тайра» Паєвська – українська військова парамедикиня, командирка підрозділу «Янголи Тайри». Під час боїв за український Маріуполь у 2022-му військова потрапила у російський полон.
Три місяці Тайра перебувала у в’язниці – і цей досвід був для неї дуже важким. І десь їй допоміг саме спорт.
«Взагалі полон і обмеження свободи змінюють свідомість кожної людини і коригують його ставлення до суспільства й до себе. Що стосується мене, то, звичайно, це новий етап життя.
Я більше ніколи не потраплю в полон, це сто відсотків, і нікому не раджу туди потрапляти. Винести все це фізично й морально дуже важко.
Я була в класній фізичній формі, я змогла зберегти свідомість і більш-менш залишитися в непоганій формі. Але все одно стан на момент повернення був дуже важким. Краще в цьому житті обійтися без такого випробування»
Наша наступна історія про фаната львівських «Карпат» – Ростислава Шийка з позивним «Дрогобич». Учасник Помаранчевої Революції та Революції Гідності. У 2015 році приєднався до полку «Азов», щоб боронити Україну під час АТО. Був мінометником.
Після повномасштабного вторгнення знову взяв зброю в руки – воював у складі 103-ї бригади ТрО. Загинув 15 жовтня 2022 року на Луганщині від вибуху протитанкової міни разом з побратимом – також фанатом «Карпат».
«Хтось з друзів нещодавно влучно висловився про Ростика. А саме – «він був справжнім культурним хуліганом». Йому і справді був притаманний джентльменський набір та аристократизм. Це правда, – розповідає Марта. – Ростик міг пити пиво і аргументовано та вдаючись до найменших історичних деталей дискутувати про національно-визвольні рухи Хорватії. А вже через годину сидіти в поїзді до Києва на матч збірної або ж читати меншій донечці вечірню казку вдома. Така от контрасність.
Одягався завжди однаково: темно-зелені штани, футболка зі символікою «Карпат», улюблені кросівки Nike Air Max. У кишені – ніж, ланцюг та пару стікерів»
Війна забирає найкращих. На початку квітня 2023 року на фронті загинув відомий вболівальник «Карпат» Тарас Чучман – потрапив під артилерійський обстріл неподалік Мар'їнки.
«У війні з російськими окупантами 4 квітня загинув Тарас Чучман – знакова фігура для львівського футболу. Батько трьох дітей, талановитий відеограф та відданий фанат «Карпат». Вперше на стадіон «Україна» Тарас потрапив 1997-го і з того часу щиро полюбив футбол. Ви точно бачили його роботи: численні футбольні відео, колажі та фотографії», – повідомив твіттер «Карпат».
Михайла Діанова не треба особливо представляти. Його фото з «Азовсталі», а згодом світлина після повернення з полону облетіли весь світ і стали одними із символів війни з росією. Ви точно їх бачили.
З морським піхотинцем та захисником України Ірина Козюпа зустрілася в рідному для себе і для військового Тернополі. Коли домовлялися про зустріч, то пан Михайло попросив якесь не особливо людне місце, щоб ми могли спокійно поспілкуватися. Вирішили зустрітися в одному зі спальних районів міста, де виріс і зараз живе відомий тернополянин.
– Що думаєте про Валерія Залужного?
– Скажу про нього одну річ. Як тільки він став Головнокомандуючим Збройних сил України, то видав один наказ. Це був його перший наказ. У двох словах: «Бачиш – стріляй».
Сергій Баланчук дружив з Ващуком та Шовковським, грав за «Маккабі» Хайфу. Красивий жест вшанування пам’яті колишнього футболіста та захисника України показали в Ізраїлі. На початку червня міська рада Хайфи ухвалила одноголосне рішення перейменувати одну з вулиць міста на честь Сергія Баланчука, який загинув на війні проти РФ.
«Я багато працював над цією ініціативою: вшанування пам’яті колишнього гравця «Маккабі» Хайфа. Вулиця розташована навпроти російського консульства. Наш меседж чіткий – наші серця з Україною і ми переможемо кожного, хто прагне нас знищити», – написав у фейсбук депутат міської ради Хайфи українського походження Кирило Каретник.
Артема Медведєва змогли похоронити через три місяці після загибелі. Наша наступна історія про ультрас полтавської «Ворскли» Артема Медведєва. Після початку повномасштабного вторгнення росії 31-річний фанат вступив у територіальну оборону Полтави. Згодом перевівся до Києва, де приєднався до батальйону «Стугна». Виконував бойові завдання на південному напрямку на посаді гранатометника.
Загинув 18 серпня 2022 року поблизу села Максимівка Миколаївської області. Три місяці його тіло пролежало на окупованій території. Сім’я змогла похоронити захисника тільки після звільнення Херсонщини.
Богдан Куш – лейтенант ЗСУ, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та двоюрідний брат футболіста гірників Мар’яна Шведа. Маємо за честь розповісти історію героя.
«Я дав команду взводу спішитися, розосередив своїх бійців довкола техніки, разом з ними вступив у бій. Противник значно переважав нас кількістю, з усього було видно, добре підготувався до зустрічі з нами. В один з моментів того бою, під час перебіжок, я відчув, як мене наскрізь пронизала кулеметна черга.
Упав на землю, стікав кров’ю – кулі зачепили спинний мозок, прошили шию, у мене була артеріальна кровотеча. Лежав нерухомо і подумки казав собі: «От, Михайловичу, тут ти і помреш». Але в якийсь із моментів подумав, що, мабуть, можу пишатися собою, бо загинув не по дурості, а на полі бою – як справжній чоловік»
Оголошення біля стадіону імені Баннікова у Києві: «Запрошуємо осіб з ампутацією на безкоштовні тренування з футболу».
Контактна особа – тренер Дмитро Ржондковський, і вказаний номер його телефону. Заняття проводяться на штучних полях біля Будинку футболу двічі на тиждень – вівторок та четвер. Біля роздягалень стоїть чоловік у синій тренувальній футболці з написом Ukraine на спині. В нього протез. Володимир – один з військових з ампутацією, які приїжджають сюди займатися футболом.
«Якби не подобалося, то я б сюди не їздив. Вже звик до тренувань – втягнувся. Я ж усе життя у футбол грав. Вболіваю за всі українські команди, які виступають в єврокубках.
Ще трохи рано – хлопці скоро підтягнуться. Вже є наш воротар Женя – він без руки», – розповідає Володимир.
Воротар «Шахтаря» та збірної України Дмитро Різник втратив старшого брата на війні. Трагедія трапилася 7 вересня поблизу села Новоєгорівка Луганської області.
Сергій Різник на початку повномасштабної війни пішов до лав ЗСУ добровольцем. Мав звання молодший сержант, був командиром 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Перебував у гарячих точках на Харківському та Луганському напрямках. Захисник загинув внаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям, під час виконання бойового завдання. Сергію назавжди залишиться 33 роки.
«Бригада за сутністю дуже нагадує футбольний клуб». Директор старих «Карпат» – про свій досвід війни
Ростислав – виконавчий директор КПФ «Карпати» (старих «Карпат», юрособа яких досі існує, як і посада Ростислава, – прим. Tribuna.com) у цивільному житті і начальник служби зв’язків з громадськістю 63 ОМБр на війні.
30 жовтня Ростислав запостив фото зі своїми погонами (рядовий – капрал – хорунжий – лейтенант) і написав у фейсбук: «Я не створений для війни. Але війна вносить корективи».
Цього разу лейтенант Ящишин погоджується розповісти свою історію.
«Завтра я черговий, в мене буде час протягом цілого дня фактично. Але давай не телефоном, а в письмовому вигляді. Я краще формулюю думки, коли пишу».
***
Також Tribuna.com збирає базу спортсменів, які загинули на війні з рашистами. Список шани та пам'яті.
