Tribuna/Футбол/Блоги/Апельсинова кава/«Шахтар» і «Динамо» – монстри, які 30 років вбивали дитячий футбол». Американець будує клуб в Україні
Ексклюзив

«Шахтар» і «Динамо» – монстри, які 30 років вбивали дитячий футбол». Американець будує клуб в Україні

Юрій Куц – про бізнес в США, зустріч з Шевченком та дружбу з Селезньовим.

Автор — Ірина Козюпа
10 червня, 14:28
45
«Шахтар» і «Динамо» – монстри, які 30 років вбивали дитячий футбол». Американець будує клуб в Україні

З президентом «Дністра» Юрієм Куцом спілкуємось після матчу команди в Заліщиках. Команда грає в чемпіонаті Тернопільської області, але має амбіційні плани, американські інвестиції і єдинорога на емблемі.

А ще Заліщики – дуже мальовничий куточок Тернопільщини, який був популярним курортом в часи Австро-Угорщині та Польщі. Репортаж з містечка з унікальною природою ми писали раніше.

Юрій Куц народився і виріс в Заліщиках. У 20 років поїхав на заробітки в США, де пройшов шлях від вантажника до бізнесмена-мільйонера. Він займається мувінговим бізнесом – перевезенням вантажів.

«Засновник семи компаній у Сполучених Штатах, загальною вартістю понад $7 000 000. Мій основний бізнес – логістична компанія Arena van lines. Але ще 10 років тому в мене не було нічого. Я приїхав у США без роботи, знайомств і з $270 у кишені», - написав Куц на своїй сторінці у фейсбук.

Бізнесмен активно веде соцмережі і ділиться різними історіями з життя та бізнесу.

Зараз Юрій живе на дві країни – США та Україну, активно волонтерить під час повномасштабної війни, співзасновник фонду KUU Fund та займається футбольним клубом «Дністер».

Спілкуємося в машині в дорозі із Заліщиків до Тернополя. За майже дві години розмови Куц розповів:

✅ Про амбіції і план розвитку «Дністра»;

✅ Дружбу з Селезньовим та Дерев’янченком;

✅ Зустріч з Андрієм Шевченком;

✅ Чому вважає «Шахтар» і «Динамо» монстрами;

✅ Життя і бізнес в Америці.

«Селезньов пообіцяв, що приїде на відкриття нашої бази разом з Мілевським»

Юрій Іванович показує на телефоні проєкт майбутньої бази клубу та футбольної академії у Заліщиках. Зараз там просто поле, трава та дерева. Уточнюю, чи можемо ми опублікувати це фото.

– Ще рано. В нас є цікава ідея, але поки не хочу нічого спойлерити – каже Куц. – Якщо коротко, то там має бути два тенісних корти, два футбольних поля 42 на 22 або одне поле 60 на 40, один мультифункціональний спортивний майданчик, одне велике поле з критими трибунами на 2-3 тисячі людей.

Адміністративна будівля, де буде спортзал, зал для фітнесу і танців, зал для дітей з інклюзією, ресторан, номери для проживання, як зробили у Винниках (база «Руха» – прим. Tribuna). І паркова зона з вай-фаєм. Це має стати перлиною регіону.

Ми вже 9 місяців боремося за цю землю. Мова йде про 2,4 гектара. Наступна стадія – представлення конкурсу землі з умовою побудови спортивно-рекреаційного мультифункціонального комплексу. Це ніхто не буде брати, бо це не бізнес. Думаю, ми виграємо конкурс і візьмемо в оренду в держави цю землю на 50 років.

– Чому так довго вирішується питання землі?

– Бо кому конкретно впаде щось у кишеню? Нікому. Я гроші не краду, а важко заробляю. Це не те що я викопую якісь корисні копалини і продаю. Я принципово нікому нічого не хочу платити. Якщо говорити прямо, то тут не має відкату.

Я що прошу – якщо не допомагаєте, то не заважайте. Я з цим проєктом всі можливі пороги оббиваю. Одну копію віддав Андрію Миколайовичу.

– Шевченку?

Женя Селезньов запросив мене на тренування на стадіоні Баннікова. До мене підійшов президент «Вереса» Іван Надєїн. Ми потисли руки, кажу йому: «Вас вітає «Дністер» Заліщики». А він відповідає: «Ви ще не в другій лізі?» І я розумію, що він знає про нас.

Потім сиджу на трибуні і бачу, що Андрій Миколайович приходить. Зі всіма вітається, спілкується в неформальній атмосфері. Потім виходжу з Баннікова, а Шевченко йде з охоронцем. Кажу: «Андрію Миколайовичу, вас вітає «Дністер» Заліщики, Тернопільщина. Можна з вами фото»?

Він відповідає: «Так, звичайно». Дуже тепло, дипломатично, культурно. Ми зробили фото, і я йому розповів про наш проєкт. Шевченко зацікавився – ми підійшли до моєї машини, дістав з багажника план проєкту. Він гортає його і каже: «Ого! Можна взяти екземпляр»?

Запитав: «Андрію Миколайовичу, ви на відкриття приїдете»? Він відповів: «Буду». Ми потиснули руки.

Ця зустріч мене торкнула – це ж мій кумир.

– Як оціните його перспективи на посаді президента УАФ?

– У Шевченка є такий самий шанс, як в Зеленського. Це щось нове і цікаве. В нього є контакти та зв'язки, він може привезти потрібних людей. Але потрібне фінансування та структура.

– Тут ще має бути історія про Селезньова. Як ви з ним познайомилися?

– В академії Смідюка у спортзалі. Він коли заходив, то всі відразу звертали на Женю увагу. Це людина-свято. Всіх знає, з усіма вітається.

Потім він запросив мене на свій прощальний матч в Ужгороді. Додому мене запрошував. Багато цікавих історій розповідав. Пообіцяв, що приїде на відкриття нашої бази разом з Артемом Мілевським. Дуже подобалося те «Динамо» з Мілевським та Алієвим у складі та їхній футбол.

Селезньов також сказав, що буде в нас на дитячому турнірі. Він добрий хлопець.

«За 5 років роботи в нас буде кілька футболістів вищої ліги»

– Чому вирішили займатися футболом в рідних Заліщиках?

– Це бідність дитинства. А також мета і бажання з дитинства. У нас було дуже маленьке вікно можливостей у спорті. І в мене завжди жевріла мрія щось зробити та побудувати.

Взагалі основне завдання майбутнього комплексу, щоб в рік тут займалися 120 або 140 дітей. Проходить 5 років і ми маємо 600-800 дітей. Ось це цікаво.

– А яке у вас бачення розвитку першої команди?

– Якщо ми беремо модель, що у 2024 році закінчується війна, то ми поступово йдемо до футбольної академії на 120 дітей плюс команда в другій-першій лізі. Мені б так хотілося. А далі не хочу спойлерити, бо це серйозні речі.

Попереду ще дуже багато роботи. Зараз нам блокують стадіон. Ми хотіли зробити багато класних речей – поставити плиточку, помалювати, окультурити.

Каву беремо?

– Беремо.

Зупиняємось на заправці, щоб взяти кави.

– В мене тут все дитинство пройшло, – продовжує Куц. – Це даність та відданість місту, яке мене виховало, спортивній школі, в яку я ходив, вчителям, які мене навчали. Я тут багато чого взяв до 15 років і тепер хочу віддячити своєму місту.

Я розумію, що міг би сидіти зараз в Маямі-Біч у квартирі за два мільйони в першій лінії, ввечері їздити на кабріолеті в італійському брендовому одязі і їсти пасту з морепродуктами. Мені 36 років, але я все це вже бачив. Ось це (історія з «Дністром» – прим. Tribuna.com) для мене набагато сильніше.

– Є приклад Краснограда, який дав українському футболу Луніна і Мудрика. Яким ви бачите результати роботи своєї академії?

– Точно розумію, що за 5 років роботи в нас буде кілька футболістів вищої ліги. Те, що ми зараз маємо, це ще напіврадянські ДЮСШ. Я дивлюся на приклад Нідерландів та систему «Аякса».

А перша команда дає життя місту і молоді. Я сьогодні дуже розчулився, коли на стадіоні були дітки 5-7 рочків. Мені хочеться, щоб вони росли і на щось рівнялися. Ми показуємо, що не виїжджаємо з України, а інвестуємо у свою країну, будуємо щось цікаве, енергійне та перспективне. Не закриваємо, а, навпаки, щось відкриваємо.

В нас зараз дуже мало радості та емоцій.

– Як вам вдається управляти командою, коли ви в США?

– Весь механізм в мене прописаний. Кожен рік я заводжу нову папку, де в кожного працівника прописані чіткі правила роботи від А до Я. У 2022 році вони на мене дивилися великими очима. Частина людей відійшла від клубу, тому що не справлялися. А інші у 2024 році зрозуміли мою філософію.

Наприклад, дітки мають грати два турніри в місяць – один вдома, а другий на виїзді. Це все для того, щоб вони були розвинені, мали ігрову практику і не боялися статусніших команд зі Львова чи Тернополя.

Я завжди беру в команду людей з таким характером, щоб вони допомагали. Якщо вони цього не роблять, то ми з ними прощаємося.

«Мені казали: «Візьміть «Ниву». Це відразу місце в першій лізі. Я відмовився»

– Модель розвитку, якого клубу в УПЛ вам близька?

– Вважаю, що «Шахтар» і «Динамо» – два основні монстри, які вбивали весь дитячий та молодіжний футбол в Україні понад 30 років. Вони нищили все нормальне, не давали розвитку і блокували інших. Ти граєш в лізі і знаєш, що ніколи не будеш першим чи другим. Я кажу про дитячий рівень і про дорослих.

Якщо я вам зараз розкажу, щоб я хотів зробити, то ви скажете, що я божевільний. Дайте нам спочатку вирішити питання з землею і загнати туди перший трактор. Але, повірте, в нас дуже цікава стратегія.

– Ви зараз єдиний інвестор «Дністра»?

– Це власні кошти, і я чітко розумію, що років 3-5 ніяких повернень інвестицій не буде. Я віддаю даність місту. Плюс отримую від цього задоволення.

Дивіться, я сиджу в Техасі. В мене робота, брокери крутять голову, купа дзвінків, десь я не встиг на літак. Заходжу в інстаграм, а наші діти поїхали на турнір. Клас, все працює. Це дає мені мотивацію – я з цього маленького міста зміг виїхати в США, розвинути бізнес і почав щось віддавати безкорисно.

Перед тим, коли я почав займатися футболом, мені прямими словами казали: «Юрію Івановичу, візьміть «Ниву». Назвали суму, яка не була космічна – 350 тисяч доларів. Це відразу місце в першій лізі. Я відмовився – це ж не цікаво.

Треба любити футбол і бути педантом у справах. Я купив автобус, коли команда ще грала у першій лізі в області. Мене називали божевільним. Я ж знаю, що цей автобус має возити футболістів у другій лізі України, але думаю, чого чекати. Вони вже на ньому їздять. Цим автобусом можна возити дітей на турніри в Європу.

Це додає престижу клубу, Заліщикам і взагалі області. От є така команда, яка росте, і культивує нормальні цінності. В нас напис на автобусі: «Україна – свята мати героїв». Це ж не просто так, а щоб дітки читали.

– Окрім «Ниви» були ще пропозиції?

– Так. У Великій Березовиці (селище в Тернопільській області – прим. Tribuna.com) сказали, якщо мене там щось не влаштовує, то переходити до них. Прямо казали: «Ми вам все дамо».

Управління футболом займає нормально мого часу. Це мене трохи стирає. Хочеться працювати з молодими людьми, з якими можна щось будувати, ризикувати в інтересах чогось цікавого. Зараз мені 36 років – через 10 років буде 46. Якщо за цей час я щось не зроблю, то далі мені буде 50 років і я вже не буду такий молодий та активний.

«9 років у Нью-Йорку я жив у тотальній економії»

– Читала про вашу історію успіху. Можна сказати, що це Американська мрія?

– Знаєте, що таке Америка? Коли ви отримали візу, ви вже винні гроші. І ви винні дуже багато. А з того всього, що ви постійно винні, ви ще маєте щось собі відкладати. Коли ви це зрозумієте, то можете там жити.

Америка – екстремально жорстка країна, агресивна і суха, якщо ми говоримо про бізнес. А якщо ви живете десь в Арканзасі чи Теннессі, платите 30% податків і просто собі проживаєте життя, то це окей.

Інша справа – виклики у бізнесі. В США кожен день приїжджає по 2-3 тисячі людей, які хочуть добре їсти, добре вдягатися і добре заробляти. І вони мене підтискають. Я постійно в роботі – це вже такий стиль життя.

Треба весь час долати нові бар'єри – тебе штрафують, підставляють клієнти, божевільна конкуренція. Це постійне змагання та аналіз.

– Правильно називати вас американським бізнесменом?

– Так і є. Я майже не веду бізнес в Україні. Сучасне фундаментальне доросле життя я взяв там. Мені було 20 років, коли я приїхав в Америку. 9 років у Нью-Йорку я жив у тотальній економії.

Купував продукти після 8 години вечора, бо вони були в кілька разів дешевші. Купував перестиглі або трохи зіпсовані фрукти, бо вони коштували менше. Брав сири і польське пташине молоко, яке вийшло з терміну придатності, бо воно було вдвічі дешевшим.

Футболки, шорти і шкарпетки купував у Wallmart по долару. Клієнти давали мені одяг. Ходив пішки, щоб зекономити два долари на метро. Спробуйте так місяць економити, а в мене це тривало роками.

Я чітко зрозумів формулу, як працює капіталізм. Говорю в контексті бізнесу. Це вічні змагання з боксу, боротьби, плавання, стрибків у висоту – і ти маєш бути сильнішим, бо є американці, які ведуть бізнес ще з 60-х, італійці, які можуть тебе скосити різними методами, афро-американці, які вважають, що Америка належить їм. І треба вміти виживати та співіснувати у цій екосистемі.

Вважаю, що на 62% по соціуму я американець і на 38% – українець. В мене сльози в очах, коли згадую батьківщину. Через Америку я не плачу, але в житті я дію, як американець.

– Який український бізнес міг би стати успішним в США?

– Сільське господарство та IT-сфера. Американці їдять, як ведмеді. Дуже люблять поїсти, у них завжди забиті холодильники. Не кажу за всіх, але це помітна тенденція.

Є три першочергові потреби людей – енергетика (паливо, газ, електрика), нерухомість і їжа. Тому сільський сектор був би актуальним.

– У вас працюють українці?

– В нас працює 12 українців з різних міст та областей України. Двох дівчат взяв у бухгалтерський офіс. Дівчата добре виконують свою роботу. Хлопці менше – немає дисципліни, характеру, зубів. Перші зароблені великі гроші можуть запаморочити голову.

США – це дуже динамічна країна. Тому дисципліна потрібна не на пів року, а на роки.

– Як в Америці зараз бачать Україну?

– Україна, Володимир Зеленський та його офіс зробили геніальну річ. Їхня медійна політика підкорила американців. Весь цивілізований світ знає, що на нас напали, і виступає проти росії.

В США ви можете будь-де підняти український прапор. Вам скажуть: «Смілива і хоробра нація». Російський прапор ви взагалі ніде не зможете підняти. Це буде виклик американцеві.

Нас там добре знають, чують, розуміють, але живуть своє життя.

Приїжджав в Україну 18 разів за останні два роки. Коли втретє їхав потягом у Варшаву, то бачив фото, коли приїхав Джо Байден. Він не приїхав для українців, а для всього цивілізованого світу. Відтоді я зрозумів, що ми точно втримаємо незалежність. Питання, з якими втратами.

Щодо завершення війни, то вона може завтра зупинитися. Ситуація міняється дуже динамічно. Мобілізацію зараз проводять на 2025 рік – це підготовка в разі загострення. Люди в нас зараз є, наскільки я спілкуюся зі своїми військовими знайомими. 

«Дерев'янченко буде в «Дністрі», як Усик в «Поліссі»

Юрію Куцу телефонують з Америки з робочих питань. Далі говоримо про бокс.

– В мене близький товариш боксує в Америці – Сергій Дерев'янченко. Він у футболці «Дністра» тренується. Коли він приїде, то ми його заявимо за команду – і він ще зіграє за нас.

Він буде в «Дністрі», як Усик в «Поліссі». Якщо не вірите, то можу його набрати телефоном. У нього в серпні бій, він зараз до нього готується.

Куц говорить з Дерев'янченком телефоном.

– Дуже порядний і культурний хлопець. Знаю його вже років 8. Був на багатьох його боях. Бачив бій проти Головкіна в Медісон-сквер-гарден. Канело пропонував 3,4 млн, а Головкін дав 5,3. Це був його найбільш касовий бій.

Сергієві було важко – він майже три роки жив без грошей. Йому платити по 5-10 тисяч за бої. Він дуже бідував, будучи топовим боксером, але терпів.

В нього дійсно не крутиться голова від слави. Такий хлопець, що може і на підлозі поспати.

– З ким ви ще товаришуєте? Можливо, у вас Девід Бекхем в друзях?

– Ні, але бачив раз його на вечірці в Нью-Йорку. Нас познайомили. Я добре знаю людину, яка влаштовує йому івенти. Це українець. Він дуже цікавий.

Сашу Усика бачив. Дерев'янченко нас знайомив, але я його не так добре знаю, щоб телефонувати йому, як Сергієві. До речі, Дерев'янченко вигравав в Усика на чемпіонаті України. Раніше вони були в одній вазі.

В мене більше бізнесове коло спілкування.

***

Згодом Юрій Куц запостив у своїх соцмережах фото з Андрієм Шевченком.

«Це фото – маленький спойлер до крутих подій і проєктів. Сподіваюсь, незабаром з «Дністром» поділимось новинами, але всьому свій час».

Найкраще у блогах
Більше цікавих постів

Інші пости блогу

Всі пости