Як би виглядав комбінований склад з гравців збірних України та Італії
В основу могло б пройти щонайменше 5 українців.
На фоні особливо яскравих виступів окремих гравців збірної України за останній час та паралельної невизначеності в збірній Італії, стало цікавим поглянути, наскільки насправді велика різниця в класі між двома збірними. Найпростішим та найбільш наочним способом це зробити видається накладання складів команд та виділення з них стартової обойми.
Процедура буде виконана з урахуванням кількох умов та критеріїв:
- Головним критерієм є актуальні рівень та форма гравця, якість його останніх виступів на клубному рівні. Винесення цього критерію в пріоритет необхідне для підвищення адекватності оцінки, адже очевидно, що матчі за клуб значно репрезентативніші в цьому плані;
- В другу чергу братиметься до уваги значення гравця для збірної та його внесок в успіх конкретного відбіркового циклу. Цей критерій необхідний, щоб відсіяти зовсім далеких до конкретно цієї збірної виконавців, які або взагалі не викликались протягом останнього року, або мали незначну ігрову практику;
- Для того, щоб конкуренція за позицію була найвищою, нещодавні ушкодження у того чи іншого гравця, через які вони можуть пропустити найближчі матчі, не бралися до уваги;
- Гравці були підібрані за схемою 4-3-3, адже вона у різних варіаціях близька обом командам.
Голкіпер – Джанлуїджі Доннарумма
На цій позиції ситуація прозаїчна. При усій крутості та прогресі Трубіна, Доннарумма на цю мить просто є більш класним та досвіченим голкіпером, а до того ж капітаном та беззаперечним першим номером у своїй команді. В той час як Анатолій цей статус поки що тільки завойовує.
Лівий захисник – Віталій Миколенко
Одна з найбільш конкурентних позицій в команді, адже Миколенко та Федеріко Дімарко однозначні гравці основи як свої збірних, так і клубів, які до того ж проводять індивідуально сильні сезони та перебувають у класній формі. Вибір на користь Віталія тут робиться здебільшого через його надпотужні виступи останніх тижнів.
Загалом же обидва захисники є уособленнями протилежних стилів та можуть бути класними варіантами для тренера під конкретний сценарій. Миколенко – класичний фулбек, який в першу чергу є крутим захисником, а його допомога в атаці йде як додаток. Дімарко ж навпаки є скоріше більш сучасною варіацією цієї позиції – не таким сильним в обороні, але з чудовим пасом та ударом.
Центральний захисник – Алессандро Бастоні
Бастоні – це ймовірно найкращий центральний захисник Італії прямо зараз, тому його кандидатура мало піддається обговоренню. Про існування Миколи Матвієнка тут можна хіба що просто згадати, враховуючи його поточну форму.
Найбільш реальним конкурентом вбачається партнер Алессандро по «Інтеру» – Франческо Ачербі. Втім, Ачербі є набагато старшим та не може запропонувати команді настільки ж широкий діапазон навичок (мова більшою мірою про вміння просувати м’яч через пас).
Центральний захисник – Ілля Забарний
У Забарного, на відміну від Бастоні, є досить переконливий конкурент у вигляді одного з головних італійських талантів – Джорджо Скальвіні. Обидва захисники проводять класні сезони та є важливими одиницями складу у своїх клубах. Дещо понижує акції українця стан, у якому наразі перебуває його «Борнмут», особливо на фоні «Аталанти» Скальвіні (нехай і провини самого Забарного там не так багато).
Українець добирає саме рівнем, який він демонстрував у виступах за збірну, відігравши 6 матчів з перших хвилин та бувши справжнім лідером оборони своєї команди.
Правий захисник – Джованні Ді Лоренцо
На правому фланзі захисту ситуація прямо протилежна до тієї, що склалась на лівому. Ді Лоренцо – єдиний залізобетонний кандидат і за рівнем, і за роллю у збірній. Джованні другий за зіграними хвилинами в Італії у кваліфікації після Доннарумми та вже кілька років поспіль безальтернативно основний у «Наполі», проводячи поточний сезон на звично високому рівні.
Як про альтернативу серед українців можна згадати про Юхима Коноплю, який також проводить сильний сезон і по ходу турніру став основним у збірній, але це зовсім інший рівень. Другим вибором тут скоріше є Маттео Дарміан, який багато та класно грає в «Інтері», але в збірній програє конкуренцію Ді Лоренцо.
Опорний півзахисник – Мануель Локателлі
Локателлі потрапив в основу як найбільш класний гравець загалом, якого можна поставити на цю позицію. Мануель є виконавцем надзвичайно широкого діапазону якостей та найкраще почуває себе, коли на полі його зовсім не обмежують. Класичним же опорником півзахисника «Юве» назвати складно, хоча ці функції він цілком здатен виконувати на хорошому рівні.
Власне через такий стилістичний перекіс значно більше ігрового часу у відборі на цій позиції провів Браян Крістанте. Він є першим вибором Лучано Спаллетті, коли гра більше потребує надійності, ніж креативу, як це було проти Англії. Коли ж команда була налаштована більш агресивно, як проти України та Мальти, то з перших хвилин виходив саме Локателлі.
Та найкращою альтернативою для Мануеля вбачається все-таки Тарас Степаненко, як еталонний виконавець ролі традиційного опорника. Півзахисника «Шахтаря» все ще із високою долею впевненості можна називати одним із найкращих руйнівників у Європі. Для сценарію зі стримуванням він має підійти краще того ж Крістанте.
Центральні півзахисники – Олександр Зінченко та Ніколо Барелла
Якщо з Бареллою, як з одним із найкращих вісімок Європи, усе зрозуміло, то позиція Зінченка зовсім не є безальтернативною. Якнайменше через те, що в Олександра не так часто вдається демонструвати арсенальський рівень гри, виходячи в центрі півзахисту у збірній. І якби не дискваліфікація Сандро Тоналі, то цілком ймовірно, що українця довелось би посунути в запас. Так же набір пасових навичок Зінченка та, знову таки, рівень його виступів за клуб, змушують ставити його в старт.
За місце третього вибору могла б бути жорстка конкуренція між Георгієм Судаковим та Давіде Фраттезі. Однак головний кривдник збірної України у першому матчі наразі занадто мало грає за «Інтер», на відміну від Судакова, який просто розриває у ЛЧ. Тому тут усе очевидно.
Вінгери – Віктор Циганков та Доменіко Берарді
В Україні та Італії ситуація з вінгерами певним чином схожа, адже справа вибір дещо багатший та переконливіший, ніж зліва. Так, два найсильніші гравці на обох флангах – це праві вінгери Циганков та Берарді.
Обидва є одними з найкращих на своїй позиції в чемпіонатах та проводять індивідуально сильні сезони. Італійця ж можна взагалі вважати одним із найкращих флангових півзахисників в історії Серії А та одним із найбільш креативних та небезпечних вінгерів сучасності. Щоправда, роль Берарді у своїй збірній не здається такою фундаментальною, як роль Циганкова у своїй. Це видно і по зіграних хвилинах у відборі, яких в українця на 170 більше (374 проти 205).
Так чи інакше обидва ці гравці заслуговують вийти в стартовому складі. Тим більше, що головний профільний кандидат на місце лівого вінгера, Михайло Мудрик, наразі далеко не на своєму піку. А Циганков, своєю чергою, має переконливий досвід виступів зліва, що власне і дозволяє його туди поставити.
Справа, відповідно, місце займе Берарді. В тому числі й через те, що зміна флангу вдарить по його атакувальному потенціалу дещо сильніше.
За вийнятком Циганкова, найближчою альтернативою на цю позицію є Маттео Політано, який з вісьмома результативними діями є одним із найкращих гравців «Наполі» в цьому сезоні. Втім, загальний рівень Політано та його виступи у відборі (0 результативних дій за 163 хвилини на полі) роблять вибір на користь Берарді куди більш привабливим.
Центральний нападник – Артем Довбик
В жодній із команд немає залізобетонно основного форварда, який стабільно класно проявляв би себе саме на рівні збірної. Тому тут критерій актуальної форми є по суті єдиним. Виходячи з цього, кандидатура Довбика виглядає найбільш переконливо.
Серед італійців добре виглядають Джанлука Скамакка та Джакомо Распадорі, які мають хороші відрізки у клубах та помітно допомагали своїй збірній у відборі. Однак це досить далеко від тієї форми, у якій знаходиться українець прямо зараз із шістьма результативними діями в чотирьох останніх матчах за «Жирону».
Головний висновок, який можна зробити, якщо поглянути на запропонований склад, полягає в тому, що збірна України наразі дійсно має у своєму розпорядженні гравців найвищого рівня, які б цілком могли конкурувати за місце в основі у збірній Італії.
Перевагою італійців, яка в підсумку все ще змушує говорити про ці дві збірні як про команди різних класів, полягає власне у глибині складу. В Італії є принаймні по парі топових виконавців на одну позицію. Це можна помітити й за кількістю італійських прізвищ, які були згадані в якості альтернатив та які у підсумку потрапили в умовний запас.
Проте, коли мова йде про окремо взятий матч з обмеженою ротацією, то українська команда зовсім не виглядає в ньому очевидним андердогом.
Фото: УАФ, Matteo Ciambelli / DeFodi Images,
