У 1946-му ветеран війни очолив «Йовіл» по оголошенню в газеті, а через 3 роки став героєм Кубка Англії
Команда нон-ліги перемогла найбагатший клуб країни на кривому полі.
Алек Сток народився в 1917 році у місті Вімборн-Мінстер, що на стику графств Дорсет і Сомерсет. Тутешні жителі описують своє місцеположення, кажучи, що з Вімборна лише 15 кілометрів до берегів Ла-Маншу у Борнмуті. Проте Алек Сток завжди говорив, що звідси лише 50 кілометрів до Йовіла.
Хоча Сток і народився у суворий час Першої світової, його дитинство минуло в досить хороших умовах. Юнак отримав освіту, надалі працював клерком у банку, а у вільний час грав за резервний склад «Тоттенгема» та за «КПР» у Третьому дивізіоні. Сток всіляко оминав «розбійницької стежки», а зброю до рук взяв лише тоді, коли нацисти поставили під сумнів сам факт виживання Британії.
В 1939 році Сток пішов на фронт. Достовірно невідомо, чи брав він участь у знаменитій евакуації з Дюнкерка, але точно відомі деталі участі у Нормандcькій операції. Влітку 1944-го Алек був поранений у битві за Кан – його танк підірвався на міні, що спричинило важкі травми екіпажу.
Сток переніс багато операцій по видаленню осколків – і лише влітку 1945-го зміг вийти з госпіталю та демобілізуватися. Мужик повернувся до Сомсерсета, але з рідного Вімборна переїхав до трохи перспективнішого Йовіла (під час війни сюди прилітало по заводах з виробництва літаків Westland Aircraft, проте все одно було багато робочих місць).
Важке фінансове становище не дозволило Стоку піти на омріяне букмекерське стажування, а також вимагало негайного пошуку роботи. Він розіслав близько 20 заявок до різноманітних підприємств – у тому числі відгукнувся на оголошення місцевої газети, де нон-ліговий «Йовіл Таун» шукав головного тренера.
Стока обрали з 60 кандидатів. Він важко вкочувався в післявоєнний футбол, але згодом вгадав з трансферами і зробив «Йовіл» міцним клубом нон-ліги
На початку 1946 року Алек Сток міг прийти додому та нарешті потішити дружину хорошими новинами, адже його таки обрали серед 60 кандидатів на посаду тренера «Йовіла». За Стока зіграв досвід виступів у футбольній лізі. Власники клубу запропонували йому роль граючого тренера і зарплату 7 фунтів на тиждень.
7 фунтів на тиждень – середня зарплата в післявоєнній Англії, яка робила важкі перші кроки мирного життя. Для людей розкішшю вважався шампунь та їжа не по талонам, а для футбольного клубу – вцілілий стадіон. Тим не менше, FA вдалося зберегти структуру футбольної ліги, де три професійні дивізіони і надалі мали звичний порядок підвищення/пониження в класі. Зовсім скоро там вже почалися перші гучні трансфери.
В нон-лізі єдиної структури не було. Тут все ділилося по регіональному принципу, а прямого обміну з футбольною лігою все ще не існувало. «Йовіл» виступав у Південній лізі – найсильнішому непрофесійному змаганні, що (разом з Північною та Істмійською лігами) наприкінці 1970-х стане базою для утворення Конференції.
В сезонах 1946/47 і 1947/48 Сток не мав жодних шансів побудувати нову команду, позаяк звичною справою була наступна картина: футболіст демобілізується, йде грати за «Йовіл», але за декілька днів отримує запрошення з футбольної ліги – і переходить вже туди. Хаос в управлінні, промерзлі поля, брак пального для виїздів – все це про перші післявоєнні сезони в трясовині.
Ситуація для «Йовіла» покращилася 1948 році. У клуба з’явився зарплатний бюджет завдяки успішній реалізації програмок до матчів, квитків та членських внесків від вболівальників. Керівництво дозволило платити 80 фунтів на тиждень. Сток цим скористався – і запросив до «Йовіла» декількох монструозних мужиків.
Прийшов кремезний правий фулбек Артур Гікман, який 10 років виступав за «Астон Віллу». Прийшов лівий півзахисник Нік Коллінз, який до війни нормально так рубався у складі «Крістал Пелас». Вдалося перехопити і крутих бомбардирів рівня Третього дивізіону – Джека Гаргрівза і Еріка Браянта. Поруч з ними (на правому фланзі атаки) влаштувався і сам Сток, якого вже поважно кликали Містером.
«У Йовілі багато робочих місць: фабрика по виготовленню рукавиць, авіазавод чи садові компанії. Це головний аргумент, адже очевидно, що ніхто не займається одним лише футболом», – пояснював гучні трансфери Сток.
У сезоні 1947/48 його «Йовіл Таун» фінішував у середині таблиці, а вже наступного року тренер обіцяв битися з «Колчестером» та «Джиллінгемом» за титул, а також пройти декілька раундів Кубка.
Кубкова історія «Йовіла» почалася зі складної перемоги над збірною шоколадної фабрики – і породила ритуал
Позаяк фінансування «Йовіла» фактично випало на долю фанатів, клуб всіляко заохочував до вступу в «клуб вболівальників» і пропонував привілеї за членські внески. Наприклад, родина Рейні, яка володіла баром неподалік стадіону, отримала доступ до командної роздягальні перед стартом «Йовіла» Кубку Англії 1948/49. Там 10-річний Рекс Рейні вручив футболістам «щасливу підкову».
Про її «силу» судилося дізнатися вже під час матчу 4-го кваліфікаційного раунду проти «Ловелл Атлетік» – команди, за яку виступали роботяги шоколадної фабрики з валлійського міста Ньюпорт. «Ловелл» грав у Північній лізі (яка була значно слабшою за Південну) – і справедливо вважався безпросвітним андердогом.
Однак матч в Уельсі знищив такі прогнози, коли «шоколадна фабрика» після першого тайму била «Йовіл» з рахунком 2:0, а їхній фулбек Гаррі Кларк без шансів розривав фланг (не дарма, бо вже за декілька років він стане одним з небагатьох гравців в історії футболу, що вигравали титул чемпіона Англії з «Тоттенгемом»).
За легендою, в перерві Алек Сток жартома взяв до рук підкову і промовив: «Якщо нам сьогодні щось і допоможе, то хіба що ця х***я». Чи варто говорити, що у другому таймі «Йовіл» перевернув все це діло і виграв з рахунком 3:2?
Після матчу Сток вмовив керівництво запросити Рекса вже на наступні матчі чемпіонату та Кубка Англії. Так 10-річний хлопець став одним із символів тієї кубкової історії, а згодом почав не просто супроводжувати команду до роздягальні, але і виводити її на матчі.
В перших раундах «Йовіл» впевнено розбив суперників з нон-ліги. «Ромфорд» звинувачував у поразці криве поле на стадіоні «Г’юїш» – і мав рацію
Наприкінці листопада в Англії відгриміли матчі 1-го раунду Кубка. «Йовіл» цілком буденно порішив слабкий «Ромфорд» з Істмійської ліги – 4:0, а Рекс вже по традиції вручив футболістам «щасливу підкову».
Результат аж ніяк не виділявся на фоні сірої маси інших, допоки тренер «Ромфорда» в пориві гніву не звинуватив у поразці... нахил поля на стадіоні «Йовіла» – «Г’юїші». І якщо ви подумали, що це лише крики ображеного, то певно що помилилися, бо на «Г’юїші» справді був офіційно зареєстрований нахил – 1,5 метра по ширині, 2 метра по діагоналі.
Його було утворено ще під час будівництва стадіону у 1920 році. Під час Другої світової на «Г’юїші» грали у бейсбол американські солдати, які пропонували виправити нерівності. Однак клуб відмовився, неначе відчуваючи, що в майбутньому нахил може стати в пригоді.
По мірі кубкових успіхів до 15-тисячного «Г’юїша» почала зростати увага преси. Ось що згадував Алек Сток: «Перед 2-м раундом мені зателефонував журналіст з Дейлі Графік – і попросив деталі для матеріалу про нахил. Я запросив його на «Г’юїш» та все показав: ось там 1,5 метра, ось там 2. Наступного ранку я відкриваю їхню газету, а там пише: «На стадіоні «Йовіла» нахил 5 метрів». І наступні декілька днів кожен журналіст брав цю інформацію за істину, але не забував додати ще декілька метрів від себе».
Нон-лігові скептики вже було почали списувати всі перемоги «Йовіла» на цю кривизну, але в 2-му раунді підопічні Алека Стока вибили з Кубка Англії «Веймут» із Західної ліги – 4:0. І вибили у виїзному матчі, що трохи відклало скандальні розмови про «Г’юїш».
Атмосферна розповідь про матч «Йовіл» – «Бері» з листа 75-річної давнини
Вже в 3-му раунді «Йовіл» чекало жорстке випробування – домашній матч із міцним середняком Другого дивізіону – «Бері». Щоб сповна відчути атмосферу тієї гри, варто прочитати лист, який в 1997 році було знайдено на горищі будинку одного з померлих фанатів клубу.
«9 січня 1949 року. Дяді Френку та тітці Ем, від Альфреда Годжеса.
Дорогі дядько Френк та тітко Ем. Перш за все, я хочу привіти та вас з Новим роком. Сподіваюся, у ньому вийде бачитися хоч трохи частіше. Також всі ми дякуємо за різдвяні подарунки. Мама вкрай задоволена новими чашками, а я вже ношу в’язані зелені шкарпетки, які гріють цими холодними зимовими вечорами.
Хочу також зазначити, тітко Ем, що твої зелені шкарпетки не тільки теплі, але й щасливі. Я вдягав їх вчора на футбол. Дядько Френк певно слухав цей репортаж по радіо. Точно слухав, інших варіантів просто немає.
Мені дуже прикро, дядьку Френк, що ти не приїхав на матч через подагру. Я вкотре хочу вибачитися, що ледь не зламав тобі ногу, коли стрибав по ній після перемоги над «Веймутом» в 2-му раунді. Але ти чудово знаєш, що вона означала для «Йовіла». Це можливість зіграти з «Бері».
Ми сиділи з батьком біля радіо і слухали жеребкування. І було дуже важко збагнути ті двоякі емоції: це наче і шанс зіграти проти футболістів з Другого дивізіону, але водночас і майже гарантований виліт – минулого року «Бері» двічі обіграли «Вест Бром» в чемпіонаті. А ти ж чудово знаєш, який зараз «Вест Бром» після промоушену.
Батько одразу сказав, що у нас жодних шансів, а потім взяв атлас і почав шукати, де знаходиться Бері. Приблизно такої думки був і Дікі Дайк. Я не знаю, чи ти пам’ятаєш, але він резервний воротар «Йовіла», і він працює зі мною в одному офісі адвокатської контори.
Наступного дня Дайк вже приніс програмку, ми сиділи і пів дня вивчали склад «Бері» – легко дійшли висновку, що нам торба. Цієї зими до них перейшли деякі гравці з першого дивізіону – Лес Блізард і Артур Кітон.
Дайк розповідав, що керівництво «Йовіла» нещодавно оплатило гравцям сольові ванни в басейнах. Це сталося вперше за пару років. Клуб вже отримує бонуси за виступ в Кубку, але водночас просив футболістів битися гідно і уникнути розгромної поразки, адже вона продемонструє неготовність до підвищення в лігу.
У Йовілі все Різдво говорили про футбол. Ми ходили на ярмарку і на святковий виступ – всюди були розмови про матч з «Бері». Ближче до суботи мама зв’язала новий фанатський шарф – майже ідеального зеленого кольору. Також моя подруга Етель надибала розочку, яку я прикріпив на шарф, щоб виглядати імпозантніше.
Ми підійшли до «Г’юїша» всією родиною ще за 3-4 години до матчу, але ледь проштовхнулися. У нас в конторі кажуть, що населення Йовіла – 22 500, але перед грою мені здалося, що біля стадіону було не менше 50 000. І це зрозуміло – ніхто не хотів пропускати таке видовище.
Ти вже знаєш результат (3:1), ти певно що по-доброму шокований, але я все ж додам, що це була найкраща гра «Йовіла», яку я колись бачив. Містер Сток, Браянт, Гаргрівз – вони просто розривали оборону команди з Другого дивізіону. Було багато розмов про поле, багато домислів і слів в газетах. Але вчора ми грали так, що могли обіграти «Бері» і на виїзді.
Після матчу ми вибігли на поле, я навіть встиг привітати Дайка, постукати по плечах Містера Стока. Вболівальники кидали шапки, носові хустинки, ковзалися і валялися на брудному полі. Це було неймовірно.
Сьогодні по обіді відбудеться жеребкування. В офісі увімкнуть її по радіо, а ми з Дайком чекаємо приїзд великого клубу на «Г’юїш». Сподіваюся, до того часу ти вилікуєшся і відвідаєш матч. А я поки планую за декілька тижнів навідатися до тебе. Можливо, ми подивимося «Йовіл» – «Бері» в кінотеатрі?»
В 4-му раунді «Йовілу» дістався найбагатший клуб Англії – «Сандерленд». Той матч досі вважається найгучнішим апсетом в історії Кубка
Результати жеребкування прийшли 9 січня – і Альфред з Дайком певно що оцінили красу іронії. «Йовіл» повинен був приймати «Сандерленд» – один з найуспішніших клубів Англії першої половини ХХ століття і точно найбагатший клуб післявоєнного часу.
Бо поки левова частка команд брала кредити на відбудову і скуплялися за безцінь, «Сандерленд» витратив 250 000 фунтів на післявоєнне комплектування. В лютому 1948-го «чорні коти» підписали Лена Шеклтона з «Ньюкасла» за рекордні 20 050 фунтів. У складі також були два англійських збірника, які згодом поїдуть на ЧС-1950: Джекі Робінсон та Віллі Вотсон. А ось інформація для повного розуміння фінансового стану «Сандерленда» – коли перед матчем з «Йовілом» у них травмувався основний лівий захисник, клуб без зайвих запитань викинув 7 500 фунтів на Барні Рамсдена. Просто як тимчасову заміну.
За такі колосальні витрати «Сандерленд» називали «Банком Англії». Керівництво пояснювало це бажанням повернути клубу славу початку століття, коли було здобуто 5 чемпіонських титулів.
Тим часом у Йовілі вже готувалися зустрічати «Банк Англії». Жінки з «клубу вболівальників» пошили команді спеціальну форму – зелені футболки з білими рукавами та гламурні зелені шкарпетки. Містер Сток відпросив кожного гравця клубу з роботи – і на тиждень команда працювала по графіку професійного клубу, з щоденними тренуваннями і спільним відпочинком.
«Коли квитки надійшли в продаж – черга втратила актуальність і почалася масовка бійка, яку довелося зупиняти кінній поліції. Коли ж квитки в касах закінчилися, багато хто пішов до мене додому і погрожував розправою, якщо я не вирішу це питання», – згадував в одному з інтерв’ю тодішній секретар «Йовіла».
Згодом до Йовіла почали з’їжджатися і журналісти, які вже писали сюжети про «найфутбольніше» місто Англії на найближчі декілька днів. У підсумку їх зібралося настільки багато, що клубу довелося зносити парти з сусідньої школи, аби розмістити всіх бажаючих біля бокової лінії.
Сама гра почалася дуже жорстко. Чи то внаслідок довгої адаптації до кривизни поля, але «Сандерленд» увесь перший тайм ходив пішки, а увімкнувся лише коли Алек Сток відкрив рахунок на 28-й хвилині. «Чорні коти» відігралися в середині другого тайму, проте не встигли дотиснути «Йовіл» у основний час.
За регламентом, команди з нон-ліги не проводили кубкові перегравання в післявоєнну епоху, щоб зекономити на пальному. Тому переповнений «Г’юїш» побачив дуже напружений екстра-тайм. Точніше, не побачив: «На початку додаткового часу на землю спустився такий туман, якого я в житті не бачив. Ми розмовляли між собою – і відверто не розуміли, чому суддя не зупиняє гру», – згадував Алек Сток.
Погода нівелювала не тільки технічні дані, але й фізичні (у гравців «Йовіла» почалися масові судоми). В таких умовах зазвичай перемагало бажання і випадок. Ерік Браянт на 105-й хвилині забив найважливіший гол в тодішній історії «Йовіла» – і зафіксував на дерев’яному табло рахунок 2:1.
Лише в другому екстра-таймі «чорні коти» почали бути схожими на найбагатший клуб країни, але в той день футболісти «Йовіла» якщо ще щось і пропустили, то хіба удари під час п’яної бійки в пабі, коли святкували цю сенсаційну звитягу.
Історія закінчилася в 5-му раунді. «МЮ» Метта Басбі виніс «Йовіл» 8:0, а за матчем спостерігало більше 80 000 фанатів
«Рецепт нашої перемоги? Міцне біле вино, енергетик з глюкози і сирі яйця. До матчу, після, а іноді й під час», – говорив після побиття «Сандерленда» Алек Сток. А говорити йому доводилося справді багато, позаяк спортивні журналісти вже не покидали Йовіл в очікуванні чергової сенсації.
Не покинули вони місто і після жеребкування 5-го раунду, адже «Йовіл Таун» ось-ось повинен був їхати в гості до «Манчестер Юнайтед». У такому романтичному жеребі засмучував хіба той факт, що «Олд Траффорд» футболісти «Йовіла» так і не побачать, бо легендарний стадіон досі відновлювали після бомбардувань 1940-1941 років.
До літа 1949-го «МЮ» орендував «Мейн Роуд» у «Манчестер Сіті», а саму команду тоді характеризували як працелюбний колектив раннього Метта Басбі. «Червоні дияволи» були представниками топ-5 і фіналістами останнього Кубка, але зірок у їхньому складі не рахувалося (в академії лише почали з’являтися перші «малюки Басбі»: Білл Фоулкс, Марк Джонс, Деніс Вайоллет та Джекі Бланчфлауер).
Сам Басбі ставився до «Йовіла» з великою повагою та відправив їм листа, де побажав гарної гри і пообіцяв чималу аудиторію на «Мейн Роуд». У цьому сумнівів якраз не було, бо майже 10 000 фанатів «Йовіла» вирушили підтримати своїх до Манчестера. В їхньому числі був і талісман Рекс.
Матч «Йовіла» та «Манчестер Юнайтед» зібрав 81 500 вболівальників, що досі залишається одним із рекордних показників Кубка Англії. Коли 10-річний Рекс вивів футболістів «Йовіла» на поле, стадіон просто збожеволів.
Як і божеволіли трибуни від футболу «Манчестер Юнайтед», що сильно відрізнявся від ледачої прогулянки «Сандерленда» та «Бері». Команду Стока прибили 8:0, а Джек Роулі забив 5 м’ячів та спровокував судоми у гравців «Йовіла» вже до середини першого тайму.
Так закінчувалася історія, яка для більшості представників «Йовіла» стала абсолютною вершиною кар’єри. Не буде вона такою тільки для Алека Стока. Вже влітку менеджер перейшов до «Лейтон Орієнт», де пропрацював 10 років на рівні Другого та Третього дивізіону. Після цього він заглянув на вогник до «Арсенала» та «Роми», а також став легендою «КПР», коли вивів їх до еліти та виграв Кубок ліги.
Але й на «Г’юїш» навідуватися не перестав. На ту саму «кривизну», де колись перемогли «Банк Англії» і повернули віру в футбольні дива.
Фото: Roker Report, Fulham
