Tribuna/Футбол/Блоги/Апельсинова кава/«Металіст 1925» U-15 два роки домінує в Німеччині: перемагали «Шальке», обидві «Боруссії», «Аякс» та ПСВ
Ексклюзив

«Металіст 1925» U-15 два роки домінує в Німеччині: перемагали «Шальке», обидві «Боруссії», «Аякс» та ПСВ

«Скаути почали вмовляти хлопців переходити в німецькі академії».

Автор — Ірина Козюпа
6 травня, 15:00
9
«Металіст 1925» U-15 два роки домінує в Німеччині: перемагали «Шальке», обидві «Боруссії», «Аякс» та ПСВ

Команда «Металіста 1925» U-15 вже більше як два роки базується у Німеччині. Підопічні Євгена Назарова разом дорослішають, ходять в німецьку школу і грають у футбол.

Харків’яни перемагали однолітків з академій «Фортуни» Дюссельдорф, «Кельна», «Нюрнберга», «Шальке», «Боруссії» Дортмунд та «Боруссії» Менхенгладбах. А також обігрували «Аякс», «Ейпен» та ПСВ.

Але все це були товариські матчі. Команда хоче більшого – заявитися в систему дитячо-юнацького футболу в Німеччині і грати в одній із конкурентних ліг.

«Історія успіху «Металіста 1925» – це більше, ніж просто футбол. Це символ сили, рішучості та згуртованості. Ця команда талановитих гравців, які втекли від важких обставин, довела, що має запал та командний дух.

Щоб продовжити цю історію успіху, ми шукаємо спонсорів, які хочуть нас підтримати. Партнерство з «Металістом 1925» дає можливість не тільки пропагувати футбол, але й висловити акт солідарності та інтеграції», – хлопці ведуть сторінку в інстаграмі, де розповідають про свої матчі та шукають підтримку.  

«Нам допомагали військові на броньованій інкасаторській машині – збирали дітей по місту та області»

«Нам допомагали військові на броньованій інкасаторській машині – збирали дітей по місту та області»

Євген Назаров – уродженець Харкова і вихованець «Металіста». На дорослому рівні півзахисник виступав за «Металіст», «Зорю», «Карпати», «Волинь», «Геліос». Після завершення кар’єри гравця став тренером. Серед його вихованців – Дмитро Криськів, Дмитро Мацапура, Даниїл Алефіренко та інші.

Назаров привіз дев'ятирічного Георгія Судакова в академію «Металіста». Випадково дізнався, що є такий талановитий хлопчик у Горішніх Плавнях. Судаков з Брянки Луганської області, але в той час жив з родиною у Горішніх Плавнях. Георгій приїхав на перегляд і залишився у Харкові.

Євген – батько української фігуристки та дворазової учасниці Олімпіади Олександри Назарової. Олександра несла прапор України разом з Олександром Абраменком на відкритті Ігор у Пекіні.

Після початку повномасштабного вторгнення тренер вивіз своїх підопічних в Німеччину, де продовжує з ними працювати. Ірина Козюпа поговорила з Назаровим про успіхи та виклики, які стоять перед його командою.

«Це довга історія, – розповідає Євген Миколайович нам телефоном. – Коли почалася повномасштабна війна, то зрозуміло, що в нас відразу все скасували – ігри, тренування. Ми тримали зв’язок з дітьми. В мене виникла ідея, щоб мою групу вивезти подалі від бойових дій.

Це був початок березня. На місто скидали бомби, обстрілювали з артилерії. Коли летить бомбардувальник, то ти рахуєш до п’яти і знаєш, що зараз буде вибух, від якого все буде тремтіти. Сиділи по відвалах та укриттях. Тоді в Харкові була не дуже хороша ситуація.

«Нам допомагали військові на броньованій інкасаторській машині – збирали дітей по місту та області»

Разом з агентом Юрієм Данченком знайшли можливість вивезти дітей під Кельн. Один з батьків мав другу групу інвалідності. У мене два протези тазостегнових суглобів, але на той момент була третя група. За два місяці до війни зробив другу операцію і не встиг оформити папери.

Ми зібрали дітей за допомогою університету Повітряних Сил імені Кожедуба. Нам допомагали військові на броньованій інкасаторській машині – збирали дітей по місту та області. Всіх посадили в потяг. В той час у Харкові було навіть неможливо підійти до платформи. Потрібно було добу вистояти, щоб сісти в потяг.

Дітям тут також допомогли і зробили зелений коридор. Вони їхали фактично стоячи, але дісталися на захід України. Там 10 днів чекали на автобус, жили в дитячому садку і тільки з третьої спроби перейшли кордон. Не вистачало документів, в декого навіть не було закордонних паспортів. Але зрештою вдалося дістатися до Кельна».

«Пішов у військкомат, пройшов медкомісію, за підсумками якої мене списали»

«Пішов у військкомат, пройшов медкомісію, за підсумками якої мене списали»

«Власник будинку, де поселили хлопців, дуже любить футбол. Для дітей знайшли можливість тренуватися на трьох стадіонах, які знаходяться поруч, купили форму і взагалі оточили турботою. З ними знаходилося двоє дорослих – мама одного хлопчика і батько ще однієї дитини.

Тоді виїхало 10 дітей. Мама готувала, а хлопці з татом тренувалися, як могли. Я залишався в Харкові і був з ними на зв’язку. Тоді моя дружина працювала у військовому госпіталі. Ми там жили два місяці – додому поверталися тільки в неділю. Дружина працювала операційною медсестрою, а я допомагав там чим міг.

Дітям почали організовувати матчі – спочатку з простими командами, а тоді дісталися до суперників рівня «Баєр» Леверкузен. Вони все вигравали. Почали говорити, щоб я приїхав. Спочатку не хотів залишати сім’ю. Але дружина сама мене до цього підштовхувала.

Вона постійно була зайнята – з однієї операції на іншу. Половина лікарів і більша частина медсестер поїхали. А ті, хто залишився, постійно були при справі. Вона мене переконала поїхати до хлопців.

Пішов у військкомат, пройшов медкомісію, за підсумками якої мене списали. Після цього поїхав до Львова. Тоді обстріляли захід України. Мабуть, потрапило десь в залізничну колію. Наш потяг зупинився перед Львовом – і ми 8 годин простояли. Я запізнився на автобус до Кельна. Потім пішки переходив кордон, але зміг дістатися до Німеччини. Добре, що волонтери допомагали».

«Скаути почали вмовляти хлопців їздити на перегляд і переходити в німецькі академії»

«Скаути почали вмовляти хлопців їздити на перегляд і переходити в німецькі академії»

«Хлопці пішли в школу в Німеччині. Ми грали проти однолітків з відомих клубів та академій, як «Кельн», «Боруссія» Дортмунд, «Шальке», «Боруссія» Менхенгладбах. Можу сказати, що 90% цих матчів ми виграли. Діти показали, що вони вміють добре грати у футбол.

В нашій школі всі діти – харків’яни, яких набрали в 7-8 років. Ми теж показали, що вміємо працювати з дітьми.

А далі – навіть не знаю, чи варто про це розповідати. Розкажу більш коректно. Скаути почали вмовляти хлопців їздити на перегляд і переходити в німецькі академії.

На той момент у нас було 15 дітей 2009 року народження. Їм було по 12-13 років. Всі розвиваються по-різному. Запитував, як це буде працювати, якщо 5 дітей заберуть, а решта залишиться.

В нас вже все було відпрацьовано – діти ходили в школу, тут 5 хвилин пішли до футбольного поля. А до Кельна 20 км, до Дортмунда – 120 км, до Леверкузена – 50 км. Виходить, що після школи дітям треба відразу сідати на електричку і їхати на тренування, а тоді пізно ввечері повертатися назад.

«Скаути почали вмовляти хлопців їздити на перегляд і переходити в німецькі академії»

П’ятеро дітей пішли – вони довірилися скауту. Одного дня вони просто не прийшли на тренування і все. Жоден з батьків не зателефонував і нічого не сказав. Я не кажу про якусь подяку, а про те, що навіть ніхто не повідомив про своє рішення, мовляв: «Ми вирішили змінити команду, бо хочемо кращого для своєї дитини».

Двоє дітей повернулися в Україну, коли почався тиск з боку скаутів. Сказали, що краще будуть вдома під бомбами, ніж їх будуть змушувати йти від тренера. Нам перестали допомагати та організовувати матчі. Думали, що ми самі нічого не зможемо, але ми навчилися давати собі раду.

Питання компенсації – це більше до юристів. Наскільки я знаю, то компенсації платять, коли підписують професійний контракт. Я тільки зрадію, коли хтось з хлопців, яких я тренував, буде грати в Німеччині чи іншому топчемпіонаті».

«Клуб «Швандорф» надав нам можливості для тренувань. Граємо товариські матчі за цю команду»

«Клуб «Швандорф» надав нам можливості для тренувань. Граємо товариські матчі за цю команду»

«В нас залишилося 8 дітей. Так у футбол не пограєш і не потренуєшся. Постало питання взагалі сенсу нашого перебування в Німеччині. Але кілька хлопців до нас приїхали з Харкова. Двох хлопців знайшли в Німеччині – один українець, а інший німець за паспортом, який захотів тренуватися з нами.

Футбольний клуб «Швандорф» надав нам можливості для тренувань. Ми зараз граємо товариські матчі за цю команду. Діти мають все, що їм потрібно – ходять в школу, тренуються, забезпечені якісним харчуванням, мають час для відпочинку.

Як команда, яка тільки заявилася, ми маємо право грати в нижчій за рівнем лізі. Виграємо матчі з рахунком 20:0. Виходить, що нам це не зовсім цікаво, а нашим суперникам тим паче. Ми відбиваємо в них будь-яке бажання займатися футболом. Просимо Німецький футбольний союз, щоб нам дали можливість грати в змаганнях вищого рівня.

Діти навіть їздили робити пікет перед офісом Асоціації Середнього Рейну. До нас вийшли і з нами поговорили. Пообіцяли допомогти. Діти повинні грати, як мінімум раз в тиждень. Без матчів виникає питання до чого ми готуємось.

«Клуб «Швандорф» надав нам можливості для тренувань. Граємо товариські матчі за цю команду»

Прогрес є, але, на жаль, тут панує бюрократія і ніхто нікуди не поспішає. Думаю, у нас щось вийде. Ми заявлені, як «Металіст-Швандорф» U-15.

Підтримуємо зв’язок з «Металістом-1925». Клуб нам допомагає – недавно прислали бутси. Коли збірна України грала проти Італії в Леверкузені, то я зателефонував в клуб і попросив, щоб нас якось задіяли в матчі. Хлопці виносили футболку збірної України перед матчем. Ми попрацювали і отримали можливість подивитися футбол.

Нюрнберг – місто-побратим Харкова. Ще в 1992 році «Металіст» грав товариську гру з «Нюрнбергом», який тоді виступав у першій бундеслізі. Зараз «Металіст-1925» і «Нюрнберг» – партнери, які підтримують дружні стосунки. Тримаємо зв’язок, щоб нам дали можливість також побувати на товариському матчі збірної України проти Німеччини та зіграти проти академії «Нюрнберга».

«Працюємо за методикою, яка була в академії «Металіста»

«Працюємо за методикою, яка була в академії «Металіста»

«Я один тренер в команді. Не скажу, що це дуже важко, але в нас немає помічника і тренера воротарів. Медичними питаннями ми також самі займаємось. Добре, що моя дружина – медик. І я, як колишній футболіст, знаю, що треба зробити, якщо щось болить.

Складно, але нам не звикати. Ще в Харкові були ситуації, коли доводилося працювати самому без помічників.

Працюємо за методикою, яка була в академії «Металіста». Вона орієнтована на нідерландську футбольну школу. Її запустили у 2008 році і вона діяла до 2015 року. За ті 6 років, що академія працювала, в нас з’явилися футболісти, які зараз грають у збірних України.

Це Лунін, Мудрик, Судаков, Криськів, Ндукве, Батагов, той же Волошин, який тепер в «Динамо». Назар спочатку в нас займався, а потім переїхав у Київ, коли в нас світло і опалення відключили. Там просто стало неможливо жити.

Я нічого не придумую, а продовжую тренувати за цієї системою. Ми їздили в Нідерланди грати з «Аяксом». Навіть мріяти не міг, що ми колись зіграємо з цим клубом.

Коли ми вийшли на розминку, то я стою один зі своєю командою, а там 5 тренерів. А ми обіграли їх 3:1 в Амстердамі.

Мабуть, так не має бути, що з командою працює один тренер, але так склалися наші обставини».

«За ці два роки хлопці подорослішали років на 10»

«За ці два роки хлопці подорослішали років на 10»

«Ці діти – також моя сім’я. До початку повномасштабної війни я тренував їх 5 років і бачив 6 разів на тиждень. Ми багато всього разом пережили.

В Німеччині важко з одного боку, а з іншого боку просто. Хлопці ростуть, стають розумнішими. Їм вже 14 років. Декому виповнилося 15.

Коли почався контрнаступ ЗСУ і звільнення нашої території, то у хлопців почався підйом. Думали, що скоро можна буде повернутися додому, а потім побачили, що, мабуть, ще рано. Батьки теж хотіли б бачити своїх дітей вдома, але розуміють, що Харків – це навіть не Полтава чи Київ.

«За ці два роки хлопці подорослішали років на 10»

Діти продовжують вчитися в українській школі онлайн. Відвідують німецьку школу, що дає їм новий досвід та знання мови. Мені також тут довелося ходити в школу і складати екзамени. Тепер можу хоча б привітатися німецькою і щось сказати.

Німці – дуже привітні до українців. Вони люблять дітей. Граю за аматорську команду, яка раз в тиждень тренується і проводить матчі. Іноді приводжу своїх футболістів, коли дорослих не вистачає.

Коли 13-річні діти обігрують 35-40-річних дорослих, то вони ніколи не вдарять і не штовхнуть їх. Завжди акуратні і дбайливо ставляться до дітей. Після гри пригостять їх напоями, щось подарують, поспілкуються з ними. Знають, що вони без батьків тут, тому намагаються їх підтримати.

За ці два роки хлопці подорослішали років на 10».

«Кажу дітям: «Я не знаю, чи станете ви футболістами»

«Кажу дітям: «Я не знаю, чи станете ви футболістами»

«Кажу дітям: «Я не знаю, чи станете ви футболістами. Можу вам тільки обіцяти, що ви будете вміти головне, що треба у футболі: думати, вміти зупиняти м’яч і віддавати своєму».

У мене є вихованці, які грають у чемпіонаті України – Діма Криськів, Діма Мацапура, Даня Алефіренко. Є ще хлопці, які грають у першій лізі.

Криськів – дуже дисциплінований та спокійний хлопчик. Добре вчився в школі. Завжди відзначався футбольними мізками, хорошою технікою, баченням поля, розумінням футболу, міг зіграти на різних позиціях. Він може як розігнати атаку, так і сам забити.

Ми з ним підтримуємо стосунки, зідзвонюємося. Я його вітаю з голами. Добре знаю його маму. З нею також підтримуємо зв’язок».

Спілкуємось майже півтори години. Після розмови тренер йде робити компрес одному з підопічних.

«Я ж тут і за лікаря. Добре, що батьки передають ліки з України. Нас мало – хворіти не можна», - сміється Назаров.

«Абсолютно проти того, щоб син переходив в якусь іншу команду – за півтора року він дуже розвинувся»

«Абсолютно проти того, щоб син переходив в якусь іншу команду – за півтора року він дуже розвинувся»

Пам’ятаєте, Євген Миколайович говорив, що вже в Німеччині до команди приєднався хлопець з німецьким паспортом. Його батько – уродженець Одеси Родіон Воронов. Він відповідальний за комунікацію та маркетинг в українській громаді Північного Рейну Вестфалії.

«Мій син Давід народився в Німеччині, – розповідає Родіон. – В жовтні 2022 року він приєднався до «Металіста 1925». З цього моменту я почав допомагати команді – займаюся питанням логістики, купували форму, допомагаємо іноді з харчуванням.

Побачив у новинах, що «Металіст 1925» знаходиться в Німеччині недалеко від нас. Це якраз вікова група мого сина. Я хоч і одесит, але Харків теж рідне місто для мене. У мене там багато друзів.

Почав цікавитися, що це за команда, потім побачив, як хлопці грають. Зв’язався з тренером. Євген Миколайович сказав, щоб син прийшов на перегляд. Деякий час він тренувався паралельно в німецькій команді і в «Металісті 1925» поки остаточно не перейшов до них.

«Абсолютно проти того, щоб син переходив в якусь іншу команду – за півтора року він дуже розвинувся»

Я бачив багато тренувань в німецькому дитячо-юнацькому футболі. Дуже поважаю Євгена Миколайовича – в нього діти тренуються і грають зовсім по-іншому. В нього ставка на швидку гру та гру в пас. Хлопці чудово це виконують.

Німці не дають абсолютно ніяких вправ на техніку. Вони вважають, що дитина або талановита і в неї все добре з технікою від народження, або ні. Тоді вони беруть хлопців по 1,90 м. Не вийде, то так і буде – охочих багато.

Зараз я був би абсолютно проти того, щоб син переходив в якусь іншу команду. Він дуже комфортно почуває себе серед хлопців і в плані самого футболу. За півтора року в команді він дуже розвинувся. Впевнений, що жодна інша німецька команда йому б цього не дала».

«Ми розраховуємо на цих хлопців»

«Ми розраховуємо на цих хлопців»

Запитали в генерального директора «Металіста 1925» Андрія Недєліна, як зараз функціонує академія клубу.

«Звісно, що ця команда («Металіст 1925» U-15, – прим.) входить до структури нашого клубу, ми опікуємося ними, як і будь-якою іншою командою нашої академії. А, можливо, й більше, оскільки вони у незвичному положенні, бо знаходяться закордоном. Бутси, м'ячі, екіпірування, стадіон, товариські матчі та інше – все це для цієї команди забезпечує «Металіст 1925» безпосередньо чи за допомогою наших німецьких партнерів.

Ми розраховуємо на цих хлопців. Чекаємо на перемогу, чекаємо на можливість повернення наших талановитих вихованців до наших команд в академії, відповідно до їх віку чи вже до команди U-19. Ми чекаємо на всіх, хто поїхав, і дуже хочемо, щоб вони продовжили виступи в нашому клубі.

Після початку повномасштабного вторгнення, коли Харків перебував під постійним обстрілами, звісно, що жодного навчального процесу в місті не відбувалося. Там було наднебезпечно перебувати і кількість населення значно зменшилася. У першу чергу виїжджали батьки з дітьми – хтось в більш безпечні регіони, хтось за кордон.

«Ми розраховуємо на цих хлопців»

З часом, завдяки українським воїнам, у місті стало більш безпечно, частина людей повернулися, з'явилася можливість відновити тренувальний процес. Значною мірою його довелося відновлювати чи не від самого початку. Але у нас лишився керівник академії, багато тренерів, які згуртували навколо себе інших фахівців. А далі вже діти, ті, які раніше займалися в нас, повернулися.

Зрозуміло, що це не повні склади груп, які були до повномасштабного вторгнення. Втім, їх, дійсно, вдалося донабрати і зараз команди повноцінно тренуються у Харкові, беруть участь у чемпіонаті ДЮФЛ. Проте, на жаль, домашні матчі на Харківщині команда не може проводити. Тут дітям складно, вони їздять в інші регіони на гостьові матчі, але і на домашні поєдинки також доводиться виїжджати за межі регіону.

Продовжуючи про академію, додам, що зараз ми навіть розширили свою діяльність у Харкові. Адже для зручності дітей та батьків у нас окрім основних груп функціонують ще групи в різних районах міста, де діти також можуть навчатися гри у футбол.

Також взимку ми організували та провели регіональний, великий дитячий футбольний турнір WhiteBIT Суперліга, де змагалися, звісно, наші команди та ще десятки інших команд з Харкова та області. Перший розіграш цього турніру успішно завершився і вже стартує наступний», – розповів Недєлін.

Фото: «Металіст 1925», з особистого архіву Родіона Воронова, фото Еліс Вєтрової і Тетяни Болдирєвої, інстаграм daniil._.eremenko, Metalist 1925 U15, Офіційна сторінка ДЮФСШ «Металіст 1925»

Найкраще у блогахБільше цікавих постів у блогах

Інші пости блогу

Всі пости