«Зараз найкращий час бути українцем». Двоє англійців об’їдуть всі профі клуби України за два тижні
Тур до Дня Незалежності.
Тур до Дня Незалежності.
Літо – це час подорожей та нових емоцій. Когось більше тягне до моря, інші обирають гори. А одна незвичайна компанія зважилася на оригінальну футбольну мандрівку.
Адам, Ендрю та Рей вирішили об’їхати всі професійні футбольні клуби України на авто за два тижні. Всюди вони фотографуються з прапором України і називають свою подорож U+F on tour. Поки ви читаєте цей текст Ірини Козюпи наші герої все ще десь у дорозі на Сході України.
Головні герої
Адам Пейт відомий у світі футболу, як граундхоппер, автор проекту ukrfut24 та співавтор подкасту Ukraine+Football, футбольний відео-аналітик, скаут жіночої команди «Вест Гема».
У своєму цивільному житті Адам англієць, який більше десяти років живе в Україні і викладає тут у міжнародній британській школі. У 2019 році він перевіз до Борисполя своє авто з Англії. Тепер воно везе Пейта і компанію українськими дорогами. Саме Адам виконує роль водія у цьому турі.
Пейт одружений з українкою, але дружина з розумінням поставилася до того, що чоловіка два тижні не буде вдома.
«Я справді щасливчик. Вона завжди мене підтримує та надихає. Вона розуміє мою пристрасть до футболу. Ми вже дійшли до тієї стадії у нашому житті, що це, можливо, мій останній шанс кудись вирватися. І зараз чудова нагода реалізувати цей план. Звісно, ми кожного дня спілкуємося і вона завжди запитує, коли я повернусь додому. Відповідаю, що ми чим раз ближчі до мети», – сміється Адам.
Ендрю (Андрій) Тодос теж англієць, але з українськими серцем та душею. Він народився в Лондоні у сім’ї вихідців з України. Засновник Zorya Londonsk, співавтор подкасту Ukraine+Football. Найбільше джерело про український футбол англійською мовою. Коли Англія грала з Україною на Євро, Тодос був головним експертом для англійських медіа. BBC, Sky Sports, The Times – Ендрю був усюди. А на у руці у нього тату – карта України.
У дорозі він займається SMM – викладає сторіс, постить фото, відео та пише дорожні замальовки.
Ендрю говорить, що одружений з українським футболом.
Рей (на фото у форму «Оболоні») – киянин Андрій Вікторов, 17 років вболіває за «Оболонь» Київ. Ще один учасник подкасту Ukraine+Football. Називає себе англомовним голосом українського футболу. Так само, як Адам, викладає у міжнародній британській школі. У турі Рей виконував роль навігатора та був на зв’язку з клубами, але після першої частини подорожі повернувся до Києва – почалися робочі будні.
Рей також холостяк, але перебуває у пошуках королеви Півночі Києва.
Пролог
Велика подорож почалася 5 серпня у Києві. Команда U+F мандрує Україною проти годинникової стрілки. За два тижні ці джентльмени планують подолати більше 6200 км, щоб відвідати всі 63 професійні клуби в Україні, поговорити з цікавими людьми і побачити красиві локації, а ще спробувати пива в кожній з областей.
Але головна місія туру – відзначити 30 років Незалежності України через призму футболу. Саме до цієї дати і присвячена уся ця затія. Ідея належить Адаму.
«Кілька років тому у мене вже був подібний досвід. Я дивився футбол у кожній області України. А тепер подумав, чи могли б ми відвідати всі профі клуби України всього за два тижні. Я почав думати, як це можна реалізувати, і вирішив, що задум цілком реальний. Поділився цією ідею з хлопцями – і так все закрутилось».
З нашими героями говоримо по відео. Я з Тернополя, Рей вже в Києві, Адам та Ендрю в готелі Херсона. Розмовляємо англійською та українською.
«Коли Адам розповів про цю ідею, я подумав, що так може бути, але захотілося до неї додати ще якусь цінність. Тому ми присвячуємо цей тур до 30-річчя Незалежності України. У кожному клубі, який ми відвідуємо, ми запитуємо: «Які ваші думки щодо українського футболу за ці 30 років? Яким ви бачите його майбутнє? Як він впливає на повсякденне життя вашого села, міста, району чи області?» – додає Тодос.
Ендрю говорить українською з легким британським акцентом. Якщо не знає якогось слова чи фрази, то каже англійською. В Адама, як у носія англійської мови з народження, прекрасна вимова, яку я не завжди розумію. А в Рея красива літературна українська.
Дія 1
Графік туру дуже щільний – 2-4 клуби за один день у різних містах. Зате кожного дня нові історії, герої та враження.
Рей: «Це було на початку нашої подорожі. Ми збиралися відвідати Ставище і матч «Колоса» у Ковалівці. З нами був Дмитро Джулай. Наступного дня ми збиралися відвідати Житомир та Рівне. Коли я телефонував у «Полісся», то там ніхто не піднімав слухавку. Тоді Джулай набрав Артура Валерка, який дав нам необхідні контакти. Ми про все домовилися і наступного дня зайшли на стадіон. Це такий дуже промовистий приклад».
Ендрю: «Я маю камеру, щоб записувати інтерв’ю. Хоча б одне за день. І до кінця року плануємо змонтувати фільм з нашої подорожі. Хочемо показати нашим слухачам та читачам український футбол і клуби, про які вони мало знають. Майже всі інтерв’ю на відео будуть українською, але з англійськими субтитрами. Так фільм зможуть подивитися, як в Україні так і в Англії.
Наприклад, вчора ми були в «Балканах». Навряд чи багато людей щось знає про цей клуб. Хочемо мотивувати людей одного дня прийти на матч своєї місцевої команди або поїхати в інший регіон на футбол. Навколо українського футболу завжди є багато негативу. Але у ньому є набагато більше, ніж «Шахтар» та «Динамо». Чимало цікавого можна знайти навіть у маленьких селах, але це все треба бачити на власні очі».
«Мета цього проекту – нанести на світову мапу український футбол»
Рей: «Мета цього проекту – нанести на світову мапу український футбол. Коли Україна грала з Англією на Євро, то до кого зверталися журналісти з BBC та інших англійських каналів? До Ендрю та Адама.
Для свого подкасту ми записували інтерв’ю з Бебехом, Поворознюком та Сеньківим. Англійською вони говорили моїм голосом. Але на Євро Дмитро записував з нами відео і вже шпарив англійською, що аж гай шумів. Це означає, що свідомість самих блогерів змінюється. Вони побачили, що український футбол англійською мовою може працювати.
Душа нашого футболу в маленьких клубах та лігах. Команди підписали кількох ветеранчиків і грають для себе та своєї громади. Це і є ідея. Наша ініціатива – це всього лише кілька камінчиків на великому одеському пляжі, але ми розуміємо, що в Україні все запізнюється на 3-5 років».
«Ми зараз, як піонери», – жартує Тодос.
Рей: «Першу половину нашого тріпу я був на телефоні з усіма прес-службами клубів. Коли вони чують, що до них їдуть англійські журналісти, то шарм та харизма, звісно, працює. А коли вони бачать нас, то просто готові стелити килимові доріжки.
Позитивний приклад був у Волочиську, коли ми спілкувалися з Олександром Чижевським. Потім ми виходимо зі стадіону, нас кличе якийсь дядько у формі «Агробізнесу». Коли дізнався хто ми, повіз показувати тренувальну базу. І розповів все, що нас цікавило.
А негативний приклад наразі був у «Буковині». За два дні до нашого приїзду у Чернівці я поспілкувався з шістьма людьми, які направляли мене один до одного. І так ми в результаті ні з ким і не зустрілися. Чисто український приклад організації футболу».
Ендрю: «Зустрілися з президентом «Балкан». Ми йому розповіли про свій тур, а він нам про реальність українського футболу. Він каже, що в Україні футбол не є бізнесом, а більше соціальним проектом. Він просто хоче допомогти молоді в районі.
В офісі клубу був ресторан, де нас пригостили, а потім ми поїхали в Одесу. Вийшла така душевна зустріч. У «Минаї» нам подарували пляшку ужгородського вина. Ще кілька клубів зробили нам якісь подарунки. Але це не мета нашого тріпу. Ми дуже вдячні всім командам, які змогли з нами зустрітися.
Коли ми були в Тернополі, то відвідали офіс Wyscout. Незвично, що такий відомий футбольний бренд має офіс в Україні. І навіть не в Києві, а в Тернополі. Було цікаво це все побачити.
В Івано-Франківську ми дуже поспішали, але наші друзі хотіли нам все показати, попити пива, тому замість години ми провели там дві з половиною. Взагалі у подорожі було багато веселих моментів».
Рей: «Ми приїхали до стадіону академії «Мункач», а за нами спостерігали двоє чоловіків схожих на Луческу. Вони почали махати нам руками і кричати угорською, що на стадіон не можна. І навіть фотографувати його теж не можна. Потім підійшов третій чоловік, який трохи знав українську. Він нас так зорієнтував: «Зачекайте. Зараз Славік на машині приїде, він англійською говорить».
Під пильним наглядом цих двох Луческу ми обійшли стадіон, зробили кілька фото. Там ще висів угорський прапор, але діти грали у формах українських клубів. Поки не до кінця зрозуміла філософія та бізнес-модель «Мункача», але сам факт того, що такі академії з’являються в Україні, дуже сильно привертає увагу».
«Єдиний мінус – це зовсім не якість доріг, а їхній розмір»
Ендрю: «Ми їхали з Тернополя до Львова і потрапили у тягучку. На дорозі трапилася жахлива аварія. Ми поспішали на матч «Рух» – «Верес» на «Арені Львів» і запаркували своє авто за 5 хв до початку гри. Поки дійшли до трибуни, то пропустили перший гол. Потім пішли на післяматчеву прес-конференцію, де Кучук почав майже плакати від емоцій.
По дорозі до Чернівців застрягли в дорозі біля Калуша, де роблять нову дорогу, на дві години. Тому до Чернівецького університету приїхали три хвилини по восьмій. А він відкритий тільки до 20:00. Зробили фото біля брами, але було прикро, що зовсім трішки не встигли. Також так і не вдалося ні з ким зустрітися з «Буковини».
Ще смішний епізод трапився з готелем у Чернівцях. Він знаходився практично за містом. Його власниця сказала, що треба залишати авто на їхній парковці, бо інакше хтось може приїхати і зняти британський номер з машини. А потім вимагатиме за нього 500 євро. І це було трохи дивно. Зрештою, ми залишили авто на парковці готелю, що коштувало нам 40 гривень».
Загалом подорож спростовує міф про жахливі українські дороги. «Вони вже не такі погані, як люди про них говорять», – каже Адам.
Рей: «Я, як українець, хотів дізнатися не стільки про стан нашого футболу, як взагалі про стан нашої країни. Окремі області та міста перевершили мої сподівання. Мені всі говорили, що Чернівці – це тема, а Івано-Франківськ – так собі. Я абсолютно з цим не згоден. Мене дуже вразило це місто і вся область дуже мальовнича.
А єдиний мінус – це зовсім не якість доріг, а їхній розмір. Всюди дві смуги і постійно треба йти на обгін. Це такий собі зайвий адреналін. Хочу сказати, що у нас якісні дороги та інфраструктура на місці. Міста у нас різноманітні і країна у нас чудова».
Адам: «Не обов’язково повторювати наш досвід. В Україні так багато красивих та цікавих місць. Можна просто поїхати в сусіднє місто чи область і побачити нову для себе культуру».
За день хлопці витрачають приблизно по 50-60 євро. Це бензин, готель, їжа та інші витрати. Але не кожного дня є потреба заправляти машину, а обід дуже часто застає їх у дорозі.
Ендрю: «Ми можемо написати гайд по всіх хот-догах на заправках, бо майже всіх їх куштували. Ми тепер вже всі експерти з хот-догів».
***
«Я дуже вдячний, що живу в такий час в історії»
Турне вже подолало свій екватор. До Києва Адам і Ендрю планують повернутися у цю п’ятницю. А подорож офіційно завершиться на «Олімпійському» на матчі «Динамо» – «Десна». У столиці Рей вже приєднається до компанії. Поза маршрутом є анексований Крим та підконтрольна Україні Луганська область, де наразі немає професійних команд.
Хоч попереду ще друга дія, але перші висновки можна зробити вже зараз.
Адам: «Відкрив для себе, що в Україні є дуже багато людей, які намагаються зробити український футбол кращим. Маленькі клуби розуміють, що вони не стануть великими і не зможуть конкурувати з командами УПЛ, але вони хочуть допомогти молодим гравцям набратися досвіду і розкачати їхню кар’єру.
Ми були у багатьох місцях і бачили, що там люди не тільки говорять, але й реалізовують свої слова на ділі. Це справді круто».
Ендрю: «Коли я почав більше цікавитися українським футболом, то хотів відвідати всі області України. Цей тур дав мені таку можливість. У нас все дуже насичено і швидко, але я вже маю список місць, куди б я хотів повернутися колись у майбутньому і провести більше часу.
На моїй руці з тату з обрисами кордонів України, то чому б не відвідати всю країну. Можливо, я і не народжений в Україні, але дуже її люблю і маю з нею особливі стосунки. А також більш-менш розумію, як люди думають, політичні моменти і загалом ситуацію в Україні.
Нікого не хочу образити, але багато українців є байдужими. У них свої проблеми. Мені ж хочеться допомогти розвитку українського футболу та культури у світі. Багато хто досі думає, що це якась радянська країна. В України величезний потенціал, і не тільки у футболі».
Рей: «У футболі є клуб і є команда. Так само можна сказати і про Україну – є влада і є люди. І ось ця 30-річна Україна – це насамперед люди, громада та народ. А українська бюрократія – це таке собі УРСР брендом якого став Чорнобиль.
Ми стояли на заправці з Адамом та обговорювали, що нам робити з усіма цими стадіонами. Я ж розумію, що іноземців приваблюють саме ці старі арени, туалети, хатинки – це все наша родзинка. Але насправді мене все бісить, як українця. Ми зійшлися на тому, що маємо це все реанімувати, але зі збереженням історії».
Адам: «Буду відвертим. Для мене 30-річчя Незалежності України означає менше, ніж для хлопців. Так, останні 10 років я провів тут і ваша країна стала частиною мого життя. Але для мене ця подорож все ж таки більше про футбол.
Україна – не моя рідна країна. Їй могло б виповнитися 40, 50 чи навіть два роки я б усе одно відправився у цей тур. До своїх 30 років я жодного разу не був в Україні».
Ендрю: «Мій батько з Тернополя. Він переїхав в Англію на початку 90-х. Мама – це вже друга генерація емігрантів. Її батьки переїхали після Другої світової війни з Львівщини. Мої батьки незалежної України майже не знали. А я народився в найкращому моменті в історії, коли Україна має багато потенціалу та розвивається. Вона вже 30 років незалежна. Зараз найкращий час бути українцем – не тільки для мене, але й для всіх, хто тут мешкає.
Я знаю, що є багато проблем, війна триває, але все одно Україна незалежна. Для мене цих 30 років – це віра в те, що українці непереможні і борються до кінця. Бо коли дивишся на наші сусідні країни, то та ж Білорусь ще живе при диктатурі. Так, мають гарні дороги і це все. Україна вже також будує ці гарні дороги.
Я дуже вдячний, що живу в такий час в історії. Навіть би сказав, що Україна ще не є на 100% незалежною від Російської імперії у культурі, політиці та навіть футболі. Для цього треба ще кілька генерацій. А футбол – це мікрокосм суспільства».
Далі буде…
Фото: фейсбук Ендрю Тодоса
