«Горів футболом, «Карпатами» та Україною». Фанат львів'ян загинув, захищаючи Луганську область
Пам'яті Ростислава Шийка.
Tribuna.com і фонд «Трибуна Героїв» об'єдналися, щоб розповісти історії героїв війни. Найменше, що ми можемо зробити – це зберегти пам'ять про тих, хто віддав своє життя за Україну.
Ви можете долучитись до допомоги сім'ям загиблих героїв ультрас. Вся інформація про фонд та можливість підтримки буквально в один клік є на його сайті. Ми також вже розповідали про «Трибуну Героїв»:
Наша наступна історія про фаната львівських «Карпат» – Ростислава Шийка з позивним «Дрогобич». Учасник Помаранчевої Революції та Революції Гідності. У 2015 році приєднався до полку «Азов», щоб боронити Україну під час АТО. Був мінометником.
Після повномасштабного вторгнення знову взяв зброю в руки – воював у складі 103-ї бригади ТрО. Загинув 15 жовтня 2022 року на Луганщині від вибуху протитанкової міни разом з побратимом – також фанатом «Карпат».
У Ростислава залишились дружина Марта та дві маленькі донечки.
«Наші перші побачення: треба обклеїти стікерами дорожній знак або написати балончиком на стіні «Карпати» вперед»
Марта познайомилася з майбутнім чоловіком у 18 років завдяки футболу. Хоча зізнається, що не поділяла пристрасть Ростислава до цієї гри з м’ячем.
«Познайомилися на турнірі, де я працювала перекладачем для фанатів болгарського футбольного клубу. Була вечірка у готелі – навколо веселяться люди, а я сиджу і гортаю словник. З’являється Ростик, підходить ближче – і перше, що запитує: «Тебе тут ніхто не ображає? Все добре?»
Він не знав ні мого імені, ні навіть не намагався познайомитись, але весь вечір був моєю тінню, що дуже дратувало. Через кілька тижнів після знайомства я поїхала у Бердянськ, а він за мною. Проїхав через всю Україну, щоб зустрітись. Там я відмовила йому вперше. Його це навіть не обурило. Таких невдач зі мною в нього було багато, – сміється Марта. – Та він взагалі не зважав. Пізніше все-таки наполягла, що нам не варто бачитись – і два роки ми навіть не перетинались».
А після дворічної перерви Марта і Ростислав випадково зустрілись знову – на етно-фестивалі.
«Ростик мав три тату. Перше – герб Львова на грудях зліва, де серце. Друге – герб «Карпат» справа на животі. І третє – напис Banderstadt Ultras на нозі. Був теплий літній вечір, перед сценою сотні людей, і раптом наче у сповільненій зйомці побачила витатуюваний на нозі Бандерштадт. Я знала – такого нема більше ні в кого.
Підійшла і привіталась. Він одразу сказав: «Я тебе не забув. Цього разу не втечеш». І засміявся. Я у відповідь теж усміхнулась. Якось вже незадовго до смерті він сказав: «Я об’їздив, фанатіючи за «Карпати», всю Україну. Ти думаєш я б тоді за тобою не поїхав? Та куди завгодно, Марто. Куди завгодно». Я в цьому і не сумнівалась ніколи.
Наші перші побачення виглядали приблизно так: треба було обклеїти карпатівськими стікерами дорожній знак або написати балончиком на стіні «Карпати» Львів вперед» чи щось таке. Моя участь в цьому – дивитись, чи нема поліції поблизу. А потім Ростик вишукано запрошував мене на пиво у фанатський паб.
Тепер, гуляючи Львовом, я впізнаю його почерк на львівських будівлях. Знаю, що то писав він, поки я чекала неподалік. І ніколи б не подумала, що все буде ось так».
«Коли 5 жовтня ми прощались, то я не знала, що це назавжди»
Марта і Ростислав були разом на Майдані, а вже наступного року «Дрогобич» у День свого народження склав присягу на вірність народу України.
«Наші стосунки почались одночасно з Революцією Гідності. Тоді Ростик вступив в «Азов». Навіть планували жити в Маріуполі. Вся наша історія тісно переплітається з історичними подіями в Україні. Я знала – мені він не належить повністю. І пишалась тим, який він, пишалась його вибором і цілком підтримала рішення захищати свою країну в ці темні часи.
Я думала, що він готовий ризикнути – для чого заважати? Якби не було дітей – пішли б разом або була б десь відносно поряд до нього. Коли 5 жовтня ми прощались, то я не знала, що це назавжди. Пам’ятаю, що стояла в коридорі, твердо, без сліз – і казала: «Ростик, можеш у всьому на мене покластись. Ти головне роби велику справу там, а я подбаю тут за все інше. Ні за що не хвилюйся». Він поцілував мене в голову і пішов».
Щороку на День Незалежності Ростислав купував синьо-жовті стрічки і разом з маленькими донечками пов’язував їх на могилах Січових Стрільців у Львові. Це була данина пам'яті подвигам минулих поколінь.
«Коли запитую дітей, якими вони пам'ятають свого тата, то старша каже: «Пам’ятаю, як він зустрічав мене зі школи. Завжди тримав руки в кишенях, а тоді ставав на одне коліно і питав: «Януся, тебе ніхто не ображав в школі. Розкажи татові все! Що вчили нового?»
А менша каже, що пам’ятає, як тато жонглював апельсинами для неї і вони вдвох дуже сміялись, коли апельсини розлітались кухнею.
Сумую за ним, але вважаю так – його смерть недаремна. Та що тут казати. Далі ним пишаюсь невимовно і пишатимусь завжди».
«Він був справжнім культурним хуліганом»
Ростислав – відома людина серед фанатського руху Львова. Вперше на сектор потрапив у 16 років, а всього мав більше сотні виїздів за рідні «Карпати» та збірну України. Був одним з лідерів та засновників колективу «Banderstadt Ultras».
«Хтось з друзів нещодавно влучно висловився про Ростика. А саме – «він був справжнім культурним хуліганом». Йому і справді був притаманний джентльменський набір та аристократизм. Це правда, – розповідає Марта. – Ростик міг пити пиво і аргументовано та вдаючись до найменших історичних деталей дискутувати про національно-визвольні рухи Хорватії. А вже через годину сидіти в поїзді до Києва на матч збірної або ж читати меншій донечці вечірню казку вдома. Така от контрасність.
Одягався завжди однаково: темно-зелені штани, футболка зі символікою «Карпат», улюблені кросівки Nike Air Max. У кишені – ніж, ланцюг та пару стікерів.
Я ненавиділа і не розуміла футбол з дитинства. А от Ростика полюбила таким, яким він був. Не старалась його змінювати і приймала цілком. Цінував це і казав: «Дякую тобі, що даєш змогу залишатись собою».
«Перед посадкою в аеропорту в Ростика знайшли піротехніку»
Також своїми спогадами та історіями про Ростислава поділився брат героя та двоє хлопців з фанатського руху «Карпат».
Брат Шийка розповів історію про подорож на матч «Карпат» проти «Боруссії» у Дортмунд і на концерт Джо Кокера.
«Ми з Ростиком небагато часу проводили разом у дорослому віці. Але взимку 2010 року «Карпати» мали грати з «Боруссією», а за кілька днів після цього у сусідньому містечку мав відбутися концерт одного з моїх найулюбленіших співаків Джо Кокера. І ми з Ростиком вирішили вдвох поїхати на цей «виїзд».
Їхали машиною в Катовіце, а звідти мали летіти в Дортмунд. Пригоди розпочалися ще по дорозі. Через заметіль ледве не запізнилися на літак. Перед посадкою в аеропорту в Ростика знайшли піротехніку. Я вже думав, що на літак його не пустять, але все обійшлося вилученням забороненого.
У Дортмунді зібралося чимало представників львівської футбольної тусовки – все проходило класно за винятком того, що «Карпати» без шансів програли. По дорозі зі стадіону група з місцевих чоловіків, яких було близько 10, ідентифікувала нас з Ростиком як фанатів «Карпат» і вирішила «пригнути».
Основною їх ціллю чомусь було відібрати рюкзак, який я ніс на плечах. Хоч я в цих розбірках і не досвідчений, але власність зумів відстояти. Ще й вдалося вибратися з цієї ситуації взагалі без будь-яких тілесних ушкоджень. Ростик дуже тішився з того, якими «клоунами» виявились місцеві, що не змогли відлупцювати двох приїжджих».
«Мріяв влітку 2022 року разом з дружиною і дітьми відвідати Спліт знову»
Фанат «Карпат» Роман згадав про виїзд у Хорватію у 2021 році та дружбу з Ростиславом.
«З Ростиком ми знались більше 10 років – познайомились на секторі і неодноразово разом катали виїзди за «Карпати». Коли ще тільки втягувався у фанатський рух, то активно зачитувався ЖЖ Ростика, де він описував свої виїзди за збірну та «Карпати». Він дуже доступно та аргументовано передавав свої думки та вніс титанічні зусилля для маси наших перформансів на трибуні.
Один з пам’ятних текстів Ростика – це його опис про заснування «Banderstadt Ultras». Тоді й подумати не міг, що через декілька років буду сам частиною цього колективу та особисто з ним малювати банер в честь десятиріччя банди під світло фар машини.
А коли жеребкування кваліфікації чемпіонату світу показало, що виїзний матч України проти Боснії та Герцеговини припадає на той самий тур, що домашня гра хорватів з москалями, то багато з нас загорілись бажанням їхати.
Ростик організував цю поїздку. Він домовився з другом «Азовцем» Мірославом про проживання в Спліті. Знайшов людей, які хотіли їхати, серед яких був і я. Спочатку ми приїхали в Спліт. У день матчу Хорватії проти москалів ми спостерігали незабутню атмосферу підтримки хорватів своєї збірної. Ростик був в ейфорії від хорватів, мріяв про те, щоб так само було колись і в нас. Він повторював весь час, як круто, що від малого до старого всі разом співають хорватські пісні, на символіці і взагалі – всі як один.
Ці дні пройшли під музику Томпсона і споглядання графіті «Хайдука». Хоч на матч більшості з нас потрапити і не вдалося, але з москалями ми перетнулися декілька разів. Дали їм зрозуміти, що українці є в місті і підтримують хорватів. В той день вдалось «віджати» москальську тряпку найспритнішому з нас.
Через день поїхали в Боснію і Герцеговину, де зустрілись з багатьма фанатами з різних міст України та підтримали збірну. Ця поїздка запам‘яталась нам перед усім тим, як Ростик реагував на всі графіті «Хайдука». Вони почались за багато кілометрів до Спліта і продовжувались навіть в Боснії. Також всі зацінили намагання Ростика розуміти чи навіть говорити хорватською.
Він мріяв влітку 2022 року разом з дружиною і дітьми відвідати Спліт знову».
«Сам любив інколи поганяти м'яча з друзями»
Ще один фанат «Карпат» Володимир розповів про вплив Ростислава на виховання молодших поколінь фанатів на секторі.
«Принциповість його політичних переконань формувала в підліткових свідомостях юних фанатів картину правильних цінностей та бачення майбутнього України. Його бажання створювати якісні перформанси на секторі перетворювалось в грандіозні файєр-шоу, величезні полотна та графіті по всьому місту. Ростислав горів футболом, «Карпатами» та Україною. Любив і сам інколи поганяти м'яча з друзями. Проте основне задоволення йому приносив саме футбольний фанатизм.
На виїзних матчах він завжди був у центрі всіх подій, брав активну участь у різноманітних акціях та зустрічах з фанатами інших клубів, відстоюючи зелено-білі кольори «Карпат» та синьо-жовті барви України. На міжнародних матчах Ростику завжди вдавалось знайомитись з представниками інших країн, зав'язувати розмови про його улюблені історичні теми за кухлем холодного пива.
У багатьох країнах в нього були хороші приятелі, зустріч з якими завжди приносила теплі відчуття щирої дружби. Існує безліч історій з виїзних та домашніх матчів – їх стільки, що вистачить для цілої книги. І в кожного друга Ростика є оті свої, окремі історії з фанатського життя. Розкажу одну з свої улюблених.
Мій перший євровиїзд за збірну в 2013 році в Сан-Марино з Ростиком та ще двома друзями. Попри розгромну перемогу України з рахунком 8:0 цей виїзд запам'ятався безліччю веселих моментів, про які згадується з посмішкою на лиці.
Наприклад, ми запізнювалися на початок гри і нам необхідно було знайти таксі в районі залізничного вокзалу. А єдиною людиною в той момент там був безхатько, який мирно попивав вино на лавці біля входу. Ми з Ростиком підійшли до нього і англійською намагались розпитати за таксистів, а пан безхатько відповідає нам українською мовою з галицьким акцентом: «Хлопці, та таксі отам за поворотом за 100 метрів. Дайте кілька євро на вино». Це нас дуже сильно здивувало.
Ми таки потрапили на стадіон в той вечір – ледь встигнули на початок нашого гімну. А після гри на вокзалі чекали свій потяг до Риму і безтурботно спостерігали, як люди не встигають на поїзд на сусідньому пероні. Виявилось, що ми тоді переплутали перон і цей поїзд був нашим транспортом до італійської столиці. Та ніч так і пройшла у веселих теревенях на вокзалі.
Це лише маленька частина однієї з тисяч історій про Ростислава – футбольного фаната «Карпат» та України, друга, побратима, воїна, Героя».
***
Нагадаємо, що ви також можете долучитись до допомоги сім'ям загиблих героїв ультрас. Вся інформація про фонд та можливість підтримки буквально в один клік є на його сайті.
Фото: Трибуна Героїв, з особистого архіву Марти Шийко
