В дитинстві у Деяна Ловрена на війні загинув родич, а сам він був біженцем. Але зараз продовжує грати за "Зеніт"

Навіть знімався у спеціальному документальному фільмі про ті події в Югославії.

З початку повномасштабного вторгнення, легіонери у чемпіонатах України та росії з юридичної точки зору опинились в однаковому становищі. В тому сенсі, що вони можуть в односторонньому порядку призупиняти контракти зі своїми поточними клубами та переходити в оренду в команди з інших чемпіонатів.

Цілком зрозуміло, що переважна більшість футболістів цим правом скористалась. Однак дехто залишився - як у нас, так і в них. У цьому пості бути йтися саме про других - а точніше, про одного з таких.

Мій особистий "біль" в контексті гравців, які досі виступають в РПЛ - це Віктор Мозес. Ключовий гравець чемпіонського "Челсі" Антоніо Конте продовжив свої виступи за "Спартак" навіть цього сезону - хоч в кінці серпня серйозно травмувався і вилетів на півроку (хтось скаже про карму). І це при тому, що він точно розуміє тих наших дітей, які через російську агресію залишились сиротами. Його рідних батьків застрелили у власному домі під час релігійних простестів у Нігерії, коли Віктору було всього 11.

Але якщо абстрагуватись від вболівальницьких аспектів, то найбільше нас з вами має розчаровувати Деян Ловрен. Бо він нас має розуміти ще більше.

Із заголовку (та й навіть без нього) ви, мабуть, уже здогадались у загальних рисах, про що йтиметься в пості. Балканець, втікав від війни з усіма відповідними жахами і наслідками, був біженцем.

В принципі, все так і є, але цікаво тут те, що Ловрен свого часу розповідав про все в подробицях у спеціальному документальному фільмі клубного каналу "Ліверпуля" - My Life as a Refugee ("Моє життя як біженця") у 2017-у році. І дивлячись його чи читаючи цитати Деяна з нього, його нинішня поведінка ще більш дивує.

"Коли почув сирени, то злякався - подумав, що це бомби"

У кого є час та бажання, то от, власне, сам цей фільм:

А от - цитати з нього з деякими вкрапленнями довідкової інформації.

Ловрен народився в Боснії і починав зростати в Кральєвська-Сут'єські (Kraljeva Sutjeska), селище поблизу Зеніки. "Зеніку атакували, бо це було більш велике місто. Однак найбільші жахи траплялися у невеличких селищах... людей жорсткого вбивали".

Про смерть родича: "Брат мого дядька (Ловрен висловлюється саме так - прим.) був вбитий ножем просто перед іншими людьми. Я ніколи не говорю про свого дядька, тому що це досить важка тема для розмови, але він втратив свого брата, одного з членів моєї родини. Тяжко..."

Про життя до війни: "Направду, у нас було все. У нас ніколи не було проблем. Все було гаразд із сусідами - і з мусульманами, і з сербами, всі прекрасно спілкувалися між собою і насолоджувались життям, у всіх було все так, як вони хотіли. Але потім це (війна) сталось".

Про причини війни, її початок та втечу: "Я б хотів мати змогу все пояснити, але ніхто не знає справжньої правди. Це просто сталося. Все змінилось впродовж ночі - війна кожного з кожним, три різні культури. Люди просто змінились. Пам'ятаю, як залунали сирени. Я був так наляканий, бо подумав: "Бомби". Пригадую, як мама взяла мене і ми пішли в укриття. Не знаю, скільки там просиділи - ймовірно, до закінчення сирен. Згодом, я пам'ятаю, як мама, мій дядько, його дружина - ми взяли машину і поїхали до Німеччини. Ми залишили все - будинок, маленьку крамницю з їжею, яка у них була, вони покинули це. Всього один рюкзак - "і вперед, у Німеччину".

"Нам пощастило. Мені та моїй сім'ї - нам пощастило. Наш дідусь працював у Німеччині, тому у нього були папери (щоб пройти всі перевірки впродовж шляху - прим.). В іншому разі, ми з батьками могли б закінчити в землі. Не знаю, що б могло статися. Один з моїх найкращих друзів у школі - його батько був солдатом - і я пам'ятаю, як він плакав кожного дня. І я думав: "Чому?" А він казав: "Мій тато мертвий". А це, як ви розумієте, міг бути і мій батько".

Про життя в Німеччині і спроб залишитись там надовго: "Мама з татом питались дозволу залишитись надовше, але кожні шість місяців їх запит відхиляли. Офіційні органи казали: "Коли війна закінчиться, ви зможете повернутися (звідки приїхали)". Тож кожні шість місяців батьки мали спаковані валізи, щоб повернутись. Це було непросто - у тебе ніколи не було майбутнього у Німеччині.

"І от одного дня вони прийшли й сказали: "У вас два місяці, щоб зібратися та повернутися". Для мене це було складно, бо я мав всіх друзів у Німеччині, моє життя розпочалося там. Я був щасливий, у мене було все, я грав за маленький клуб, а мій батько тренував - це було прекрасно. Моя мама казала "Німеччина - наш другий дім" - і це правда. Німеччина простягнула нам руку допомоги. Не знаю, яка країна могла б це зробити, в той час - прийняти біженців з Боснії".

Про переїзд до Хорватії та складне життя там: "Моя мама працювала у Walmart за 350 євро на місяць. Мій батько був маляром. У нас була складна ситуація з грішми. Мати казала: "Ми не можемо сплатити рахунки за світло, за все" - і тиждень у нас не було грошей".

"Пригадую, як батько взяв мої ковзани. І одного дня я спитав у мами: "А де вони?" На що вона крізь сльози відповіла: "Тато продає їх прямо зараз...У нас немає грошей на цей тиждень". Можу заприсягтися, що саме це був той момент у житті, коли я подумав: "Я не хочу це чути знову". Він продав їх за 350 кун, це близько 40 фунтів. Мої ковзани. Продані. Це були складні часи для моїх батьків".

Про те, чи складно говорити про це зараз: "Відчуття, наче війна була вчора. Це досить чутлива тема для розмови, тож люди досі уникають її - і це сумно. Мама сказала мені (до зйомок): "Не кажи їм". Але я відповів: "Я розкажу їм". І вона заплакала знов. Це завжди дуже чуттєво - говорити про це. Вона пам'ятає все".

Про майбутні покоління: "Сподіваюсь, для наступного покоління все буде набагато простіше - для моїх доньки та сина; можливо, вони забудуть про це та зможуть рухатись далі. Не знаю, чи вони коли-небудь зрозуміють моє життя та мою ситуацію, через що я пройшов, тому що вони живуть у абсолютно іншому світі. Якщо моя маленька донька хоче іграшку, я іноді кажу: "У мене намає грошей". Це досить складно зрозуміти - чому я так кажу - але вона має усвідомлювати, що ніщо не дається легко. Я тяжко працюю заради неї, тож вона має розуміти, що тобі не потрібно 20 іграшок, іноді достатньо однієї-двох, щоб бути щасливим - бо це взагалі про інше".

Про нинішню ситуацію з біженцями (він це говорив у 2017 р. - нагад.): "Коли я бачу, що відбувається сьогодні [з біженцями] - я згадую себе, мою сім'ю та як люди не хочуть тебе у своїй країні. Розумію, що люди хочуть захистити себе, але люди залишились без домівки. Не зі своєї вини; вони борються за своє життя. Вони хочуть безпечного місця для своїх дітей та їх майбутнього. Я пройшов через все це - і знаю, через що проходять деякі родини. Дайте їм шанс, дайте. Ви можете бачити, хто є хорошими людьми, а хто ні".

(посилання на англомовний оригінал цих цитат в статті The Guardian)

Ловрен зараз: "спорт поза політикою", судився з хорватською газетою, "нічого не має проти росії"

Усі наведені вище цитати, здавалося б, доводять: Ловрен як ніхто розуміє нас - і тих, хто був чи є під окупацією; і тих, кто ховається в укриттях; і тих, хто відчайдушно тікав від війни. І що він мав би бути одним з перших, хто залишить росію після 24 лютого та гучніше за всіх засудить війну та країну, яка її розпочала. Але ні.

З початку вторгнення за його тегом на Sports.ru немає жодного висловлювання про війну. Навіть чогось абстрактно-нейтрального типу "Ні війні" чи "Я за мир". Максимум - це інформація від Meta-ratings за 2 березня, що Ловрен хоче залишити "Зеніт" через вторгнення. Але представники клубу відразу почали заперечувати цю інформацію, називаючи це дурницями - і як показали наступні дії та слова Ловрена, мали рацію.

І от що це були за дії та слова:

• найпростіше і найголовніше: він досі виступає за "Зеніт" - і минулими вихідними грав у черговому турі РПЛ;

• у квітні хорватське видання "Jutranji List" у грубій формі засудило Ловрена за те, що той залишився в росії. Дійсно грубій - вони вийшли з заголовком: "Як знаменитий осел з Ріо став звичайним м*даком з росії". У відповідь на це захисник подав до суду зі словами: "Я не позволю такого издевательства над собой! Предприму все юридические и судебные действия, чтобы положить этому конец! Оскорбление и унижение – это не свобода слова». Також вибачитися перед футболістом закликав Хорватський футбольний союз;
• хоча про Хорватський футбольний союз варто згадати і в іншому ключі. В березні ходили чутки, що вони намагались переконати Ловрена не повертатись в росію. Але Деян повернувся;.
• коментар "Матч ТВ" щодо повернення до росії влітку: "«Были ли у меня сомнения в возвращении в россию? Нет, никаких сомнений. Я разговаривал с Александром Медведевым и сразу же заверил его, что останусь в Зените. У меня подписан с клубом трехлетний контракт, по которому остался еще один сезон. В общем, ситуация очень тяжелая, в том числе и для меня. На меня оказывается большое давление, и некоторые люди хотят, чтобы я уехал. Мне это не нравится, потому что во всем, что происходит сегодня, нет моей вины, ни вины Зенита. Я ничего не имею против россии, меня здесь отлично приняли, у меня здесь хорошие друзья»;
• коментар тому ж "Матч ТВ" щодо відсторонення "Зеніту" від єврокубків: "Это очень болезненно. И я не могу понять такого решения. Спорт и политика должны быть независимы, а сейчас множество спортсменов, не только футболистов, оказались наказаны. Даже паралимпийцы, которые посвятили свои жизни тому, чтобы попасть на Игры, не допускаются к соревнованиям. Мы видим, что существует политика двойных стандартов, но мы с этим ничего не можем поделать. Нам остается только показывать свою силу, в этом сезоне быть еще лучше, и я верю, что мы вернемся в еврокубки";
• коментар хорватському медіа про початок війни - Ловрен на той час відновлювався після травми в Хорватії, тобто, був НЕ в росії: "Кто знает, как бы я отреагировал, если бы находился в россии. Я разговаривал с местными, первые 10 или 15 дней было напряженно. Было непонятно, что произойдет. Сейчас, конечно, ситуация отличается. Я живу обычной жизнью в россии, все в порядке, я счастлив";
• сказав про "підтримку" "Зеніту": "Давили только медиа. Все в «Зените» поддержали меня, мне сказали: «Что бы ни произошло, мы рядом». Я очень это ценю. Клуб был рядом со мной, хотя даже сборная Хорватии отдалилась от меня настолько, насколько это было возможно";

• і про те, чому залишився - мовляв, не було варіантів: "Не так легко просто сказать команде «до свидания». Люди не понимают, что я оказался в непростой ситуации. Что я должен был делать? Куда я должен был ехать? Нужно было приостановить контракт? И что я бы потом делал? У меня не было клуба. Никто не пришел и не постучался в мою дверь. Никто! Давайте, расскажите мне, как я должен был попрощаться со своей работой и остаться ни с чем. У меня больше не было вариантов";.
• щодо останнього: по-перше, не віриться, що Ловрен не зміг би знайти собі клуб - до нього можна по-різному ставитися, але він захисник збірної віце-чемпіонів світу; по-друге, були чутки щодо переходу Деяна в "Трабзонспор". Хоча тут треба зважати на те, що це турецьке джерело;.

• ремарка щодо збірної ("сборная Хорватии отдалилась от меня настолько, насколько это было возможно") трохи дивує, бо Ловрен, не зважаючи ні на що, продовжує викликатись у збірну і навіть грає за неї. Під час останньої міжнародної паузи навіть забив Австрії. А цілком могло бути інакше - згадайте поляка Рибуса, якого не викликають саме через те, що він грає в РПЛ;

• з-поміж іншого: Ловрен, якщо хтось пам'ятає, антиваксер, а на початку квітня скасував підписку на Disney через збільшення там кількості ЛГБТ-персонажів. Скасував з закликом бойкотувати компанію. Але в росії йому точно немає, про що переживати - там ця компанія офіційно є недоступною.

***

Особисто я не розумію тих легіонерів, котрі продовжують грати в РПЛ - і не розумію саме с точки зори "розуму", а не "душі". Жодної перспективи, відсутність єврокубків, в країні вже багато чого немає, а скоро не буде ще більше, в тому числі, грошей; суспільний осуд (у світовому сенсі). Що може там тримати? Але навіть якби цих проблем не було, то Деяна Ловрена зрозуміти все одно було б неможливо - адже в його випадку фактор "душі" виходить на перше місце. Адже він не з чужих слів знає про все те, що переживаємо зараз ми з вами. Але залишається там.

І це дійсно неприємно.