Це і є - Шахтар майбутнього. Український. Емоційний. Справжній.

Навіть якщо наступні матчі вони усі програють, ця команда - краще за бразильсько-італійську.

Чи гірше Мудрик за Тете? Абсолютно ні.

Бондар грав менш надійно за Кривцова чи 10-мільйонного Марлона? Дзуськи.

Бондаренко та Судаков грають в один дотик гірше за Майкона чи Маркоса Антоніо? Ніт.

Швед забутий футболіст, який грає погано? Якщо тренер вірить в нього - то може і в атаці, і в обороні відпрацьовувати.

Команда грала. Грала у футбол, а не у "бій-біжи". І грала серцем.

Цей Шахтар грає серцем, грає душею та бажанням. Більш надійного захисту, який встигав, де міг, підчищати, не було вже дуже давно. Кожна атака, як і за часів Лучесу, має закінчуватися загостренням або ж ударом. Володіння - не задля цифр, а задля ефективності.

Навіть пресинг моментами є, коли треба відбирати. А як забитий перший гол? Зубков та Мудрик почали пресингувати захисника, Швед - голкіпера, і фортуна нагородила "гірників" забитим голом.

Бажання грати та вигравати не затьмарювало холодній голові приймати потрібні рішення. Це історичний матч для Шахтаря: стартовий склад, 8 вихованців, і лишень 1 легіонер в стартовій 11-ці. Перший, з часу повномасштабної війни проти рф, матч у єврокубках.

І для України та футболу вцілому історічна ніч: перший матч з початку війни, яки дає надію і віру в наступне: українців - на-гора.

І вірити в тих, хто любить країну на ділі, а не на словах та грошах, бо тренерська робота Йовічевіча в матчі, де його команда перемагає Лейпциг 4:1 - замість тисячи слів.

А легіонери то добре, але не повинні бути основою наших клубів. Вірте в себе, вірте в Україну.

І все буде Україна. Як на футбольному полі, так і за його межами.