Невдалий пранк, отруєна ковбаса, влучання блискавки, падіння у прірву – 9 найдивніших смертей футболістів
Сумна, але дуже цікава добірка.
На початку 2000-х в ефір вийшов один із перших культових серіалів від HBO – «Клієнт завжди мертвий». В основу сюжету було покладено життя родини Фішер, яка після загибелі глави сімейства намагається втримати на плаву власне похоронне бюро.
Окрім цікавої сімейної драми, неординарному і глибокому погляду на смерть, серіал став відомий завдяки власній родзинці: на початку кожного епізоду демонструвалася історія загибелі персонажа, якого протягом серії і буде поховано в бюро родини Фішерів. Зазвичай загибель була трагічною, а її обставини безглуздими і шокуючими.
Сьогодні ж ми вирішили пригадати 9 футболістів, чиї історії загибелі теж цілком могли б стати сюжетами для серіалу «Клієнт завжди мертвий» – настільки обставини смерті не вкладаються в голові.
Пепе Соареш (23 роки)
Ким був: одним із перших зіркових гравців європейського футболу.
Як помер: смертельно отруївся, коли мама помилково додала в ковбаски каустичну соду замість солі.
Пепе Соареш народився у 1908 році у місті Лісабон. У той суворий час престижною вважалася професія токаря – і саме ним Пепе охоче став у 18 років. Добре граючи у футбол за збірну свого заводу, юнак отримав запрошення від місцевих клубів. З усіх варіантів було обрано «Белененсеш», адже жив Пепе біля гнізда цього клубу – у лісабонському районі Белен.
Пепе стартував у чемпіонаті 1925/26. Дебютувати довелося виходом на заміну в матчі проти «Бенфіки», коли «Белененсеш» вже програвав 1:4. До кінця гри команда Пепе камбекнула на 5:4, а сам гравець забив переможний пенальті на останніх хвилинах.
З цього моменту і почався його стрімкий підйом. В 1926-му Пепе вже приміряв футболку збірної Португалії – і двічі забив французам. В 1928-му поїхав з португальською збірною на Олімпійські ігри, які тоді були найпрестижнішим футбольним турніром світу.
В середньому Пепе забивав 2 голи за гру, а його найкращим сезоном був 1929/30, коли вдалося наколотити 36 м’ячів у 14 матчах. Неординарна техніка (особливо для 1920-х років) та феноменальна швидкість зробили Пепе зіркою португальського футболу та лідером «Белененсеша», з яким він виграв титул у 1927 і 1929 роках.
За Пепе полювали «Порту» та «Бенфіка», які навіть пропонували трохи грошей. Однак форвард залишився вірний «Белененсешу», де продовжував поєднувати футбол з роботою на заводі. В один з таких робочих днів, 23 жовтня 1931 року, Пепе після обіду почав блювати кров’ю та знепритомнів біля станка. В пекельних муках він провів цілу добу, перш ніж помер наступного дня.
This page contains the following errors:error on line 1 at column 203: Opening and ending tag mismatch: br line 1 and div Below is a rendering of the page up to the first error.Як виявилося трохи згодом, причиною смерті стало жахливе харчове отруєння, яке було викликане тим, що мати Пепе помилково додала до чорізо (пікантні ковбаски) каустичну соду замість солі.
Лучано Ре Чекконі (28 років)
Ким був: одним із кращих італійських центрхавів 1970-х років. З «Лаціо» вигравав Скудетто, зі збірною Італії їздив на ЧС-1974.
Як помер: через дуже невдалий пранк. Вирішив жартома імітувати пограбування ювелірного магазину, внаслідок чого був застрелений його власником.
У 1972 році «Лаціо» придбав центрального півзахисника Лучано Ре Чекконі, який останні декілька сезонів вважався зіркою Серії Б. Його трансфер не особливо зацікавив фанатів, проте вже через декілька місяців вони почали поважно називати Лучано «білявим ангелом».
Його розкішна світла шевелюра беззаперечно вразила торсиду на «Стадіо Олімпіко», однак ще більше вразила гра. Цей роботяга міг зіграти на позиції опорника, а в той же час володів чудовим пасом і бігав бокс-ту-бокса. У разі потреби Лучано також випалював землю на позиції центрального захисника, адже мав сталевий корпус і чудово грав головою.
Лучано одразу став ключовим футболістом «лаціале», а на пік форми вийшов у 1974 році, коли під керівництвом Томмазо Маестреллі «Лаціо» виграв перше в історії Скудетто. За такі здобутки головний тренер збірної Італії навіть взяв Лучано на ЧС-1974, щоправда в ролі глибокого резервіста.
Після здобуття титулу Лучано Ре Чекконі став улюбленцем фанатів «Лаціо», шанували його ледь не на рівні Джорджо Кінальї – феноменального бомбардира того часу. Лучано відносно непогано провів і сезони 1974/75 та 1975/76, однак на старті кампанії 1976/77 отримав травму і вилетів до січня.
У середині січня Лучано нарешті повернувся на базу «Лаціо» і поновив тренування. 18 числа він вийшов прогулятися по Риму із П’єтро Гедіном (партнером по команді і дружбаном). По дорозі вони зустріли свого спільного товариша – парфумера Джорджо Фратіччолі. Той вмовив їх навідатися до ювелірної крамниці Бруно Табоккіні, щоб передати флакони з парфумами.
Через декілька секунд після того, як ця трійця увійшла до ювелірної крамниці, з неї було чутно постріли, а непритомний Лучано Ре Чекконі миттєво завалився на підлогу. Що сталося?
За версією преси, Лучано Ре Чекконі просто дуже невдало пожартував. Зайшовши до крамниці, він «по-ганстерські» підняв комір свого пальто і прокричав: «Всім залишатися на місцях. Це пограбування». Переляканий Табоккіні не став розбиратися в нюансах – і миттєво вистрілив у груди футболіста «Лаціо» з пістолету Walther калібру 7,65.
Лучано помер одразу. Ховали його 21 січня у супроводі багатотисячного натовпу з римських вболівальників і селебрітіс.
Версію преси про «невдалий пранк» за декілька днів підтвердило і слідство. Щодо Бруно Табоккіні, то його одразу було заарештовано, але вже через три тижні виправдано за «ненавмисне перевищення допустимих методів самооборони». На захист вбивці стала італійська преса і ліваки, які приводили захисну аргументацію про регулярні пограбування того часу і сумнівну, занадто «праворадикальну» репутацію «Лаціо».
Одразу було придушено і декілька альтернативних версій. Зокрема про те, що грабіжницький вислів пролунав від П’єтро Гедіна, а переляканий продавець просто схибив і влучив у Лучано. Додаткової загадковості цій історії додає і той факт, що Гедін мовчить про неї майже 50 років.
Як і майже 50 років фанати «Лаціо» продовжують віддавати шану Лучано Ре Чекконі – блискучому півзахиснику епохи 1970-х, чия смерть досі залишається однією з найбільших таємниць італійського футболу.
Петер Дубовський (28 років)
Ким був: футболістом «Ов’єдо» та лідером збірної Словаччини, екс-гравцем мадридського «Реала». На Батьківщині його кликали «Король бомбардирів» і «Божественний Петер».
Як помер: під час відпочинку в Таїланді впав у прірву біля водоспаду.
Петр Дубовський – одна з останніх зірок чехословацького футболу. Молодий форвард дуже багато забивав у складі братиславського «Слована», але коли Словаччина стала незалежною – грати в такій слабкій лізі вже не хотів. Перебрався Петер до мадридського «Реала», який на початку 1990-х активно переманював проспектів з кризових країн.
Дубовський не бив байдики в молодіжці, як більшість югославських біженців у складі «Реала». За два сезони він набігав 45 матчів, став чемпіоном Ла Ліги, виграв Кубок Короля і навіть робив результативні дії. Але робив їх мало, тож це стало приводом для трансферу в скромніший «Реал Ов’єдо».
За «Ов’єдо» Дубовський відбігав 5 сезонів – провів 124 матчі, зробив 20 результативних дій та в кожному сезоні боровся за виживання. Грав словак не форварда (де все ж виявився малоефективним в умовах топ-чемпіонату), а центрального або атакуючого півзахисника.
Куди більше довіри до Петера було в збірній Словаччині, яка в 1990-х було слабкою і далекою від великих турнірів. Дубовський, тим не менш, забив там 12 голів в 30 поєдинках – і саме на його персону покладали великі сподівання перед відбором до ЧС-2002, де Словаччина повинна була битися з Туреччиною та Швецією.
Однак до відбору Петеру не дожив. В червні 2000 року він поїхав на відпочинок до Таїланду, де розважався разом зі своєю нареченою та братом. Футболіст якраз шукав вдалий ракурс для красивого фото водоспаду, коли підсковзнувся і впав у десятиметрову прірву.
За словами брата футболіста, Петер помер не одразу, а ще досить довго кричав та кликав на допомогу. Однак рятувальна операція розтягнулася у часі через важкодоступну місцевість – і 23 червня 2000 року лікарі констатували смерть Петера Дубовського.
Шалва Апхазава (23 роки) і Андрій Павицький (17 років)
Ким були: гравцями київського «Арсенала», який в ті часи боровся за вихід в Кубок УЄФА.
Як померли: через проблеми з серцем протягом одних зборів.
В цій історії незвичною є не причина смерті, а швидше її вкрай моторошний фактор – одразу два футболісти померли під час зимових зборів київського «Арсенала» в сезоні 2003/04.
Той «Арсенал» був претендентом на єврокубки і колючим суперником для «Динамо» та «Шахтаря». Коли В’ячеслав Грозний лише починав будувати команду влітку 2002 року, одним з перших його придбань став грузинський форвард Шалва Апхазава.
В першому ж сезоні за «Арсенал» (2002/03) Апхазава забив 14 голів, став четвертим бомбардиром Вищої ліги та був лідером команди, яка посіла 5 місце і боролася з «Дніпром» та донецьким «Металургом» за вихід в Кубок УЄФА. За такий перформанс Шалва отримав виклик до збірної Грузії і пропозиції від більш статусних клубів, але несподівано вирішив залишитися в Києві.
В сезоні 2003/04 «Арсенал» грав гірше, та і Апхазаву в першому колі мучали травми, через що він відзначився лише тричі. Однак до зимових зборів футболіст відновився, а команда Грозного таки розраховувала зачепитися за єврокубки. Київський клуб вийшов з відпустки і поселився на своїй тренувальній базі, звідки через два дні мав вирушити на збір до Туреччини. У ніч з 6 на 7 січня Шалва Апхазава помер внаслідок раптової зупинки серця, що була спричинена кардіоміопатією.
«Це шок. Ще перед сном він багато жартував і був навіть більш бадьорим, ніж зазвичай», – розповідав Гела Шекіладзе, сусід Апхазави по кімнаті. 8 січня на базі «Арсенала» відбувалося прощання, на якому були присутні безліч представників з різних клубів Вищої ліги.
Вже наприкінці зими з табору «Арсенала» прийшла ще одна жахлива звістка – на зборах в Криму помер 17-річний гравець молодіжки Андрій Павицький. Юнак знепритомнів під час контрольного матчу «Арсенала-2» – і більше до тями не прийшов. Павицький вважався одним з найперспективніших гравців дублю і декілька разів пропонувався В’ячеславу Грозному під основу.
Згодом ФФУ дійшла висновку, що причиною смерті Павицького стала лікарська халатність. В лютому гравець пройшов медогляд в одній з лікарень Києва, де у нього діагностували фізичне перенавантаження і помірні зміни в міокарді. Було призначено спеціальні ліки та окрему програму тренувань. Проте лікар «Арсенала-2» знехтував попередженнями та взяв гравця на збори.
Це призвело до того, що на початку березня 2004 року вся команда «Арсенала» вдруге за 2 місяці зібралася на похороні.
Гарі Спід (42 роки)
Ким був: блискучим атакуючим півзахисником, який провів більше 600 матчів на найвищому рівні. Вигравав чемпіонат Англії з «Лідсом», грав з «Ньюкаслом» в ЛЧ, майже протягнув Уельс на Євро-2004. На момент смерті працював головним тренером збірної Уельсу.
Як помер: Офіційна версія – самогубство (повішення). Альтернативна – нещасний випадок.
Гарі Спід був одним з небагатьох гравців в історії футболу, який міг похвалитися аж 20 сезонами на найвищому рівні. З «Лідсом» Спід виграв чемпіонат Англії, у «Ньюкаслі» пройшов хороший шлях у Лізі чемпіонів, а з «Болтоном» прорвався до плей-оф Кубка УЄФА. Чудово Спід грав і за збірну, де 14 років був одним із лідерів.
Ігрову кар’єру Спід закінчив у 2010 році у клубі «Шеффілд Юнайтед». Авторитет футболіста в Британії був настільки високим, що він одразу отримав тренерську пропозицію від «Шеффілда», а згодом і від збірної Уельсу. Валлійці тоді гепнулися за межі першої сотні рейтингу ФІФА, перед стартом жеребкування ЧС-2014 перебували аж в шостій корзині (поруч з Сан-Марино та Ліхтенштейном).
Під керівництвом Гарі Спіда Уельс почав відроджуватися – збірна здобула ряд сенсаційних перемог і лише на 3 бали відстала від зони стикових матчів за вихід на Євро-2012. Команда також повернулася в першу сотню рейтингу та отримала від ФІФА відзнаку «Прорив року». Спіда хвалили за те, що він покращив мікроклімат і чудово вписав у свій футбол Бейла та Ремзі.
26 листопада Гарі Спід виступав в ефірі телеканалу BBC, де з оптимізмом оцінив шанси збірної Уельсу у відборі до ЧС-2014. Після ефіру він повернувся додому, де ввечері мав дрібну суперечку з дружиною Луїзою. За версією слідства, розгнівана Луїза вирішила покататися на машині перед сном, щоб трохи охолонути і заспокоїтись. Гарі залишився вдома сам, а коли дружина повернулася – він вже звисав мертвим зі сходів.
Новина шокувала футбольний світ, а особливо АПЛ, де екс-одноклубники Гарі Спіда не стримували сліз під час хвилини мовчання. Версій загибелі вже за декілька місяців стало десятки, проте з плином часу їх залишилося дві.
• Офіційна версія – самогубство. Гарі Спід довгий час страждав психологічними проблемами. Доказова база цьому суттєва. Слідчі підняли листи Спіда з юності і дивакуваті СМС, які він відправляв своїй дружині. Луїза теж наполягає на цій версії – і запевняє, що поведінка чоловіка перед смертю дійсно була дивною.
• Альтернативна версія – нещасний випадок. Вперше про це заговорив слідчий Ніколас Рейнберг у 2012 році. За його теорією, Спід не збирався вчинити самогубство. Він лише хотів привернути увагу дружини і примиритися у такий от спосіб. Але поки чекав на її повернення, заснув на сходах і зірвався до низу з обмотаним довкола шиї кабелем.
Пітер Уіттінґем (35 років)
Ким був: крутим хавбеком з Чемпіоншипу, 10 років кар’єри віддав «Кардіффу», який часом залітав до АПЛ.
Як помер: напився в пабі, після чого впав зі сходів і смертельно травмував голову.
На початку 2000-х Пітер Уіттінґем був одним з найперспективніших центральних півзахисників англійського футболу. В сезоні 2003/04 він у 19-річному віці прорвався до основи «Астон Вілли» та активно викликався до юнацької і молодіжної збірної Англії.
Швидко увірвавшись в АПЛ, Пітер так само швидко дістався і межі свого потенціалу. Вже в 2007 році глибокий резервіст «Астон Вілли» остаточно перестав прогресувати і був проданий до «Кардіфф Сіті», де починали будувати проект під промоушен.
У «Кардіффі» Уіттінґем на 10 років став основним хавбеком та одним з найкращих гравців Чемпіоншипу. Він чимало забивав та асистував. В сезоні 2009/10 примудрився наколотити аж 25 голів, а в кампанії 2012/13 був лідером команди, яка нарешті прорвалася до АПЛ. Хоча і лише на один сезон.
Уіттінґем грав за «Кардіфф» до 2017 року, а після спробував закріпитися в «Блекберні» – де і закінчив кар’єру в 2018-му. Надалі Пітер переїхав зі своєю родинною до Уельсу та намагався знайти себе у позафутбольному житті. Виходило не дуже вдало, що часто призводило до зловживання алкоголем.
7 березня 2020 року COVID-19 вже набирав обертів, а Пітер Уіттінґем знову зібрався з друзями в пабі, щоб подивитися регбійний матч Англії та Уельсу. За словами товаришів, п’янка була дуже жорсткою і тривала декілька годин. Лилося багато пива і текіли. Коли ж все закінчилося, Пітер труднощами дістався коридору, де втратив рівновагу і випав у пожежні двері. Надалі він пролетів 8 сходинок і декілька разів вдарився головою.
Непритомного Пітера Уіттінґема негайно повезли в Університетську лікарню Кардіффа, де внаслідок отриманих черепно-мозкових травм він помер 18 березня.
Деніс Дазуль (34 роки)
Ким був: колишнім гравцем бельгійських грандів та італійської «Перуджі».
Як помер: отримав удар блискавки під час серфінгу.
Коли Денісу Дазулю виповнилося 18 років, він вважався одним з найперспективніших центральних захисників Бельгії. Кремезний, імпозантний, кучерявий, технічний – просто таки мрія будь-якої команди. Дазуля зробили капітаном юнацької збірної, а льєжський «Стандард» пропонував йому багаторічний контракт.
У цей момент на горизонті з’явилася «Перуджа», яка запропонувала футболісту втричі більшу зарплату. Пригоди Дазуля в Італії чудово описують його ж слова з інтерв’ю: «У 2001 році я перейшов до «Перуджі». На літніх зборах нас було 37 гравців. Всі тренувалися великою неорганізованою купою. Після декількох днів таких тренувань до мене підійшов головний тренер Серсе Космі. Він сказав: «Хлопче, а тих то? Коли тебе купили?».
Зрештою, єдиним досягненням Дазуля в Італії стало те, що він не побоявся попросити футболку в Дженнаро Гаттузо після матчу з «Міланом». Далі Прімавери юний бельгієць не пішов, а змарнований у «Перуджі» рік настільки його підкосив, що в майбутньому не дозволив виплисти ні в «Генку», ні в «Антверпені», ні навіть в італійській трясовині.
Після десяти років поневірянь по третьосортним клубам муки гравця нарешті скінчилися в 2014-му, коли він переїхав до Австралії та став рекламним обличчям однієї з компаній, що займалася виробництвом та встановленням вентиляційних систем.
Модельна кар’єра, гра за любительські клуби Австралії, кемпінг та серфінг – ось чудова життєва глава Деніса Дазуля, яка, нажаль, стала заключною. В листопаді 2017 року він полетів на відпочинок до Індонезії, де одного дня необачно відправився серфити у похмуру погоду.
Коли Деніс лише заходив у воду, у нього влучила блискавка.
Франко Акоста (25 років)
Ким був: дуже талановитим уругвайським нападником, який не зміг розкритися у «Вільярреалі».
Як помер: потонув, намагаючись перепливти ріку. Зробив це в рамках святкування свого 25-річчя.
У 2013 році Франко Акоста був одним з найхайповіших молодих проспектів Уругваю. Футболіст став найкращим гравцем юнацького чемпіонату Південної Америки, а також взяв участь у молодіжному чемпіонаті світу. Акоста продовжував грати в уругвайській лізі за скромний «Фенікс», але за ним вже вишикувалася черга з «Ліверпуля», лісабонського «Спортинга» та «Вільярреала».
Влітку 2015 року Акоста підписав п’ятирічний контракт з «жовтою субмариною». «Вільярреал» заплатив за гравця скромні 1,5 млн євро, проте надалі Акоста не відбив навіть їх. Він виявився геть «сирим» для такого рівня та грав переважно за дубль на рівні Сегунди Б. Не допомогли навіть оренди в «Расінг Сантандер» та чемпіонат Уругваю.
Зрештою, по закінченню контракту в 2020 році Акоста настільки впав у скілах, що виявився непотрібним навіть командам вищого уругвайського дивізіону. Він підписав контракт з клубом «Атенас», який виступав у першому дивізіоні.
Ось і в березні 2021 року Франко Акоста відсвяткував своє 25-річчя з одноклубниками, після чого влаштував вечірку для близьких друзів та родини. В її розпал Акоста та його брат подумали, що все йде якось занадто буденно для ювілею – і вирішили додати трохи адреналіну та переплести ріку Пандо, поруч з якою і відбувалася вечірка.
Довжина річки складає 28 кілометрів. Брат Акости більш тверезо оцінив свої сили – і облишив це діло майже одразу. А ось Франко заплив далеченько, та десь на середині дистанції почав тонути і несамовито благати про допомогу.
Тіло 25-річного уругвайського форварда було знайдено через 2 дні – 8 березня 2021 року.
Фото: La Nuova Venezia, Xu Zijian/Global Look Press, Mark Hawkins/Global Look Press, IlNobileCalcio
